Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/4912/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2019. Зареєстровано: 23.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2019.

Номер судового провадження: 2/357/2759/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/4912/19
		2/357/2759/19 
		Категорія 69 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		19 грудня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі - Бондаренко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів, 
		В С Т А Н О В И В :
		07.05.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним  позовом мотивуючи тим, що з 21.08.2001 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 09.01.2014 року. Від шлюбу вони з відповідачем мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу вони з відповідачем проживають оремо один від одного. Відповідач не бере участі в забезпеченні сина, ні в грошовій, ні в натуральній формі. Син являється інвалідом першої групи з дитинства та потребує постійного стороннього догляду. Матеріальне становище сина не задовільне, оскільки вона утримує його одна, здійснює за ним постійний догляд, а тому не працює. Відповідач може надавати матеріальну допомогу сину, він молода і здорова людина, працює неофіційно, займаючись ремонтними роботами квартир, а тому має хоча і нерегулярний, однак значний дохід. Тому, просила в прядку ст.80, 88 СК України стягнути з відповідача на свою користь на утримання дитини - інваліда ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини від заробітку ( доходу) щомісячно.
		02.07.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		16.08.2019 року ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову в  повному обсязі мотивуючи тим, що дійсно він з позивачем перебував у зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2014 року по лютий 2019 року він з позивачем проживали разом та підтримували сімейні відносини. Позивач у 2013 року зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів на дітей, однак до травня 2019 року рішення суду про стягнення аліментів на дітей на примусове виконання не подавала У травні 2019 року позивач звернулася до державної виконавчої служби із заявою про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 і на даний час він вчасно та в повному обсязі сплачує аліменти на утримання сина, заборгованість відсутня. Дійсно, старший син в силу трагічних обставин в червні 2017 оку отримав важку травму, внаслідок чого йому з 22.03.2019 року було встановлено першу групу підгрупи «А» інвалідність з дитинства з ураженням ЦНС. Дійсно син ОСОБА_3 позбавлений можливості самостійно себе обслуговувати та залежить від сторонньої допомоги. І він, як батько, з моменту отримання сином травми ні на хвилину не залишав його на одинці із хворобою. Так, восени 2018 року разом із сином проходив реабілітаційний курс у Вінницькому соціальному центрі реабілітації дітей - інвалідів, влітку 2018 року разом із ним проходив курс реабілітації в Київській обласній лікарні. Оскільки син ОСОБА_3 є повнолітньою дорослою людиною, яка не може обходитися без сторонньої допомоги, він фізично допомагав йому, підіймав його, проводив ванні процедури, гуляв із ним на свіжому повітрі, тощо. Після того, як він вимушений був залишити сім`ю, оскільки стосунки з позивачем стали нестерпними, він не відмовлявся надалі матеріально допомагати утримувати синів, фізично мав бажання і надалі проводити всі необхідні процедури, ходити з сином на прогулянки, відвідувати реабілітаційні курси разом. В березні 2019 року приїхав до ОСОБА_3 аби його провідати,син радів зустрічі, та обіцяв йому, що і надалі буде приїжджати. При зустрічі з синами завжди намагався допомагати їм матеріально, привозив продукти харчування, окрім  аліментів, що сплачував на сина ОСОБА_4 . Однак, позивач, через неприязні стосунки, вирішила позбавити можливості спілкуватися із синами та всіляко перешкоджає  зустрічам. З питанням організації зустрічей з синами без перешкод він звертався до служби у справах дітей, де роз`яснили, що оскільки син ОСОБА_3 є повнолітньою особою, вони даним питанням займатись не мають права. Однак, на сьогодні Служба у справах дітей розглядає питання щодо організації його зустрічей із сином ОСОБА_4 та відповідно і з ОСОБА_3 матиме змогу бачитися. На всі його прохання щодо надання позивачем можливості зустрічатись з синами вона відмовляла. Вважає, що і подання даного позову є деякою помстою за те, що він залишив її із дітьми, а з матеріального боку вона на даний час повністю забезпечена. 