Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/6253/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2019. Зареєстровано: 20.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2019.
Дата набрання законної сили: 21.01.2020
Номер судового провадження: 2/308/3201/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 308/6253/16-ц
		                        
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 грудня 2019 року                                                                 м. Ужгород
		 
		 
		 
		Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області
		 
		в особі головуючого - судді Данко В.Й., 
		з участю секретаря судових засідань Павлюх Л.М., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом Керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень Ужгородської міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення їх до територіальної громади міста Ужгорода, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень Ужгородської міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення їх до територіальної громади міста Ужгорода.
		У позовній заяві посилається на те, що рішенням 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року за № 1169 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0040 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 . У подальшому, рішенням 21 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2014 року за № 1281 вказаній особі затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку площею 0,0040 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 строком на три роки до 11.04.2017 року. На виконання зазначеного рішення між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Костенчука O.A. та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.
		Зазначає, що вказані рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чим такі підлягають визнанню незаконними з наступних підстав.
		Зокрема, земельні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		З посиланням на ст. ст. 13, 41 Конституції України, ст. ст. 12, 124 ЗК України, ч. 5 ст. 20 ЗК України в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» вказує, що згідно з генеральним планом міста Ужгорода оспорювана земельна ділянка відносилась до земель багатоквартирної забудови, а тому прийняття рішення Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для обслуговування будівель торгівлі прийнято всупереч вимогам ст. 20 ЗК України та ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації».
		Мотивуючи позов положеннями ст. 21 ЗК України, ст. 21 ЦК України вказує, що з огляду на викладене п. 1.6 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року за № 1169 та п. 1.16 рішення 21 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2014 року за № 1281 повинні бути визнані незаконними і скасовані.
		Позивач зазначає, що станом на прийняття міською радою оскаржуваних рішень квартири багатоквартирного будинку, що розташований на земельній ділянці, яка передана в оренду, перебували у приватній власності та набуті в процесі їх приватизації з державного житлового фонду.
		З посиланням на абзац 4 п. 19 постанови Пленум Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вказує, що в силу вимог законодавства, законом не передбачена можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку (у разі його приватизації) у власність або користування окремим громадянам (така ж правова позиція викладена у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2014 року № 6-25343св14).
		Крім того, посилаючись на ст. 198 ЗК України, п. п. 2.8, 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 року № 376, зазначає, що згідно з проектом землеустрою щодо відведення оспорюваної земельної ділянки встановлено, що в акті прийомки - передачі межових знаків на зберігання відсутні погодження користувачів сусідньої земельної ділянки під п`ятном багатоквартирного будинку (власників інших квартир багатоквартирного будинку за АДРЕСА_1 ).
		Мотивуючи позов ст. ст. 6, 13, 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на момент укладення договору) зауважує, що договором, укладеним між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Костенчука O.A. та ОСОБА_1 про оренду земельної ділянки не узгоджено умов збереження стану об`єкта оренди, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
		Зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. З аналізу вищенаведених норм слідує висновок, що відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема, умов збереження стану об`єкта оренди, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки є підставою для визнання недійсним такого договору оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (така ж правова позиція викладена у постановах ВСУ від 18.07.2012 року № 6-77цс12, від 04.04.2012 року № 21цс12).
		Також мотивуючи позов ч. ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» вказує, що з аналізу наведених норм випливає, що право комунальної власності має територіальна громада, а місцева рада лише реалізовує його від імені територіальної громади. Тобто, спосіб реалізації Ужгородською міською радою права власності територіальної громади міста Ужгорода від імені територіальної громади повинен відповідати вимогам, передбаченим Конституцією та законами України.
		За твердженням позивача волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у користування могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних рішень усупереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, а тому їх суть суперечить інтересам територіальної громади, що є додатковою підставою визнати договір оренди недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.
		Вважає, що враховуючи, що надання земельної ділянки у користування ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог ст. ст. 20, 42, 123, 124, 134, 198 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» та ст. 15 Закону України «Про оренду землі», що є підставою для визнання рішень, договору оренди землі недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.
