Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/4073/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано для оприлюднення: 27.12.2019. Зареєстровано: 27.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2019.
Дата набрання законної сили: 13.05.2020
Результат оскарження 13.05.2020 Центральний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
		E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19.12.2019м. ДніпроСправа № 904/4073/19
		Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Панна С.П за участю секретаря судового засідання Кравченко Р.В.
		за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ 
		до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" м. Дніпро 
		про стягнення у розмірі 2 532 445,17 грн. 
		Суддя Панна С.П.
		 
		Представники:
		від позивача: Бабій Х.М. 
		від відповідача: Корсун С.О. 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 2 532 445,17 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням грошових зобов`язань за договором № 68 від 25.02.1998р.
		Ухвалою суду від 07.10.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Судове засідання призначено на 23.10.2019. 
		Ухвалою суду від 23.10.2019 розгляд підготовчого засідання відкладено на 12.11.2019. 
		23.10.2019 від Відповідача надійшла заява про продовження строку для складання відзиву на позовну заяву на 15 днів. Заява Відповідача задоволена.
		24.10.2019 представником Позивача подано клопотання про виправлення описки в назві Відповідача в ухвалах суду від 16.09.2019 та від 07.10.2019. Ухвалами суду від 23.10.2019 виправлено описку в ухвалах суду від 16.09.2019 та 07.10.2019 замінено назву Відповідача з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на Приватне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний завод".
		07.11.2019 від Відповідач надав відзив на позов, у якому проти позову заперечує, оскільки відносини у справах про банкрутство, в тому числі укладання мирової угоди, регулюються спеціальними нормами законодавства, а Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не передбачає можливості застосування норм ст. 625 ЦК України до правовідносин сторін, тому позовні вимоги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУГІЙНИЙ ЗАВОД» 2 532 445,17 грн., з яких: 2 027 329,53 грн. - інфляційні нарахування за період з серпня 2016 року по червень 2019 року, 505 115,64 - три проценти річних за період з 23.08.2016 по 23.08.2019 3% річних та інфляційних втрат, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		20.11.2019 від Позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на те, що Мирова угода не є правочином у цивільно-правовому розумінні, укладення та затвердження регламентовано положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та вона не припиняє зобов`язань за основним договором від 25.02.1998 № 68. Також, Мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами Мирової угоди зобов`язання боржника (Відповідача) за договором не було змінено на будь-яке інше зобов`язання (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7). Крім того, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
		29.11.2019 від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він вказує, що посилання Позивача на те, що «...мирова угода не є новацією у розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди зобов`язання боржника (Відповідача) за договором не було змінено на будь яке інше зобов`язання..», при цьому послався на правову позицію Верховного суду України, викладену в постанові від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-Г/7 та Великої палати Верховного суду, викладену у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, є безпідставним та необґрунтованим, так як вказана судова практика, Позивачем стосується розстрочення виконання судового рішення та не стосується правовідносин сторін врегульованих Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції чинній станом на момент укладання Мирової угоди, яка затверджена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005. 
		Ухвалою суду від 12.11.2019 розгляд підготовчого засідання відкладено на 03.12.2019.
		Ухвалою суду від 03.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.12.2019.
		Згідно зі ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
		В порядку статті 240 ГПК України, у судовому засіданні 19.12.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 06.11.2000 у справі № 22-231 стягнуто з ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» на користь ДП «НАЕК «Енергоатом» 221 843,75 грн., з яких: 220 748,16 грн. основного боргу з врахуванням 6 %; 1 052,86 грн. державного мита; 42,73 грн. витрат на інформаційно-технічне обслуговування.
		06.11.2000 арбітражним судом Дніпропетровської області на виконання зазначеного рішення було видано наказ, який ДП «НАЕК «Енергоатом» було пред`явлено до виконання. Виконавче провадження 06.07.2001 було зупинено у зв`язку із порушенням 19.03.2001 арбітражним судом Дніпропетровської області провадження у справі про банкрутство ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» (стягнення у виконавчому провадженні не було).
		Разом з цим, у зв`язку із невиконанням ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» договірних зобов`язані щодо належних розрахунків за поставлену електроенергію за Договором від 25.02.1998 № 68 ДП «НАЕК «Енергоатом», з метою захисту своїх прав, звернулось до арбітражного суду Дніпропетровської області з відповідною позовною заявою.
		Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 30.11.2000 у справі № 5/409 стягнуто з ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» на користь ДП «НАЕК «Енергоатом» 8 024 425,74 грн., з яких: 6 317 106,88 грн. основний борг за спожиту електроенергію згідно з Договором від 25.02.1998 № 68; 1 705 618,86 грн. - інфляційні втрати; 1700 грн. - державне мито.
