Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/1056/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано судом: 28.12.2019. Зареєстровано: 29.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 02.06.2020
Номер судового провадження: П/320/1056/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		27 грудня 2019 року справа № 320/1056/19
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди,
		 
		Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 18 лютого 2019 року громадянину В`єтнаму NGUYEN NGOC SON, прийняте начальником 2-го відіпс впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (термінал D)" ОКПП "Київ" ДПС України майором ОСОБА_2 ;
		- стягнути на користь громадянина В`єтнаму ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_2 ) заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 61400,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 14321475).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що рішенням Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України від 18.02.2019 йому було відмовлено в перетинанні державного кордону України у зв`язку із не підтвердженням мети запланованого перебування.
		Позивач вважає, що спірне рішення було прийнято протиправно та необґрунтовано, оскільки позивач 18.02.2019 прибув в Україну за запрошенням Товариства з обмеженою відповідальністю «БМТ Плюс» для роботи кухарем, має відповідний досвід кухаря з виготовлення сиру тофу. Позивач наголосив, що у В`єтнамі він також працював у ресторанах кухарем з виробництва вказаного продукту.
		Позивач зазначає, що ТОВ «БМТ Плюс» отримало дозвіл на працевлаштування позивача для роботи в Україні, на підставі якого ОСОБА_1 було надано візу для в`їзду в Україну. Позивач вказує, що під час перетинання державного кордону України 18.02.2019 року ним було надано співробітнику Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України дозвіл на працевлаштування в ТОВ «БМТ Плюс», який є документом, що підтверджує його мету прибуття в Україну, а також надано інформацію щодо директора ТОВ «БМТ Плюс», яка зустрічала позивача в зоні прильоту аеропорту, а також повідомив засоби зв`язку з нею.
		Зазначає, що співробітник Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України спілкувався з директором ТОВ «БМТ Плюс», яка також підтвердила мету прибуття ОСОБА_1 в Україну.
		Під час проходження прикордонного контролю співробітником Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України було відведено ОСОБА_1 на контроль другої лінії.
		Позивач стверджує, що він не володіє ані українською, ані англійською мовою, а під час його співбесіди був відсутній перекладач з в`єтнамської мови, що є порушенням Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну. Під час проведення контролю другої лінії та співбесіди позивач спілкувався з перекладачем в`єтнамської мови по телефону.
		Позивач зазначає, що у спірному рішенні вказано про присутність під час співбесіди з позивачем перекладача з англійської мови та відсутністю підпису перекладача з в`єтнамської мови у спірному рішенні.
		Позивач наголошує, що йому не пояснили причину відмови у в`їзді в Україну, вказавши на двері, та відвели в зал на третьому поверсі аеропорту, де він просидів на металевому стільчику з 18 по 20 лютого 2019 року. При цьому позивачу не було пояснено, чому і скільки часу він там повинен сидіти. Подані на ім`я начальника ОКПП «КИЇВ» скарги позивача та ТОВ «БМТ ПЛЮС» про скасування рішення про відмову у в`їзді в Україну позивачу залишилися без реагування.
		У зв`язку із неправомірною відмовою у в`їзді в Україну позивач не зміг реалізувати своє право на роботу в Україні на ТОВ «БМТ ПЛЮС», чим йому було завдано моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною відмовою та відношенням до нього, а також спричинені цим наслідками, зокрема, в період часу з 18 по 20 лютого 2019 року він був обмежений в пересуванні, дві ночі він змушений був дрімати на металевому стільчику, оскільки йому не було надано місце для відпочинку, за весь час перебування позивача в аеропорту йому лише одного разу було запропоновано їжу. Не володіючи інформацією про свої права, до позивача не було допущено його адвоката ОСОБА_4 , який подавав на ім`я начальника ОКПП «КИЇВ» клопотання про допуск для надання правової допомоги позивачу, що залишились без реагування. 
		Дані обставини за твердженням позивача свідчать про приниження гідності позивача, що призвело до моральних страждань внаслідок порушення умов для його нормального життя. Зазначає, що звільнився з роботи у В`єтнамі, оскільки мав намір працювати в ТОВ «БМТ ПЛЮС». Вказане негативно вплинуло на морально-психологічний стан позивача, оскільки було зруйновано його надії на роботу в Україні, а також створило фінансові труднощі в житті та зумовило витрачання часу на пошук нової роботи, який йому ніхто не оплачував, щоб забезпечувати свою сім`ю.
		Внаслідок протиправних дій відповідача позивач був морально розчавлений, оскільки він більше 12 годин він сидів у літаку рейсом до Києва з надією реалізувати своє право на роботу. Потім більше 48 годин просидів в аеропорту і 12 годин під час повернення додому. Цей час був фізичним випробуванням для позивача та його моральних переживань через запитання, які він ставив перед собою: чому йому відмовили у в`їзді в Україну, що сказати своїй сім`ї з цього приводу і як будувати своє життя далі.
		Ситуація з примусовим припиненням поїздки, грубим порушенням прав позивача, необхідність повернення до В`єтнаму без роботи, була для нього несподіваною та екстремальною на фоні звичайного усталеного способу життя. Безпосереднє переживання зневажливого ставлення до нього також внаслідок не надання перекладача з в`єтнамської мови під час його перебування в аеропорту перешкоджало позивачу навіть отримати пояснення причини відмови у в`їзді в Україну.
