Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/7927/15-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2019. Зареєстровано: 24.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2019.
Дата набрання законної сили: 19.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/55340/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 грудня 2019 року 
		Київ
		 
		справа №466/7927/15-а
		адміністративне провадження №К/9901/55340/18, № К/9901/53409/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Соколова В.М., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання Кисличенко О.В.,
		представника позивача Оліярника Р.І.,
		представників відповідача 1 - Роздіна Н.Є. та Лаган О.Г.,
		представника відповідача 2 - Болюба О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції  у касаційній інстанції адміністративну справу №      466/7927/15-а
		за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» Міністерства юстиції України, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії
		за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» Міністерства юстиції України 
		на постанову      Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, ухвалену головуючим суддею Гулкевич І.З.,
		та постанову      Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Гінда О.М., суддів: Качмар      В.Я., Ніколін В.В.,
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Шевченківського районного суду міста Львова з адміністративним позовом до Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 (в подальшому замінено на Державну установу «Личаківської виправної колонії № 30» ухвалою Львівського окружного адміністративного суду, занесеною в журнал судового засідання від 19 жовтня 2017 року) (далі -  відповідач 1, ДП «Личаківської виправної колонії № 30»), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ у Львівській області), де, з урахуванням уточнених позовних вимог (том 2, а.с. 104 - 107), просив:
		- зобов`язати відповідача 1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до посадового окладу за умови служби у кримінально-виконавчих установах закритого типу 36 місяців в сумі 1170 грн;
		- зобов`язати відповідача 1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за роботу у понаднормовий час за весь період служби в сумі 39 243, 52 грн; 
		- зобов`язати відповідача 1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за роботу в нічний час за період служби в сумі 10 913, 28 грн;
		- зобов`язати відповідача 1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 16 414, 01 грн;
		- зобов`язати відповідача 1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачені суми матеріальної допомоги за весь період служби;
		- зобов`язати відповідача 1 здійснити донарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні в сумі 10 012, 99 грн;
		стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідача 1 моральну шкоду в сумі 20 000 грн;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи із суми грошового забезпечення, яка враховує усі вищевказані доплати та нарахування.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після виходу на пенсію при розрахунку належних позивачу сум пенсії до виплати, йому стало відомо, що практично за весь період роботи відповідачем 1 неправильно, всупереч чинному законодавству України, нараховувалося грошове забезпечення, що призвело до недоотримання ним належних йому сум грошового забезпечення, а саме не доплачувалося підвищення посадового окладу за проходження служби у кримінально - виконавчих установах закритого типу середнього рівня безпеки, де тримаються чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі (нараховувалося 5% замість 10%), взагалі не виплачувалася доплата за службу в нічний час та за роботу в понаднормовий час, індексація грошового забезпечення проведена не в повному обсязі, з урахуванням вищевказаних недоплат не доплачувалася і матеріальна допомога протягом всього періоду служби. Це потягло за собою призначення позивачу розміру пенсії нижче очікуваного рівня.
		За змістом заяви про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що за мінусом розрахованого у позовній заяві періоду з 01 січня 2012 року по 30 листопада 2014 року (35 місяців) за період служби до 01 січня 2012 року відповідачем не нараховано та не виплачено грошове забезпечення за роботу в понаднормовий час за 128 місяців в сумі 39 243,52 грн (306,59 грн х128 місяців).
		Далі за розрахунками позивача оскільки з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2014 року позивача залучали до роботи у нічний час протягом 35 місяців загальною тривалістю 2 026 годин, то в середньому залучали до роботи в нічний час 58 годин на місяць, що становить 85,26 грн в місяць. Таким чином, не виплачена доплата за роботу в нічний час за період служби до 01 січня 2012 року складає 10 913,28 грн (128 місяці х 85,26 грн).
