Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/16919/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Заяви про перегляд заочного рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2019.
Дата набрання законної сили: 19.12.2019
Номер судового провадження: 61-22331ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		19 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/16919/16-ц
		провадження № 61-22331ск19 
		 
		Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання договору, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив розірвати договір від 03 квітня 2015 року № 01-0115, укладений між ним та ФОП ОСОБА_2 , стягнути з відповідача сплачені кошти за договором у розмірі 37 500 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03 квітня 2015 року між сторонами було укладено договір № 01-0115 щодо посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, послуг з пошуку роботи за кордоном, зі сприяння в оформленні документів, необхідних для отримання в`їзної робочої візи та сприяння працівнику в укладенні трудового договору між ним та роботодавцем (працевлаштування в Канаді). Він виконав умови договору шляхом сплати у момент підписання договору передоплати у розмірі 50 % винагороди за послуги, а саме 37 500 грн. Під час підписання договору відповідач діяла в особі ОСОБА_3 , який запевнив його, що він працевлаштував у Канаді більше двадцяти осіб. Між сторонами в усному порядку було погоджено, що строк відкриття канадської візи, придбання авіаквитків, а також відліт до Канади мав відбутися у травні 2015 року. Проте, після підписання договору ОСОБА_3 почав уникати зустрічей з ним, на телефонні дзвінки не відповідав та вже тричі змінював номер телефону. Вважає, що відповідач та третя особа вигадали аферу по працевлаштуванню в Канаді з метою шахрайського заволодіння грошима людей. Своїми діями відповідач завдала йому моральної шкоди, яка полягає у тривалому порушенні відповідачем законних прав по виконанню зазначеного договору, що призвело до необхідності відстоювати свою правоту в суді, звертатися в правоохоронні органи, а відповідно і до душевних страждань через неможливість належним чином повернути сплачені грошові кошти. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
		 
		Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 21 вересня 2016 року позов задовольнив частково. Розірвав договір № 01-0115, укладений 03 квітня           2015 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 Стягнув з ФОП                   ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором № 01-0115                  від 03 квітня 2015 року в розмірі 37 500 грн. вирішив питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовив.
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 20 листопада 2019 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
		 
		11 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду                                     від 20 листопада 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		 
		Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
		 
		Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) -  1 921 грн.
		 
		Предметом позову у цій справі серед інших вимог є стягнення коштів за договором у розмірі 37 500 грн та моральної шкоди в розмірі 5 000 грн, що станом на 01 січня  2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). 
		 
		Тобто в указаній частині справа № 761/16919/16-ц є малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує.
		 
		Також предметом позову в цій справі є вимоги про розірвання договору від 03 квітня 2015 року № 01-0115, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
		 
		Справу в цій частині вимог Верховний Суд вважає незначної складності, а тому такою, яка може бути визнана судом малозначною.
		 
		Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
		 
		Касаційна скарга містить посилання на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника, оскільки внаслідок «підприємницької» діяльності ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шкоди завдано більш ніж 20 особам на загальну суму близько 950 000 грн. Потерпілими було подано заяви щодо шахрайських дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, за результатами розгляду яких зареєстроване кримінальне провадження № 12015100100009848. Станом на день подання касаційної скарги винних осіб до відповідальності не притягнуто.
		 
		Наведені заявником обставини не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а доводи заявника полягають у його незгоді з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів. Незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням не є сама по собі обставиною, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. 
		 
		Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять
		 
		Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		 
		Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Не містить таких посилань і касаційна скарга та додані до неї матеріали.
		 
		Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» («Азюковська проти України») рішення від 09 жовтня 2018 року.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
		 
		Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. 
		 
		Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають. 
		 
		Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання договору, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя                                                                                                            А. Ю. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...