Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/5525/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 24.12.2019. Зареєстровано: 25.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2019.
Дата набрання законної сили: 20.12.2019
Номер судового провадження: 13841/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 грудня 2019 р.Справа № 520/5525/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Старостіна В.В.,
		Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
		за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
		представника позивача Калуцького Д.Є.,
		представника відповідача Гончаренко А.С.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 07.10.2019 року по справі № 520/5525/19 за позовом  ОСОБА_1 
		до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправними та скасування наказу і постанови,
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати Наказ ГУ Держпраці у Харківській області від 21.03.2019 року № 571; визнати протиправною та скасувати Постанову від 02.05.2019 року, винесену заступником начальника ГУ Держпраці у Харківській області про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами № ХК5487/297/НД/АВ/П/ТД-ФС на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 2*125190=250380,00 грн; судові витрати покласти на відповідача.
		В обґрунтування позову позивач посилається на неправомірність висновків акту інспекційного відвідування та на те, що оскаржувана постанова № ХК5487/297/НД/АВ/П/ТД-ФС від 02.05.2019 року про накладення штрафу винесена незаконно, з грубим порушенням його прав. Крім того, відповідач не надав разом із актом копію відеозапису щодо фіксування інспекційного відвідування. Зазначила, що законних підстав накладати на неї штраф за допуск до роботи ОСОБА_2 у відповідача не було, оскільки вказана особа надала пояснення, що взагалі не працювала у ФОП ОСОБА_1 та знаходилась у кав`ярні на прохання позивачки, яка виходила в аптеку. Стосовно допуску до роботи ОСОБА_3 зазначила, що з останнім укладений договір підряду, який є разовим і не несе в собі жодних ознак системності та скерований на певний результат. ОСОБА_3 самостійно визначав свій графіка об`єм роботи відповідно до умов договору. Таким чином, жодних порушень норм діючого законодавства про працю, а саме ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, на думку позивача, не допущено, а викладені в оскаржуваній постанові факти не відповідають дійсності.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано постанову № ХК5487/297/НД/АВ/П/ТД-ФС від 02.05.2019 року, винесену заступником начальника ГУДП у Харківській області про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 125190,00 грн. В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.
		Не погодившись з вказаним висновком суду першої інстанції, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить частково скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року, визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держпраці у Харківській області № 571 від 21.03.2019 року і визнати протиправною та скасувати Постанову № ХК5487/297/НД/АВ/П/ТД-ФС від 02.05.2019 року в частині накладення штрафу на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 125190,00 грн за допуск до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_3 .
		Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 20.12.2019 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що на підставі наказу № 571 від 21.03.2019 року відповідачем оформлено направлення № 02.03-03/1028 від 21.03.2019 року та проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_4 (а.с. 13 зворотній бік).
		За результатами заходу складено акт № ХК 5487/297/НД від 04.04.2019 року про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування (а.с. 14-15 зворотній бік) та складено вимогу про надання документів № ХК 5487/297/ПД, яка 15.04.2019 року отримана позивачкою (а.с. 16-17).
		11.04.2019 року складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 11.04.2019 року № ХК 5487/297/НД/АВ, яким встановлено порушення вимог ч. ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: допуск до роботи працівників без оформлення трудових відносин (а.с. 18-27).
		Порушення, встановлені актом інспекційного відвідування стали підставою для винесення 02.05.2019 року постанови № ХК 5487/297/НД/АВ/П/ТД-ФС, якою застосовано штраф у розмірі 250380,00 грн, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (а.с. 28-30).
		Не погоджуючись з оскаржуваною постановою Головного управління Держпраці у Харківській області № ХК5487/297/НД/АВ/П/ТД-ФС від 02.05.2019 року, позивачка звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ХК5487/297/НД/АВ/П/ТД-ФС від 02.05.2019 року, складеної Головним управлінням Держпраці в Харківській області про накладення на позивача штраф у розмірі 125190,00 грн.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
		У відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Підпунктом 1 пункту 4 затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386/2011 Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Положення № 386/2011), Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов`язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.
		На підставі п. 6 Положення № 386/2011 Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, видавати в установленому порядку роботодавцям, суб`єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов`язкового державного страхування, обов`язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.
		Згідно з п. 7 Положення № 386/2011 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		Відповідно ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
		Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, що встановлено ст. 259 КЗпП України.
		Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 року «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).
		Відповідно до положень п. п. 2, 3 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
		Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).
		Статтею 265 КЗпПУ передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.
		Так, статтею 265 КЗпП передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, повинен бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
		Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 року (далі по тексту - Порядок № 509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою ст. 265 КЗпПУ та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення».
		Як визначено п. 2 Порядку № 509, однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
		Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб`єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, зафіксовані в акті інспекційного відвідування.
		Колегія суддів зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 втратила чинність з 14.05.2019 року, а тому, саме з цієї дати застосування її положень при здійсненні державного контролю за додержанням законодавства про працю буде вважатись протиправним.
		У даному випадку спірні правовідносини виникли до втрати чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 і регулюються саме нею. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у проміжку часу між прийняттям вказаної постанови та визнанням її нечинною за рішенням суду, органи Держпраці правомірно здійснювали контрольні (наглядові) функції на її підставі.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при розгляді даної справи слід застосовувати до спірних правовідносин норми Постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295.
		Як визначено п. 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань. 
		Згідно до п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться втому числі за інформацією ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про відпустки»); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.
