Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/7905/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2019. Зареєстровано: 20.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2019.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: 850/12687/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		18 грудня 2019 року           справа №200/7905/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гаврищук Т.Г., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Гетьманенко О.П., діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 200/7905/19-а (головуючий суддя І інстанції Ушенко С.В.), складене в повному обсязі 04 жовтня 2019 року в м. Слов`янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -     
		                                          
		                                                         ВСТАНОВИВ:
		 
		21 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про:
		- визнання протиправною відмови відповідача щодо нарахування та сплати на користь позивача грошової компенсації за 60 днів невикористаної додаткової відпустки;
		- зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача грошову компенсацію за 60 днів невикористаної додаткової відпустки за 2012-2015 (включно) роки та за 2017-2018 роки (включно) у розмірі 30 649,20 грн. (а.с. 3-8).
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних про визнання протиправної відмови Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо нарахування та сплати грошової компенсації за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014 роки у розмірі 15 324,6 грн. та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014 роки у розмірі 15 324,6 грн. залишено без розгляду за заявою позивача (а.с. 84).
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 94-97).
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, у зв`язку з тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права (а.с. 100-104).
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при звільненні відповідач повинен був виплатити позивачу грошову компенсацію за три роки невикористаної додаткової відпустки як жінці, що працює та має двох дітей віком до 15 років.
		При цьому, зазначила, що відповідач не заперечує той факт, що позивачу не надавалась спірна відпустка за 2015, 2017 та 2018 роки, але відмовляється нарахувати та сплатити її у зв`язку з тим, що загальні норми трудового законодавства не розповсюджуються на працівників поліції.
		Вважає, що компенсації за невикористану додаткову відпустку має обчислюватись на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.
		Зазначила, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, помилково виходив з того, що обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсацію за невикористану відпустку є визначення кількості її днів у наказі про звільнення.
		Позивач в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити.
		У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволенні апеляційної скарги та позовних вимог, просив суд відмовити у її задоволені. 
		Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та  представника відповідача,  перевірив матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
		Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ,має двох дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9-12, 14, 15).
		Відповідно до наказу УМВС України в Донецькій області від 12.07.2002 № 16 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого СВ Дзержинського МВ УМВС України в Донецькій області з 01.07.2002.
		Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 № 359 о/с ОСОБА_1 звільнено з ОВС України згідно п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 64 «з» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
		Наказом ГУ НП в Донецькій області від 07.11.2015 № 20 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника СВ Дзержинського ВП Артемівського ВП ГУ НП в Донецькій області.
		Наказом ГУ НП в Донецькій області від 21.12.2018 № 541 о/с звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) майора поліції ОСОБА_1 (0112004) - заступника начальника слідчого відділення поліції Бахмутського відділу поліції з 21 грудня 2018 року. Зайво використана відпустка за 2018 рік визначена у кількості трьох діб (а.с. 13).
		Позивач, вважаючи, що у відповідності до ст. 19 Закону України «Про відпустки» вона має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів як жінка, яка працює і має двох дітей віком до 15 років, направляла на адресу відповідача запити від 25.02.2019, 13.03.2019, 22.03.2019 щодо надання відомостей про використання нею зазначеної відпустки та наявності права на компенсацію за невикористані дні відпустки (а.с. 16).
		З відповіді управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 01.03.2019 № К-108/12/02-2019 вбачається, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Зазначена відпустка надається з моменту набуття статусу жінки , яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років. Для отримання вищевказаного виду відпустки до сектору кадрового забезпечення надається належно оформлений рапорт та пакет документів, що свідчить про правові підстави надання соціальної відпустки. Згідно з роз`ясненнями Міністерства праці і соціальної політики України при звільнені співробітнику передбачена виплата грошової компенсації за всі роки невикористаної соціальної відпустки (а.с. 19).
		У відповіді управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 04.04.2019 № К-53/26/02-2019 зазначено, що виплата грошової компенсації за невикористані соціальні відпустки поліцейським  регулюються спеціальним законодавством, КЗпП України у даному випадку на поліцейських не поширюється (а.с. 21).
		Позивач, не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану нею додаткову відпустку за 2015, 2017, 2018 роки, звернулась з даним позовом до суду.
		Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому порядку наказ про звільнення від 21.12.2018 № 541 о/с, який є актом індивідуальної дії, не оскаржила, в ньому не було визначено кількість днів невикористаної додаткової відпустки, за які повинна бути виплачена компенсація, відтак, відсутня протиправна бездіяльності з боку відповідача щодо виплати спірної компенсації.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
		Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України «Про Національну поліцію».
		Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Частиною 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
		Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
		Відповідно до ч. 2 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
		Згідно з ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
