Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/4430/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2019.
Дата набрання законної сили: 20.12.2019
Номер судового провадження: 61-12715ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 грудня 2019 року
		м. Київ
		справа № 489/4430/15-ц
		провадження № 61-12715св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
		учасники справи:
		заявник -  приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами,  
		 
		за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів:                        Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. (далі - приватний виконавець, виконавець) звернувся до суду із поданням, в якому просив визначити частку боржника у майні, яким він володіє на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1 , на яку може бути звернуто стягнення, у розмірі 1/2  частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . 
		В обґрунтування подання заявник посилався на те, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 489/4430/15-ц, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва 28 вересня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») боргу в загальній сумі 178 633,70 грн.
		 
		Виконавче провадження відкрито постановою від 10 січня 2019 року, яка направлена сторонам виконавчого поводження. Станом на теперішній час рішення боржником не виконано, декларацію не надано та будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення, не здійснено. 
		 
		Відповідно до відповідей Державної фіскальної служби України та Пенсійного фонду України боржник не має рахунків у банківських установах, не працює та не отримує пенсію. Згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно боржнику на праві приватної спільної сумісної власності належить вказана квартира, що унеможливлює звернення стягнення на майно боржника шляхом реалізації його з прилюдних торгів та позбавляє можливості виконати рішення про стягнення заборгованості без порушення прав осіб, які володіють майном спільно з боржником.
		 
		Враховуючи наведене, приватний виконавець відповідно до положень статей 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження», статті 443 ЦПК України просив подання задовольнити.  
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Ленінський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 16 травня 2019 року подання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. задовольнив. Визначив, що частка ОСОБА_2 в праві приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , якою він спільно володіє з ОСОБА_1 , складає 1/2.
		 
		Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, щосудові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, питання про визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, вирішується судом за поданням державного або приватного виконавця. Врахувавши те, що частку майна ОСОБА_3 у спірній квартирі, що перебуває у спільній сумісній власності, не визначено, а у приватного виконавця перебуває виконавче провадження з примусового виконання судового рішення, яке у добровільному порядку протягом тривалого часу боржник не виконує та встановивши, що ОСОБА_2 не працює, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення подання.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Миколаївський апеляційний суд постановою від 13 червня 2019 року ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2019 року скасував, в задоволенні подання відмовив.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у боржника є інше майно - грошові кошти, рухоме майно, земельна ділянка, на яке відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в першу чергу накладається стягнення. Розмір вкладу, вартість рухомого та нерухомого майна приватним виконавцем не з`ясована. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи 
		У касаційній скарзі, поданій 27 червня 2019 року до Верховного Суду,                    приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області                        Кулініченко Д. О.  просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
		Наявність у боржника рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» не свідчить про можливість виконання рішення суду, адже кошти на зазначеному рахунку відсутні. Також, наявність автомобіля у боржника не свідчить про можливість виконання рішення суду за рахунок такого майна, оскільки місцезнаходження зазначеного майна невідоме, автомобіль оголошено в розшук.
		Крім того, боржник відповідно до статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний сумлінно користуватися усіма наданими правами як сторони виконавчого провадження та, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Проте боржник не виконує зазначених вимог та приховує автомобіль, що унеможливлює звернення на нього стягнення.
		Наявність у боржника у власності земельної ділянки товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,84 га не дає підстав вважати, що на таке майно можливо звернути стягнення, оскільки введено мораторій на відчуження земельних ділянок товарного сільськогосподарського виробництва, що обмежує приватного виконавця в праві здійснити дії щодо продажу зазначеної ділянки на електронних торгах. Тобто, судом апеляційної інстанції не взято до уваги положення Земельного кодексу України який регулює порядок звернення стягнення на земельні ділянки.
		Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про невстановлення виконавцем обсягу і вартості вищезазначеного майна, оскільки оцінити автомобіль боржника не можливо з підстав перебування його в розшуку, а звертати стягнення на земельну ділянку товарного сільськогосподарського виробництва заборонено прикінцевими положеннями Земельного кодексу України.
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно  з  положенням   частини   другої   статті   389   ЦПК   України   підставами 
		касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм  матеріального 
		права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи встановлені судами
		Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2016 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» стягнуто 159 548,06 грн заборгованості за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 7А-40 та                  1 595,48 грн судового збору. В частині стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором з поручителя ОСОБА_4 відмовив.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 09 вересня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_4 скасовано, стягнути з останнього на користь банку заборгованість у загальному розмірі 44 943,21 грн на виконання солідарного зобов`язання із ОСОБА_2 , що виникло за кредитним договором, укладеним 26 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ВіЕйБі Банк».
		 
