Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/4583/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2019.
Дата набрання законної сили: 03.12.2019
Номер судового провадження: 14-493цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		03 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа№ 372/4583/14-ц
		Провадження № 14-493цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - прокурор Обухівського району Київської області в інтересах держави; відповідачі: Козинська селищна рада Обухівського району Київської області (далі - Козинська селищна рада), ОСОБА_1 ;
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - Реєстраційна служба),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд
		 
		ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів Мазур Л. М., Завгородньої І. М., Писаної Т. О., ухвали Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року у складі колегії суддів Приходька К. П., Іванової І. В., Савченка С. І., та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року у складі судді Мори О.М.
		 
		у справі за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Реєстраційна служба, про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та визнання права власності та 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2014 року прокурор Обухівського району Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати: рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі - Виконком) від 28 березня 2002 року № 3, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; рішення Виконкому від 28 березня 2002 року № 15/305, яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку; рішення Виконкому від 28 березня 2002 року № 15/304, яким ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку; рішення Виконкому від 29 листопада 2001 року № 123/364, яким ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку площею 0,530 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; рішення Виконкому від 29 листопада 2001 року № 123/432, яким ОСОБА_6 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку; рішення Виконкому від 29 листопада 2001 року № 123/434, яким ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку площею 0,2780 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; рішення Виконкому від 29 листопада 2001 року № 123/435, яким ОСОБА_8 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку; рішення Виконкому від 29 листопада 2001 року № 123/433, яким ОСОБА_9 надано у власність земельну ділянку площею 0,2140 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; рішення Виконкому від 29 листопада 2001 року № 123/365, яким ОСОБА_10 надано у власність земельну ділянку площею 0,53 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; рішення Виконкому від 29 листопада 2001 року № 123/366, яким ОСОБА_11 надано у власність земельну ділянку площею 0,53 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 341887, виданого ОСОБА_1 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки від 04 листопада 2002 року № 7543; витребувати на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 3,03 га, вартістю 3 202 104,00 грн, за кадастровими номерами 3223155400:05:005:0057 та 3223155400:05:005:0058, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин , Товариство індивідуальних забудовників «Сосновий бір-5», та визнати за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради право власності на неї.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що під час перевірки Прокуратурою Обухівського району Київської області встановлено порушення Козинською селищною радою норм земельного законодавства України та порушення вимог Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) при виділенні спірних земельних ділянок, а саме прийняття рішень неуповноваженим органом - Виконкомом, у той час як відповідно до положень вказаного закону надання земельних ділянок комунальної власності є виключною компетенцією відповідних рад.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року у задоволенні позову прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Козинська селищна рада рішенням від 28 квітня 1998 року, яке є чинним, делегувала свої повноваження в частині вирішення питань у сфері земельних відносин, зокрема, що стосуються виділення та приватизації земельних ділянок - Виконкому, на підставі якого останнім були прийняті оскаржувані рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок, які прийняті відповідно до чинного на час їх прийняття законодавства та уповноваженим органом.
		 
		Також суд першої інстанції зазначив про звернення до суду прокурора з цим позовом у межах позовної давності з огляду на те, що він довідався про порушені права держави лише після розпочатої 25 квітня 2014 року перевірки додержання вимог земельного законодавства Управлінням Держземагентства в Обухівському районі Київської області та Козинською селищною радою, а також, що правові підстави для витребування земельних ділянок на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відсутні, оскільки прокурором не зазначено після якого недійсного правочину ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки.
		 
		Судами апеляційної інстанції справа переглядалася неодноразово.
		 
		Останньою ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року залишено без змін.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Козинська селищна рада, делегуючи повноваження Виконкому до 12 квітня 2004 року, що стосуються передачі у власність спірних земельних ділянок, керувалася статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року, а Виконком, у свою чергу, на підставі статті 73 Закону № 280/97-ВР, приймаючи 29 листопада 2011 року та 28 березня 2002 року оскаржувані рішення про виділення таких земельних ділянок і їх приватизацію, зобов`язаний був виконувати у встановленому законом порядку не оскаржене, ніким не скасоване та чинне на той час рішення органу місцевого самоврядування від 28 квітня 1998 року.
		 
