Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/4995/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2019. Зареєстровано: 20.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2019.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: 22-ц/812/2156/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		18.12.19
		22-ц/812/2156/19
		 
		МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		 
		Справа № 490/4995/18 Категорія 27 
		Провадження № 22-ц/812/2156/19 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 грудня 2019 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : 
		головуючого - Темнікової В.І.,
		суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., 
		із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
		за участю представника відповідача - ОСОБА_3.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		В червні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що відповідач ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 11 червня 2012 року отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", «Правилами користування платіжною карткою» та "Тарифами Банку", складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. 
		АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором.
		Оскільки відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконав, станом на 31 травня 2018 року у нього виникла заборгованість в сумі 111605,89 грн., яка складається з наступного: 1619,30 грн. - заборгованість за кредитом; 98750,62 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5445,21 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 5290,76 грн. - штраф (процентна складова).
		Тому позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість.
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2019 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1619,30 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 25,57 грн.
		Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні суми та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні представник відповідача не визнала доводи апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. 
		Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		        Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у  випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
		Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.
		         Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість по кредиту у розмірі 1619,30 грн., яка підлягає стягненню з нього на користь банку. В той же час вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 98750,62 грн., заборгованості за пенею та комісією у сумі 5445,21 грн., а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 5290,76 грн. - штраф (процентна складова) задоволенню не підлягають, так як в анкеті-заяві позичальника від 11 червня 2012 року процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
		Крім того матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими банком Витягом з Тарифів та Витягом з Умов відповідач ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.
		Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
		Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		Не можливим вважав суд також застосування до вказаних правовідносин правил ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 червня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 червня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 червня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви.
		Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,1048 ЦК України позивач не пред`явив.
		         Також суд виходив з того, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11 червня 2012 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
		Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду строк позовної давності не пропущено і він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Рішення суду відповідачем в цій частині оскаржене не було.
		Висновки суду відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини.
		Так, судом було встановлено, що 11 червня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з   відповідачем, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2000,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
		У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Проте відповідач це заперечує.
		До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
		Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31 травня 2018 року становить 111605,89 грн. та складається з наступного: 1619,30 грн. - заборгованість за кредитом; 98750,62 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5445,21 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 5290,76 грн. - штраф (процентна складова).
		Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч.1 ст. 1048 ЦК України). 
		Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
		Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
		Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
		За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
		Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
		У заяві позичальника від 11 червня 2012 року процентна ставка не зазначена.
		Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
		Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами та штрафи.
		Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 червня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.
		Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також вони містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
		Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
		Тому суд правильно дійшов висновку, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
		Правильно суд виходив також з того, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 червня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. 
		Суд встановивши, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, правильно дійшов висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 червня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
		За такого суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом, пені та штрафів, як таких, що передбачені договором.
		Правильно судом було також зазначено, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.
		Слід також зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
		Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
		Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
		Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України. 
		Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
		Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
		У частинах 1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч,1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. 
		Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
		З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зазначити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
		Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
		Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
		Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми тільки непогашеного тіла кредиту в розмірі 1619,30 грн. та про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів.
		При прийнятті рішення колегія суддів враховує правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
		За такого доводи апеляційної скарги про не врахування судом того, що сторонами було укладено кредитний договір відповідно до вимог законодавства шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, що у заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, що заборгованість банком була визначена відповідно до зазначених Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Тарифами та не спростована відповідачем, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду, так як ці доводи є суб`єктивним тлумаченням позивача як обставин справи, так і законодавства, зазначеного в тексті постанови апеляційного суду, яке регулює спірні правовідносини, та направлені на переоцінку доказів.
		Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в даному випадку не може бути взята до уваги правова позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки на думку апелянта вона висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися Умови та правила, як погоджені сторонами у належний спосіб, виходячи з наступного.
		        Із системного аналізу текстів постанови Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року та позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду у даній справі, а саме аналізу предмета, підстав позову та учасників правовідносин, вони є подібними. При цьому в обох справах надані банком до позовної заяви та розрахунку заборгованості за кредитним договором Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписані відповідачами.
		Більш того, представник відповідача в письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи, в категоричній формі заперечував той факт, що відповідач був ознайомлений з зазначеними документами та підписував їх, та наполягав, що вони не можуть через це вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
		Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про не врахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі № 356/1635/16, від 28.03.2019р. у справі № 428/2873/17, від 06.02.2018р. у справі №755/2720/16, від 17.04.2019р. у справі №666/388/16, в яких зроблено висновок, що не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та не підписання їх не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, а також про те, що не може бути визнаний неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, оскільки судом у даній справі кредитний договір не визнавався не укладеним. Навпаки, суд виходив з того, що між сторонами існує кредитний договір, який укладений між сторонами шляхом підписання анкети- заяви. 
		Крім того, виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 403-404 ЦПК України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
		Таким чином, підлягає застосуванню не висновок, що міститься в зазначених в апеляційній скарзі постановах, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
		Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для не стягнення процентів за користування кредитними коштами з огляду на принцип платності кредитного договору та не врахування судом положень ст. 1054, 1048, 1069 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки суд згідно положень ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.
		Як убачається з тексту позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом у сумі 111605,89 грн., яка складається з наступного: 1619,30 грн. - заборгованість за кредитом; 98750,62 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5445,21 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 5290,76 грн. - штраф (процентна складова), які були вирахувані ним на підставі умов кредитного договору, які він вважав погодженими з відповідачем у встановленому законом порядку.
		Тобто, позивачем було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачки), а також викладені обставини, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі ст. 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.
		Позовна заява не містить обґрунтування позовних вимог необхідністю застосування положень ст. 1048 ЦК України, згідно якої якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Не наведено в позовній заяві також розрахунок заборгованості по процентам, виходячи з облікової ставки Національного банку України та здійснених відповідачкою платежів по договору.
		Зазначені обставини свідчать про те, що позивачем не було заявлено позовних вимог про стягнення процентів, виходячи з положень ст. 1048 ЦК України, а тому у суду не було правових підстав в межах заявлених позовних вимог визначати розмір заборгованості за процентами виходячи з положень ст. 1048 ЦК України.
		Не обґрунтовувалися позовні вимоги також необхідністю стягнення процентів на підставі ст. 625 ЦК України.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
		За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. 
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 382 ЦПК України, судова колегія, 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
		 
		Головуючий
		 
		Судді
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 19 грудня 2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...