		Матеріалами справи підтверджено, що наказ про проведення перевірки винесено на підставі листа ГУ ДФС України в Харківській області № 6865/20-40-14-10-15 від 04.03.2019 року, який містить інформацію щодо використання позивачкою праці найманих працівників без належного оформлення та без повідомлення про прийняття на роботу, до якого долучено акт фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 28.02.2019 року.
		Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держпраці у Харківській області від 21.03.2019 року № 571 відсутні.
		Слід зазначити, що з 31.01.2017 року набула чинності нова редакція ст. 265 КЗпП, якою передбачено штрафи за порушення трудового законодавства для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Штраф нараховується за результатами перевірки органу Держпраці суб`єкта господарювання або роботодавця, якщо під час проведення такої перевірки встановлено ознаку порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення.
		Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
		Таким чином, відповідальність за ст. 265 КЗпП України відноситься до фінансової відповідальності суб`єкта господарювання за порушення норм діючого трудового законодавства, та ст. 265 КЗпП не визначає строків давності для притягнення суб`єктів господарювання до фінансової відповідальності.
		Що стосується не дотримання порядку розгляду матеріалів, як підстави скасування постанови про накладення штрафу, колегія суддів зазначає, що механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17.07.2013 року № 509.
		Відповідно до п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
		Згідно до п. 3 Порядку № 509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
		Відповідно до положень п.6 Порядку № 590 (у ред. на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
		Як визначено приписами п. п. 7, 8 Порядку № 590 (у ред. на момент виникнення спірних правовідносин), справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено або без його участі, коли його проінформовано відповідно до п. 6 цього порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду. Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
		Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що акт про проведення інспекційного відвідування складений 11.04.2019 року, повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу від 22.04.2019 року № 0669 направлено на адресу позивачки рекомендованим листом 23.04.2019 року (поштове відправлення № 6102227955340), проте нею не отримано, отже, справа розглянута за її відсутності за наявними матеріалами.
		Колегія суддів, враховуючи викладене вище приходить до висновку, що відповідачем по справі дотримано вимоги Порядку № 590 при розгляді матеріалів про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог трудового законодавства.
		З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення оскарженої постанови, стали, зокрема, висновки Акту інспекційного відвідування про те, що мають місце факти, що працівників фактично допущено до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.
		З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що законодавством України про працю, зокрема ч. 1 ст. 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).
		Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Як встановлено ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Матеріалами справи встановлено, що позивачем долучено цивільно-правовий договір від 11.03.2019 року, предметом якого є надання послуг з технічного обслуговування топочного обладнання за адресою: м. Харків, вул. Велика Кільцева, 1 в строк з 11.03.2019 року по 30.04.2019 року (а.с. 38).
		Як вбачається з наведеного вище цивільно-правового договору про надання послуг, укладених позивачем з фізичною особою, предметом останнього фактично є послуги топника.
		Так, предметом укладеного договору позивача з ОСОБА_3 є процес праці, а не її кінцевий результат, який забезпечує відповідне постійне (безперебійне) функціонування діяльності позивача як суб`єкта господарювання; праця за цією угодою не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності ФОП з систематичним виконанням трудових функцій, отже, працівник відповідача був обтяжений обов`язком виконувати систематично згідно графіку (п. 2.2 Договору) певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, при цьому, в укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється лише зобов`язання виконувати роботу (надавати послуги).
		В самому договорі не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
		Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що договір, укладений позивачкою з ОСОБА_3 має ознаки трудового характеру.
		Аналогічний висновок викладений в постанові ВС від 04.07.2018 року у справі № 820/1432/17 (провадження № К/9901/15518/18).
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно письмових пояснень ОСОБА_3 останній працює підсобним робітником, має визначений робочий час з 15.00 до 22.00, оплата щоденно 120,00 грн, крім того під час опитування ОСОБА_3 пояснив інспектору, що жодних документів з ним позивач не отримувала (відеофайл VID_20190404_145156 , пояснення на 1 хв. 22 сек.).
		Що стосується ОСОБА_5 , колегія суддів зазначає, що під час проведення перевірки вона повідомила уповноважену особу відповідача про те, що не працює у ФОП ОСОБА_1 , доказів протилежного як то цивільно-правовий договір матеріали справи не містять, тоді як факт перебування особи в приміщенні кафе не доводить факту виконання трудових обов`язків, в тому числі без належного їх оформлення.
		Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на те, що на відеозапису інспекційного відвідування ОСОБА_5 (відеофайл VID_20190404_144606, 45 сек.) остання повідомила про те, що вона є працівником ФОП ОСОБА_1 , оскільки в приміщенні, де перебувала свідок, на той час знаходилося дві особи, тоді, як ідентифікувати, яка саме з них повідомила інспектора про те, що вона працює в кафе відеозапис не дозволяє.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено допуску ОСОБА_5 до роботи без укладання трудового договору.
		При розв`язанні спору, суд апеляційної інстанції зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 року у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 року у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 року у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 року у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 року у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 року у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
		Разом із тим, слід взяти до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у позивачки порушень ч. ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України та викладені в оскаржуваній постанові факти не відповідають дійсності, оскільки відповідачем належними доказами не доведено, що ФО-П ОСОБА_1 , при здійсненні підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , використовувала найману працю ОСОБА_5 без офіційного оформлення трудових відносин.
		Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року по справі № 520/5525/19 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог представника позивача.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
		Згідно із ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визначе, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
		Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року по справі № 520/5525/19 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя (підпис)В.В. СтаростінСудді(підпис)  (підпис) А.О. Бегунц   С.С. Рєзнікова   Повний текст постанови складено 24.12.2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...