19.04.2019 року він одружився вдруге з ОСОБА_8 , на утриманні якої знаходиться двоє неповнолітніх дітей, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки вона є матір одиначкою, а відомості про їх батька записані відповідно ч.1 ст. 135 СК України. Також, звертає увагу, що квартира, в якій проживає позивач з дітьми належить їм усім на праві спільної часткової приватної власності, однак, він безперешкодно надав можливість позивачу користуватись всією квартирою та не має наміру надалі перешкоджати користуватися його власністю дітям та позивачу. Також, він є працездатною особо, однак офіційно не працевлаштований, офіційного постійного доходу не отримує, а той який періодично отримує є невеликим, однак намагається вчасно сплачувати аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 . Також, в зв`язку з тим, що на утриманні дружини ОСОБА_8 перебуває двоє неповнолітніх дітей, він повинен утримувати і свою сім`ю та дітей, які проживають з ним. Також, звертає увагу на той факт, що син ОСОБА_3 отримує соціальну допомогу в зв`язку з інвалідністю, а позивач отримує постійно дохід у вигляді соціальної допомоги за догляд за особою з інвалідністю. Також, у 2017 році, після отримання сином травми, він з позивачем створили сторінку в інтернет - мережі з проханням про надання фінансової допомоги на лікування та реабілітацію сина. Банківський рахунок був відкритий на ім`я позивача в АТ КБ «Приватбанк», на якому на даний час знаходиться чимала сума. Також, вважає що позивачем не визначено та не доведено міру потреби позивача і міру можливості відповідача сплачувати аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина. В позовній заяві позивач не зазначила, чи син ОСОБА_3 є особою, дієздатність якого обмежена, недієздатним його також не визнано. Відповідно, опіка або піклування над ним, теж не встановлена. Отже, позивач, не маючи статус опікуна або піклувальника у визначеному законодавством порядку, звернулася до суду з позовом в інтересах повнолітнього сина, що суперечить процесуальному законодавству, оскільки вона не є його законним представником.
		01.10.2019 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому пояснила, що стягнення аліментів на дитину з інвалідністю передбачене законодавством, а тому подання даного позову є реалізація її права, а не помста за те, що відповідач розірвав з нею шлюб та залишив її із дітьми. Згідно повідомлення про надання державної соціальної допомоги з 15.07.2019 року вона отримує лише 891,48 грн. на місяць. Оскільки вона здійснює догляд за дитиною інвалідом, тому не може працювати і єдиним джерелом існування є соціальна допомога. Відповідач зазначаючи, що він одружився і в нього на утриманні є діти дружини не надав доказів, які підтверджують, що вони знаходяться на його утриманні (свідоцтва про народження де  він записаний їх батьком, рішення суду пор стягнення аліментів на цих дітей, і т.д.). Як доказ її меж потреби у аліментах надає до суду докази: договори укладені з лікувально-реабілітаційним центром, з яких вбачається, що син з 15.04.2019 року по 26.04.2019 року проходив лікування на суму 3600,00 грн., товарні чеки за період лікування з 15.04.2019 року по 26.04.2019 року на суму 15630,35 грн., виписками з рекомендаціями лікарів, квитанціями в підтвердження понесених витрат на купівлю медикаментів на лікування сина, видатковими накладними, що підтверджують витрати на сина. Відповідач до відзиву не надав відомостей по свої доходи, а він отримує орендну плату за земельні паї. Тому, вважає, що заперечення відповідача є безпідставними і необґрунтованими.
		Позивач в судовому засіданні позов підтримала, просила вимоги задовольнити та зазначила, що вона не працює, так як має лежачу дитину, адже син потребує стороннього догляду, також має на утриманні неповнолітнього сина. ЇЇ доходи складаються з пенсії ОСОБА_3 по інвалідності, соціальної допомоги як малозабезпечена сім`я, допомоги по безробіттю. Відповідач сплачує аліменти на меншого сина за примусом, до березня 2019 року допомагав їм, а з березня 2019 року до дітей не з`являється та в іншій формі не допомагає. Був випадок коли відповідач прийшов до дітей в неадекватному стані, тому вона не хоче його допускати до дітей та і діти не хочуть його бачити.
		Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, підтримав викладені у відзиві обставини та зазначив, що допомагав сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 приніс 5000,00 грн., 22.03.2019 року позивач не пустила до сина та викликала ПНД і надалі перешкоджає бачитися із дітьми.