		Водночас, посилаючись на положення ч. 3 ст. 152 ЗК України, ст. 121 Конституції України, ст. 45 ЦПК України, рішення Конституційного Суду України № 3 рп/99 від 08.04.1999 року в справі № 1-1/99, ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положення про Держсільгоспінспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зауважує, що враховуючи те, що органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради та визнання недійсним правочину, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, в силу вимог ст. 121 Конституції України, ст. 45 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного користування земельною ділянкою та набуває статусу позивача.
		На підставі викладеного позивач просить суд: визнати незаконним та скасувати п. 1.6 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року за № 1169 та п. 1.16 рішення 21 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2013 року за № 1281; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Костенчука O.A. та ОСОБА_1 про оренду земельної ділянки площею 0,0040 га вартістю 108400,40 грн., що знаходиться в АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:11:001:0241 та повернути її до територіальної громади міста Ужгорода.
		Суд констатує, що представник відповідача Ужгородської міської ради Гомза Д.В. надала суду відзив на позову заяву, обґрунтовуючи обставини викладені у якому вказує на те, що рішення, яке позивач просить скасувати вже втратило чинність з тих підстав, що позов, предметом якого є скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. З огляду на зазначене, вважає, що позовні вимоги, предметом яких є оскаржувані рішення Ужгородської міської ради, не можуть бути задоволені, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту з урахуванням того, що скасування вказаних рішень не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки та не призводить до реального захисту прав позивача.
		Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі представник відповідача у відзиві зазначила, що чинність рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для укладання договору оренди земельної ділянки, не впливає на юридичну оцінку дійсності оспорюваного правочину. Зауважила, що рішенням Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року за № 1169* ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки площею 0,0040 га для влаштування входу з метою реконструкції квартири під нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 . На виконання вимог ч. 4 ст. 3 Закону України «Про планування і забудову територій», згідно з якою рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради було надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки в оренду. Згідно з висновком Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради відведення земельної ділянки здійснюється за рахунок земель житлової та громадської забудови і не суперечить чинній містобудівній документації. У подальшому, рішенням Ужгородської міської ради від 17.04.2014 року за № 11281 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та передано в оренду земельну ділянку площею 0,0040 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 строком на три роки до 11.04.2017 року, дія договору закінчилася. На підставі зазначеного рішення між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Костенчука О.А. та ОСОБА_1 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. Окрім того, представник відповідача зазначає, що посилання позивача на положення ст. 15 Закону України «Про оренду землі» як підставу для визнання договору оренди землі недійсним, а саме відсутність обумовлення у договорі таких істотних умов, є формальними та такими, що не впливають на дійсні волевиявлення сторін. Зауважила, що з огляду на положення ст. ст. 13-15 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 203, 215 ЦК України не вбачається підстав для визнання правочину недійсним у цілому. У зв`язку з цим, просила суд відмовити в задоволенні даного позову.
		У судовому засіданні прокурор Ужгородської місцевої прокуратури Нірода М.М. в останнє судове засідання не з`явився. В попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Однак, надав суду заяву, в якій просить суду задовольнити даний позов та провести слухання справи за його відсутності.
		Представник відповідача Ужгородської міської ради - Гомза Д.В. у останнє судове засідання не з`явилася. В попередніх судових засіданнях просила суд відмовити в задоволенні даного позову з мотивів наведених у поданому відзиві. Однак, надала суду заяву, в якій просила відмовити в задоволенні даного позову та провести розгляд даної справи за її відсутності.
		Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в останнє судове засідання не з`явився. В попередніх судових засіданнях проти позову заперечив. Надав суду заяву, в якій просить суд відмовити в задоволенні даного позову та провести слухання справи за його відсутності.
		Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
		Як вбачається з матеріалів справи, згідно із витягом з рішення XX сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року № 1169 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0040 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 , з подальшою передачею земельної ділянки в оренду (пункт 1.6 рішення).