		Крім того, судом апеляційної інстанції вказано про неправильність обраного прокурором способу захисту порушених прав на підставі статей 392 та 387 і 388 ЦК України, оскільки позов пред`явлено не в інтересах дійсного власника спірних земельних ділянок - Козинської селищної ради, яка в цій справі виступає в якості відповідача, а також, що за зазначених прокурором підстав у теперішнього власника спірних земельних ділянок ОСОБА_1 неможливо їх витребувати як від добросовісного набувача.
		 
		Суд апеляційної інстанції своїх висновків щодо дотримання чи спливу прокурором позовної давності не зробив.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 31 травня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року залишено без змін. 
		 
		Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора та законність передачі у власність спірних земельних ділянок, і зазначив, що вказані земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту смт Козин Київської області, тому Козинська селищна рада володіла необхідним обсягом повноважень щодо передання громадянам цих земельних ділянок у приватну власність, які нею було реалізовано через Виконком згідно з рішенням від 28 квітня 1998 року, що в судовому порядку незаконним не визнавалось та не скасовувалось.
		 
		Висновки суду касаційної інстанції про пред`явлення прокурором цього позову в межах чи поза межами позовної давності також відсутні.
		 
		Короткий зміст вимог заяви
		 
		05 грудня 2017 року заступник Генерального прокурора України Стрижевська А. А. звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судових рішень висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 3, 9 ЗК України 1990 року та статей 26, 33 Закону № 280/97-ВР.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала заяву
		 
		На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить постанови Вищого господарського суду України від 03 вересня 2017 року у справі № 904/9643/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 904/10339/16 та від 07 листопада 2017 року у справі № 924/75/16, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року у справі № 127/7285/14-ц та від 11 жовтня 2017 року у справі № 367/2714/16-ц.
		 
		Заявник указує на невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах статей 3, 9 ЗК України 1990 року та статей 26, 33 Закону № 280/97-ВР, викладеним у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року провадження № 6-84цс13, від 09 листопада 2016 року у справах № № 372/3402/14-ц, 372/4581/14-ц, від 22 березня 2017 року у справі № 373/2851/15-ц.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду України від 14 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано вказану цивільну справу з Обухівського районного суду Київської області.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		У січні 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України Стрижевської А. А. разом зі справою № 372/4583/14-ц передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За правилами підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду від 24 вересня 2018 року справу призначено до розгляду.
		 
		Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
		 
		Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана заступником Генерального прокурора України Стрижевською А. А. з підстав неоднакового застосування норм права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) справа повинна була розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. 
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року прийнято для продовження розгляду вказану цивільну справу за заявою заступника Генерального прокурора України Стрижевської А. А. про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ).
		 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав, зокрема, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		 
		Під час розгляду справи, суди встановили, що 28 квітня 1998 року Козинська селищна рада своїм рішенням передала Виконкому повноваження щодо виділення земельних ділянок та їх приватизації.
		 
		Цьому доказу суди першої та апеляційної інстанцій надали відповідну правову оцінку, вважали його належним та допустимим.
		 
		Суд відповідно до частини першої статті 360-2 ЦПК України мав переглядати справи за правилами, встановленими главою 2 і 3 розділу цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 335 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою, яка відповідно до пункту 1 «Перехідні положення» цього Кодексу застосовується при розгляді заяви про перегляд, Верховний Суд не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суди дослідили протокол № 1 першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року, на якій вирішувалося питання про делегування повноважень ради виконкому Козинської селищної ради у виділенні земельних ділянок (а. с. 133 - 136, т. 1).
		 
		Про наявність цього рішення встановлено у рішенні Апеляційного суду Київської області від 07 квітня 2015 року у справі № 372/5752/14 (т. 1 а. с. 151-159), яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Рішенням Виконкому № 123/364 від 29 листопада 2001 року ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку площею 0,53 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		 
		Рішенням Виконкому № 123/432 від 29 листопада 2001 року ОСОБА_6 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку.
		 
		Рішенням Виконкому № 123/433 від 29 листопада 2001 року ОСОБА_9 надано у власність земельну ділянку площею 0,2140 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		 
		Рішенням Виконкому № 123/434 від 29 листопада 2001 року ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку площею 0,2780 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		 
		Рішенням Виконкому № 123/435 від 29 листопада 2001 року ОСОБА_8 надано у власність земельну ділянку площею 0,15га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку.
		 
