Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 364/515/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2019.
Дата набрання законної сили: 26.12.2019
Номер судового провадження: 61-19224ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 364/515/19
		 
		провадження № 61-19224св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., 
		Коротенка Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Безуглої Іванни Сергіївни на рішення Володарського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року у складі судді - Моргун Г. Л. та постанову Київського апеляційного суду                     від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
		 
		Короткий зміст позовних вимог:
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                  ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.
		Позовна заява мотивована тим, що 25 лютого 2013 року між позивачем та   ОСОБА_2 було укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до якого позивач отримав у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - житловий будинок).
		Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0945 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер - 3221655100:01:029:0050 (далі - земельна ділянка). Сторони домовилися про передачу земельної ділянки у власність позивачу після виготовлення технічної документації. 
		Оскільки дарувальник відмовляється вчиняти будь-які дії для переоформлення та передачі у власність позивачу земельної ділянки на якій розташований житловий будинок, позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку та стягнути судові витрати.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		 
		Рішенням Володарського районного суд Київської області від 18 липня                     2019 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набувши право власності на житловий будинок, який розташований на оскаржуваній земельній ділянці, ОСОБА_1 одночасно набув право і на земельну ділянку, на якій розташований будинок. 
		 
		Позивач вичерпав всі можливі засоби вирішення питання оформлення права власності на земельну ділянку, на якій розташований належний йому житловий будинок в досудовому порядку, а ОСОБА_2 ухиляється від добровільного вирішення питання переоформлення права власності позивача не земельну ділянку, тому порушене право позивача підлягає захисту.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Безуглої І. С. залишено без задоволення, а рішення Володарського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року залишено без змін. 
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Безуглої І. С. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг:
		 
		25 жовтня 2019 року представник ОСОБА_2 - Безугла І. С. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду                                   від 09 жовтня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на земельну ділянку.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, зокрема судами не взято до уваги, що позивачем пропущено строк позовної давності. 
		 
		Також відповідач зазначає, що він є власником земельної ділянки, та перш ніж звертатися з позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку позивач ОСОБА_1 повинен був звернутися до суду з позовом про припинення його права власності на земельну ділянку. 
		 
		Доводи інших учасників справи:
		 
		15 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу   ОСОБА_2  залишити без задоволення, а рішення Володарського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду                                   від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.
		 
		Рух касаційної скарги:
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Безуглою І. С. Витребувано матеріали цивільної справи з Володарського районного суду Київської області.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ: 
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи:
		 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 25 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
		 
		Земельна ділянка належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю               серії ЯМ № 724394 виданим відділом Держкомзему у Володарському районі Київської області 27 квітня 2012 року.
		За умовами договору сторони домовились про передачу земельної ділянки після виготовлення на неї технічної документації. 
		Умови договору щодо передачі земельної ділянки сторонами не виконано.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).
		 
		Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		 
		Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
		 
		Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
		 
		Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.
		 
		Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, на підставі договору дарування, то згідно вищевикладених правових норм набув право власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому домоволодіння.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що визнанню за позивачем права власності на земельну ділянку обов`язково має передувати рішення суду про припинення права власності відповідача на земельну ділянку є необґрунтованими, оскільки право ОСОБА_2 на земельну ділянку припинено відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України внаслідок набуття позивачем права власності на житловий будинок.
		Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, є безпідставними та не можуть бути прийняті колегією до уваги, оскільки судами вірно встановлено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а у випадку переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти. Також оскільки позивач звернувся до суду щодо захисту права власності не нерухоме майно строки позовної давності не можуть бути застосовані.
		При таких обставинах місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог       ОСОБА_1 та визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність рішення суду першої та апеляційної інстанції, яким надано належну оцінку всім обставинам справи, аргументи учасників справи перевірено, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статі 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Володарського районного суду Київської області              від 18 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду                               від 09 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Безуглої Іванни Сергіївни залишити без задоволення.
		 
		Рішення Володарського районного суду Київської області від 18 липня                2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                      В. П. Курило
		 
		     А. Ю. Зайцев
		 
		     Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...