Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 693/692/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2019. Зареєстровано: 24.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2019.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: 22-ц/821/708/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 грудня 2019 року м. Черкаси    
		 
		Справа № 22-ц/821/708/19провадження № 22-ц/821/708/19 категорія: 307000000 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
		головуючого: Василенко Л.І., 
		суддів: Бородійчука В.Г., Нерушак Л.В.
		секретаря: Анкудінова О.І.
		учасники справи: 
		позивач:  ОСОБА_1 ;
		відповідач: ОСОБА_2 ;
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Жашківська міська рада, Жашківська державна нотаріальна контора;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,  треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Жашківська міська рада, Жашківська державна нотаріальна контора, у складі: головуючого судді Шимчика Р.В. 
		 
		 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		12 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,  треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Жашківська міська рада, Жашківська державна нотаріальна контора.
		Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона являється правнучкою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Після смерті прадіда ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 ), який належав йому на підставі Свідоцтва про право власності № НОМЕР_10 від 17 січня 1958 року, що підтверджується довідкою № 11 від 24 квітня 2018 року КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації». 
		Його дружина, її прабаба - ОСОБА_4 за свого життя фактично прийняла спадщину, що підтверджується будинковою книгою, квитанціями про сплату страхових внесків та податків, але не оформила на себе правовстановлюючих документів на будинок. Той факт, що ОСОБА_4 була єдиною спадкоємицею підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 51589043 від 16 квітня 2018 року.
		15 квітня 2000 року ОСОБА_4 склала на ОСОБА_1 заповіт, в якому зазначено: « .... на випадок моєї смерті роблю таке заповітне розпорядження: все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати мені на день моєї смерті і на що я матиму право за законом, заповідаю гр. ОСОБА_1 ». Даний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. та зареєстровано у реєстрі за № 950.
		Спадкова маса після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , складається : з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке за життя остання не встигла переоформити на себе, однак фактично прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном після смерті чоловіка ОСОБА_3 та земельної ділянки площею 2,7000 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту, яка належала ОСОБА_4 на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0239176 від 30 липня 1997 року.
		На момент смерті прабаби ОСОБА_4 їй було лише 16 років, тобто вона була неповнолітньою, а тому, відповідно до ст. 11 ЦК УРСР, не мала повної дієздатності. 
		Крім того, позивачка з моменту народження проживала разом з прабабою ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_6 у даному домоволодінні, і тому фактично прийняла спадщину на підставі заповіту, що підтверджується актом обстеження матеріально - побутових умов сім`ї та даний факт можуть підтвердити свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 .
		Зазначала, що про існування заповіту від 15 квітня 2000 року вона дізналася лише після смерті баби ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли перебирала речі останньої.
		ОСОБА_6 являлася невісткою ОСОБА_4 , їхні домоволодіння знаходяться на одному подвір`ї та на одній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 .
		Вказує на те, що вона зверталася до Жашківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак їй 28 листопада 2017 року листом за № 1969/01-16 було відмовлено у зв`язку з тим, що нею не надано до нотаріальної контори документів, які б підтвердили факт прийняття спадщини у встановлений законом спосіб, не наданий оригінал правовстановлюючого документа про право власності на нерухоме майно спадкодавця та запропоновано звернутися до суду.
		13 квітня 2018 року вона отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за № 606 з аналогічними підставами відмови.
		З вказаної постанови вона, ОСОБА_1 , дізналася, що після смерті ОСОБА_4 була заведена спадкова справа за № 214/2001. 
		Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є її дядько ОСОБА_2 , який отримав Свідоцтво про право на спадщину 04 квітня 2001 року за № 589, видане Жашківською державною нотаріальною конторою Черкаської області, а згодом на підставі рішення Жашківської міської ради від 16 квітня 2002 року за № 1-7, на вище вказану земельну ділянку 31 жовтня 2003 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії III - ЧP № 041767, який зареєстрований в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею» до 01 січня 2013 року за № 244.
		Зазначала також, якщо спадкодавець помер до ІНФОРМАЦІЯ_4 , то спори щодо прийняття спадщини можуть полягати у встановленні факту прийняття спадщини або продовженні строк.
		На момент видачі свідоцтва про право на спадщину відповідачу після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , нотаріусом було проігноровано факт існування спадкоємця за заповітом, до того ж неповнолітнього. Будь-якої заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом від батьків позивача, як законних представників, до нотаріуса не надходило, тому видане свідоцтво про право на спадщину відповідачу автоматично скасовує заповіт складений на неї.