		30.11.2000 арбітражним судом Дніпропетровської області на виконання зазначеного рішення було видано наказ, який ДП «НАЕК «Енергоатом» було пред`явлено до виконання. Виконавче провадження 06.07.2001 було зупинено, у зв`язку із порушенням 19.03.2001 арбітражним судом Дніпропетровської області провадження у справі про банкрутство ВАТ "ДМЗ ім. Петровського» (стягнення у виконавчому провадженні не було).
		Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		19.03.2001 ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі № Б26/15/118/01 про банкрутство ВАТ «ДМЗ ім. Петровського».
		Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2001 затверджено вимог кредиторів по даній справі, в тому числі вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом» у розмірі 8 246 269,49 грн., що включають в себе: 221 843,75 грн. за рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 06.11.2000 у справі № 22-231; 8 024 425,74 грн. за рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 30.11.2000 у справі № 5/409.
		Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 у справі Б26/Б15/118/01 про банкрутство ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі.
		Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на дату затвердження мирової угоди,  надалі Закон), визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість міх боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
		Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову угоду на укладення мирової угоди (ч. 3 ст. 35 Закону).
		Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги (ч. 3 ст. 36 Закону).
		Не погоджуючись з умовами затвердженої Мирової угоди, ДП «НАЕК «Енергоатом» у справі № Б26/15/118/01 було вжито наступні дії:
		- підтримано позицію інших кредиторів в апеляційній інстанції щодо скасування ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 у справі Б26/15/118/01 про затвердження мирової угоди, оскільки умови мирової угоди суперечать законодавству.
		- подано до господарського суду Дніпропетровської області заяву від 16.03.2010 про визнання мирової угоди від 25.04.2005 недійсною та поновлення провадження у справі про банкрутство.
		Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2010 у справі № Б26/15/118/01 заяву ДП «НАЕК Енергоатом» від 16.03.2010 про визнання мирової угоди недійсною відхилено, рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанції зазначена ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2010 залишена без змін (а.с.96-102).
		Відповідно до п.4 Мирової угоди, Боржник зобов`язаний почати здійснювати розрахунки з кредиторами через 10 років після набрання чинності цією Угодою та повністю задовольнити вимоги кредиторів протягом 20 років з дати початку розрахунків, передбаченої у п.п.4.1 цієї угоди. Протягом цього строку оплачувати заборгованість щорічно рівними частками у грошовій формі.
		Таким чином Мировою угодою у справі № Б26/15/118/01 про банкрутство Відповідачу було розстрочено та відстрочено виконання рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 06.11.2000 у справі № 22-231 та рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 30.11.2000 у справі № 5/409, на підставі яких у Позивача виникли безспірні вимоги до Відповідача у розмірі 8 246 269,49 грн., які були включені до реєстру вимог кредиторів.
		Позивач вважає, що розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного в`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України з посиланням на правову позицію Великої палати Верховного суду викладену на у постанові від 04.06.2019 по справі 916/190/18 та правову позицію Верховного суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7.
		Згідно ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір. 
		Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. 
		Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних сумі 505 115,64 грн. за загальний період з 23.08.2016 по 23.08.2019 та втрати від інфляції у розмірі 2 027 329,53 грн. за період з 21.08.2016 по 30.06.2019.
		Розглянувши даний позов, суд вважає, що він не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Провадження у справі № Б26/15/118/01 про банкрутство Відповідача порушено 19.03.2001, тому до спірних правовідносин, пов`язаних з виконанням мирової угоди затвердженої судом в межах розгляду справи про банкрутство Відповідача має застосовуватися редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», чинна станом на 19.03.2001 та до 09.08.2006.
		Згідно зі ст.1 та ч.1 ст.35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
		Відповідно до ст.4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода відноситься до судових процедур, що застосовуються до боржника у справі про банкрутство.
		Виходячи зі змісту ст.ст. 1, 4, 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода у справі про банкрутство одночасно є і цивільно-правовою угодою (правочином), і судовою процедурою у справі про банкрутство.
		Частиною 5 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.
		Відповідно до ч. 3 ст. 37 названого Закону одностороння відмова від мирової угоди не допускається.
		Частиною 1 статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 цієї статі).
		Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до ч. 1, 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		У ч. 2 статті 604 ЦК України вказано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).