		Позивач вказував, що внаслідок порушення трудових прав, йому завдана моральна шкода, яка полягає у втраті ним нормальних життєвих зв`язків та постійно вимагає докладення додаткових зусиль для організації життя, оскільки змушений витрачати багато часу, зусиль та коштів на збирання доказів, нести витрати на проїзд з місця проживання до суду та участь у судових засіданнях.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2015 року відкрито провадження у даній справі.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2016 року справу № 466/7927/15-а передано до Львівського окружного адміністративного суду за правилами предметної підсудності.
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року прийнято до провадження адміністративну справу № 466/7927/15-а.
		Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 466/7927/15-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Личаківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії задоволено частково.
		Зобов`язано Личаківську виправну колонію управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до посадового окладу за умови служби у кримінально-виконавчих установах закритого типу 36 місяців в сумі 585 грн.
		Зобов`язано Личаківську виправну колонію управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за роботу в нічний час за період служби в сумі 10 913, 28 грн.
		Зобов`язано Личаківську виправну колонію управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 16 414, 01 грн;
		Зобов`язано Личаківську виправну колонію управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачені суми матеріальної допомоги за весь період служби.
		Зобов`язано Личаківську виправну колонію управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 здійснити донарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні в сумі 10 012, 99 грн.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, всупереч положення пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу" та додатку № 28 до вказаної Постанови позивачу не здійснено доплату до посадового окладу за умови служби у кримінально - виконавчих установах закритого типу за 36 місяців розмірі 585 грн, а також не виплачено доплату за службу в нічний час за період служби до 01 січня 2012 року в розмірі 10 913,28 грн. 
		За висновком суду першої інстанції оскільки посадовий оклад позивача протягом серпня 2012 року по квітень 2014 року не змінювався, відтак відповідно до Порядку індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, відповідачем 1 не доплачено індексацію грошового забезпечення за вказаний період на суму 12 285 грн та занижено суму нарахованої індексації грошового забезпечення за період травень - листопад 2014 року на суму 4129,01 грн.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ним встановлено неправильне нарахування посадового окладу, доплат і надбавок, то відповідно має місце і заниження розміру матеріальної допомоги та одноразової допомоги при звільненні. 
		В той же час через відсутність належних та допустимих доказів в частині позовних вимог про оплату часу понаднормової служби (зокрема, наказів керівника щодо залучення позивача до понаднормової служби) суд першої інстанції в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовив.
		Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди в заявленому розмірі.
		Стосовно позовних вимог, звернутих до ГУ ПФУ у Львівській області про зобов`язання здійснити перерахунок пенсії, виходячи із суми грошового забезпечення, яка враховує усі вказані доплати та нарахування, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці вимоги є передчасними, а відтак задоволенню не підлягають.
		Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 466/7927/15-а скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
		Зобов`язано Державну установу «Личаківська виправна колонія (№ 30)» Міністерства юстиції України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до посадового окладу за умови служби в кримінально-виконавчих установах закритого типу за 36 місяців, з 30 листопада 2011 року по 30 листопада 2014 року в розмірі 1170 грн.
		Зобов`язано Державну установу «Личаківська виправна колонія (№ 30)» Міністерства юстиції України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за роботу у нічний час з 07 листопада 2007 року по 30 листопада 2014 року, в розмірі 17,5 % посадового окладу, з 18 жовтня 2004 року по 06 листопада 2007 року в розмірі 35% посадового окладу та провести індексацію цих сум. 
		Зобов`язано Державну установу «Личаківська виправна колонія (№ 30)» Міністерства юстиції України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з врахуванням доплати за роботу у нічний час та доплати за умови служби в кримінально-виконавчих установах закритого типу. 
		У задоволенні решти позову відмовлено.
		Суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що згідно з додатком по нарахуванню грошового забезпечення позивачу за період з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2014 року до грошового атестата № 18, посадовий оклад позивача в період з листопада 2011 року по липень 2013 року та з листопада 2013 року по листопад 2014 року становив 650 грн в місяць, у серпні 2013 року - 662,10 грн, у вересні 2013 року  - 775 грн, у жовтні 2013 року - 706,45 грн, а тому доплата до посадового окладу за умови служби у кримінально - виконавчих установах закритого типу 36 місяців складає 1170 грн.
