Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 145/1181/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2019.
Дата набрання законної сили: 11.12.2019
Номер судового провадження: 61-34773ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                   
		Іменем України        
		11 грудня 2019 року                                                                      
		м. Київ                                                                    
		справа № 145/1181/16-ц
		провадження № 61-34773св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С., 
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,                 Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Черемошненська сільська рада,
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області                               від 06 липня 2017 року у складі судді Мазурчака А. Г. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовної заяви
		В липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила визнати за нею право користування земельною ділянкою площею 20,65 га в порядку спадкування за законом згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого ОСОБА_28 19 лютого 1992 року. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 15 лютого 1985 року між нею та ОСОБА_28 було укладено шлюб. 19 лютого 1992 року рішенням Тиврівської районної ради народних депутатів ОСОБА_28 було надано у довічне успадковуване володіння (як форму власності) 20,65 га землі в межах Черемошненської сільської ради для організації селянського (фермерського) господарства. 19 лютого 1992 року видано відповідний державний акт.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер. Вищезазначена земельна ділянка фактично входила до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_28 , позивач успадкувала фермерське господарство та продовжила користуватися вказаною вище земельною ділянкою, тобто, відповідно статті 549 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, вона фактично прийняла спадщину. На теперішній час вона намагається переоформити право власності на належну їй земельну ділянку, однак Черемошненська сільська рада Тиврівського району Вінницької області на свій розсуд намагається користуватися належною їй земельною ділянкою та право користування землею в порядку спадкування за нею не визнає.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що ОСОБА_28 за життя вчиняв будь - які дії щодо оформлення права власності чи оренди на земельну ділянку, отриману ним на підставі рішення Тиврівської районної ради № 19 від 19 лютого 1992 року у довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства площею 39, 65 га, суду не надано і в ході судового розгляду не здобуто.
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року залишено без змін.
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в ході судового розгляду не здобуто доказів того, що ОСОБА_28 скористався своїм правом, наданим йому законом й за життя вчиняв будь-які дії щодо оформлення права власності чи землекористування на земельну ділянку отриману ним на підставі рішення Тиврівської районної ради від 19 лютого 1992 року №19 у довічне успадковане володіння для ведення селянського (фермерського) господарства площею 20,65 га. Також позивачем не доведено, що на час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_28 останній користувався земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 20,65 га.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вказував на те, що позивачем позов був пред`явлений лише до Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області тоді як відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» внесено зміни до Земельного кодексу України, зокрема до статті 122 ЗК України, згідно з якою з 01 січня 2013 року передача у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності належить до компетенції Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальним органам. З довідки Черемошненської сільської ради від 27 жовтня                  2016 року № 306 вбачається, що на момент смерті 2001 року ОСОБА_28 з ним проживала не тільки позивач ОСОБА_1 , але й троє неповнолітніх дітей ОСОБА_29 , 1986 року народження, ОСОБА_30 , 1989 року народження, ОСОБА_31 ,                       1987 року народження, які позивачем в якості відповідачів в позові не вказані.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не надали оцінку тому факту, що згідно рішень сесії сільської ради вилучення земель відбувалося у фермерського господарства, а не у громадянина ОСОБА_28 , якому як фізичній особі згідно державного акту були надані землі в довічне успадковане користування та він набув одноособово право власності на земельну ділянку згідно державного акту, заявник також вказувала, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами села, а тому вона не перебувала у власності Черемошненської сільської ради, Тиврівською районною радою рішення про вилучення земельних ділянок не приймалось та зміни в державний акт не вносились.
		ОСОБА_1 вказує, що судами першої та апеляційної інстанції застосовано закони, які не підлягали застосування, адже Земельний кодекс був прийнятий 25 жовтня                 2001 року, а Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» втратив чинність у 2003 році, тобто вже після смерті ОСОБА_28 , а тому вони застосовані безпідставно.
		Заявниця вказує, що на момент смерті ОСОБА_28 вона продовжувала користуватися спірною земельною ділянкою площею 20,65 га для потреб господарства, сплачувала податок на землю та здійснювала її обробіток. Таким чином заявниця вважає, що користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки. Крім того зазначає, що висновок судів про незалучення відповідачів, на права та інтереси яких може вплинути дане рішення суперечить вимогам частини 2  статі 35 ЦПК України.
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тиврівського районного суду Вінницької області.
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України               від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		05 червня 2018 року справу № 145/1181/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що відповідно до Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею ОСОБА_28 на підставі рішення Тиврівської районної Ради від 19 лютого 1992 року № 19 передано 39,65 га землі для організації селянського (фермерського) господарства. Згідно зазначеного Акту передана у довічне успадковане володіння земля складається із трьох земельних ділянок: НОМЕР_1 - площею                    3 га, НОМЕР_2 - площею 17,65 га, НОМЕР_3 - площею 18,6 га.
		06 грудня 1995 року до Черемошенської сільської ради народних депутатів звернувся із письмовою заявою голова фермерського господарства «Віктор» ОСОБА_28, в якій просив вилучити із фермерського господарства «Віктор» земельну ділянку НОМЕР_3 площею 18,6 га, яка надавалась йому для розширення фермерського господарства і якою, згідно його заяви, він користувався протягом двох років.