		Набувши у встановленому законом порядку права власності на зазначені земельні ділянки, вищезазначені особи розпорядилися ними шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу.
		 
		На підставі договорів купівлі-продажу № № 611, 615, 619, 623 від 07 березня 2002 року та № № 712, 716, 720 від 12 березня 2002 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 перелічені земельні ділянки, що підтверджується договорами купівлі-продажу.
		 
		Набувши у встановленому законом порядку права власності на зазначені земельні ділянки (на підставі перелічених договорів купівлі-продажу та отримання державного акта на право приватної власності на землю), ОСОБА_2 розпорядилася ними шляхом укладення відповідного договору дарування земельної ділянки, зареєстрованого за № 3378 у реєстрі від 17 жовтня 2002 року, відповідно до якого подарувала вказані земельні ділянки площею 18 200 кв. м, розташовані на території Козинської селищної ради в АДРЕСА_1 , надані для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 .
		 
		Рішенням Виконкому № 123/365 від 29 листопада 2001 року ОСОБА_10 надано у власність земельну ділянку площею 0,53 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		 
		Рішенням Виконкому № 123/366 від 29 листопада 2001 року ОСОБА_11 надано у власність земельну ділянку площею 0,53 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
		 
		Набувши у встановленому законом порядку права власності на зазначені земельні ділянки, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розпорядилися ними шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу.
		 
		На підставі договорів купівлі-продажу від 12 березня 2002 року № № 704, 708 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 перелічені вище земельні ділянки, що підтверджується договорами купівлі-продажу.
		 
		Рішенням Виконкому № 3 від 28 березня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано у власність земельні ділянки площею 0,20 та 0,15 га відповідно для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням Виконкому № 15/305 від 28 березня 2002 року ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку.
		 
		Рішенням Виконкому № 15/304 від 28 березня 2002 року ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку.
		 
		На підставі рішення Виконкому № 3 від 28 березня 2002 року, договору дарування № 3378 від 17 жовтня 2002 року, договорів купівлі-продажу № № 704, 708 від 12 березня 2002 року ОСОБА_1 виготовив державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії РЗ № 344587, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7543 від 04 листопада 2002 року.
		 
		У подальшому, всі земельні ділянки набуті ОСОБА_1 було об`єднано в дві земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери: 3223155400:05:005:0057 площею 1,65 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд та 3223155400:05:005:0058 площею 1,38 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
		 
		Також встановлено, що Прокуратурою Обухівського району Київської області у відповідності до постанови № 26 про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів було розпочато перевірку щодо додержання вимог земельного законодавства в Управлінні Держземагентства в Обухівському районі та Козинській селищній раді 25 квітня 2014 року.
		 
		Прокурор, звертаючись із указаним позовом, зазначив, що спірні земельні ділянки перейшли у власність фізичних осіб на підставі рішень Виконкому, який права на розпорядження ними не мав, оскільки такі повноваження належать виключно Козинській селищній раді, яка відповідних рішень не приймала. 
		 
		Вважав, що вказані землі вибули з комунальної власності всупереч вимог законодавства та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави для пред`явлення вимог про визнання недійсними рішень виконавчого органу місцевого самоврядування, що підтверджують право власності на земельну ділянку, і витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння на користь Козинської селищної ради.
		 
		Відхиляючи касаційну скаргу прокурора та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, касаційний суд указав на відсутність порушень вимог законодавства під час передачі у власність спірних земельних ділянок.
		 
		З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		 
		У постанові Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 904/9643/16, наданій заступником Генерального прокурора України на підтвердження неоднакового застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про витребування у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЛС» майна, що є комунальною власністю, оскільки воно вибуло з власності міськради поза волею власника в результаті продажу, проведеного у процедурі ліквідації у справі про банкрутство Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» (далі - КЖЕП «Лівобережжя»), з укладенням у наступному договору купівлі-продажу. Дії ліквідатора з формування ліквідаційної маси КЖЕП «Лівобережжя», продажу майна, відповідні торги та укладений договір купівлі-продажу визнані недійсними за рішенням суду, прийнятим у справі про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя».
		 
		Правовідносини не є подібними через те, що стосуються продажу майна комунального підприємства у справі про банкрутство, оскільки дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» з формування ліквідаційної маси, продажу майна і торги були визнані недійсними раніше за рішенням суду.
		 