		Колегія суддів посилалася на накази про забезпечення охорони та нагляду на добу, виданих начальником відповідача 1 та відомості про забезпечення нагляду на добу, затверджених начальником цієї установи, відповідно до яких позивач за весь період служби, залучався до роботи в нічний час, однак як встановлено з особових карток по обліку заробітної плати позивача за цей період, що підтверджено сторонами в судовому засіданні, доплати йому за роботу в нічний час не нараховувались. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачу неправомірно не нараховувалася та не виплачувалася доплата до грошового забезпечення за роботу в нічний час за період з 18 жовтня 2004 року по 06 листопада 2007 року в розмірі 35 % посадового окладу, з 07 листопада 2007 року по 30 листопада 2014 року в розмірі 17,5 % посадового окладу.
		При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позовні вимоги про нарахування та виплату доплати до грошового забезпечення за роботу у нічний час за період з 26 березня 2003 року по 17 жовтня 2004 роки, позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не підтримав, то в цій частині позову слід відмовити.
		Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що у зв`язку із підвищенням доходів позивача та встановленням базового місяця для нарахування індексації, вимога про виплату індексації грошового забезпечення задоволенню не підлягає.
		Також суд апеляційної інстанції з огляду на підпункт 3 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, пункту 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 9.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України, дійшов висновку, що виплата матеріальної допомоги після звільнення не передбачена чинним законодавством.
		В той же час за висновком суду апеляційної інстанції виплачена при звільненні одноразова грошова допомога проведена без урахування доплати за роботу у нічний час та доплати за умови служби в кримінально - виконавчих установах закритого типу, які є щомісячними додатковими грошового забезпечення постійного характеру, та відповідно має бути донарахована та виплачена ОСОБА_1 з урахуванням вказаних доплат. 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки судом першої інстанції не вирішено всі позовні вимоги стосовно доплат та нарахувань до грошового забезпечення за всі періоди служби позивача в установі, а також те, що судом першої інстанції зобов`язано здійснити донарахування та виплату грошового забезпечення Личаківську виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30, хоча відповідачем у справі є Державна установа «Личаківська виправна колонія (№ 30)» Міністерства юстиції України, рішення суду першої інстанції слід скасувати із прийняттям нової постанови, якою позов задовольнити частково.  
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		18 червня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, в якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 
		В обґрунтування своєї касаційної скарги посилався на те, що суд апеляційної інстанції встановив факт порушення трудових прав у вигляді невиплати доплат за роботу в нічний час, однак упустив факт порушення трудових прав у вигляді невиплати доплат за роботу у понаднормовий час за весь період служби з тих самих підстав (накази та відомості про забезпечення охорони та нагляду на добу), та не надав цим доказам належної оцінки.
		Крім того, на думку позивача, судом апеляційної інстанції безпідставно зменшено вдвічі грошове забезпечення за роботу у нічний час з 07 листопада 2007 по 30 листопада 2014 року, де замість передбачених законодавством 35 % доплати до посадового окладу встановив 17,5 %. Суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про те, що пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» обмежено розмір додаткових видів грошового забезпечення, встановлених додатком 28 до вказаної постанови та наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07 жовтня 2009 року № 222 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України»).
		Скаржник посилався на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, прийшовши до висновку про те, що виплата матеріальної допомоги після звільнення не передбачена законодавством. Однак, судом не взято до уваги, що позивач просить виплатити матеріальну допомогу, яка не виплачувалася під час проходження служби.
		Зазначав, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 524 «Питання оплати праці працівникам установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» з 01 січня 2012 року медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки. За посиланням скаржника відповідачем 1 у 2005, 2008, 2009, 2012 та 2014 роках такі виплати, які були обов`язковими, не здійснювались, чим порушено право на належну оплату праці.