		Просила суд встановити факт прийняття нею спадщини після смерті прабаби ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину від 04 квітня 2001 року, зареєстроване в реєстрі за № 589, видане державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Черкаської області та Державного акта на право приватної власності на землю серії III - ЧР № 041767 від 31 жовтня 2003 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності у порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 після ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності у порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 2,7000 га, яка розміщена в адміністративних межах Жашківської міської ради, за межами населеного пункту, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка належала ОСОБА_4 на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0239176 від 30 липня 1997 року; 
		Стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.
		Судом зазначено, що позивачкою не доведено поважних причин, через які вона не могла вчасно звернутися до суду. 
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		В апеляційній скарзі, поданій 04 листопада 2019 року, ОСОБА_1 , вважаючи, що рішення суду є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним та неправильним встановленням судом обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів, просила скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2019 року і ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
		Стягнути з відповідача понесені нею судові витрати: судовий збір та витрати на правничу допомогу у сумі 8 000 грн.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		Апеляційна скарга мотивована тим, що діями, що свідчать про прийняття спадщини, є факт вступу заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.
		Вважає, що судом було встановлено факт прийняття спадщини нею після смерті прабаби ОСОБА_4 та доведено належними та допустимими доказами в контексті ст.ст.  76 - 81 ЦПК України.
		Проте, судом першої інстанції в порушення норм матеріального та процесуального права до юридичного факту було застосовано строк позовної давності, адже прийняття спадщини - це дія спадкоємця, яка засвідчує про його згоду вступити у спадкові права.
		Зазначала, що вона вчинила дії пов`язані зі вступом в управління спадковим майном, крім того, вона і нині користується та здійснює догляд за домоволодінням по АДРЕСА_1 .
		Про існування заповіту від 15 квітня 2000 року вона дізналася лише після смерті бабусі ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому вважає себе спадкоємцем по заповіту.
		На думку скаржника, посилання в рішенні суду на пропуск позовної давності є помилковим, адже зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права, а про існування якого вона дізналася лише 28 листопада 2017 року.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 20 листопада 2019 року, ОСОБА_2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, адже проживання в домоволодінні разом із ОСОБА_4 скаржником не доведено. 
		Крім того,  ОСОБА_1 не доведено факту вступу в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		Вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано строки позовної давності тривалістю в три роки.
		Зазначає, що на момент отримання ним Свідоцтва про право на спадщину за законом 04 квітня 2001 року, дані про наявність заповіту були відсутні, а заповіт внесений приватним нотаріусом Шелудько В.П. до реєстру заповітів тільки 15 листопада 2001 року, тобто після отримання ним свідоцтва. 
		 
		Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 07 листопада 2019 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . 
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду на  04 грудня 2019 року на 11 год. 30 хв. з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду справи.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
		Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00020246885 від 30 травня 2018 року, матір`ю ОСОБА_11 є ОСОБА_4 , а батьком є ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 22).
		Із Свідоцтва про одруження Серії НОМЕР_1 від 22 травня 1962 року вбачається, що ОСОБА_11 та ОСОБА_6 уклали шлюб 22 травня 1962 року, після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 19).
		Відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 22 жовтня 1962 року, ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками є ОСОБА_11 та ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 20).
		Згідно Свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_3 від 02 жовтня 1982 року, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 уклали шлюб, після укладення шлюбу присвоєні прізвища ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 20).
		Відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4 від 26 листопада 1983 року, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками записані ОСОБА_12 та ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 16).
		Згідно Свідоцтва про право особистої власності на будівлю від 17 січня 1958 року, будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 на праві приватної власності (т. 1 а.с. 24).
		Відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_5 від 23 листопада 2000 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 23).
		Згідно Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_6 від 13 січня 1996 року, ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 21).
		Із заповіту, складеного 15 квітня 2000 року вбачається, що ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося б і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона матиме право за законом вона заповіла ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 26).
		Відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_7 від 16 травня 2000 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1 а.с. 25).
		Згідно Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_8 від 03 серпня 2017 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 (т. 1 а.с. 29).
		Із відповіді на запит КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 24 квітня 2018 року вбачається, що станом на 01 січня 2013 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 17 січня 1958 року № НОМЕР_10. Домоволодіння за № 68 перенумеровано на 112 (т. 1 а.с. 30).
		Згідно відповіді на запит від 04 травня № 29-23-0.250-120/103-18 Відділ у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області повідомив, що в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею» до 01 січня 2013 року відсутні відомості про реєстрацію та видачу державного акту на право власності на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 31).