		Аналіз положень статей 3, 203, 509, 604 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що законодавець визначає мирову угоду у справі про банкрутство як новацію зобов`язання боржника перед кредиторами та відповідну процедуру в ході провадження у справі про банкрутство, передбачає право кредиторів захистити свої інтереси в обсязі, передбаченому цією мировою угодою; при цьому, умови мирової угоди щодо порядку та строків погашення боржником кредиторської заборгованості повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (постанова Верховного суду України від 04.09.2018 по справі № 918/2067/14).
		В результаті укладання мирової угоди у справі про банкрутство провадження у справі припиняється, боржник приступає до виконання умов мирової угоди (ч. 6 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
		Пунктом 4 ст. 37 вищеназваного Закону, визначено, що мирова угода повинна містити положення про розмір, порядок і строки виконання зобов`язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення боргу чи її частини, також умови про виконання зобов`язань боржника третіми особами.
		Кредитори та боржник зобов`язані суворо виконувати вимоги (умови) мирової угоди. З одного боку, боржник зобов`язаний у встановлений строк та спосіб погасити заборгованість, з іншого - кредитори не мають права вимагати сплати боргу, якщо умови мирової угоди не порушені.
		Таким чином, сторони Мирової угоди (Боржник та Кредитори) у справі про банкрутство № Б26/15/118/01, визначили саме ті строки розрахунків з кредиторами (які зазначені у пункті 4 Мирової угоди), які необхідні Відповідачу для досягнення фінансової стабільності у сфері господарювання, та які не можуть бути змінені в односторонньому порядку, ні Боржником, ні кредиторами.
		Наслідки невиконання мирової угоди передбачені у статті 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», частиною 8 якої визначено, що у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.
		При цьому, жодних інших правових наслідків та відповідальності за невиконання зобов`язань по мировій угоді у справі про банкрутство, спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не містять.
		Тобто, виходячи зі змісту Мирової угоди у справі про банкрутство Позивача № Б26/15/118/01 Відповідач чітко дотримується строків здійснення розрахунків, визначених в п. 4 Мирової угоди.
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується Позивачем і Відповідачем, умовами Мирової угоди передбачено, що Боржник повинен почати здійснювати розрахунки з Кредиторами через 10 років після набрання чинності мирової угоди (п.п.4.1. Мирової угоди). Повністю задовольнити вимоги Кредиторів протягом 20 років з дати початку розрахунків, передбаченої п.п.4.1. Мирової угоди. Протягом цього строку оплачувати заборгованість щорічно рівними частками у грошовій формі п.п.4.2 Мирової угоди.
		Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 у справі № Б26/Б15/118/01 суд надав роз`яснення, що відповідно до ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 по справі №526/15/118/01 про затвердження мирової угоди від 25.04.2005 перший рік початку здійснення розрахунків з кредиторами слід рахувати, починаючи з моменту набрання ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005 по справі №Б26/15/118/01 про затвердження мирової угоди від 25.04.2005 законної сили, тобто з 09.08.2016, впродовж 365 календарних днів, по 08.08.2017.
		Як було з`ясовано у судовому засіданні, на виконання умов Мирової угоди Відповідачем було здійснено наступні платежі: за період з 09.08.2016 по 08.08.2017 - 412 313,47 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7723 від 29.11.2016; за період з 09.08.2017 по 08.08.2018 - 412 313,47 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 34765 від 29.08.2017; за період з 09.08.2018 по 08.08.2019 - 412 313,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 127639 від 01.07.2019 на суму 200 000,00 грн., платіжним дорученням № 128603 від 04.07.2019 на суму 100 000,00 грн., платіжним дорученням № 128687 від 05.07.2019 на суму 112 313,48 грн. (а.с.103-107). Тобто станом на час звернення позивачем до суду, заборгованість Відповідача з платежів  відсутня.
		Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Оскільки відносини у справах про банкрутство, в тому числі укладання мирової угоди, регулюються спеціальними нормами законодавства, а Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не передбачає можливості застосування норм ст. 625 ЦК України до правовідносин сторін, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. 
		Посилання Позивача на правову позицію Верховного суду України, викладену в постанові від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-Г/7 та Великої палати Верховного суду, викладену у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, суд визнає безпідставним та необґрунтованим, оскільки вказана судова практика стосується розстрочення виконання судового рішення та не стосується правовідносин сторін врегульованих Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції чинній станом на момент укладання Мирової угоди, яка затверджена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005. 
		Положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції» звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
		Ст.13 ГПК України зазначає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Суд відповідно до статті 237 ГПК України під час розгляду справи з`ясував чи мали місце обставини (факти) якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються. 
		Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
		Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 73, 74, 123, 129, 191, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		В позові відмовити у повному обсязі.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного тексту судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду.
		 
		Повне рішення складено 23.12.2019 
		 
		 
		Суддя С.П.Панна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...