Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/2647/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Надіслано для оприлюднення: 26.12.2019. Зареєстровано: 27.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2019.

Номер судового провадження: 2/296/1601/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 296/2647/19
		2/296/1601/19 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		"12" грудня 2019 р. м.Житомир
		 
		Корольовський районний суд м.Житомира у складі: 
		головуючої - судді  Маслак В.П.,
		при секретарі судового засідання  Тузенко А.О.,
		за участі позивача ОСОБА_1 ,
		представника позивача ОСОБА_2 ,
		відповідача ОСОБА_3 ,
		представника відповідача ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради  про надання дозволу на виїзд малолітньої  дитини за кордон,-
		 
		                                                        ВСТАНОВИВ:
		У березні 2019р. ОСОБА_1 звернулась до суду  з позовом, в якому просить надати їй дозвіл на виїзд сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Російської Федерації без дозволу (згоди) батька дитини ОСОБА_3 . 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зіслалась на те, що вона з відповідачем  перебувала у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 16.09.2016р. шлюб між нею та відповідачем було  розірвано. Цим же рішенням було визначено місце проживання  малолітнього ОСОБА_5 з позивачем. На даний час позивач постійно проживає  на території Російської Федерації, де займається підприємницькою діяльністю, отримує постійний дохід. За час проживання в Росії позивач утворила нову сім`ю та народила дитину. На даний час має намір забрати малолітнього ОСОБА_5 до себе в Росію. Однак, батько дитини  не дає згоду на виїзд дитини за кордон. При цьому жодних вагомих аргументів, які б пояснювали та обґрунтовували  відмову не наводить. На думку позивача безпідставність відмови відповідача у вирішенні даного питання ґрунтується виключно на його особистих мотивах. Позивач з відповідачем стосунків та розмов не підтримує. Наведене ускладнює спілкування дитини з матір"ю, узгодження питань щодо виховання сина, його відпочинку та утримання. Вирішити питання на виїзд дитини за кордон є неможливим, що стало підставою звернення до суду. 
		У відзиві  ОСОБА_3   позов не визнав. Позов  вважає безпідставним, необґрунтованим. 
		У відзиві відповідач зазначив, що із самого позову стає зрозумілим, що ОСОБА_1 не тільки не рахується з батьківськими правами відповідача, але і не бажає рахуватися із дійсними інтересами сина, який після того як вона його покинула, потребував психологічної допомоги, а на даний час заспокоївся відвідує школу, танці,  де має добрі стосунки із однокласниками та вчителями. Позивач приховує від суду, що з травня 2016 року вона із сином не проживає, а син  проживає з відповідачем.  Також, відповідач  звертає увагу суду на те, що малолітній ОСОБА_5   ніколи не проживав з матір`ю.  Не зважаючи на рішення суду, яким визначено місце проживання дитини з нею, ОСОБА_1 сама залишила сина та виїхала до Російської Федерації. З часу виїзду до Росії позивач практично не цікавилась дитиною, не спілкувалась з малолітнім ОСОБА_5 , не навідувалась до нього, не надавала матеріальної допомоги на його утримання, харчування, одяг та лікування. Протягом часу відсутності позивача  дитина проживала з батьком,  який займався його вихованням та розвитком.   ОСОБА_1   не повідомляє суду, що у 2017 році вона звернулась до  Корольовського районного суду із позовом до ОСОБА_3 про відібрання дитини. На думку відповідача, виїзд дитини до Росії є неможливим  та суперечить інтересам дитини. Як на підставу свого позову, позивач зсилається  на те, що уклала повторний шлюб, народила другу дитини,  проживає у Росії та  має намір отримати російське громадянство. Але ці обставини не мають жодного значення при вирішенні даного спору, оскільки вони стосуються інтересів позивача  та жодним чином не стосуються інтересів сина. Поза увагою позивача залишився той факт,  що після її від`їзду та розпаду  сім`ї, син тривалий час  потребував психологічної допомоги. Дитині було надано 18 психологічних консультацій, внаслідок яких покращились адаптивні навички до ситуації, яка склалась у родинні,  сформована позитивна самооцінка та покращена емоційно-вольова сфера. Відповідно до висновку оцінки потреб дитини та сім`ї Житомирського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 17.09.2017р., потреби дитини задовольняються у повній мірі, є необхідні продукти   харчування, чистий одяг, книжки та іграшки. Виховний потенціал батька високий, він належним чином слідкує за вихованням, навчанням, зовнішнім виглядом дитини. Фактори сім`ї та середовища сприятливі     для виховання та розвитку   дитини. Мати  у вихованні та утриманні дитини участі не приймає. Відповідач вважає, що зміна умов проживання дитини призведе до негативних наслідків, руйнування його укладу життя та може призвести до потенційно небезпечних наслідків для його життя та здоров`я та не буде відповідати його інтересам, в зв`язку з чим у позові  просив відмовити.  
		Представник позивача та позивач в засіданні суду позов підтримали та просили його задовольнити.   
