Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/550/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2019.
Дата набрання законної сили: 18.12.2019
Номер судового провадження: 61-11518ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                      
		Іменем України                                 
		 
		18 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 509/550/17-ц
		провадження № 61-11518св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),                 Шиповича В. В.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		законний представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідачі: Державна казначейська служба України, управління Державної казначейської служби України в Овідіопольському районі Одеської області, Іллічівська місцева прокуратура, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 липня 2018 року у складі судді Гандзій Д. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня                2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року адвокат Федоров А. А., який діє відповідно до частини третьої статті 59 ЦПК України, в інтересах ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
		Заява обґрунтована тим, що вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 березня 2016 року неповнолітнього                  ОСОБА_1 було засуджено за частиною третьою статті 15, частиною другою статті 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік із застосуванням статей 75, 104 КК України.
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2016 року, вирок суду першої інстанції було скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із недостатністю доказів для доведення в суді винуватості ОСОБА_1 
		Адвокат ОСОБА_1 - Федоров А. А. вказував, що під час досудового слідства посадова особа органів досудового розслідування здійснила слідчі дії щодо неповнолітнього ОСОБА_1 06 липня 2015 року, в той час як досудове розслідування у цій справі згідно витягу з кримінального провадження розпочалося лише 07 липня 2015 року. При чому допит відбувся без присутності законного представника ОСОБА_1 та його захисника, що суперечить положенням статті 490 КПК України.
		Вказував, що за приписами частини третьої статті 214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. 
		Також посилався на те, що про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності був повідомлений навчальний заклад, в якому навчається останній, що зруйнувало його репутацію, про цей факт дізналися вчителі та батьки однокласників ОСОБА_1 , внаслідок чого у нього виникли певні обмеження в його соціальних контактах з іншими дітьми у школі та за місцем проживання. Сам факт засудження ОСОБА_1 до 1 року позбавлення волі, хоч і з застосуванням статей 75, 104 КК України, завдав великого стресу для неповнолітнього обвинуваченого і до закінчення розгляду справи у суді касаційної інстанції його доля залишалася невизначеною і, відповідно, стрес довго триваючим, що підтверджується висновком, наданим судовим експертом-психологом Савостіним О . П.                    від 06 лютого 2017 року.
		Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнень заяви, адвокат  Федоров А. А. в інтересах виправданого ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі 178 704 грн та відшкодувати ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету суму, сплачену ним у зв'язку з наданням правової допомоги у розмірі 40 000 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду               від 15 травня 2019 року, заяву адвоката  Федорова А. А. в інтересах виправданого ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 задоволено.
		Стягнуто з Держави Україна шляхом списання казначейством України із Державного бюджету України як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, у розмірі 178 704 грн.
		Стягнуто з Держави Україна шляхом списання казначейством України із Державного бюджету України як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь ОСОБА_2 у відшкодування шкоди, завданої йому як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_1 , внаслідок незаконного притягнення останнього до кримінальної відповідальності суму, сплачену ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги, у розмірі 40 000 грн.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що адвокатом виправданого у встановленому законом порядку було доведено завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки кримінальну справу за обвинуваченням останнього було закрито у зв`язку з тим, що не було встановлено достатніх доказів для доведення в суді його винуватості.
		Також законний представник виправданого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 має право на повернення суми, сплаченої у зв`язку із наданням юридичної допомоги у межах кримінального провадження, розмір якої згідно із наявними у матеріалах справи документами складає 40 000 грн.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду          від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що визначена судами попередніх інстанцій сума на відшкодування моральної шкоди є завищеною. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року було закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , а тому саме з цієї дати останній вважається невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення та усі обмеження, пов`язані з притягненням його до кримінальної відповідальності, припинили свою дію з вказаної дати. Посилається на те, що касаційний перегляд вказаної ухвали апеляційного суду жодним чином не вплинув на права та обов'язки ОСОБА_1 , оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2016 року її залишено без змін. Отже, вважає, що граничною датою щодо визначення строку для відшкодування моральної шкоди заявнику є саме дата набрання законної сили ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року. Таким чином, судами попередніх інстанцій помилково завищено суму відшкодування моральної шкоди, оскільки жодної шкоди або процесуальних обмежень у період з 06 липня 2016 року по 01 листопада 2016 року ОСОБА_1 не зазнав, оскільки кримінальне провадження стосовно нього було закрите 06 липня 2016 року.
		Вказує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
		Також заявник не згоден з вимогами щодо відшкодування 40 000 грн, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги. Статтею 20 КПК України закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим кодексом. Тобто КПК України надає право, а не обов'язок користуватися правовою допомогою захисника. 
		Зазначає, що ОСОБА_2 відповідно до положень Закону України «Про безоплатну правову допомогу» мав право на звернення за безоплатною правовою допомогою, а тому його звернення за наданням оплатної правової допомоги є його свідомим вибором. На момент звернення за оплатною правовою допомогою законний представник виправданого усвідомлював, що ним будуть понесені витрати, та погоджувався на їх оплату. 
		Посилається на статтю 22 ЦК України та вказує, що витрати, понесені ОСОБА_2 на оплату правової допомоги, не можна вважати матеріальною шкодою у вигляді ані реальних збитків, ані упущеної вигоди.
		Крім того, наголошує на тому, що незаконний вирок відносно виправданого ОСОБА_1 втратив чинність саме після апеляційного перегляду справи, тобто кошти, сплачені законним представником                              ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на стадії касаційного провадження не підлягають відшкодуванню.
		Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Вирок Овідіопольського райсуду Одеської області від 12 березня 2016 року, яким неповнолітнього ОСОБА_1 було засуджено за частиною третьою статті 15, частиною другою статті 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік із застосуванням статей 75, 104 КК України й звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням і іспитовим строком на 1 рік з покладенням на нього певних обов`язків відповідно до статті 76 КК України, був скасований ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року, кримінальне провадження закрите на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з недостатністю доказів для доведення в суді винуватості ОСОБА_1 за частиною третьою статті 15, частиною другою статті 185 КК України, яка була залишена без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ            від 01 листопада 2016 року.
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає залишенню без задоволення.
		 