		Із відповіді на запит відділу Держгеокадастру у Жашківському районі від 01 червня 2018 року № 29-23-0.250-136/103-18 вбачається, що Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0239176 від 30 липня 1997 року видавався члену КСП «Жашків» ОСОБА_4 , розміром 2,7000 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості); згідно Свідоцтва про право на спадщину від 04 квітня 2001 року № 589, на підставі рішення Жашківської міської ради від 16 квітня 2002 року № 1-7, на вищевказану земельну ділянку 31 жовтня 2003 року ОСОБА_2 виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧР № 041767, який зареєстрований в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею» до 01 січня 2013 року за № 244 (т. 1 а.с. 32).
		У відповідності до рішення Жашківської міської ради від 20 листопада 2003 року № 319 «Про розгляд заяв про зміни в землекористуванні та надання земельних ділянок у власність», ОСОБА_6 надано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_4 площею 0,06 га. Вилучено земельну ділянку площею 0,34 га з ОСОБА_4 . Ліквідовано інвентарний номер по АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 34, 163).
		Згідно технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , власником будинку зазначено ОСОБА_3 Земельна ділянка по фактичному користуванню, відповідно до експлікації, становить 646 кв. м. (т. 1 а.с. 40).
		Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_4 , власником будинку зазначено ОСОБА_6 .  Земельна ділянка, згідно експлікації, становить 633 кв. м. (т. 1 а.с. 46).
		З будинкової книги по АДРЕСА_1 вбачається, що власником будинку є ОСОБА_4 , яка прописана в ньому з 05 грудня 1979 року (т. 1 а.с. 50 - 53).
		27 січня 1975 року, 18 квітня 1980 року, 20 січня 1987 року, 22 січня 1988 року,    05 січня 1992 року ОСОБА_4 страхувала будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 71 -  75).
		Відповідно до квитанцій від 10 жовтня 1979 року № 654058, від 30 січня 1975 року № 828766, від 04 лютого 1989 року № 425907, від 02 лютого 1992 року № 278872, від      13 березня 1993 року № 112931, від 11 березня 1991 року № 167304, від 19 липня 1992 року № 289071, від 18 липня 1983 року № 528158, від 02 жовтня 2007 року № 658273 ОСОБА_4 сплачувала за адресою АДРЕСА_5 платежі по обов`язковому державному страхуванню (т. 1 а.с. 65, 67 - 70).
		Абонентська книжка за адресою АДРЕСА_5 оформлена на ім`я ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 79).
		Згідно паспорту громадянина України ОСОБА_1 Серії НОМЕР_9 , вона з   12 травня 2000  року зареєстрована по АДРЕСА_6 , а з 26 жовтня 2000 року зареєстрована за адресою  АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 14).
		02 квітня 2018 року  органам нотаріату ОСОБА_7 було подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 справжність підпису посвідчено приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовою О.С. (т. 1 а.с. 54).
		13 квітня 2018 року державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Черкаської області Кравчуком І.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав пропуску строку прийняття спадщини, а також відсутності доказів фактичного прийняття ОСОБА_1 спадщини згідно ЦК УРСР редакції 1963 року (т. 1 а.с. 55).
		Відповідно до довідки-роз`яснення від 28.11.2017, виданої державним нотаріусом Євич І.П., ОСОБА_1 запропоновано звернутися до суду з позовом про продовження строку для прийняття спадщини, про встановлення факту прийняття спадщини чи визнання права власності на майно померлого у порядку спадкування з подальшою його реєстрацією у відповідних органах на підставі рішення суду (т.1 а.с. 56).
		Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, б/н та без дати складання, складений депутатом Жашківської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає з 1983 року за адресою АДРЕСА_1 . До 14 травня 2000 року з нею проживала її прабабуся ОСОБА_4 ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги, а в будинку знаходяться її особисті речі (т. 1 а.с. 57).
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Апеляційного суду
		Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає  до часткового задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд Черкаської області, та застосовані норми права
		Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
		За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України).
		Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.  
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
		При вирішенні даної категорії спорів судам слід звертати увагу на час відкриття спадщини та дію актів цивільного законодавства відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.
		Судам необхідно розмежовувати пропуск строку для прийняття спадщини, прийняття спадщини особами, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (ст. 549 ЦК Української РСР).  
		Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини.
		З огляду на зазначене, в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме -  ЦК УРСР 1963 року.
		Дані вимоги закону були враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду.
		Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
		За змістом ст. 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
		Згідно ст. 528 ЦК УРСР 1963 року при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. 
		Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
		У свою чергу ст.  530 ЦК УРСР 1963 року визначено, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
		Крім того, у відповідності до ст. 531 ЦК УРСР 1963 року до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. 
		Статтею 548 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
		Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.    Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.
		Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
		Також, суд, звертає увагу, що відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 4 постанови від 24 червня 1983 року N 4 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. N 13) «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», де зазначено, що передбачений ст. 549 ЦК шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причини його пропуску. Якщо в зазначений строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном чи його частиною, суд з цих підстав вирішує питання не про продовження пропущеного строку, а про визнання права на спадкове майно.
		Позивачка обґрунтовує свої вимоги щодо встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті прабабусі ОСОБА_4 тим, що  їй на момент смерті останньої -   ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилось лише 16 років та тим, що з моменту народження вона проживала разом з бабусею ОСОБА_6 та прабабусею ОСОБА_4 в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 і тому фактично прийняла спадщину на підставі заповіту, що підтверджується  актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.
		Колегією суддів визнається факт наявності заповіту від 15 квітня 2000 року, згідно якого ОСОБА_4 , що проживала в  АДРЕСА_5 на випадок своєї смерті заповіла все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все, що буде їй належати на день її смерті заповіла  ОСОБА_1 . 
		Разом з тим, згідно до приведених норм цивільного законодавства, прийняття спадщини повинно бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони або фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.
		Позивачкою та її батьками, в інтересах своєї неповнолітньої доньки, у шестимісячний строк із дня відкриття спадщини заява про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори не подавалась.
		Разом з тим, перевіряючи доводи  позивачки, колегія суддів враховує те, що у спірних правовідносинах доведенню підлягає вступ її в управління або володіння спадковим майном чи його частиною.
		Так, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України  № 18/5 від 14 червня 1994 року, в редакції чинній на момент відкриття спадщини, передбачалось, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу). 
		Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. 
		Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. 
		Таким чином, вступ в управління або володіння спадковим майном в розумінні     ст. 549 ЦК УРСР це здійснення певних дій із спадковим майном, його обслуговування тощо або володіння цим майном та документами на нього.
		Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилається на те, що факт прийняття нею спадщини підтверджується тим, що з моменту народження вона проживала разом з бабусею ОСОБА_6 та прабабусею ОСОБА_4 в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 .
		Дана обставина категорично заперечується відповідачем.
		Судом установлено, що ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_11 і ОСОБА_6 та правнучкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Згідно до матеріалів справи бабуся позивачки ОСОБА_6 проживала в будинку АДРЕСА_4 .
		Прабабуся позивача ОСОБА_4 проживала в будинку АДРЕСА_5 .
		Будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , на підставі  Свідоцтва про право особистої власності на будівлю від 17 січня 1958 року, належало колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_3 на праві приватної власності. ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Членом колгоспного двору станом на 23 жовтня 1970 року була ОСОБА_4 , що підтверджується будинковою книгою по АДРЕСА_5 та не заперечувалось сторонами по справі. Крім того, у домовій книзі зазначено, що ОСОБА_4 є домовласником.
		Крім того, факт вступу ОСОБА_4   в управління та володіння спадковим майном, а саме будинком за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується численними  квитанціями про сплату страхових внесків та договорами страхування відповідного будинку.
		ОСОБА_4 також за життя, як член КСП «Жашків», отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0239176 від 30 липня 1997 року розміром 2,7000 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
		15 квітня 2000 року ОСОБА_4 склала на ОСОБА_1 заповіт, в якому все моє майно заповіла гр. ОСОБА_1 . Даний заповіт зареєстрований у спадковому реєстрі за № 7973559 та є чинним.
		На момент смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 виповнилось 16 років, тобто вона була не повнолітньою.
		Відповідно до положень ст. 13 ЦК УРСР неповнолітні віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. 
		Батьки неповнолітньої ОСОБА_1 не вчиняли дій по вступу в управління або володіння спадковим майном від її імені.
		Водночас в матеріалах справи відсутні дані які б стверджували те, що станом на час відкриття спадщини, чи по досягненню повноліття сама ОСОБА_1 вступила в управління та володіння спадковим майном, яке залишилось  після смерті ОСОБА_4 .
		В підтвердження фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, ОСОБА_1 посилається, як на доказ, на акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, в якому зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає з 1983 року за адресою АДРЕСА_1 . До 14 травня 2000 року з нею проживала її прабабуся ОСОБА_4 ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги, а в будинку знаходяться її особисті речі (т.1 а.с. 57).
		Колегія суддів дійшла висновку, що даний доказ не є належним доказом у спірних правовідносинах, оскільки містить посилання на події з 1983 року, без зазначення конкретних підстав їх встановлення. Також даний акт не містить дати його складання.
		Крім того, відомості зазначені в даному акті спростовується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України відповідно до якого ОСОБА_1 з 12.05.2000 була зареєстрована по АДРЕСА_6 , а з 26.10.2000 - по АДРЕСА_4 .