		Рішенням 4 сесії 22 скликання Черемошенської сільської ради народних депутатів Тиврівського району від 13 березня 1996 року вказану заяву ОСОБА_28 задоволено і у відповідності до пункту першого, статті 27 діючого на той час Земельного Кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року із фермерського господарства «Віктор» вилучено земельну ділянку НОМЕР_3 площею 18, 6 га та передано до земель запасу.
		02 жовтня 1997 року до Черемошенської сільської ради народних депутатів звернувся із письмовою заявою голова фермерського господарства «Віктор» ОСОБА_28, в якій просив вилучити із земельної ділянки НОМЕР_2 площею 17,65 га фермерського господарства «Віктор» в фонд земель запасу сільської ради 13 га, залишивши йому 4,65 га землі і внести зміни до Державного акту.
		Рішенням 12 сесії 22 скликання Черемошенської сільської ради народних депутатів Тиврівського району від 04 лютого 1998 року, вказану заяву ОСОБА_28 задоволено, вилучено із фермерського господарства «Віктор» земельну ділянку площею 13 га та передано її в фонд земель запасу сільської ради, залишивши в користуванні СФГ «Віктор» 7,40 га.
		25 грудня 1998 року до Черемошенської сільської ради народних депутатів звернувся із письмовою заявою голова фермерського господарства «Віктор» ОСОБА_28, в якій просив вилучити земельну ділянку НОМЕР_2 площею 4,40 га з користування фермерського господарства «Віктор».
		Відповідно до рішення 3 сесії 23 скликання Черемошенської сільської ради народних депутатів Тиврівського району від 25 грудня 1998 року, вирішено: «Відібрати у фермерського господарства «Віктор» земельну ділянку в розмірі 4,40 га».
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_28 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
		Позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим, що підтверджується копією свідоцтва про одруження. 
		Згідно довідки Черемошенської сільської ради Тиврівського району від 27 жовтня               2016 року № 366, на момент смерті ОСОБА_28 з ним проживали дружина -        ОСОБА_1 , син ОСОБА_29 1986 року народження, син ОСОБА_31 1987 року народження, дочка ОСОБА_30 ,1989 року народження. До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_28 ніхто не звертався і спадкова справа не заводилась, що підтверджується інформаційною довідкою із спадкового реєстру.
		Позивач із 04 липня 2001 року є керівником СФГ «Віктор», що підтверджується свідоцтвом про перереєстрацію господарства, його статутом та витягом із ЄДР. Відповідно до довідки Черемошенської сільської ради Тиврівського району                                        від 22 листопада 2016 року № 376, за фермерським господарством «Віктор» обліковується земельна ділянка площею 2,75 га. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається  громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. 
		Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України  N 2201-XII від 13 березня                    1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
		Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
		При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня   1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
		Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня                   1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
		Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні,  на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк,  про  що  свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.  
		Конституційний Суд України визнав такими, що не  відповідають  Конституції  України (є неконституційними), положення: 
		- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного  користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного  законодавчого,  організаційного  та фінансового забезпечення; 
		- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня            1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права  власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. 
		З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння. 
		На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею                          41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява  № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
		Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. 
		У пункті 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
		У постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 зроблено висновок, що «спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Пунктом п`ятим Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до           01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
		У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_28 ) передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:               1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті                           ОСОБА_28 ) свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. 
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
		Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
		До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові                           від 20 листопада 2019 року справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19).
		Разом з тим колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
		Разом з тим, положеннями частини 4 статті 10 ЦПК України 2004 року на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року). 
		Не встановивши коло спадкоємців та не залучивши всіх спадкоємців до участі у справі, суди вказаних вимог закону не врахували.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин відмова у задоволенні позову з наведених в оскаржуваних судових рішеннях підстав є необґрунтованою.
		Суд повинен сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, перевірити всі обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та надати мотивування всім доводам сторін у справі, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду.
		Таким чином, з огляду на вищенаведене колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги про те, що користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування, а їх спадкоємці позбавлені права бути учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння є обґрунтованими.
		Разом з тим колегія суддів зазначає, що суди не надали належної оцінки письмовим доказам щодо розмірів отриманих ОСОБА_28 земельних ділянок та повернення їх частин до відповідної територіальної громади, у зв`язку із чим Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у справі. 
		Крім того в порушення вимог статті 35 ЦПК України 2004 року місцевий суд не встановив, що судове рішення може вплинути на права і обов`язки осіб, які не є стороною у справі та не залучив таких осіб до участі в справі.
		Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, тому оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Враховуючи встановлення порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права під час вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є: порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, а тому відповідно до статті 411 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Суду першої інстанції необхідно встановити дійсний розмір земельних ділянок отриманих ОСОБА_28 на праві довічного успадковуваного володіння землею та визначити розміри часток земельних ділянок від яких він відмовився, з`ясувати залишок земель, залучити до участі у справі осіб на права і обов`язки яких може вплинути ухвалене у справі рішення, розглянути справу з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд не змінює судового рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		                                                                   
		ГоловуючийВ. С. Висоцька  Судді:А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко    В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...