Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/2685/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу охорони навколишнього природного середовища, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2019. Зареєстровано: 25.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2019.
Дата набрання законної сили: 23.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А
		 
		23 грудня 2019 року                                        м. Київ                              № 826/2685/18
		Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянська Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі
		за позовом        Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" до        Державної служби геології та надр України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:
		До суду звернулося Спільне підприємство "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) (далі по тексту - СП "Бориславська нафтова компанія")  із адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні розгляду заяви позивача з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20 січня 1998      року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища; зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20 січня 1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища, прийнявши за наслідками такого розгляду наказ з урахуванням принципу мовчазної згоди, встановленого частиною шостою статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у справі №826/2685/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13      листопада 2018 року, адміністративний позов СП "Бориславська нафтова компанія" задоволено повністю. Крім того, встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Державної служби геології та надр України подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
		Відповідач не подавав касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 року та рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.05.2018 року у справі №826/2685/18.
		На виконання рішення від 22 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва 07 грудня 2018 року видав позивачу виконавчий лист.
		29 березня 2019 року відповідач подав звіт про виконання рішення суду, у якому повідомлено, що наказом Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 СП "Бориславська нафтова компанія" відмовлено у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами №211 від 20      січня 1998 року, про що повідомлено позивача листом №1256/03/12-19 від 21 січня 2019 року.
		01 квітня 2019 року до суду надійшла заява СП "Бориславська нафтова компанія" про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень - наказу від 12 грудня 2018 року №500, прийнятого відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2019 року заяву Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №826/2685/18 задоволено.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 року ухвалу суду від 22.07.2019р. скасовано, заяву Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) повернуто.
		29.11.2019 року до суду надійшла повторна заява СП "Бориславська нафтова компанія" про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень - наказу від 12 грудня 2018 року №500, прийнятого відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій позивач просить: визнати протиправним наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами", прийнятий на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 1      921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України.
		Вказана заява обґрунтована тим, що, на переконання позивача, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у справі №826/2685/18 залишається невиконаним, а наказ від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" є протиправним, порушує право СП "Бориславська нафтова компанія" на користування надрами Стинавського родовища, підтверджене судовими рішеннями у справі №826/2685/18.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2019р. заяву позивача про визнання протиправним рішення в прядку   ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України   призначено до розгляду в судове засідання на 23.12.2019 року.
		23.12.2019р. суд ухвалив продовжити розгляд заяви в письмовому порядку.
		Розглянувши подану заявником заяву, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.
		Відповідно до частини п`ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
		Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
		Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
		З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується зі змістом статті 129 Конституції України.
		Таким чином, особа, якій належить виконати рішення суду, що набрало законної сили, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання у чіткій відповідності до висновків суду, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечитиме принципу верховенства права.
		Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
		У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
		Частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
		Виходячи із наведених норм права, досліджуючи правомірність дій відповідача на виконання рішення суду, необхідно встановити факт виконання/невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року зобов`язано Державну службу геології та надр України розглянути заяву СП "Бориславська нафтова компанія" з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211      від 20 січня 1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища, прийнявши за наслідками такого розгляду наказ з урахуванням принципу мовчазної згоди, встановленого частиною шостою статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
		У свою чергу відповідно до частини шостої статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про дату прийняття заяви є підтвердженням подання заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу.
		Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.
		При цьому у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року суд дійшов наступних висновків: "Приймаючи до уваги, що позивачем 05.10.2017 року подано відповідачу заяву на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998 року на користування надрами з повним встановленим Додатком 1 до Порядку №615 пакетом документів, відповідачем з врахуванням приписів абзацу 10 пункту 9 Порядку №615 було отримано погодження на надання надр у користування від Мінприроди, позивач є власником чинного гірничого відводу, відсутні передбачені пунктом 15 Порядку №615 підстави відмови надрокористувачу у продовженні строку дії дозволу, суд доходить висновку, що у відповідача не існувало альтернативних правомірних управлінських рішень, відповідач мав повноваження лише на прийняття рішення про продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998 року на користування надрами"; "Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до частини 6      статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності з 05.12.2017 року (20.11.2017 року (останній день для прийняття рішення відповідачем за заявою про продовження строку дії спецдозволу) + 10      робочих днів) фактично набув право на користування надрами Стинавського родовища. При цьому, днем видачі спеціального дозволу на користування надрами відповідного родовища, в розумінні частини 6      статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", є останній день строку, передбаченого законодавством на розгляд заяви дозвільним органом - 20.11.2017 року, а строк продовження дії дозволу - не більш як на 20 років з дати припинення строку дії відповідного спеціального дозволу, тобто до 20.01.2038 року (дата закінчення строку дії спецдозволу №1211 від 20.01.1998 року припадала на 20.01.2018 року)".
		Отже, з урахуванням висновків та резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року вбачається, що Державна служба геології та надр України повинна була розглянути заяву СП "Бориславська нафтова компанія" з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211      від 20 січня 1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища та прийняти за наслідками такого розгляду наказ про продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998   року(переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища.
		В той же час, з наданих у справі доказів вбачається, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року Державна служба геології та надр України прийняла наказ від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами", яким відмовлено у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку до цього наказу. Так у вказаному переліку зазначено суб`єкт господарювання - СП "Бориславська нафтова компанія", дозвіл №1211      від 20 січня 1998 року на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті, Стинавського родовища.