		Аналогічні по суті висновки зробив Вищий господарський суд України у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 904/10339/16, де спір з приводу витребування майна також пов`язаний із розглядом справи про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» і визнання недійсними правочинів та неправомірних дій з включення майна до ліквідаційної маси та продаж його ліквідатором.
		 
		Наданою для порівняння постановою колегії суддів Вищого господарського суду України від 07 листопада 2017 року у справі № 924/75/16 суд касаційної інстанції, залишаючи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Альянс» без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін, погодився з його висновками про відсутність правових підстав для передачі в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів та, як наслідок, невідповідність укладеного за результатами такої передачі правочину положенням чинного законодавства.
		 
		Тобто правовідносини в цих справах також не є однаковими, оскільки виникли з приводу правомірності передачі земельної ділянки в оренду та відповідності такої передачі положенням вимогам статті 134 ЗК України щодо обов`язкової передачі земельної ділянки в оренду саме на конкурентних засадах.
		 
		Крім того, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 09 жовтня 2017 року у справі № 127/7285/14-ц, на яку також посилається заявник, залишила без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2017 року, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем ОСОБОЮ_2 не доведено, що передачею спірної земельної ділянки у власність ОСОБІ_3 та ОСОБІ_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку порушені його права чи законні інтереси, оскільки будь-які права на цю земельну ділянку у нього відсутні.
		 
		У цьому випадку правовідносини не є подібними, оскільки у справі про перегляд рішення у якій подано заяву, питання про відповідність підстав набуття права на землю із земель комунальної власності положенням статті 116 ЗК України в частині, що стосується дотримання процедури вилучення у попередніх власників чи землекористувачів цих земельних ділянок, не вирішувалося та права третіх осіб щодо спірних земельних ділянок не заявлялися, а також не ставилося під сумнів, що саме земельні ділянки перебувають у межах смт Козин Київської області та Козинська селищна рада має права щодо розпорядження цими землями.
		 
		Як убачається із наданої для порівняння прокурором ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року у справі № 367/2714/16-ц, колегія суддів судової палати у цивільних справах за наявності рішення суду про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, не погодилася з висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для витребування земельної ділянки без визнання недійсним державного акта, виданого на підставі незаконного рішення, скасувала рішення апеляційного суду та залишила в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, поданого з підстав, визначених статтями 387, 388 ЦК України, зазначивши, що наявні підстави для витребування земельної ділянки, оскільки вона вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням в іншій справі (неправомірно набуте право власності). У такому випадку не є необхідним рішення суду про визнання недійсним цього державного акта.
		 
		Тобто висновки суду касаційної інстанції у згаданій ухвалі та викладені у судових рішеннях про перегляд яких подано заяву, фактично є однаковими та в обох випадках зводяться до того, що для витребування майна на підставі статті 388 ЦК України достатньо одного (першого) недійсного правочину за яким особа набула право власності на спірне майно, при цьому, у справі про перегляд рішень у якій подано прокурором заяву, суди не знайшли підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог з огляду на відсутність порушень законодавства під час набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки внаслідок розпорядження ними виконавчим органом місцевого самоврядування.
		 
		Порівняння наведених вище судових рішень із судовими рішеннями, які переглядаються, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційних інстанцій під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами розгляду яких судами касаційних інстанцій постановлено ухвали, надані для порівняння, виникли різні правовідносини.
		 
		У наданій для порівняння заступником Генерального прокурора України постанові від 22 березня 2017 року у справі № 373/2851/15-ц Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року та рішення Переяслав-Хмельницького районного суду Київської області від 22 січня 2016 року, не погодився з висновком про застосування до правовідносин положень про позовну давність з огляду на їх диспозитивність та відсутність заяви відповідача про її застосування (частина третя статті 267 ЦК України).
		 
		Правовідносини не є подібними із тими, що у справі про перегляд рішень у якій подано заяву, оскільки в цій справі судами апеляційної та касаційної інстанцій норми глави 19 «Позовна давність» взагалі не застосовувалися, а суд першої інстанції, дійшовши висновку про дотримання прокурором позовної давності, послався на положення частини першої статті 261 ЦК України, при цьому у наданій для прикладу постанові, Верховним Судом України вирішувалося питання неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції саме статті 267 ЦК України. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду також не вбачає невідповідності судових рішень, викладеним у вказаній вище постанові Верховного Суду України висновках щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, з огляду на те, що у зазначених справах наявні як різні фактичні обставини, так і матеріально-правове регулювання.
		 