		Зазначав, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні вимоги про виплату моральної шкоди, не надали оцінку тому, що позивач змушений був відстоювати свої права в судовому порядку, що забрало багато часу та здоров`я. До того ж судом апеляційної інстанції доведено незаконність дій відповідача 1, а тому відповідно до статті 56 Конституції України скаржник має право на відшкодування моральної шкоди.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя - доповідач - Стрелець Т.Г.) від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі № 466/7927/15-а.
		05 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, в якій просив скасувати останні як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» у своїй касаційній скарзі покликається на те, що підвищення посадового окладу за умови служби в установах середнього рівня безпеки, де утримуються чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, передбачено додатком № 28 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2017, в розмірі 10%, а відповідно до п. 7 вказаної постанови позивачу правомірно виплачувалось в максимальному розмірі - 5%, а облік часу служби в нічний час для нарахування доплати повинен здійснюватися оформленням табеля кількості годин, відпрацьованих у нічний час, які не складалися та до бухгалтерської служби установи не надавалися, так само як не надавалися і документи, що підтверджують залучення позивача до несення служби в нічний час.
		В обґрунтування своєї касаційної скарги посилалися на те, що до бухгалтерської служби установи не надавалися документи на підтвердження залучення позивача до несення служби в нічний час. До того ж, відповідачем 1 у справі на підтвердження залучення позивача до роботи у нічний час надавались оригінали наказів про забезпечення охорони та нагляду на добу, відомості про забезпечення нагляду на добу лише за період з 01 січня 2012 року по 30 листопада 2014 року. В той же час судом апеляційної інстанції, зобов`язавши відповідача 1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за роботу у нічний час з 07 листопада 2007 року по 30 листопада 2014 року, в розмірі 17,5 % посадового окладу, з 18 жовтня 2004 року по 06 листопада 2007 року в розмірі 35% посадового окладу та провести індексацію цих сум, не враховано, що позивач до суду з позовними вимогами стосовно проведення індексації грошового забезпечення за роботу в нічний час не звертався, та в судовому засіданні просив стягнути тільки суму в розмірі 10 913,28 грн.
		Зазначали, що індексація грошового забезпечення нарахована позивачу в повному обсязі. Так, в липні 2012 року сума індексації грошового забезпечення позивача складала 497,59 грн, в серпні 2012 року в зв`язку із збільшенням розміру премії на 598,13 грн індексація скасована і базовим місяцем для проведення індексації став серпень 2012 року. За період з вересня 2012 року по серпень 2013 року доходи позивача не підлягали індексації у зв`язку із відсутністю приросту споживчих цін, виходячи з базового місяця серпня 2012 року. Далі, оскільки згідно з наказом № 53 о/с позивача призначено на посаду начальника відділення соціально - психологічної служби установи з посадовим окладом 775,00 грн, то відбулось підвищення доходів та встановлено базовий місяць для нарахування індексації. Згідно з наказом № 61 о/с від 01 жовтня 2013 року позивачу присвоєно чергове спеціальне звання, розмір грошового забезпечення збільшено, а базовим місяцем став жовтень 2013 року. Доходи позивача за період листопада 2013 по квітень 2014 року не підлягали індексації у зв`язку із відсутністю приросту індексу споживчих цін, з травня 2014 року по листопад 2014 року нарахування здійснювалося, виходячи з приросту індексу споживчих цін, виходячи з базового місяця жовтня 2013 року. 
		ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» зазначала, що відповідно до підпункту 3 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 право виплати матеріальної допомоги для вирішення соцально - побутових питань та допомога для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення надається керівниками державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання.
		Вказувала, що, виходячи з аналізу пункту 9.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 7 жовтня 2009 року N 222, виплата матеріальної допомоги після звільнення не передбачена.
