Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/2694/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2019. Зареєстровано: 20.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2019.
Дата набрання законної сили: 17.12.2019
Номер судового провадження: 857/11770/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11770/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого судді                                        Шавеля Р.М.,
		суддів                                                            Глушка І.В. та Кузьмича С.М.,
		з участю секретаря судового засідання -           Луців І.І.,
		 
		а також сторін (їх представників):
		від позивача -                                         Петрук І.В.;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській обл. про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору (суддя суду І інстанції: Костюкевич С.Ф., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 00 хв. 09.10.2019р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		04.09.2019р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила поновити строк звернення до суду; визнати протиправною та скасувати постанову Другого відділу державної виконавчої служби /ВДВС/ міста /м./ Луцьк Головного територіального управління юстиції /ГТУЮ/ у Волинській обл. ВП № 49682108 від 28.05.2019р. про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 73888 грн. 13 коп.
		 
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2019р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову ВП № 49682108 головного державного виконавця Другого ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл. Постоловського Р.О. від 28.05.2019р. про стягнення виконавчого збору; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл. на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 768 грн. 40 коп. (а.с.58-61).
		 
		Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Другий ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.66-69).
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що державним виконавцем вчинені дії, які передбачені ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у разі повернення виконавчого листа стягувачу з підстав, передбачених п.п.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому вказаним Законом. Відтак, у державного виконавця наявний обов`язок (а не право), який стосується винесення постанови про стягнення виконавчого збору та виведення її в окреме виконавче провадження. Таким чином, діюче законодавство чітко передбачає дії державного виконавця при закінченні виконавчого провадження згідно п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
		Аналіз п.5 ч.5, ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» в їх системному зв`язку дає підстави дійти висновку про те, що виконавчий збір не підлягає стягненню у разі виконання рішення приватним виконавцем, зокрема, у випадку передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю.Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, виконавче провадження № 46989926 з виконання виконавчого листа № 2-4705/2009, виданого 09.10.2009р. Луцьким міськрайонним судом Волинської обл., не було передано від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю, а постановою державного виконавця від 28.05.2019р. вказаний виконавчий документ повернуто до суду, що його видав, на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» та виведено постанову про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.
		Також боржнику було відомо про відкрите виконавче провадження № 46989926, оскільки в його рамках проводилися стягнення коштів із доходів позивача.
		 
		Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
		 
		          Як встановлено під час судового розгляду, на підставі відповідного судового рішення Луцьким міськрайонним судом Волинської обл. видано 27.01.2010р. два виконавчі листи від 09.10.2009р. справі №2-4705/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ВАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 810866 грн. 91 коп.
		На виконанні Другого ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл. перебував виконавчий лист, виданий 27.01.2010р. на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 09.10.2009р. у справі № 2-4705/2009 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
		21.12.2015р. на підстави заяви стягувача - правонаступника ТзОВ «Кредитні ініціативи» головний державний виконавець Другого ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл. Постоловський Р.О. виніс постанову ВП № 49682108 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 09.10.2009р. у справі № 2-4705/2009, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ВАТ «Сведбанк» заборгованості в сумі 810866 грн. 91 коп., де боржником зазначена з ОСОБА_1 
		18.04.2016р. державний виконавець виніс постанову ВП № 49682108 про стягнення з боржника виконавчого збору, відповідно до якої підлягає стягненню з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 81281 грн. 69 коп.
		23.05.2019р. ТзОВ «Кредитні ініціативи» подало до Другого ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл. заяву про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із врегулюванням з боржником заборгованості перед ТзОВ «Кредитні ініціативи», на підставі якої державний виконавець виніс постанову ВП № 49682108 про закінчення виконавчого провадження від 28.05.2019р.
		Крім того, 28.05.2019р. державний виконавець виніс постанову ВП № 49682108 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 73888 грн. 13 коп. у зв`язку із стягненням з цього боржника в ході примусового виконання 7393 грн. 56 коп. виконавчого збору (а.с.7).
		 
