Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/7096/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2019.
Дата набрання законної сили: 23.12.2019
Номер судового провадження: 61-33154ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		23 грудня 2019 року 
		м. Київ
		справа № 761/7096/16-ц 
		провадження № 61-33154св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі - Ритуальна служба спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року у складі судді Волошина В. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» (далі - РС СКП «Спецкомбінат ПКПО»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, попередження та наказу, відшкодування моральної шкоди.
		Позов обґрунтований тим, що згідно з наказом від 15 лютого 2011 року № 16-п ОСОБА_1 прийнято на посаду помічника директора РС СКП «Спецкомбінат ПКПО». Наказом від 17 лютого 2011 року № 17-п його переведено на посаду першого заступника директора РС СКП «Спецкомбінат ПКПО».  
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 березня 2012 року затверджено мирову угоду, згідно з якою РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» зобов`язався поновити позивача на посаді першого заступника директора з 22 січня 2011 року та виплатити йому різницю в окладах. Обов`язки виконано частково. 16 травня 2012 року позивача переведено на посаду помічника директора без погодження та ознайомлення з наказом. На підставі наказу від 14 січня 2013 позивача переведено на посаду начальника Центрального розподільчого складу, а наказом від 23 січня 2014 року призначено на посаду начальника відділу постачання РС СКП «Спецкомбінат ПКПО».
		17 березня 2015 року позивача ознайомлено з попередженням про майбутнє вивільнення з 18 травня 2015 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. 
		Позивача призначено на посаду з порушенням норм трудового законодавства, винесення йому попередження про скорочення цієї посади є незаконним, оскільки на підприємстві відсутні підстави для проведення скорочення штату. 
		З урахуванням заяв про зміну підстав позову, збільшення позовних вимог, позивач просив суд поновити йому строк визнання неправомірними дій при складанні та ознайомлені з попередженням від 17 березня 2015 року; визнати неправомірними дії РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» та ОСОБА_2 при складанні та ознайомленні позивача з попередженням від 17 березня 2015 року; визнати неправомірним попередження від 17 березня 2015 року; визнати неправомірним наказ від 08 грудня 2014 року № 226 про попередження щодо звільнення; стягнути на користь позивача з РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» 5 000 000,00 грн, із ОСОБА_2 - 2 000 000,00 грн, із ОСОБА_3 - 2 000 000,00 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 рокув позові відмовлено. 
		Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів за захистом якого права він звернувся до суду. Попередження, яке оспорює позивач, не є правочином, а є процедурним документом, який має інформативний характер. Не погодився суд із твердженням позивача про незаконність наказу від 08 грудня 2014 року № 226 у зв`язку з відсутністю техніко-економічного обґрунтування скорочення, оскільки це не передбачено статтею 49-2 КЗпП України.
		Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з відповідачів, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру. Суд першої інстанції не встановив, що наслідком погіршення стану здоров`я позивача є дії чи бездіяльність відповідачів.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року залишено без змін.
		Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
		Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів за захистом якого права він звернувся, попередження яке оспорюється позивачем не є правочином, а є процедурним документом, що носить інформаційний характер. Позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року, просив скасувати оскаржувані рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		28 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
		У червні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК Україниу редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 07 червня 2019 року № 633/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили норми процесуального права, оскільки в суді першої інстанції не закінчено допит позивача як свідка, а суд апеляційної інстанції відмовив позивачу в такому допиті. 
		Суд апеляційної інстанції необгрунтовано відмовив представнику позивача у задоволенні клопотань про забезпечення доказів шляхом їх витребування та допиту свідків.
		Апеляційний суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, не врахував, що попередження є одностороннім правочином, оскільки є процедурним документом, який має інформативний характер, одночасно є і правочином і актом індивідуальної дії стосовно позивача.
		Суд першої інстанції без виходу до нарадчої кімнати необґрунтовано відмовив у прийнятті заяви про зміну предмета позову, не прийняв рішення щодо клопотання про залучення третьої особи - Київського міського голови Кличка В. В.
		Докази, долучені до матеріалів справи є незаконними, отримані з незаконних джерел - від особи без відповідних повноважень, оскільки адвокат Калюжний О. О. не має ордера, договору про надання правової допомоги між РС СКП «Спецкомбінат ПКПО», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
		Крім того, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки суддя порушив таємницю нарадчої кімнати. 
		Суди не врахували, що, звертаючись до суду з вимогою поновити строк визнання неправомірними дій при складанні та ознайомленні з попередженням, позивач мав на увазі строк звернення до суду щодо визнання неправомірними дій при складанні та ознайомленні з попередженням. Тримісячний строк оскарження попередження розпочався з 18 березня 2015 року та сплив 18 червня 2015 року; з 18 травня 2015 року до 15 червня 2015 року позивач перебував на лікарняному, 16 червня 2015 року вийшов на роботу і був звільнений, а 30 червня 2015 року до Дніпровського районного суду м. Києва подав позов про поновлення на роботі, оскаржуючи попередження, а тому 23 лютого 2016 року звернувся до суду з позовом з інших підстав, у зв`язку з чим просив суд поновити строк оскарження неправомірних дій при складанні попередження.