		Згідно із витягом з рішення XXІ сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 14.04.2014 року № 1281 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:11:001:0241) площею 0,004 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 та надано її в оренду строком на три роки до 11.04.2017 року (пункт 1.16 рішення).
		На підставі вказаного рішення територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі № 1730 від 18.06.2014 року, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:11:001:0241, загальною площею 0,0040 га, строк дії договору до 11.04.2017 року.
		Пунктами 16, 17 вищезазначеного договору оренди землі визначено, що земельна ділянка передається в оренду із земель житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. 
		У 2014 році між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 на виконання п. 21 договору оренди землі складений акт приймання - передачі земельної ділянки площею 0,0040 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		З листа в.о. начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради Івегеш М. від 15.06.2016 року за № 199/20-13 вбачається, що ділянка з кадастровим номером згідно з Публічною кадастровою картою: 2110100000:11:001:0241. відповідно до генплану м. Ужгорода 2004 року знаходилась на територіях, які позначено як території багатоквартирної житлової забудови. Відповідно до ДБН в даній забудові дозволяється розміщення в першому поверсі багатоквартирних житлових будинків вбудованих нежитлових приміщень масового відвідування (магазини роздрібної торгівлі, адміністративні приміщення, приміщення громадського харчування, побутового обслуговування, тощо).
		Окрім того, суд констатує, що 09.11.2017 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Бабидорича В.І. та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди землі від 18.06.2014 року № 1730, згідно з умовами якої строк дії договору закінчується 09.11.2018 року. Таким чином відбулася пролонгація Договору оренди № 1730.
		Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		В силу ст. 124 вказаного Кодексу, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		Частиною 5 ст. 20 цього Кодексу в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» встановлено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
		При цьому, вказаний режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, що встановлений у генеральних планах населених пунктів, є обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації (ч.2 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації»).
		Так, згідно генерального плану міста Ужгорода, оспорювана земельна ділянка відносилась до земель багатоквартирної забудови.
		З огляду на вищевикладене, суд констатує, що прийняття рішення Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для обслуговування будівель торгівлі прийнято всупереч вимогам ст. 20 ЗК України та ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації».
		Згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
		Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 14.05.14 у справі № 6-35цс14 та від 13.11.13 у справі № 6-123ц13, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
		Крім того, станом на прийняття міською радою оскаржуваних рішень квартири багатоквартирного будинку, що розташований на земельній ділянці, яка передана в оренду, перебували у приватній власності та набуті в процесі їх приватизації з державного житлового фонду.
		У відповідності до абзацу 4 п. 19 постанови Пленум Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією, згідно з п. 5 ст. 10 Закону від 19 червня 1992 р. №2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», здійснюється в порядку та на умовах, передбачених ч. З ст. 42 ЗК України, якою передбачено, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників.
		Таким чином, в силу вищенаведених вимог законодавства, законом не передбачена можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку (у разі його приватизації) у власність або користування окремим громадянам (така ж правова позиція викладена рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2014 № 6-25343св14).
		Крім того, згідно з статтею 198 Земельного кодексу України, при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт (кадастрові зйомки), виконуваних для визначення меж земельних ділянок, які включають, у тому числі, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
		Механізм встановлення меж земельних ділянок визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376 (далі - Інструкція).
		Пунктом 2.8 Інструкції передбачено, що після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками складається акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який містить підписи суміжних землевласників (землекористувачів) у разі, якщо вони не заявляють претензій до існуючих меж.
		Згідно з пунктом 3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
		Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок може здійснюватися лише у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
		Натомість, згідно проекту землеустрою щодо відведення оспорюваної земельної ділянки встановлено, що в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання відсутні погодження користувачів сусідньої земельної ділянки під п`ятном багатоквартирного будинку (власників інших квартир багатоквартирного будинку за АДРЕСА_1 ).
		З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що п. 1.6 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 за №1169 та п. 1.16 рішення 21 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2014 за №1281 повинні бути визнані незаконними і скасовані.