		На думку ДП «Личаківська виправна колонія (№30)» індексація грошового забезпечення нарахована позивачу в повному обсязі, відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, а одноразова грошова допомога виплачена позивачу при звільненні в повному обсязі, виходячи із складових його грошового забезпечення, яке він фактично отримував на момент звільнення.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя - доповідач - Стрелець Т.Г.) від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 червня 2019 року № 656/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
		Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 05 грудня 2019 року дані касаційні скарги були прийняті до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено їх до розгляду у відкритому судовому засіданні.
		В судовому засіданні представник ОСОБА_1 Р. та представники ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» вимоги своїх касаційних скарг підтримали та наполягали на їх задоволенні.
		 
		Позиція інших учасників справи
		23 липня 2018 року від відповідача ГУ ПФУ у Львівській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 про скасування постанов Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, в якому просили залишити вказану скаргу без задоволення.
		В обґрунтування відзиву посилалися на те, що згідно з діючим на момент спірних правовідносин законодавством доплата за роботу в нічний час, понаднормову службу, службу в дні щотижневого відпочинку та святкові дні, одноразова допомога при звільненні та суми індексації грошового забезпечення не враховуються при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки не мають постійного характеру.
		Крім того звертали увагу суду касаційної інстанції, заявляючи вимогу про зобов`язання здійснити перерахунок пенсії, скаржник не врахував той факт, що довідка з врахуванням вищевказаних видів грошового забезпечення в управління не надходила.
		В судовому засіданні представник ГУ ПФУ у Львівській області просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
		 
		Установлені судами фактичні обставини справи
		ОСОБА_1 проходив службу на посаді фельдшера медичної частини Личаківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 з 26 березня 2003 року та був звільнений у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - 30 листопада 2014 року, що підтверджується наказом № 102 о/с від 28 листопада 2014 року.
		Відповідно до грошового атестату № 18, виданого позивачу у зв`язку з звільненням зі служби 30 листопада 2014 року, до складу грошового забезпечення включено такі види: посадовий оклад, підвищення посадового окладу (особливі умови служби), оклад за військове звання, процента надбавка за вислугу років (25%), середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, в тому числі надбавка за кв. категорію, перша (10%), надбавка за особливі важливі завдання (50%), премія (90 %).
		Протоколом ГУ ПФУ в Львівській області від 01 грудня 2014 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262 - XII.
		Після розрахунку належних позивачу сум пенсії до виплати, а також отримання довідки Личаківської виправної колонії (№ 30) по нарахуванню грошового забезпечення фельдшера медичної частини ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2014 року, позивач дійшов висновку, що практично увесь час періоди роботи у Личаківській виправній колонії управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 йому нараховували грошове забезпечення без врахування всіх належних до виплати видів грошового забезпечення.
		Вважаючи, що недоотримання всіх належних йому сум грошового забезпечення призвело до порушення його прав та призначення розміру пенсії нижче очікуваного рівня, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		 
		Позиція Верховного Суду
		Ревалентні джерела права й акти їх застосування
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу» від 23.06.2005 № 2713-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2713-IV) правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
		Згідно частини 5 статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-ХІІ (чинного на момент виникнення правовідносин) (далі - Закон № 565-ХІІ), а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
		Згідно зі ст. 22 Закону № 565-ХІІ, для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.
		Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.
		Так, згідно з п. 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально - економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
		Пунктом 21 цього Положення встановлено, що для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства. Внутрішній розпорядок, зокрема, в органах внутрішніх справ, встановлюється з урахуванням особливостей діяльності різних служб і підрозділів. При змінній роботі (службі) і безперервному чергуванні встановлюється однакова тривалість денної, вечірньої та нічної зміни.
		З 16 листопада 2004 року питання грошового забезпечення врегульовувалися наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань «Про затвердження Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи» від 18.10.2004 № 203, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.11.2004 за № 1411/10010 (втратив чинність на підставі наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222) (далі - Інструкція № 203).