		Представник відповідача, за довіреністю у справі ОСОБА_13 , в судовому засіданні зазначила, що ст. 88 СК України передбачено право на утримання подружжя, тобто право на утримання матері, з якою живе дитина інвалід, а в даному випадку ОСОБА_3 вже є повнолітньою особою, тому позовні вимоги мали б бути від нього, а позивач на підставі довіреності захищати його права, крім того аліменти присуджуються за певних умов, які в даному випадку не доведено.
		Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
		Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.08.2001 року, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 09.01.2014 року шлюб між ними було розірвано, що підтверджується матеріалами справи (а.с.2,3,4). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та копією паспорта (а.с. 6,7).
		Згідно довідки Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 06.05.2019 року № 3138 (а.с.5) за адресою: АДРЕСА_1 , проживає позивач ОСОБА_1 та її сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Згідно копії довідки до акту огляду медико-соціальною комісією, виданої Білоцерківською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією міста 22.02.2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом першої групи, підгрупа А з 22.03.2019 року, інвалідність з дитинства з ураженням ЦНС встановлена на строк до 01.04.2021 року, потребує постійного стороннього догляду, перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради та отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства І група, підгрупа А, яку призначено з 22.03.2019 року по 31.03.2021 року, за період з 01.01.2019 року по 01.09.2019 року отримав загальну суму доходу, за винятком аліментів, в розмірі 24875,00 грн., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 8, 9, 45).
		Як вбачається з виписки із медичної карти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має діагноз: Посттравматична енцефалопатія після вогнепального поранення голови. Гетратарез, перебував на стаціонарному лікуванні з 15.04.2019 року по 22.04.2019 року (а.с. 66).
		23.09.2013 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі № 357/9841/13-ц, рішення набрало законної сили 04.10.2013 року (а.с. 38-39), позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку,але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09.07.2013 року і до досягнення дітьми повноліття. 
		Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , є працездатною особою, працює у ФОП ОСОБА_14 на посаді оператора мийної установки, отримує заробітну плату в розмірі 2100,00 грн., сплачує аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одружений вдруге з ОСОБА_8 , яка має на утриманні двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 31-37, 88, 89).
		Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, зареєстрована як безробітна в Білоцерківському МРЦЗ з 11.04.2019 року, її дохід за період з 11.04.2019 року по 31.10.2019 року становить 2125,16 грн., отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім`ї з 01.07.2019 року по 31.12.2019 року в розмірі 891,48 грн. на місяць, має відкриті рахунки в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 залишок станом на 05.10.2019 року в розмірі 1095,91 грн., НОМЕР_5 залишок станом на 05.10.2019 року в розмірі 4,41 Євро, № НОМЕР_2 залишок станом на 05.10.2019 року в розмірі 0,00 доларів США (а.с. 15,44,77,78,80,85).
		На підтвердження витрат на сина ОСОБА_3 позивачем надано: копії договорів №172, 173 від 05.04.2019 року про перебування в лікувально-реабілітаційному закладі з 15.04.2019 року по 26.04.2019 року, копії квитанцій про оплату перебування в лікувально-реабілітаційному закладі на суму 7200,00 грн. (а.с. 60-64), копії товарних чеків №693 від 15.04.2019 року на суму 10332,15 грн., №173 на суму 1387,00, квитанції Васильківської ЦРЛ №336 від 15.04.2019 року на суму 3871,00 грн., та №338 від 15.04.2019 року на суму 40,00 грн. щодо витрат на лікування сина з 15.04.2019 року по 26.04.2019 року (а.с. 65), копії квитанцій на купівлю медикаментів на лікування сина (а.с. 67-70), копії видаткових накладних від 15.01.2019 року на суму 895,00 грн., від 07.02.2019 року на суму 996,00 грн., від 13.03.2019 року на суму 996,00 грн. та копії квитанцій від 20.04.2019 року на суму 1076,00 грн., від 28.05.2019 року на суму 1076,00 грн., від 31.08.2019 року на суму 5380,00 грн. (а.с. 71-76).
		При вирішенні спору суд виходить з наступного.
		Обов`язок батьків по утриманню дітей до досягнення ними повноліття закріплена в ч. 2 ст.51 Конституції України та ст.180 СК України. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
		Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов`язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198, 199).
		Частиною 1 статті 88 СК України визначено, що якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.
