Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/1754/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2019.
Дата набрання законної сили: 24.12.2019
Номер судового провадження: 61-379ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 грудня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 344/1754/15-ц
		провадження № 61-379св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		заявник - Національний банк України,
		суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанська Аліна Леонідівна,
		заінтересована особа - ОСОБА_1 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У червні 2017 року Національний банк України як стягувач у виконавчому провадженні звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, у якій просив скасувати повідомлення від 17 травня 2017 року № 20.1/53960366/3 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А. Л. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання; зобов`язати державного виконавця постановити про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову НБУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на все його рухоме та нерухоме майно, ВП 51720645, згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року.
		Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 25 вересня 2015 року Печерським районним судом міста Києва постановлено ухвалу № 344/1754/15-ц про задоволення заяви НБУ про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 , у тому числі на його грошові кошти, у межах ціни позову розміром 1 224 239 240, 00 грн. Зазначена ухвала передана до виконання Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 
		21 липня 2016 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову. 
		12 вересня 2016 року НБУ звернувся до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на постанову від 21 липня 2016 року. 
		11 жовтня 2016 року Печерським районним судом міста Києва винесено ухвалу, якою скаргу НБУ на постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. про відмову у відкритті виконавчого провадження задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. від 21 липня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову НБУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом накладання арешту на все його рухоме та нерухоме майно, ВП 51720645. Зобов`язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. винести постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову НБУ. 
		02 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року залишено без змін. 
		20 квітня 2017 року НБУ звернувся із заявою № 18-0013/29028 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про виконання рішення. 
		01 червня 2017 року на адресу НБУ надійшло повідомлення від 17 травня 2017 року № 20.1/53960366/3 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А. Л. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку із порушенням частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не додано квитанцію про сплату авансового внеску. Заявник зазначає, що невиконання рішення суду, яке має силу закону, порушує охоронюваний законом інтерес, та тягне за собою відповідальність.
		Стислий виклад заперечень інших учасників
		Суб`єкт оскарження та заінтересована особа надали суду відзиви на скаргу, відповідно до яких вважали її необґрунтованою та такою, у задоволенні якої необхідно відмовити.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року скаргу задоволено. Скасовано повідомлення від 17 травня 2017 року № 20.1/53960366/3 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А. Л. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Зобов`язано державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанську А. Л. винести постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі за заявою забезпечення позову НБУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
		Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу, керувався тим, що відповідно до Закону України «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, тобто, є державним органом, а за частиною другою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державні органи звільняються від сплати авансового внеску.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що дії державного виконавця та його рішення вчинені з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження». 
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги НБУ.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що НБУ не є державним органом, під час звернення до державного виконавця не надав відповідних підтверджуючих документів, які б підтверджували право на звільнення від сплати авансового внеску. Окрім цього судами не враховано, що судами порушено вимоги принципу співмірності заходів забезпечення позову із розміром позовних вимог.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У наданому відзиві заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		25 вересня 2015 року Печерським районним судом міста Києва постановлено ухвалу у справі № 344/1754/15-ц про задоволення заяви НБУ про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 , у тому числі на його грошові кошти, у межах ціни позову розміром 1 224 239 240, 00 грн.
		Зазначена ухвала передана до виконання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
		21 липня 2016 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову.
		12 вересня 2016 року НБУ звернувся до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на постанову від 21 липня 2016 року.
		11 жовтня 2016 року Печерським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою скаргу НБУ на постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. про відмову у відкритті виконавчого провадження задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. від 21 липня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову НБУ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом накладання арешту на все його рухоме та нерухоме майно, ВП 51720645. Зобов`язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. винести постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у цивільній справі № 757/1754/15-ц про забезпечення позову НБУ.
		02 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року залишено без змін. 20 квітня 2017 року НБУ звернувся із заявою № 18-0013/29028 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про виконання рішення.
		01 червня 2017 року на адресу НБУ надійшло повідомлення від 17 травня 2017 року № 20.1/53960366/3 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А. Л. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку із порушенням частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, не додано квитанцію про сплату авансового внеску.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (частина перша статті 223 ЦПК України 2004 року).
		Згідно з положеннями статей 383, 384 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
		За правилом частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від сплати авансового внеску звільняються державні органи, особи з інвалідністю внаслідок війни, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» державний орган - це орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб`єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.
		За правилом частини другої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. 
		Аналіз наведених положень закону дозволяє зробити висновок про те, що НБУ є державним органом, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, спеціальним Законом та іншими законами України.
		Окрім цього, відомості про те, що НБУ є державним органом відповідним чином відтворені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких НБУ є органом державної влади.
		З урахуванням наведеного доводи заявника про неправильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій є неспроможними та такими, що суперечать положенням законодавства та засновані не неправильному його розумінні та тлумаченні.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що НБУ є органом, що відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» звільняється від сплати авансового внеску, дійшли правомірного висновку про обґрунтованість скарги НБУ та наявності підстав для її задоволення.
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення вимог принципу співмірності заходів забезпечення позову із розміром позовних вимог не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, оскільки зазначений принцип мав бути врахований судами під час вирішення питання про накладення арешту. Проте, предметом цього судового перегляду є ухвали судів за результатами вирішення скарги на дії державного виконавця, а не законність ухвали про забезпечення позову, з огляду на що такий довід касаційної скарги не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень.
		Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                              С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...