		У пункті 8.2 Інструкції №  203 визначався порядок виплати доплати за роботу в нічний час.
		Так, у підпункті 8.2.1 пункту 8.2 Інструкції № 203 передбачалось, що особам рядового і начальницького складу, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за роботу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу.
		Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу на кількість робочих годин у даному місяці, виходячи з норми тривалості робочого часу в годинах на місяць при 41-годинному робочому тижні.
		У підпункті 8.2.3 Інструкції № 203 зазначено, що під виконанням зазначених обов`язків слід розуміти, зокрема несення служби в складі наряду чергової частини, караулу, зміни, патруля, контрольного пункту, поста, оперативно-пошукової групи, підрозділу швидкого реагування тощо.
		Підставами для виконання робіт у нічний час є: а) графіки нарядів, чергувань, затверджені керівниками органів та установ; б) плани проведення навчань та профілактичних заходів; в) письмові накази (розпорядження) керівників органів та установ про залучення працівників до роботи в нічний час. У наказі (розпорядженні) указуються причини, що викликали необхідність залучення працівників до роботи в нічний час, перелік працівників, які залучаються для її виконання, тривалість служби (підпункт 8.2.4 Інструкції № 203).
		Підпунктом 8.2.6 Інструкції № 203 передбачено, що облік часу роботи в нічний час для нарахування доплати здійснюється оформленням табеля кількості годин, відпрацьованих у нічний час.  
		З 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294), пунктами 1, 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Пунктом 3 вказаної  Постанови  встановлені додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25 - 28, 33.
		Так, додатком 28 до Постанови КМУ № 1294 встановлені надбавки додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, у тому числі доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу, а також доплата за проходження служби у кримінально-виконавчих установах закритого типу середнього рівня безпеки, де тримаються чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, в розмірі 10% від посадового окладу.
		Відповідно до пункту 7 Постанови № 1294 особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в кримінально-виконавчій службі», до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу у високо мобільних десантних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети», від 0% до 5%.
		Підвищення посадового окладу за умови служби в установах середнього рівня безпеки, де тримаються чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, передбачено додатком № 28 до вищевказаної постанови в розмірі 10 %.
		Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Постанови № 1294 право керівників державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
		Пунктом 2 Постанови № 1294 передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.
		На виконання Постанови № 1294 Департаментом України з питань виконання покарань видано наказ від 07.10.2009 № 222 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.11.2009 за № 1040/17056, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (набрала чинності з 23.11.2009) та втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 09.02.2018 № 326/5  (далі - Інструкція № 222).
		Відповідно до пункту 1.1 Інструкція № 222 визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України.
		Порядок здійснення компенсації за службу в понаднормовий час, у дні щотижневого відпочинку та святкові дні визначено пунктом 1.9 Інструкції № 222.
		Зокрема, згідно з підпунктом 1.9.4 пункту 1.9 означеної Інструкції за несення служби особами рядового та начальницького складу у вихідні та святкові дні на територіях радіоактивного забруднення виплата грошового забезпечення за цей час їм провадиться в подвійному розмірі з урахуванням доплат, установлених статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу й окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці виходячи із 41-годинного робочого тижня. При цьому понаднормова служба не повинна перевищувати для кожної особи чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік. Компенсація понаднормової служби шляхом відгулів не допускається (підпункт 1.9.1 пункту 1.9 Інструкції № 222).
		Служба осіб рядового та начальницького складу в дні щотижневого відпочинку (за винятком тих осіб, які несуть службу за затвердженими в установленому порядку графіками змінності служби) та святкові дні може компенсуватися за їх згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі виходячи з посадового окладу й окладу за спеціальним званням (підпункт 1.9.2 пункту 1.9 Інструкції № 222).
		При цьому згідно з підпунктом 1.9.3 пункту 1.3 Інструкції № 222 підставою для залучення осіб рядового і начальницького складу до понаднормової служби чи в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є: а) письмові накази керівників органів та установ; б) графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів і установ.
