Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 319/311/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2019. Зареєстровано: 24.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2019.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: 22-ц/807/2535/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 18.12.2019 Справа № 319/311/19
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 319/311/19 Головуючий у 1 інстанції: Горбачов Ю. М. Провадження № 22-ц/807/2535/19 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. 
		                                
		                                                         
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 грудня 2019 року                                                 м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого: Маловічко С.В.
		суддів:         Гончар М.С.
		                        Кухаря С.В.
		при секретарі: Путій Д.В. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 27 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон, на виїзд з тимчасово окупованої території, в`їзд на тимчасово окуповану територію неповнолітньої дитини у супроводі матері без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька до досягнення дитиною 16 років,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У березні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон з тимчасово окупованої території, а також зворотній в`їзд на тимчасово окуповану території неповнолітньої дитини без нотаріально посвідченої згоди батька та без його супроводу до досягнення дитиною 16 років у її супроводі.
		 
		В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 на даний час проживає разом з сином ОСОБА_4 на тимчасово окупованій території в м. Сніжне Донецької області. Відповідач також проживає на тимчасово окупованій території України в м. Сніжне Донецької області. 11 липня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 19.04.2018 року розірвано. В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась дитина - ОСОБА_4 . 29 січня 2018 року ОСОБА_1 отримала довідку переселенця для оформлення всіх необхідних документів для дитини - свідоцтва про народження, зміну прізвища дитини з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ». 10 січня 2019 року ОСОБА_1 отримала дитячий закордонний паспорт на дитину ОСОБА_4 НОМЕР_2 .
		 
		На теперішній час дитині позивача - ОСОБА_4 виповнилось 5 років, тому є потреба у оформленні довідки переселенця та влаштуванні дитини до школи на підконтрольній території України, але батько дитини не бажає виїздити та надавати дозвіл на виїзд дитини. Тому позивач позбавлена можливості виїхати з дитиною з окупованої території, бо в неї немає дозволу на виїзд дитини у її супроводі без згоди та супроводу батька, який такої згоди не надає. 
		Враховуючи викладене, позивач просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до країн ближнього та дальнього зарубіжжя, на виїзд з тимчасово окупованої території України (м. Сніжне Донецької області) та на в`їзд на тимчасово окуповану територію України (м. Сніжне Донецької області) неповнолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_3 до досягнення дитиною 16 (шістнадцяти) років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у супроводі матері - ОСОБА_1 .
		 
		Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 27 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом встановлено, 11.07.2013р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, який рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 19.04.2018р. розірвано. 
		 
		Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Мангушським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області 14 листопада 2018 року.
		В даний час дитина проживає та зареєстрована з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Батько дитини - ОСОБА_3 на теперішній час також проживає у м. Сніжне Донецької області.
		29 січня 2018 року ОСОБА_1 отримала довідку переселенця для оформлення всіх необхідних документів для дитини: свідоцтва про народження, зміну прізвища дитини з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 », що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 14 листопада 2018 року.
		10 січня 2019 року ОСОБА_1 отримала дитячий закордонний паспорт на дитину ОСОБА_4 - НОМЕР_2, що підтверджується копією зазначеного документу.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, у позивача ОСОБА_1 та її батька ОСОБА_11 , який також мешкає в м. Сніжне, маються родичі, які проживають у Дніпропетровській області та Російській Федерації.
		На теперішній час дитині позивача - ОСОБА_4 виповнилось 5 років та є потреба у оформленні довідки переселенця та влаштуванні дитини до школи на підконтрольній території України, однак батько дитини не бажає туди виїздити та надавати відповідний дозвіл на виїзд дитини, оскільки працює в органах ДНР. 
		 
		Тому позивач позбавлена можливості виїхати з дитиною з окупованої території, зокрема, до своїх родичів у Дніпропетровську область, бо в неї немає дозволу на виїзд дитини у її супроводі без згоди та супроводу батька. 
		Встановивши такі обставини, суд здійснив ретельний аналіз чинного законодавства, яким врегульовано питання виїзду неповнолітньої дитини за кордон, зокрема, з тимчасово окупованої території, без згоди одного з батьків. 
		 
		Позивач ставила питання в позові про надання дозволу без згоди та супроводу батька неповнолітньої дитини на її виїзд з окупованої території на підконтрольну Україні, виїзд за кордон до країн ближнього та дальнього зарубіжжя, та зворотний в`їзд до окупованої території. 
		За змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		 
		Верховна Рада України 14 липня 2016 року внесла зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
		 
		З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
		 
		До вказаної норми маються діючі підзаконні нормативні акти, якими, серед іншого, врегульовано порядок виїзду неповнолітніх дітей за межі України, а також з тимчасово окупованих територій до підконтрольної території України. 
		 
		Зокрема, такими підзаконними нормативно-правовими актами є: Правила перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27січня 1995 року № 57, Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, у редакції постанови КМУ № 380 від 24.03.2014р.
		Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 у редакції постанови КМУ № 380 від 24.03.2014р., визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.
		 
		Пунктом 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду. Для дітей віком від 14 до 18 років у заяві зазначається відсутність обставин, що обмежують згідно із законодавством право їх виїзду за кордон.
		 
		Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п. 4).
		 