		Отже, приведені докази засвідчують те, що станом на час смерті ОСОБА_4 , тобто на ІНФОРМАЦІЯ_10 позивачка ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою своїх батьків, а з 26.10.2000 за адресою проживання своєї бабусі ОСОБА_6 .
		При цьому будь-яких інших доказів щодо вступу в управління та володіння майном, як то довідок державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що батьками позивачки в її інтересах до досягнення нею повноліття, а в подальшому і самою позивачкою після відкриття спадщини сплачувались податки, зокрема, земельний, чи оформлялись договори на отримання комунальних послуг, та доказів їх оплати з зазначенням конкретного часу  матеріали справи не містять.
		Отже, доводи позивачки щодо фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном зводяться до встановлення факту її проживання із прабабусею ОСОБА_4   та бабусею ОСОБА_6 .
		Після досягнення повноліття та набуття повної цивільної дієздатності ОСОБА_1 не звернулася до суду відповідно до ст. 550 ЦК УРСР (аналогічна норма міститься у ст. 1272 ЦК України) із заявою про продовження строку для прийняття спадщини.
		Крім того, подаючи нотаріусу заяву про прийняття спадщини ОСОБА_1 , у відповідності до положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України  № 18/5 від 14 червня 1994 року,  не надала жодного доказу на підтвердження фактичного вступу в управління та володіння майном ОСОБА_4 . 
		Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вступ в управління чи володіння спадковим майном ОСОБА_1 саме в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини позивачкою не надано.
		За відсутності виданого у відповідності до вимог законодавства свідоцтва про право на спадщину, колегія суддів критично розцінює наявне в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Жашківської міської ради від 19.07.2018 за № 149 згідно якого розглянувши заяву ОСОБА_1 , заповіт від 15.04.2000, свідоцтво про право приватної власності на будівлю від 17.01.1958, враховуючи акт обстеження земельної ділянки, вирішено присвоїти нерухомому майну, а саме житловому будинку ОСОБА_1 наступну поштову адресу: АДРЕСА_1 та не вважає його належним доказом у спірних правовідносинах.
		Крім того, з огляду на те, що спірне спадкове майно складається із будинку та права на земельну ділянку, колегія суддів приходить до висновку, що лише факт проживання за однією адресою з спадкодавцем, на що як на підставу своїх вимог посилається позивачка, навіть у разі його доведення, не є обставинами, що свідчать про фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном у відповідності до вимог ст. 549 ЦК УРСР. 
		Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від  28 листопада 2018 року у справі № 396/466/17 (провадження  № 61-31758 св 18).
		22.03.2001 ОСОБА_2 звернувся до Жашківської державної нотаріальної контори з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 баби ОСОБА_4 , посилаючись на те, що на день її смерті залишилось майно, що складається з сертифікату на право на земельну частку (пай), яке він фактично прийняв (сертифікат знаходиться у нього).
		Згідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 березня 2001 року виданого Жашківською державною нотаріальною конторою Черкаської області (спадкова справа № 214 за 2001 рік) зареєстрованого в реєстрі за № 589,  спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є її онук ОСОБА_2 спадкове майно на яке видано свідоцтво, складається з Сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ЧР № 0239176, виданого Жашківською районною державною адміністрацією Черкаської області на підставі рішення № 120 від 20 травня 1997 року. 
		На підставі рішення Жашківської міської ради від 16 квітня 2002 року за № 1-7 31 жовтня 2003 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії III - ЧP № 041767, який зареєстрований в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею» до 01 січня 2013 року за № 244 (т. 1 а.с. 163).
		Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		За правилами ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті прабабусі.    
		Суд першої інстанції вищевикладених положень закону не врахував та прийшов до невірного висновку, що ОСОБА_1 довела свої вимоги, однак пропустила строк позовної давності.
		Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про наявність підстав для задоволення позову. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції,  обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивачка суду не надала, підстав вважати, що вона вступила  у володіння та управління спадковим майном за ст. 549 ЦК УРСР, немає, а тому немає підстав для визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом за правилами ЦК УРСР.
		Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати у відповідності до ст. 141 ЦПК України залишити за позивачкою.
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,  
		 
		п о с т а н о в и в  :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2019 року скасувати.
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,  треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Жашківська міська рада, Жашківська державна нотаріальна контора відмовити.
		Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах передбачених ЦПК України.
		Повний текст судового рішення складено 23 грудня  2019 року. 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                                    Л.І.Василенко         
		 
		Судді                                                                                                     В.Г. Бородійчук 
		                                                                                                                                            Л.В. Нерушак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...