		На запитання головуючого судді позивач пояснила, що на момент винесення ухвали апеляційним судом Житомирської області від 16.01.2017р., якою визначено місце проживання дитини з матір" ю , вона перебувала на території України та згодом виїхала на територію Російської Федерації. Також вказала, що має намір забрати сина на постійне проживання в Росію, оскільки зареєструвала  там шлюб, народила дитину, має намір отримати російське громадянство.    
		Відповідач та його представник проти позову заперечили та просили відмовити у  його задоволенні. 
		Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
		Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,   що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.9). 
		Рішенням Корольовського  районного суду м.Житомира  від 16.09.2016 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с.6). Цим же рішенням дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на подальше проживання з матір`ю.
		Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16.01.2017р. апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Корольовського  районного суду м.Житомира  від 16.09.2016 року в частині залишення дитини на проживання з матір`ю залишено без змін (7-8).
		Суд також враховує, що згідно автоматизованої системи діловодства Корольовського районного суду м.Житомира   в провадженні  суду  перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за участі третьої особи Органу опіки та піклування Житомирської міської ради про відібрання малолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 за участі третьої особи Органу опіки та піклування Житомирської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини. Розгляд справи призначено на 13.02.2020 р. 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Згідно із частиною 7 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статей 141, 150, 153, 155 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		Так, 14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
		З того часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
		Разом з тим, за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила) встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
		Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
		за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
		без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
		За змістом наведених норм законодавства такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням початку й закінчення часового проміжку перебування у відповідній державі.
		Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18), в якому Велика Палата відступила від правового висновку, згідно з яким пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		Таким чином, при вирішенні питання про надання згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон, у зв`язку з відсутністю згоди другого з батьків та без його супроводу, суд повинен визначати відповідний часовий проміжок перебування дитини в цій державі. Інакше, це суперечитиме рівності батьківських прав щодо виховання дитини та може бути перешкодою одному з них у здійсненні цих прав.
		У постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17 Верховний Суд України указав на те, що виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
		Виходячи з положень Сімейного Кодексу України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
		Надання дозволу на виїзд до досягнення дитиною 16-річного віку без згоди та супроводу одного з батьків суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення одного з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
		Таким чином, Верховний Суд України, розглядаючи справу про надання дозволу на виїзд дитини за межі України та застосовуючи норми, зокрема Сімейного Кодексу України, вважав, що пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.
		Проте, ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив (далі - ЄСПЛ), що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
		Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6- 15цс17), оскільки, ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.
		Вирішуючи спір суд враховує, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 в основу наміру забрати дитину до Російської Федерації покладено те, що вона утворила нову родину, від шлюбу з чоловіком має спільну дитину.  На думку позивача, відмова відповідача у наданні зголи на виїзд дитини за кордон є порушенням чинного законодавства щодо прав та інтересів дитини. Позивач вважає, що дана поїздка дитині потрібна для нормального фізичного, культурного та  психологічного розвитку, розширення світогляду. 
		Як зазначалось вище, рішенням Корольовського районного суду від 16.09.2016р. розірвано шлюб між сторонами та дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на проживання з матір`ю. Однак, малолітній ОСОБА_5 з травня 2016р.  проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з відзиву на позов  та підтверджено актами обстеження умов проживання дитини за вказаною вище адресою,  актом мешканців АДРЕСА_2 (а.с.80,81,94). 
		З характеристики №115 від 25.03.2019р. Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 імені Василя Михайловича Кавуна вбачається, зокрема, що ОСОБА_5 приводить та забирає зі школи батько або дідусь, з якими у хлопчика гарні відносини. Дитина звикла  до колективу, то припинення навчання негативно вплине на психіку дитини. ОСОБА_5 постійно боїться,   щоб його мама не забрала до Росії. Проживати з нею він не хоче. При зустрічі з мамою вів себе стримано і адекватно. Розмовляв чемно і коректно. Після зустрічі ОСОБА_5 став розгублений та знервований. Зустріч з матір`ю відбулась в кабінеті директора школи в присутності класного керівника та заступника директора з НВР в початкових класах  (а.с.75).     
