Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/3889/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 24.12.2019. Зареєстровано: 25.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2019.
Дата набрання законної сили: 08.04.2020
Результат оскарження 08.04.2020 Другий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м У к р а ї н и
		18 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/3889/19
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді  Кукоби О.О., 
		за участю:
		секретаря судового засідання  Пуленко М.І. 
		та представника відповідача  Леошка Д.Д., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог.
		 
		ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу від 15.02.19 №Ф-1317-52 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 18276,72 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що фіскальним органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки, оскільки позивач, як фізична особа - підприємець, фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займалась, дохід від ведення такої діяльності не отримувала.
		 
		2. Позиція відповідача. 
		 
		Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 24/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період була зареєстрована як фізична особа - підприємець. За твердженням відповідача, відсутність доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки закон зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності. 
		 
		3. Процесуальні дії у справі.
		 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.19 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників. Цією ухвалою суд визнав поважними припини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 цей строк. 
		У судовому засіданні 18.12.19 суд протокольною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінив відповідача у справі з Головного управління ДФС у Полтавській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області.
		Представник позивача у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3603932409914 /а.с. 23/; причин неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань до суду не надала. 
		Згідно з частиною першою 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Відтак, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представника позивача. 
		Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, наполягав на відмові у задоволенні позову повністю. 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		 
		З відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань суд встановив, що ОСОБА_1 у квітні 2008 року була зареєстрована як фізична особа - підприємець. 
		16.01.19 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 
		Докази фактичного ведення підприємницької діяльності позивачем упродовж 2017-2018 років у матеріалах справи відсутні. Звітність за спірний період ФОП ОСОБА_1 не подавалась. Відомостей про отримання позивачем доходу від ведення підприємницької діяльності суду не надано. 
		15.02.19 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1317-52, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 18276,72 грн /а.с. 26/. 
		Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Водночас у відзиві на позов представник відповідача пояснив, що недоїмка загалом у розмірі 18276,72 грн складається із: зобов`язань за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн та І-ІV квартали 2018 року загалом у розмірі 9828,72 грн (по 2457,18 грн за кожний квартал). 
		Не погодившись з вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області від 15.02.19 №Ф-1317-52 про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржила її до суду. 
		 
		ДЖЕРЕЛА ПРАВА /у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин/.
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		 
		Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. 
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. 
		Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. 
		Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо. 
		Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. 
		Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. 
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI). 
		За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. 
		Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. 
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. 
		За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
		Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. 
		За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. 
		У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
		Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою (...) згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
		 
		ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ
		 
		Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України. 
		Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. 
		Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
		Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту. 
		Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці). 
		У цій справі відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період була зареєстрована фізичною особою - підприємцем, а відсутність у неї доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності. В обґрунтування правомірності цих доводів відповідач посилається на приписи абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI. 
		Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого. 
		Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
		Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
		Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності. 
		Однак, відповідачем під час прийняття спірного рішення не з`ясовано чи здійснювала позивач підприємницьку діяльність у спірний період з визначенням її фінансового результату (доходу або збитків). 
		Аналізуючи положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, суд зазначає, що цією нормою визначено необхідність сплати єдиного внеску саме у випадку безпосереднього ведення особою підприємницької діяльності упродовж звітного періоду, оскільки у ній акцентовано увагу саме на наявності або відсутності у платника єдиного внеску доходу (прибутку). 
		Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою фактично не ведеться підприємницька діяльність. 
		Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення. 
		Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати. 
		До того ж, суд враховує, що на визначення порядку адміністрування єдиного внеску поширюються положення Податкового кодексу України, а відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. 
		Окрім того, суд також враховує пояснення позивача про те, що вона з 2010 року постійно проживає за межами України та фактично з 2016 року набула громадянство іншої держави. 
		Окремо суд також вважає за доцільне зупинитись на підставах нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки). 
		Так, відповідач самостійно визначив зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки шляхом проведення розрахунків на підставі абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI. 
		Проте, Закон №2464-VI та Інструкція №449, визначаючи обов`язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.
		Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску. 
		Суд зауважує, що статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. 
		Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
		Проте, позивач не подавала звітність, відповідач чи інший державний орган не проводили перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи. 
		Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення. 
		Посилання відповідача на те, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд визнає безпідставними, з огляду на таке. 
		Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів. 
		Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки. 
		Окрім того, контролюючим органом не дотримано строк для формування спірної вимоги, визначений пунктом 3 розділу VI Інструкції №449, адже надіслана ОСОБА_1 вимога містить відомості про недоїмку за 2017 рік та І-ІV квартали 2018 року, а докази попереднього надсилання позивачу вимог про сплату боргу (недоїмки) у матеріалах справи відсутні. 
		Враховуючи недоведеність відповідачем наявності у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки, суд дійшов висновку про безпідставність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.19 №Ф-1317-52, якою позивача повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску загалом у розмірі 18276,72 грн.
		За таких обставин, зважаючи на те, що оспорювана вимога не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, її належить визнати протиправною та скасувати, а позов ОСОБА_1 - задовольнити. 
		 
		РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
		 
		Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір за подання позову у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 11.10.19 №28564891-1 /а.с. 3/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 4/. 
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Таким чином, судові витрати позивача належить компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. 
		Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
		 
		Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 15 лютого 2019 року №Ф-1317-52 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 18276,72 грн.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; 31, АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
		Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст рішення складено 23 грудня 2019 року.
		 
		СуддяО.О. Кукоба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...