		Наведене свідчить, що наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018      року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" не узгоджується із висновками рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та суперечить змісту його резолютивної частини, а тому суд дійшов до висновку, що прийняття такого наказу не може бути прийнятим як виконання рішення суду.
		Оскільки наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018      року №500      "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" суперечить рішенню Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018      року, він є таким, що порушує право СП "Бориславська нафтова компанія" на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998      року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища, та вимоги щодо обов`язкового виконання судових рішень, зокрема статті 1291 Конституції України, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 6      Конвенції, а тому є протиправним.
		Таким чином, заява СП "Бориславська нафтова компанія" про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню, а наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018      року №500      "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" - скасуванню.
		Частина четверта статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
		Також судом встановлено, що зазначена заява подана поза межами десятиденного строку, встановленого ч. 4   ст. 383 КАС України. При цьому, позивачем подано клопотання про поновлення строку на подання зазначеної заяви. Позивач обґрунтовує пропущення десятиденного строку тим, що Держгеонадра вчиняло перешкоди в отриманні Позивачем достовірної інформації щодо нього, зокрема, не розмістило наказ №500 від 12.12.2018 року на офіційному веб-сайті, надало копію зазначеного наказу лише разом із супровідним листом від 14.03.2019 року №4814/03/12-19, не надало позивачу відповідь на лист від 30.01.2019 року №1-19/39. На думку позивача, право на поновлення строку для звернення з цією заявою про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень в порядку статті 383 КАС України, гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - «Конвенція»), якою закріплено право на справедливий суд, а також  статтею 13 Конвенції, якою встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Суд вважає, що зазначене клопотання підлягає задоволенню, а строк на подання заяви про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень - наказу від 12 грудня 2018 року №500, прийнятого відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у справі №826/2685/18 в порядку      статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України - поновленню з огляду на наступне.
		Оскільки норми   КАС України   не передбачають іншого способу захисту порушеного права особи в процесі виконання рішення суду, суд вважає за доцільне з метою забезпечення права особи доступу до суду застосувати аналогію закону (ст.123 КАС України).
		Так, ч.ч.1, 3, 4 ст. 121 КАС України   встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
		Оскільки заява, подана в порядку   статті 383 КАС України, не може вважатися первинним зверненням до суду, так як подається на стадії виконання судового рішення в адміністративній справі, з врахуванням положень ч. 6   ст. 7 КАС України, суд приходить до висновку, що при вирішенні питання про дотримання десятиденного строку подання заяви встановленню та оцінці підлягають дотримання встановленого строку, причини пропуску такого та визначення поважності причин пропуску.
		Також суд бере до уваги правову позицію Конституційного Суду України, який неодноразово вказував, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
		Крім того, суд згідно з ч. 2   ст. 6 КАС України   суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
		В пункті 37 Рішення ЄСПЛ у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 року (заява №8863/09 від 13.02.2006 року) вказано, що не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. 
		Згідно з пунктом 41 Рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року (заява №3236/03 від 17.01.2003 року) встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
		В Рішенні ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 04.12.1995 року (заява N 13343/87) зазначено, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
		В пункті 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.11.1999 року (заява №28342/95 від 03.11.1998 року) зазначено, що принцип правової визначеності вимагає, щоб судове рішення, в якому певне питання одержало остаточне вирішення, не ставилося під сумнів. Право на судовий розгляд включає законне сподівання, що остаточне судове рішення має поважатися національними органами влади і, отже, виконуватиметься (абз. 3 окремої думки п.Розакіса, що збігається з думкою більшості).
		Згідно з пунктом 43 рішення ЄСПЛ у справі «Лізанець проти України» від 31.05.2007 року (заява №6725/03 від 22.01.2003 року) від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання.
		З аналізу інших рішень Європейського суду з прав людини (у справах   "Горнсбі проти Греції",   "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується зі змістом статті   129-1   Конституції України.
		Суд також враховує, що відповідно до частини 4 статті 78  КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 року у справі №640/17085/19 встановлено, що наказ №500 від 12.12.2018 року не можна визнати виконанням судового рішення, оскільки його видано без урахування вказівки суду розглянути заяву      відповідача на продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами з урахуванням принципу мовчазної згоди, встановленого частиною шостою   статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
		Як передбачено у частині шостій статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249    цього Кодексу.
		Так, відповідно до частин першої, п`ятої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
		Таким чином, Державна служба геології та надр України має вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018      року, та повідомити суд про вжиті заходи у 10-денний термін з дня набрання даною ухвалою законної сили.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Суд встановив, що при поданні заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 1   921,00 грн., а тому, з огляду на задоволення такої заяви, понесені позивачем витрати належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України за аналогією у випадку задоволення позову.
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями   121, 123, 139,   248,   249,   383 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
		У Х В А Л И В :
		1.      Поновити Спільному підприємству "Бориславська нафтова компанія" в формі товариства з обмеженою відповідальністю строк на подання заяви про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень - наказу від 12 грудня 2018 року №500, прийнятого відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року      у справі № 826/2685/18 в порядку   статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
		2.    Заяву Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України задовольнити.
		3.   Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018   року №500   "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами".
		4.   Стягнути на користь Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України.
		5.   Повідомити Державну службу геології та надр України про необхідність вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018      року.
		6. Зобов`язати Державну службу геології та надр України повідомити Окружний адміністративний суд міста Києва про вжиті заходи у 10-денний термін з дня набрання даною ухвалою законної сили.
		Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені   ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України   та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, передбачені   ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства      України.
		 
		Суддя                                                                                                Я.І. Добрянська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...