		Відповідно до п.1 п.4 даних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
		Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
		 
		Однією з важливих підстав для задоволення судом позову під час вирішення такої категорії справ є зазначення в позовній заяві країни, до якої має виїхати дитина, загального строку надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі та доказів відмови батька чи матері у наданні згоди на виїзд дитини за кордон. 
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року ( справа № 783/14/15-ц) зазначено, що у разі відсутності згоди одного з батьків, питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом другого з батьків зі з`ясуванням питання про країну виїзду, строки та мету виїзду. Надання дозволу на виїзд малолітніх дітей до невизначених країн та без визначення його початку й закінчення не відповідає вимогам матеріально-правових норм, якими унормовані такі правовідносини.
		Також, Вищий спеціалізований суд України, ухваливши рішення у справі № 6-33303ск15 від 16 березня 2016 року, дійшов висновку, що дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, надається кожного разу окремо (тобто на кожний виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитина буде знаходитися за кордоном.
		 
		Таким чином, виходячи з положень Сімейного Кодексу України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
		 
		При цьому, колегія не бере до уваги раніше визначену правову позицію щодо порушення прав іншого з батьків наданням дозволу на виїзд неповнолітньої дитини без його згоди та супроводу з огляду на те, що від цієї позиції відступив Касаційний цивільний суд.
		Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6- 15цс17), оскільки, ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.
		 
		Вказане випливає з рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейського суду з прав людини, у якому ним наголошено (далі - ЄСПЛ), що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
		 
		Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		 
		Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		 
		Між тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що дозвіл на виїзд за кордон дітей 
		з одним із батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення ( справа № 14-244цс18 від 04 липня 2018 року ). А також із зазначенням країни, до якої вивозиться дитина.
		       Вказана позиція підтримана подальшими рішення ВС. Так, касаційним судом наголошувалось на тому, що  надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості (постанова від 03.07.2019 у справі № 643/1090/17).
		 
		У цій справі позивач ОСОБА_1 не конкретизувала ані країни, до якої планує вивезти неповнолітню дитину, ані періоду, на який має намір вивезти дитину з України, ані мети. А її вимоги щодо надання дозволу на виїзд дитини на період до досягнення нею 16 років до країн ближнього та дальнього зарубіжжя, не відповідають положенням чинного національного законодавства, а тому у такому розрізі не могли бути задоволені судом. 
		Але, попри ознайомлення з мотивувальною частиною рішення суду, оскаржуючи його в апеляційному порядку, позивач цих відомостей також не конкретизує, що унеможливлює задоволення її вимог в цій частині. 
		 
		Також позивач просила надати дозвіл на виїзд дитини з тимчасово окупованої території на підконтрольну органам влади територію України та її зворотний в`їзд до окупованої території. При цьому вказувала, що метою виїзду є влаштування дитини до школи.
		Відповідно до ст. 3 Порядку в"їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 367 від 04 червня 2015 року, в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти для громадян України - за умови пред`явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".
		В`їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред`явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. № 57.
		 
		Виїзд з тимчасово окупованої території України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред`явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини у супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.
		Також питання в`їзду/виїзду громадян, які не досягли 16-річного віку на/з тимчасово неконтрольованої території України, а також тих осіб, які народилися 1998 року й пізніше й ще не оформили паспорт громадянина України, регулюється наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ від 12 червня 2015 №?415ог, якою затверджено «Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей»
		Згідно з цим наказом, для того щоб вивезти дітей, які не досягли 16 років, а також осіб, які народилися 1998 року й пізніше, й оформляють паспорт громадянина України з тимчасово неконтрольованої території, на пункті пропуску необхідно надати: 1. Свідоцтво про народження дитини; 2. документ, що засвідчує особу супроводжуючого. Перелік таких документів визначено статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, посвідчення моряка, посвідчення члена екіпажу, дипломатичний паспорт, службовий паспорт та ін. 3. дозвіл супроводжуючого на перетин лінії розмежування (т. зв. перепустка). Для отримання дозволу фізичній особі необхідно зареєструватися на порталі СБУ: «Реєстр дозволів для переміщення осіб у районі проведення АТО» і заповнити формалізовану заявку. Інформація про надання дозволу автоматично відображається на власній сторінці заявника. Дозвіл фізичній особі надається на підставі поданої заявки упродовж 10 днів (робочих).
		Для того щоб вивезти дитину, яка народилася після початку проведення АТО, і в результаті проживання в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють у повному обсязі свої повноваження, їй не було оформлено свідоцтво про народження, необхідно пред`явити: 1. будь-який документ, визначений статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) дитина виїжджає з неконтрольованої території;  2. дозвіл супроводжуючого (супроводжуючих) на перетин лінії розмежування (т. зв. перепустка).
		Отже, на виїзд неповнолітньої дитини віком до 16 років з непідконтрольної території згоди другого з батьків Порядком в"їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 367 від 04 червня 2015 року, та «Тимчасовим порядком здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей» не передбачено.
		Що стосується вимоги позивача про зворотній в`їзд дитини на непідконтрольну територію, то згода на це другого з батьків знову потрібна, але позивач, вказуючи, що вивозить дитину на підконтрольну територію для влаштування до школи, не доводить, що інтересам дитини буде відповідати повернення у м. Сніжне, яке належить до зони проведення АТО. Також позивач не зазначає, на який період та для якої мети влаштовану до школи на підконтрольній території неповнолітню дитину їй необхідно буде ввозити знову у зону АТО. 
		З огляду на викладене, перевіряючи рішення суду в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову та підстави для його скасування відсутні.
		Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 27 травня 2019 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складений 23 грудня 2019 року.
		 
		Головуючий: 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...