		Отже, право на утримання має той з подружжя, з ким проживає дитина - інвалід, котра потребує постійного стороннього догляду. В даному випадку немає значення чи є особа, яка доглядає за дитиною працездатною, чи ні. Але незмінною умовою залишається умова, за якої другий з подружжя може надавати таку допомогу.
		Право на утримання, в даному випадку, триває протягом всього часу проживання та опікування дитиною з інвалідністю і жодним чином не залежить від матеріального становища того з подружжя, хто доглядає дитину. Тобто, навіть у випадку, якщо той з подружжя, хто доглядає дитину з інвалідністю буде отримувати соціальну допомогу або доходи, котрі перевищують прожитковий мінімум - вона все одно матиме право на утримання від того з подружжя, хто проживає окремо.
		Так, відповідно до ст. 88 Сімейного Кодексу України для одержання утримання від другого з подружжя у зв`язку  з тим, що з ним проживає дитина-інвалід, недостатньо для того, щоб ця дитина була інвалідом, необхідно, щоб: а) дитина була інвалідом, що повинно бути доказаним письмовими документами; б) дитина потребувала постійного стороннього догляду, що також повинно бути доведено висновками лікарів, медичної комісії; в) дитина проживала з одним з подружжя і опіка та догляд над дитиною інвалідом була постійною з боку цього батька (матері). Сам факт проживання з дитиною-інвалідом не є беззаперечним фактом опікування над нею (наприклад, дитина хворіє на цукровий діабет, вона є інвалідом, але сама ходить в школу, займається в спортивній секції); г) другий з подружжя міг надати утримання. Якщо добре ознайомиться з аліментними обов`язками, наприклад батька дитини, то він зобов`язаний платити дружині аліменти до шести років дитини (ст. 84 СК), платити аліменти дружині, яка здійснює постійні догляд за дитиною-інвалідом (ст. 88 СК) і паралельно платити аліменти на дитину (ст. 180-181СК); нести додаткові витрати на дитину, яка хворіє та інше (це ті ж аліменти ст.185 СК).
		З аналізу зазначеної норми вбачається, що стягнення такого виду аліментів можливе за умови проживання одного з подружжя з дитиною з інвалідністю та опікування нею.
		Однак, у даному випадку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча і є непрацездатним, але вже є повнолітньою особою, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_8 року досяг вісімнадцятирічного віку, а тому у відповідності до частини 1 статті 6 СК України не має правового статусу дитини, з огляду на що у даному випадку не можуть застосовуватись положення ст. 88 СК України.
		Також, відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
		Згідно ст. 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.  Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
		Відповідно до частин 1-2, 4 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну працездатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
		Згідно із ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керуватися ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Статтею 34 ЦК України передбачено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
		Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина 1 ст. 36 ЦК України).
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
		Відповідно до частини 1 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є особою, дієздатність якого обмежена, недієздатним його також не визнано. Відповідно, опіка або піклування над ним теж не встановлена.
		Отже, ОСОБА_1 , не маючи статусу опікуна або піклувальника, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом в його інтересах, що суперечить процесуальному законодавству, оскільки вона не є його законним представником в розумінні ст. 59 ЦПК України.
		Також, суд критично оцінює, наданий позивачем доказ, а саме довідку №1 від 21.08.2019 року (а.с. 46), з якої вбачається, що вона на підставі рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 20.08.2019 року №614 «Про призначення ОСОБА_1 помічником над дієздатною особою ОСОБА_3 », є помічником дієздатної фізичної особи ОСОБА_3 , який за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки, та у відповідності до ст. 78 ЦК України має право: на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги, вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень, представляти особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення та може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності, оскільки доказів наявності повноважень представника фізичної особи (довіреності) до суду надано не було.
		Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може  ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 
		Обґрунтовуючи судове рішення, суд  приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в  рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.
		Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Позивач звільнена від сплати судового збору, у задоволенні позову відмовлено, отже судові витрати компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Керуючись ст. 6, 88, 180, 198 СК України, ст. 25,30,34,36,39,59 ЦК України, ст. 12,76 - 81,141, 223, 258,259,264 - 265,268,354,355 ЦПК України, суд 
		У Х В А Л И В :
		У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), про стягнення аліментів, відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти  днів з дня  складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення складено 20.12.2019 року. 
		СуддяО. В. Бондаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...