		Крім того, суди не врахували, що позивача не ознайомлено з наказами від 24 листопада 2014 року № 214 «Про скорочення чисельності і штату працівників» та від 08 грудня 2014 року № 226 «Про попередження про звільнення», тому строк не може вважатися порушеним, оскільки є ознаки порушення процедури видання наказів та фальсифікації документації на підприємстві.
		Також касаційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду першої та апеляцйної інстанцій обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. 
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, щозгідно з наказом РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» від 16 травня 2012 року № 111-п ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника директора РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» з 22 травня 2012 року.
		Відповідно до наказу РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» від 16 травня 2012 року № 110-п позивача переведено на посаду помічника директора РС СКП «Спецкомбінат ПКПО».
		Згідно з наказом РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» від 14 січня 2013 року позивача переведено на посаду начальника Центрального розподільчого складу, а наказом від 23 січня 2014 року призначено на посаду начальника відділу постачання. 
		Відповідно до наказу від 24 листопада 2014 року № 214 з метою скорочення апарату управління, оптимізації основного виду діяльності, на основі проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства виникла необхідність унесення істотних змін в організацію виробництва і праці підприємства, яким до його структури шляхом скорочення чисельності та штату працівників.
		Наказом від 08 грудня 2014 року № 226 зобов`язано старшого інспектора з кадрів ОСОБА_3 повідомити про майбутнє звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, зокрема позивача як начальника відділу постачання.
		17 березня 2015 року позивач отримав попередження про скорочення його посади та майбутнє звільнення з 18 травня 2015 року. Графу про запропоновані посади відповідач не заповнив.
		Згідно з актом від 17 березня 2015 року одночасно із врученням повідомлення про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України позивачу, на виконання вимог статті                              49-2 КЗпП України, запропоновано перелік посад, вакантних у відповідача РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» станом на 17 березня 2015 року для можливого переведення, а саме: енергетик, машиніст компресорної установки 5-го розряду транспортно-механічної дільниці, електрик 3-го розряду Лісового кладовища, електрогазозварник 4-го розряду Міського кладовища, каменетес 5-го розряду Лісового кладовища, прибиральник території Байкового кладовища, прибиральник території Міського кладовища, прибиральник території Лісового кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Міського кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Лісового кладовища. 
		Позивач в усній формі відмовився від запропонованих йому вакантних посад для можливого переведення; відмовився від надання письмової відмови від запропонованих йому вакантних посад для можливого переведення. Засвідчено, що позивач підписати акт відмовився.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
		Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи було попереджено за два місяці про майбутнє вивільнення.
		Звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, передбачає вручення роботодавцем працівнику письмового повідомлення про скорочення та надання йому можливості переведення на інші посади. Відмова в переході на нову роботу або згода працівника має бути складена в письмовій формі. При скороченні персоналу роботодавець може пропонувати працівнику перехід на оплачувану нижче посаду, а вже працівник приймає рішення погодитися на неї чи ні. У разі порушення цих термінів працівник має право подати до суду позов про незаконність проведення процедури.
		При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише за відсутності такої роботи інша наявна робота.
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої 
		статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано перелік вакантних посад у відповідача РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» станом на 17 березня 2015 року для можливого переведення, а саме: енергетик, машиніст компресорної установки 5-го розряду транспортно-механічної дільниці, електрик 3-го розряду Лісового кладовища, електрогазозварник 4-го розряду Міського кладовища, каменотес 5-го розряду Лісового кладовища, прибиральник території Байкового кладовища, прибиральник території Міського кладовища, прибиральник території Лісового кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Міського кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Лісового кладовища. 
		Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
		Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства (частина друга статті 65 ГК України).
		При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
		З урахуванням викладених норм права суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося без порушенням норм трудового законодавства, оскільки він не надав згоди на переведення на іншу посаду, власник підприємства виконав належним чином вимоги частини другої статті 40 КЗпП України, зокрема вчинив фактичні дії щодо переведення ОСОБА_1 на запропоновані посади.
		Встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, в тому числі посади начальника відділу постачання, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, відповідач запропонував усі вакантні посади, від яких позивач відмовився, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не порушив вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погоджується Верховний Суд, що законодавство не містить вимог до форми здійснення попередження роботодавцем працівника та пропонування йому посад для переведення, а тому відсутність у тексті попередження переліку запропонованих посад не свідчить про порушення прав позивача. 
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 звільнено з роботи за ініціативою роботодавця за відсутності встановлених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України підстав: за відсутності змін в організації виробництва та праці, які супроводжувались б скороченням чисельності та штату працівників, спростовуються обставинами і дослідженими доказами, встановленими судами під час розгляду справи.
		Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо завдання роботодавцем позивачу моральної шкоди, оскільки позивач не довів факту завдання моральної шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів щодо складання наказу та захворюванням позивача.
		Разом з тим апеляційний суд перевірив доводи позивача щодо фальшивості доказів та спростував їх в установленому процесуальним законом порядку, а суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
		Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що дії керівників та профспілкової організації РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» щодо скорочення чисельності і штату працівників є неправомірними, оскільки такі доводи не доведено належними та допустимими доказами, а також спростовано обставинами, встановленими судами.
		Перевіряючи доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим доказам у справі, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є необгрунтованими.
		Перевіряючи доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд розподіл судових витрат не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                           А. С. Олійник
		С. О. Погрібний 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...