		Згідно пунктів 18.1 та 18.2 Інструкції № 222 встановлено, що особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію згідно до  Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»  при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Одноразова грошова допомога особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби, нараховується з окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що були їм нараховані в останньому повному календарному місяці служби перед звільненням.
		 
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. 
		Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017).
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Предметом судового контролю у даному провадженні є правильність нарахування та виплати грошового забезпечення та його складових ОСОБА_1 під час проходження служби.
		Надаючи оцінку підставам касаційного оскарження в межах наведених у касаційних скаргах доводів, Верховний Суд приходить до таких висновків.
		Щодо зобов`язання донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до посадового окладу за умови служби у кримінально-виконавчих установах закритого типу 36 місяців в сумі 1170 грн.
		ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» у своїй касаційній скарзі покликається на те, що підвищення посадового окладу за умови служби в установах середнього рівня безпеки, де утримуються чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, передбачено додатком № 28 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2017, в розмірі 10%, а відповідно до пункту 7 вказаної постанови позивачу правомірно виплачувалось в максимальному розмірі - 5%
		Пунктом 7 постанови КМУ № 1294 визначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними в цих додатках розмірів підвищення посадового окладу.
		Верховний Суд погоджується із доводами ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)», що вказаною нормою обмежено до 50 відсотків розмір додаткових видів грошового забезпечення, встановлених додатком 28 до цієї постанови та Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 07.10.2009 № 222.
		Тож апеляційним судом невірно застосовані вищевказані норми матеріального права.
		Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача 1 донарахувати та виплатити грошове забезпечення за роботу у понаднормовий час за весь період служби в сумі 39 243, 52 грн та грошове забезпечення за роботу в нічний час за період служби в сумі 10 913, 28 грн.
		Вирішуючи дані позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що оскільки в матеріалах справи відсутні письмові накази керівника, щодо залучення позивача до служби в понаднормовий час, рішення керівника органу або установи про встановлення розміру доплат в понаднормовий час чи графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів і установ за період служби позивача, а вимога про нарахування та виплату доплати до грошового забезпечення за роботу у нічний час за  період з 26.03.2003 по 17.10.2004 роки, позивач у судовому засіданні, суду апеляційної інстанції не підтримав, а тому в цій частині позову слід відмовити. 
		Натомість, за висновком суду апеляційної інстанції, за період з 18.10.2004 по 06.11.2007 позивачу неправомірно не нараховувалась та не виплачувалась доплата до грошового забезпечення за роботу у нічний час в розмірі 35% посадового окладу, а з 07.11.2007 по 30.11.2014 - в розмірі 17,5 % (50% від 35 відсотків) посадового окладу. 
		При цьому судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що позивач при зверненні до суду в цій частині позовних вимоги просив зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити йому конкрето визначену ним суму, яка ґрунтувалася на наведених ним в позовній заяві та заявах про зміну позовних вимог (остання від 18.10.2017 - т. 2 а.с. 104 -107) за періоди з 01.01.2012 по 31.10.2014, в межах яких суд першої інстанції і розглядав дану справу.    
		Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
		У касаційній скарзі ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» звертала увагу суду, що нею як відповідачем на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 04.02.2016 у справі № 466/7927/15-а надавалися оригінали наказів про забезпечення охорони та нагляду на добу лише за період з 01.01.2012 по 30 листопада 2014 року на 5325 аркушах.
		Колегія суддів суду касаційної інстанції підтверджує, що ні матеріали справи, ні обсяг доданих до матеріалів документів наказів не містять наказів про забезпечення охорони та нагляду на добу лише за періоди до 01.01.2012.
		За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції в частині зобов`язання ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» донарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за роботу у нічний час за період з 18.10.2004 по 05.11.2007, рівно як і в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог за той же період через відсутність відповідних наказів щодо залучення позивача до служби у понаднормовий час, не ґрунтуються на досліджених в ході судового розгляду доказах та не відповідають встановленим обставинам справи. Наведене є порушенням норм процесуального права, яке унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції висновків судів попередніх інстанції по суті спору.      