		Лист соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Житомирського міського центру Житомирської міської ради №504 від 28.03.2019р. свідчить про те, що ОСОБА_5 , 2010 р.н., відвідував психолога Житомирського міського центру соціальних служб для дітей, сім`ї та молоді за  заявою батька ОСОБА_3   з метою діагностики психоемоційного стану дитини. Дитину на заняття з психологом приводив батько та дідусь. ОСОБА_5 було надано 18 консультацій. Протягом проведення занять у дитини покращились адаптивні навички до ситуації, що склалась у родині, сформована позитивна самооцінка та емоційно-вольова сфера. Під час консультацій було з`ясовано, що значимими особами  для ОСОБА_5 є батько, дідусь, бабуся, зі слів хлопчика йому подобається жити разом з татом. Батько, в свою чергу, намагається  створювати умови для комфортного проживання та всебічного розвитку дитини  (а.с.76). 
		Довідка від 28.09.2017р. дитячого  закладу «Школа Понарошку» свідчить про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідував заняття раннього розвитку  та сімейного виховання «Школа Понарошку». На заняття дитину приводили та забирали бабуся, батько, дідусь, які неодноразово звертались за порадами до психолога. Мама дитини жодного разу за час відвідування занять ОСОБА_5 не з`являлась  (а.с.83).
		Свідок ОСОБА_10 , яка працює психологом Житомирського міського центру соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді, в засіданні суду вказала на те, що з дитиною ОСОБА_5 знайома з 2017р., провела з ним 18 консультацій. Під час складання акту за місцем проживання для визначення потреб дитини виявилося, що дитина потребує психологічної допомоги, оскільки батьки розлучаються. Під час роботи з дитиною  з"ясовано, що хлопчик  перебуває у вкрай нестабільному емоційному стані через сімейні обставини - розлучення батьків. Дитина дуже хвилювалася з того приводу, що неодноразово змінювала навчальний заклад. На сьогоднішній день ситуація стабілізувалась. Зазначила, що зміна країни, виїзд за кордон не є позитивним для дитини, яка має свою думку та ставлення до ситуації, що склалася. Вважає, що зміна місця проживання, в зв"язку з виїздом за кордон, може завдати шкоди дитині. 
		Свідок ОСОБА_11 , яка є бабусею малолітнього ОСОБА_5 , також зазначила, що останній не бажає  виїзджати до іншої країни, бажає жити з батьком, бабусею та дідом.  Вважає, що виїзд дитини за кордон може мати негативні наслідки для психоемоційного стану дитини.         
		Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України).
		Відповідн до ч.1 ст.80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		За змістом ст. 81 ЦПК України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Підсумовуючи вище вказане слід зазначити, що розлучення батьків та бажання матері забрати дитину до Росії негативно вплинуло на психоемоційний стан малолітнього  ОСОБА_5 ,  в зв`язку  з чим психологом соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді  Житомирського міського центру Житомирської міської ради  дитині було надано 18 консультацій.  
		Наведене вище також  свідчить  на користь висновку, що між ОСОБА_1 та її малолітнім сином ОСОБА_5 втрачено зв`язок постійного спілкування. 
		Бажання матері вивезти дитину до Росії призведе до фактичного позбавлення батька  дитини  ОСОБА_3   можливості брати участь у  вихованні та можливості спілкування з  малолітнім ОСОБА_5 , оскільки конкретного терміну вивезення дитини за кордон позивачем не зазначено. Та в першу чергу виїзд дитини за кордон,  призведе до порушення прав та інтересів самої дитини, оскільки малолітній ОСОБА_5   в силу віку та психоемоційної нестабільності не готовий до зміни кола осіб, які його постійно оточують, втрати щоденного спілкування з бабусею, татом, дідом, зміни навчального закладу та кола однолітків для спілкування.       
		Зважаючи на те, що підставою для задоволення позову ОСОБА_1 визначено обставини, які не стосуються інтересів дитини, зміна країни проживання для дитини негативно вплине на психологічний стан дитини ( відсутність можливості спілкування з батьком, дідом та бабусею, які є значимими особами для нього), позивачем не зазначено конкретного терміну вивезення дитини за кордон,  надання за рішенням суду дозволу на виїзд дитини  за кордон без згоди батька буде  суперечити положенням чинного законодавства та призведе до фактичного позбавлення батька можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з  нею,  а  тому  суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.                                                
		Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -                                   
		                                                              
		                                                               У Х В А Л И В :
		В задоволенні позову відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України. 
		 
		       Головуючий суддя В. П. Маслак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...