		Поряд з цим, приватний виконавець виконавчого округу Волинської обл. Шульженко І.С. постановою ВП №56468942 від 23.05.2018р. відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 09.10.2009р. у справі № 2-4705/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ВАТ «Сведбанк» заборгованості в сумі 810866 грн. 91 коп., де боржником зазначений ОСОБА_2 (а.с.31).
		23.05.2019р. приватний виконавець на підставі заяви стягувача про закінчення виконавчого провадження в зв`язку з погашенням заборгованості перед стягувачем виніс постанову ВП № 56468942 про закінчення виконавчого провадження. В постанові вказано, що виконавчий збір (основна винагорода приватного виконавця) стягнута в повному обсязі (а.с.10, 44-45).
		Із меморіального ордеру №@PL816164 від 23.05.2019р. вбачається, що ОСОБА_2 сплатив основну винагороду приватного виконавця в розмірі 73693 грн. 13 коп. (а.с.11).
		 
		          Наведені фактичні обставини справи сторони не оспорюються.
		 
		          Вирішуючи наведений спір, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця є одною й тою ж сумою коштів, яка стягується у відповідному розмірі за примусове виконання рішення (10 відсотків), тобто, коштами виконавчого провадження. При цьому, з урахуванням приписів ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» стягненню з боржника підлягає лише або виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця, подвійне стягнення вказаних коштів виконавчого провадження не допускається.
		Кошти виконавчого провадження - основна винагорода приватного виконавця у розмірі 73693 грн. 13 коп. та 7393 грн. 56 коп. виконавчого збору державним виконавцем з другого боржника (а всього 81086 грн. 69 коп.), що відповідає 10 відсоткам від суми стягнення, за рішенням суду станом на час винесення оскаржуваної постанови стягнуті з боржників, а тому наявність оскаржуваної постанови від 28.05.2018р. свідчить про подвійне стягнення з боржників вищевказаних коштів виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської обл. № 2-4705/2009 від 27.01.2010р.
		За таких умов спірна постанови ВП № 49682108 від 28.05.2019р. про стягнення виконавчого збору не відповідає вимогам закону.
		 
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.
		 
		          Із змісту заявленого позову слідує, що позивачем оспорюється правомірність рішення державного виконавця про стягнення з неї виконавчого збору в розмірі 73888 грн. 13 коп., яке викладено у постанові ВП № 49682108 від 28.05.2019р. про стягнення виконавчого збору.
		 
		          Розглядувані правовідносини регулюються приписами Закону України № 1404-VIII ід 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
		Зокрема, відповідно до ст.27 цього Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (ч.1).
		Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч.2).
		Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч.4).
		Виконавчий збір не стягується:
		1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
		2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
		3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
		4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
		5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
		6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (ч.5).
		У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (ч.6).
		 
		Наведені норми діють в редакції Закону України № 2475-VIII від 03.07.2018р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності з 28.08.2018р.
		 
		Таким чином, на момент винесення спірної постанови ВП № 49682108 від 28.05.2019р. про стягнення виконавчого збору діяла вищевказана редакція Закону України «Про виконавче провадження», якою керувався відповідач під час прийняття цієї постанови.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Відповідно зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
		 
		З огляду на викладене правила стягнення виконавчого збору визначаються за тими правилами, які були чинними на момент прийняття державним виконавцем відповідного рішення про його стягнення.
		 
		Колегія суддів зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
		 
		Матеріалами справи стверджується, що у зв`язку із надходженням заяви стягувача 23.05.2019р. по причині врегулювання з боржником заборгованості перед ТзОВ «Кредитні ініціативи» державним виконавцем Другого ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл. винесено постанову ВП № 49682108 від 28.05.2019р. про закінчення виконавчого провадження. 
		Водночас, 28.05.2019р. державний виконавець виніс постанову ВП № 49682108 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 73888 грн. 13 коп. з врахуванням стягнення з боржника в ході примусового виконання 7393 грн. 56 коп. виконавчого збору.
		Разом з тим, у приватного виконавця виконавчого округу Волинської обл. Шульженко І.С. перебувало на виконанні виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 09.10.2009р. у справі № 2-4705/2009 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ВАТ «Сведбанк» заборгованості в сумі 810866 грн. 91 коп., де боржником визначено ОСОБА_2 
		23.05.2019р. приватний виконавець на підставі заяви стягувача про закінчення виконавчого провадження в зв`язку з погашенням заборгованості боржником виніс постанову ВП № 56468942 про закінчення виконавчого провадження. При цьому, виконавчий збір (основна винагорода приватного виконавця) стягнута в повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером №@PL816164 від 23.05.2019р.
		 
		Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що вжиті державним виконавцем дії призвели до стягнення з боржника на користь стягувача частини присуджених сум за виконавчим листом від 09.10.2009р. у справі № 2-4705/2009.
		Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові від 28.05.2019р. про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
		Так, з аналізу вищенаведених норм цього Закону вбачається, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
		Звідси, розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.
		За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
		Відповідно до п.22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затв. наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
		При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
		Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
		Згідно з ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
		Таким чином доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом є помилковими, оскільки у разі стягнення виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
		 
		Окрім цього, в основу заявленого позову позивачем покладені твердження про безпідставне (подвійне) стягнення державним виконавцем виконавчого збору, який вже стягнутий приватним виконавцем, що входить в предмет доказування в рамках цього спору.
		Щодо стягнення виконавчого збору після передачі виконавчого документа приватному виконавцю (а.с.79), то такий випадок врегульований приписами ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
		У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
		Отже, встановивши факт передачі виконавчого документа приватному виконавцю, державний виконавець повинен дотримуватися вимог ч.8 ст.27 наведеного Закону.
		 
		Виходячи із логічного тлумачення цих норм слідує, що виконавчий збір стягується лише один раз і не залежить від того, якими визначеними законом органами та особами здійснюється (продовжується) примусове виконання судових рішень (зокрема, державним чи приватним виконавцем). Вказані норми мають своєю метою унеможливити подвійне стягнення вказаних коштів з боржника.
		 
		Згідно із ст.31 Закону України № 1403-VIII від 02.06.2016р. «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
		Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
		Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
		1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
		2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
		Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
		Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		Угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця.
		За погодженням із стягувачем додаткова винагорода приватного виконавця може бути сплачена протягом усього строку здійснення виконавчого провадження повністю або частково.
		Солідарні боржники несуть солідарний обов`язок із сплати основної винагороди.
		З метою забезпечення проведення виконавчих дій приватний виконавець за угодою із стягувачем може здійснювати додаткові витрати на проведення виконавчих дій, крім тих, що визначені Міністерством юстиції України.
		 
		Відповідно до п.19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затв. постановою КМ України № 643 від 08.09.2016р., приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
		 
		Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості, зокрема, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч.1).
		Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (ч.2).
		Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч.3).
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця є одною й тою ж сумою коштів, що стягується у відповідному розмірі за примусове виконання рішення (10 відсотків), тобто коштами виконавчого провадження. При цьому, з урахуванням приписів ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» стягненню з боржника підлягає лише або виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця; подвійне стягнення вказаних коштів виконавчого провадження не допускається.
		Як з`ясовано під час судового розгляду, кошти виконавчого провадження - це основна винагорода, сплачена боржником ОСОБА_2 приватному виконавцю у розмірі 73693 грн. 13 коп. та виконавчий збір в сумі 7393 грн. 56 коп., стягнутий державним виконавцем з другого боржника ОСОБА_1 .. всього 81086 грн. 69 коп., що складає 10 відсотків від суми стягнення за рішенням суду. 
		На час винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору вказані кошти стягнуті (сплачені) з боржників, а тому наявність такої постанови свідчить про подвійне стягнення з боржників вищевказаних коштів виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської обл. № 2-4705/2009 від 27.01.2010р.
		 
		          Щодо доводів апелянта про те, що позивачу було достовірно відомо про наявність виконавчого провадження № 49682108 колегія суддів вважає, що вказана обставина має значення виключно для питання дотримання строку звернення до суду із розглядуваним позовом. Між тим, вказане питання було досліджено судом першої інстанції, останнім фактично визнано поважними причини пропуску позивачем цього строку та розглянуто спір по суті. Водночас, сам апелянт, вказавши про таку обставину в апеляційній скарзі, не розкрив її значення для вирішення цього спору або інших процесуального чи матеріального питання по справі.
		 
		Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
		 
		          Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову (в межах його доводів), а тому заявлений позов підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
		Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Другий ВДВС м.Луцьк ГТУЮ у Волинській обл.
		 
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
		 
		Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2019р. в адміністративній справі № 140/2694/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
		Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Другий відділ державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській обл.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко   С. М. Кузьмич  Дата складення повного судового рішення: 18.12.2019р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...