		Більше того, судом апеляційної інстанції застосовано нормативно-правові акти у періодах, коли вони ще не діяли. Так, судом апеляційної інстанції застосовано до спірних правовідносин Інструкцію № 203 з 18.10.2004, хоча вона набрала чинності з 16.11.2004, а Постанову № 1294 - з 07.11.2007, хоча вона набрала чинності з 01.01.2008, що є порушенням норм матеріального права.
		Судом апеляційної інстанції також не наведено в судовому рішенні обґрунтувань висновку відносно необхідності проведення індексації доплати позивачу до грошового забезпечення за роботу у нічний час (за період з 18.10.2004 по 06.11.2007 в розмірі 35% посадового окладу, з 07.11.2007 по 30.11.2014 в розмірі 17,5 % (50% від 35 відсотків) посадового окладу) відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р № 1078. Хоча, як справедливо зауважує у своїй касаційній скарзі ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)», позивач не заявляв таких позовних вимог.
		Щодо вимоги про здійснення перерахунку та виплатити ОСОБА_1 недоплаченої суми матеріальної допомоги за весь період служби, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		В касаційній скарзі ДП «Личаківська виправна колонія (№ 30)» посилається на те, що матеріальна допомога при щорічній відпустці під час проходження служби виплачується за рішенням керівника державного органу за наявності відповідних асигнувань, але після звільнення так виплата не передбачена.
		В свою чергу в касаційній скарзі позивач зазначає про помилковість такого висновку, оскільки йому протиправно не виплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення під час надання основної щорічної відпустки в 2005, 2008, 2009, 2012 та 2014 роках.
		Верховний Суд зауважує, що визначальним для вирішення питання про стягнення такої допомоги є факт перебування особи у відповідному періоді у щорічній відпустці та факт звернення такої особи до керівництва із відповідним рапортом про надання такої допомоги. При цьому, не має значення чи звернулася особа про стягнення такої допомоги у період проходження служби чи після звільнення зі служби, якщо вимога стосується періоду проходження служби та пов`язана із встановленням судом порушення органом (установою) законодавства про оплату праці такого працівника. 
		Як слідує із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, останнім не досліджувалося чи перебував позивач у заявлених періодах у щорічних відпустках та чи звертався він до керівництва установи з відповідними рапортами про надання йому означеної допомоги, хоча матеріали справи містять необхідні докази. 
		Інші позовні вимоги є похідними від вищевикладених, а тому їх вирішення залежить від правильного вирішення означених вимог.
		Суд зазначає, що судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
		Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
		Перевіряючи доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд приходить до таких висновків.
		Зважаючи на встановлені судами обставини, Суд вважає висновки суду  апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
		В силу вимог частини 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
		Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.
		За наведених обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що висновки суду суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Згідно пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
		Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а саме не дослідили зібрані у справі докази. Має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції інстанції.
		Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
		При новому розгляді справи суду необхідно з`ясувати обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, викладені Верховним Судом у цій постанові у розділі "Оцінка Верховного Суду висновків судів, рішення яких переглядаються".
		Таким чином суд має всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити аргументи позивача та наданим ним доказам із наведенням мотивів їх врахування чи відхилення.
		Одночасно Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини 1, пункту 8 частини 2 Указу Президента "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах" від 29 грудня 2017 року
		№ 455/2017 постановлено ліквідувати Львівський апеляційний адміністративний суд та утворити Восьмий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську та Тернопільську області, з місцезнаходженням у місті Львові.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результати касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341,344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» задовольнити частково.
		2. Постанову      Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року скасувати, адміністративну справу №      466/7927/15-а направити на новий судовий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2019 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		Л.О. Єресько
		А.Г. Загороднюк 
		В.М. Соколов
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...