		Щодо висновків суду по рішеннях Виконкому за 2001 рік, то прокурором подано для порівняння та як приклад невідповідності судових рішень у цій справі, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-84цс13 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах, у тому числі статті 3 ЗК України 1990 року, де зазначено про невідповідність рішення сесії Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року про делегування повноважень у сфері земельних відносин виконавчому комітету цієї ради положенням статті 59 Закону № 280/97-ВР, то із дослідженої вище Великою Палатою Верховного Суду постанови Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року № 372/3402/14-ц убачається, що її вже було взято за об`єкт аналізу та приклад наявності розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, усуваючи які, Судова палата у цивільних справах зробила правовий висновок, що з огляду на пряму вказівку у статті 3 ЗК України 1990 року, станом на листопад 2001 року, селищні ради мали повноваження для делегування частини своїх функцій у сфері регулювання земельних відносин, зокрема щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок виконкомам, за винятком тих повноважень, що відносяться до виключної компетенції селищних рад, фактично виклав власну нову позицію, якій відповідаютьрішення у справі, про перегляд у якій подано заяву заступником Генерального прокурора України.
		 
		Отже, станом на листопад 2001 року селищні ради мали повноваження для делегування частини своїх функцій у сфері регулювання земельних відносин, зокрема щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок виконкомам, за винятком тих повноважень, що відносяться до виключної компетенції селищних рад.
		 
		Оскільки повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів могли до 01 січня 2002 року передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування, то не вбачається, що норми ЗК України 1990 року та Закону № 280/97-ВР застосовані по-різному та оскаржуване рішення не відповідає правовому висновку Верховного Суду України.
		 
		Проте в наданих для порівняння постановах від 09 листопада 2016 року зроблено такі висновки:
		 
		- у справі № 372/3402/14-ц Верховний Суд України не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення пред`явленого прокурором в інтересах держави позову про визнання незаконними і скасування рішень виконавчого комітету селищної ради датованих 2001-2002 роками, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, зробивши правовий висновок, що ЗК України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, не передбачає права сільських, селищних, міських рад на передачу своїх повноважень щодо надання, передачі або вилучення земельних ділянок виконавчим органам цих рад;
		 
		- у справі № 372/4581/14-ц Верховний Суд України, переглядаючи спір, де заявлені прокурором вимоги та обставини, аналогічні частині тих, про перегляд якого подано заяву, вирішуючи питання щодо наявності повноважень у Виконкому на розпорядження земельною ділянкою та законності його рішення від 23 травня 2002 року про передачу у приватну власність земельної ділянки, зробив правовий висновок, що з урахуванням положень статті 26 Закону № 280/97-ВР (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), статті 33 цього Закону виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено, тим самим не погодився із висновками судів апеляційної та касаційної інстанцій, що виконавчий комітет селищної ради мав повноваження розпоряджатися земельною ділянкою, у зв`язку із чим скасував також рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд до цього ж суду для встановлення до якої форми власності або користування відносилась спірна земельна ділянка на час надання її ОСОБІ_2, органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а також з`ясування, чи було у нього волевиявлення на відчуження спірної земельної ділянки.
		 
		Наведене свідчить про те, що існує невідповідність судових рішень висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України, лише щодо застосування у подібних правовідносинах вимог статей 26, 33 Закону № 280/97-ВР.
		 
		Вирішуючи питання про усуненнярозбіжностей у застосуванні судами зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.
		 
		Правові підстави набуття права власності на земельну ділянку після 01 січня 2002 року визначені положеннями ЗК України.
		 
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Відповідно до статті 4 Закону № 280/97-ВРмісцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.
		 
		Частинами першою, другою статті 11 цього Закону встановлено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. 
		 
		Статтею 25 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		 
		Стаття 26 Закону № 280/97-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які вирішуються виключно на їх пленарних засіданнях.
		 
		З 01 січня 2002 року набрав чинності новий ЗК України.
		 
		Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. 
		 
		На відміну від статті 3 ЗК України 1990 року, де було визначено, що повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування, ЗК України 2001 року можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів не передбачено.
		 