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на момент укладення договору) передбачено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Статтею 13 вказаного Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Згідно ст. 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови передачі у заставу та внесення до статутного Фонду права оренди земельної ділянки; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
		При цьому, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.
		Разом з тим, договором, укладеним між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Костенчука О.А. та ОСОБА_1 про оренду земельної ділянки площею 0,0040га в АДРЕСА_1 не узгоджено умов збереження стану об`єкта оренди, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
		Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		З аналізу вищенаведених норм слідує висновок, що відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема, умов збереження стану об`єкта оренди, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки є підставою для визнання недійсним такого договору оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (така ж правова позиція викладена у постановах ВСУ від 18 липня 2012 р. № 6-77цс12, від 4 квітня 2012 р. № 21цс12, що, відповідно до статті 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є обов`язковою для всіх судів України).
		Крім того, згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		Відповідно до ч. 5 вказаної статті, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і Оренду.
		З аналізу наведених норм випливає, що право комунальної власності має територіальна громада, а місцева рада лише реалізовує його від імені територіальної громади.
		Тобто, спосіб реалізації Ужгородською місцевою радою права власності територіальної громади міста Ужгорода від імені територіальної громади повинен відповідати вимогам, передбаченим Конституцією та законами України.
		Таким чином, волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у користування могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних у супереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, а тому їх суть суперечить інтересам територіальної громади, що є додатковою підставою визнати договір оренди недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.
		Отже враховуючи, що надання земельної ділянки у користування ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог ст.ст. 20, 21 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» та ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 19 Конституції України, це є підставою для визнання рішень, договору оренди землі недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, відтак позов підлягає до задоволення також і цій частині.
		Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що 07.08.2018 року між Ужгородською міською радою та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі - продажу земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. за реєстровим № 1424, відповідно до якого на підставі рішення 24-ї сесії Ужгородської міської ради 7-го скликання від 10.07.2018 № 1170 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» міська рада продала ОСОБА_1 земельну ділянку        площею 0,004 га з кадастровим номером 2110100000:11:001:0241, призначену для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку зареєстровано 07.08.2018.
		Пункт 1.6. договору купівлі - продажу вказує на те, що на момент укладення договору використання земельної ділянки здійснюється покупцем на підставі договору оренди землі № 1730, укладеного сторонами 18.06.2014 (зі змінами та доповненнями) строком дії до 09.11.2018, що припиняють свою дію у зв`язку з укладенням цього договору.
		Однак, суд констатує, що сторонами у справі стосовно прийняття Ужгородською міською радою рішення 24-ї сесії Ужгородської міської ради 7-го скликання від 10.07.2018 № 1170 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу», а також самого Договір купівлі - продажу від 07.08.2018 року жодних заперечень, пояснень надано не було, докази з даного приводу суду не надавалися та не досліджувалися.
		З огляду на вищевикладене, у задоволенні вимоги про повернення земельної ділянки площею 0,0040 га за адресою: АДРЕСА_1 слід відмовити.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині визнання незаконним та скасування п.1.6 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року за № 1169 та п.1.16 рішення 21 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2014 року № 1281 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, підтвердженими належними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення позову в даній частині.
		Керуючись ст.ст. 10, 81, 83, 141, 223, 229, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 20, 21 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Позовну заяву Керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради,  ОСОБА_1 про скасування рішень Ужгородської міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення їх до територіальної громади міста Ужгорода- задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати п. 1.6 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2013 року за № 1169 та п. 1.16 рішення 21 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2013 року за № 1281.
		Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Костенчука O.A. та ОСОБА_1 про оренду земельної ділянки площею 0,0040 га вартістю 108400,40 грн., що знаходиться в АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:11:001:0241.
		В задоволенні решти позовних вимог керівника Ужгородської місцевої прокуратури - відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
		 
		 
		 
		Суддя Ужгородського
		міськрайонного суду:                                       В.Й. Данко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...