		З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивачем не було використано додаткову оплачувану відпустку у 2015, 2017, 2018 роках, при цьому, з довідки Головного управління національної поліції в Донецькій області від 02.12.2019 року № 5560/12/04-2019, яка надана до суду апеляційної інстанції, вказано, що накази, які видавались до листопада 2015 року було знищено, у зв`язку з чим, підтвердити або спростувати факт щодо використання ОСОБА_1 соціальної відпустки з 2012 року до листопада 2015 року не є можливим.
		Крім того, з вказаної довідки слідує, що додаткова відпустка, як жінці, яка працює і має двох дітей віком до 15 років ОСОБА_1 не була використана у 2017-2018 роках, у зв`язку з чим, наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області буде внесено зміни до наказу про звільнення позивача в частині оголошення належної їй компенсації( а.с.150).
		Відтак, відповідач фактично визнав позов в частині позовних вимог за 2017 -2018 роки та має намір відновити порушене право позивача за ці роки, при цьому, спростувати чи підтвердити використання соціальної відпустки за 2015 рік не може.
		Однак листом від 25.11.2019 року за № 292 зі/12/01-2019 року відповідач повідомив позивача, що в період проходження служби  ГУНП в Донецькій області з 07.11.2015 року по 31.12.2015 року відпустка, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років ОСОБА_1 не надавалась( а.с.137).
		В судовому засіданні представник відповідача не спростовувала, що в наказі про звільнення ОСОБА_1   з органів внутрішніх справ  не зазначено компенсація за час неотриманої  додаткової відпустки за 2015 рік.
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції визнає право позивача на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів за кожен рік праці, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2015, 2017, 2018 роки (всього у кількості 30 днів), а дії відповідача щодо відмови у її не нарахуванні та несплати є протиправними.
		Частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
		Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" (далі - Порядок № 260).
		Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу, посилання апелянта на необхідність використання до спірних правовідносин Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року є незмістовним.
		Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
		Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
		Отже ,суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта, що для розрахунку грошової компенсації за не використану додаткову відпустку за 2015, 2017,2918 роки загалом 30 днів , підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме Кодекс законів про працю України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, оскільки порядок розрахунку визначено в спеціальних нормативно-правових актах Національної поліції, яким є Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" (далі - Порядок № 260).
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, зазначив, що обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення та виходив з не оскарження наказу про звільнення позивача.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що така позиції суду першої інстанції є поверховою, оскільки матеріалами справи достеменно встановлено кількість днів невикористаною спірної відпустки, а саме 30 днів за 2015, 2017, 2018 роки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. 
		Повноваження суду при вирішенні справи визначені в ст. 245 КАС України, а саме у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
		7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян;
		8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян;
		9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
		10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
		11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
		12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
		13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
		14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
		15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу( ч.2).
		У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Отже законодавством не передбачено підміняти орган до компетенції якого входить проведення розрахунків конкретних сум які підлягають виплаті за рішенням суду.
		Відтак, виходячи з аналізу норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, встановлене право позивача на отримання невикористаних днів додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018 роки у кількості 30 днів, задля недопущення невірного обчислення компенсації відпустки з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головне управління Національної поліції України в Донецькій області виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018 роки в порядку та розмірах відповідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання".
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.                      
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.                    
		Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). 
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.                                            
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.                     
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є  неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
		Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		                                                   
		                                                  ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 200/7905/19-а - задовольнити частково.
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 200/7905/19-а - скасувати.
		Прийняти нову постанову.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо не нарахування та несплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018 роки.
		Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018 роки відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання".
		В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
		Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 18 грудня року.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім  випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 19 грудня 2018 року.
		 
		Судді                                                                                                 Т.Г.Арабей 
		                                                                                                             Т.Г. Гаврищук
		                                                                                                      Г.М. Міронова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...