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		 
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		 
		Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		 
		Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		 
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі - Закон № 266/94-ВР).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).
		 
		Частинами першою та другою статті 12 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
		У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		 
		Положеннями статті 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		У лютому 2017 рокуадвокат Федоров А. А., який діє відповідно до частини третьої статті 59 ЦПК України, в інтересах виправданого ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. 
		Вказану заяву просив розглянути в порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Відповідно до частини третьої статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. При цьому перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в частині 2  статті 234 ЦПК України 2004 року. Разом з тим, як випливає зі змісту частини третьої цієї статті, а також частини шостої статті 235 ЦПК у порядку окремого провадження розглядаються також і інші справи у випадках, встановлених законом, у разі відсутності спору про право. 
		Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 19, частинах другій та третій статті 293, частині шостій статті 294 ЦПК України.
		 
		Заява в інтересах ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 була подана в порядку, встановленому                     статтею 13 Закону № 266/94-ВР, який передбачає спрощену процедуру розгляду таких заяв та постановлення за результатами розгляду ухвали, однак, оскільки норми ЦПК України 2004 року та ЦПК України, які визначають порядок здійснення цивільного судочинства, є спеціальними й такими, що прийняті пізніше, провадження в цивільних справах має здійснюватися відповідно до процесуальних норм, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Враховуючи наявність спору про право у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, такі справи підлягають розгляду в порядку позовного провадження.
		 
		Частиною першою статті 42 ЦПК України передбачено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. 
		Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на те, що адвокатом Федоровим А. А. була подана в інтересах виправданого ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 заява про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому статтею 13 Закону № 266/94-ВР, розглядали вказану справу в порядку позовного провадження, оскільки наявність моральної шкоди, її розмір та витрати на правову допомогу підлягали доказуванню сторонами. 
		Однак судами попередніх інстанцій під час розгляду вказаної справи було невірно визначено суб`єктний склад учасників справи, оскільки ними мали бути сторони, тобто позивач і відповідач. Крім того, в порушення вимог частини третьої статті 208 ЦПК України 2004 року розгляд справи по суті судом першої інстанції було закінчено шляхом постановлення ухвали, а не ухвалення рішення.
		Разом із тим, згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня                1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою                     від 25 травня 2001 року № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що адвокатом виправданого у встановленому законом порядку було доведено завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки кримінальну справу за обвинуваченням останнього було закрито у зв`язку з тим, що не було встановлено достатніх доказів для доведення в суді його винуватості.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про розмір відшкодування моральної шкоди Верховний Суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62).
		 
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВРрозмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом має визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
		 
		З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВРне передбачено.
		 
		Таким чином, врахувавши те, що адвокат виправданого                        ОСОБА_1 - Федоров А. А. просив стягнути моральну шкоду у розмірі не менше ніж три мінімальні розміри заробітної плати за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, який становить 16 місяців, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано стягнув на користь виправданого ОСОБА_1 178 704 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Також не можуть бути прийняті посилання у касаційній скарзі на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія вказаного Закону не поширюється. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що судами необґрунтовано було стягнуто 40 000 грн за надану правову допомогу, слід зазначити наступне.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу заявник надав копію договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2015 року, копії додаткових угод від 21 жовтня 2015 року № 1, від 12 березня 2016 року № 2, від 11 серпня 2016 року № 3. Також було надано копії квитанцій до прибуткового касового ордеру від 21 жовтня 2015 року у розмірі 25 000 грн, від 12 березня 2016 року у розмірі 10 000 грн та від 11 серпня 2016 року у розмірі 5 000 грн. 
		Таким чином, стягуючи 40 000 грн на користь ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_1 , суди обґрунтовано виходили із доведеності сплати вказаних коштів за надання юридичної допомоги.
		 
		Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення          від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). 
		 
		Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог              статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили заяву адвоката Федорова А. А. в інтересах виправданого ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 липня               2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня                2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Є. В. Синельников
		 
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		 
		                                                                                                        О. М. Осіян
		 
		 
		                                                                                                        Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                                       
		                                                                                                        В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...