		28 вересня 2016 року стягувач отримав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором, однак стягнення ані в добровільному, ані в примусовому порядку не проводилось у зв`язку з оспорюванням стягувачем дій державного виконавця.
		 
		У приватного виконавця Куліченка Д. О. на примусовому виконанні знаходиться
		виконавче провадження № 58044523 з примусового виконання виконавчого листа № 489/4430/15-ц, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва              28 вересня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором та судового збору.
		 
		Постановою приватного виконавця від 10 січня 2019 року відкрито виконавче провадження, копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Докази отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження Осторіковим А. М. у справі відсутні.
		 
		Апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 має рахунок в АТ КБ «Приватбанк», на який постановою виконавця накладено арешт.
		 
		Постановою виконавця від 17 травня 2019 року накладено арешт на автомобіль марки OPEL, модель ASTRA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить боржнику та перебуває в заставі банка-стягувача відповідно до договору застави від 26 червня 2008 року, укладеного між стягувачем та боржником.
		 
		З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, отриману приватним виконавцем 10 січня 2019 року, вбачається, що боржник є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,84 га, яка розташована в Єланецькому районі Миколаївської області та перебуває в оренді Фермерського господарства «Аваль». Арешт на кошти, що належать боржнику ОСОБА_2 від Фермерського господарства, які повинні бути передані (виплачені) боржнику на підставі договору оренди, накладений приватним виконавцем постановою про арешт майна боржника 19 квітня 2019 року.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		 
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон).
		 
		Відповідно до статті першої Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		 
		Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник (частина перша статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»).
		 
		Встановивши, що у боржника наявне інше майно, на яке відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в першу чергу накладається стягнення, розмір вартості якого приватним виконавцем не з`ясовано, та з урахуванням відсутності відомостей отримання боржником постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необґрунтованість та передчасність звернення приватного виконавця до суду з цим поданням, в результаті чого правильно відмовив у його задоволенні.
		 
		Аргументи касаційної скарги приватного виконавця про заборону відчуження земельної ділянки, що належить боржнику, не впливає на правильність рішення апеляційного суду, оскільки за її оренду боржнику нараховується орендна плата на яку приватним виконавцем накладено арешт, в результаті чого вона буде спрямована на погашення заборгованості.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу, проте боржник не виконує зазначених вимог на увагу не заслуговують, оскільки суд установив відсутність доказів отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.
		 
		Інші аргументи касаційної скарги висновки судів не спростовують, зводяться, зокрема, до незгоди з встановленими апеляційним судом фактичними обставинами справи щодо наявності у боржника іншого майна та грошових коштів та до переоцінки доказів у справі. 
		Суд касаційної інстанції наголошує, що в силу статті 400 ЦПК України Верховний
		Суд не здійснює переоцінку доказів та встановлених обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. 
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ                  від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає  касаційну  скаргу  без  задоволення,  а  рішення  без змін, якщо відсутні 
		підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для  залишення касаційної скарги  без  задоволення,  а  оскаржуваного рішення апеляційного суду без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича залишити без задоволення.
		 
		Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                А. Ю. Зайцев
		                                                                                                            
		                                                                                                            Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                                            В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...