		За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації, за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
		 
		Отже, ЗК України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, на відміну від ЗК України 1990 року, не передбачає права сільських, селищних, міських рад на передачу своїх повноважень щодо надання, передачі або вилучення земельних ділянок виконавчим органам цих рад.
		 
		З огляду на викладене та у зв`язку із виключенням права селищних рад передавати зазначені повноваження своїм виконавчим комітетам, останні втратили з 01 січня 2002 року повноваження щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок, хоч відповідне рішення про делегування таких повноважень селищною радою і не скасовано.
		 
		Саме така правова позиція висловлена Судовою палатою у цивільних справах у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц, яку надав прокурор для прикладу.
		 
		Таким чином, з огляду на відмінності зазначених норм земельного законодавства у часі щодо можливості делегування повноважень із розпорядження земельними ділянками відповідною радою її виконавчому комітету, не можна погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про законність рішення Козинської селищної ради в частині наявності у Виконкому повноважень на передачу 28 березня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_3 - у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ОСОБА_4 - у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку, та законність рішень виконавчого органу місцевого самоврядування № 3,15/305 та №15/304 відповідно.
		 
		При ухваленні судових рішень суди не звернули уваги на дію зазначених норм земельного законодавства у часі та не надали оцінки законності оспорюваних рішень Виконкому відповідно до законодавства, чинного на час їх прийняття. Крім цього, суди не встановили, до якої форми власності або користування відносилися спірні земельні ділянки на момент їх надання; не встановили чи підлягають такі земельні ділянки витребуванню на підставі статті 388 ЦК України в разі існування у селищної ради такого волевиявлення, та на чию користь за встановлених фактичних обставин справи підлягають витребуванню земельні ділянки.
		 
		У справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не врахували правового висновку Верховного Суду, зокрема щодо застосування положення статей 26, 33 Закону № 280/97-ВР,що призвело до ухвалення незаконних рішень у частині вирішення вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Виконкому від 28 березня 2002 року № 3, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, рішення Виконкому від 28 березня 2002 року № 15/305, яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та рішення Виконкому від 28 березня 2002 року № 15/304, яким ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку.
		 
		За таких обставин не можна погодитись із висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій Виконкому щодо передачі у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 земельних ділянок за рішенням від 28 березня 2002 року та видачу державних актів про право власності на зазначені земельні ділянки ОСОБА_1 .
		 
		При вирішенні справи суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми Закону № 280/97-ВР та ЗК України 2001 року, у цій частині судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції, оскільки як суд першої інстанції, так і апеляційний суд зробили висновок, що виконком Козинської селищної ради, ухваливши рішення від 28 березня 2002 року про передачу земельних ділянок у приватну власність, не порушив вимог закону та зазначили, що прокурор діяв у межах позовної давності.
		 
		З такими висновками погодитися неможливо, оскільки вони спростовані тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а відтак не дослідили питання щодо позовної давності, про застосування якої до усіх вимог заявляла представник відповідача ОСОБА_1 
		 
		Суд діє за принципами змагальності і рівності сторін. Фізична особа як слабша сторона спору потребує уваги суду до вирівнювання її можливостей до можливостей органу влади, яким є прокуратура. 
		 
		Представник відповідача до суду першої інстанції надав клопотання про витребування доказів обізнаності чи можливої обізнаності прокурора про прийняті Виконкомом у 2002 році рішення. Разом із тим це клопотання не було належним чином розглянуте, чим сторону позбавлено можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень. 
		 
		За змістом частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України суд задовольняв заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу, та за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору суд мав право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
		 
		Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Заяву заступника Генерального прокурора України Стрижевської Анжели Анатоліївни задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28 березня 2002 року: № 3, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства; № 15/305, яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку; № 15/304, яким ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 341887, виданого ОСОБА_1 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки від 04 листопада 2002 року № 7543; витребування на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 цієї земельної ділянки та визнання за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради права власності на неї, - скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                 О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                       В. С. Князєв
		Т. О. Анцупова                                      Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна                                       Н. П. Лященко
		В. В. Британчук                                   О. Б. Прокопенко
		Ю. Л. Власов                                         В. В. Пророк
		М. І. Гриців                                            Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима                                         О. С. Ткачук
		Ж. М. Єленіна                                      В. Ю. Уркевич
		                                              О. Р. Кібенко                                        О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...