		Керуючись принципом розумності, справедливості та співмірності позивач визначив розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду), завдану протиправними діями відповідача в розмірі 61400,00 грн., що на його думку відповідає науковій Методиці психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди, розробленій Харківським НДІСЕ Міністерства юстиції України, яка 18.01.2019 включена до Реєстру методик проведення судових експертиз.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/1056/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання на 23.04.2019.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 витребувано докази по справі від відповідача та від Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», викликано свідка ОСОБА_2 , відкладено підготовче засідання у справі на 28.05.2019.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 витребувано нові докази по справі від відповідача, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 календарних днів, відкладено підготовче засідання у справі на 11.06.2019.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 витребувано нові докази по справі від відповідача та Адміністрації Державної прикордонної служби України, викликано свідка ОСОБА_5 , відкладено підготовче засідання у справі на 04.07.2019.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 витребувано докази по справі від відповідача, викликано свідка ОСОБА_6 , відкладено підготовче засідання у справі на 16.07.2019.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.08.2019.
		В судовому засідання 06.08.2019 оголошено перерву до 08.08.2019.
		Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що 18.02.2019 рейсом №272 «Бангкок-Київ» в пункт пропуску Бориспіль прибув громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час контролю першої лінії було встановлено, що позивач прибув в Україну з метою працевлаштування згідно візи в паспортному документі. Позивач підпав під загальнодержавний профіль ризику №3_2010_01_НМ (нелегальна міграція іноземця в Україну (через територію України до країн ЄС) легальним шляхом, у тому числі з використанням чужих або підроблених документів) з спрацюванням відповідних індикаторів ризику, а саме: два превентивні (громадянство особи  В`єтнам та вік 50 років) та два потенційних (перше перетинання державного кордону України, робітник сфери обслуговування).
		Для більш детальної перевірки за результатами аналізу та оцінки ризиків прийнято рішення про направлення позивача на контроль другої лінії. Під час контролю другої лінії з позивачем було проведено співбесіду, під час якої позивач пояснив, що працює кухарем у В`єтнамі. Прибув в Україну для працевлаштування. Планує працювати в Україні кухарем, але назву закладу не знає.
		Відповідач зазначив, що позивач не надав будь-яких документів, які б підтверджували мету запланованого перебування в Україні (зокрема, заява-запрошення з боку підприємства та інші документи), а тому відповідач вважає, що спірне рішення прийнято правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.
		Присутній у судових засіданнях 23.04.2019, 28.05.2019, 11.06.2019, 04.07.2019, 16.07.2019 та 06.08.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
		Присутній у судових засіданнях 23.04.2019, 28.05.2019, 11.06.2019, 04.07.2019, 16.07.2019 та 06.08.2019 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Після надання пояснень представниками учасників справи, допиту позивача як свідка у судовому засіданні 06.08.2019, присутні у судовому засіданні 06.08.2019 представники сторін подали до суду клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
		Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Враховуючи клопотання представників сторін, протокольною ухвалою суду від 08.08.2019 року було постановлено здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам, що підтверджується нотаріально посвідченим перекладом паспорту НОМЕР_2 , який був виданий позивачу 14.12.2018 (а.с.53).
		З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2019 під час здійснення прикордонного контролю пасажирів рейсу №272 сполученням «Бангкок-Київ» виявлено громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ).
		18.02.2019 заступником начальника відділу  начальником 2-го відіпс впс «Бориспіль (термінал D)» майором ОСОБА_2 було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, яким відмовлено у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль» у зв`язку із не підтвердженням мети запланованого перебування.
		У спірному рішенні зазначено, що рішення оголошено в присутності перекладача англійської мови гр.України ОСОБА_7 , перепустка ДП МА «Бориспіль» №03904 (а.с.84).
		Відповідно до акту про повернення пасажира №814 від 20.02.2019 авіакомпанії, яка здійснила переліт ОСОБА_1 , передано пасажира та надано вказівку відправити його з території України рейсом №271 сполученням «Київ-Бангкок», який вибуває 20.02.2019 о 19 год. 55 хв. (а.с.154).
		З матеріалів справи вбачається, що директор ТОВ «БМТ Плюс» ОСОБА_8 звернулась до начальника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ОСОБА_9 зі скаргою, у якій просила скасувати спірне рішення. У скарзі директор товариства повідомила про те, що 18.02.2019 ОСОБА_1 прибув в аеропорт «Бориспіль» за запрошенням ТОВ «БМТ Плюс» для роботи кухарем. ОСОБА_1 було надано всі документи, які підтверджують мету запланованого перебування в Україні. Зазначено, що ТОВ «БМТ Плюс» гарантує фінансове забезпечення позивача та отримало дозвіл на працевлаштування ОСОБА_1 в Україні. Відповідні документи були підставою видачі позивачу візи на в`їзд в Україну. Також у скарзі вказано про те, що ТОВ «БМТ Плюс» не знайшло в Україні кухаря, який має необхідні навички для виготовлення сиру тофу. У ресторанах В`єтнаму позивач набув необхідного досвіду, у зв`язку з цим його і було запрошено на роботу до України. У скарзі вказано про те, що під час співбесіди із позивачем не був присутній перекладач із в`єтнамської мови (а.с.21).
		Судом встановлено, що зі скаргами аналогічного змісту на ім`я начальника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ОСОБА_9 звертались позивач та його представник адвокат Бондарчук В.О. (а.с.19 та 22).
		Відповідач відповіді по суті на вказані скарги не надав.
		Не погоджуючись з правомірністю прийняття рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України останній звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі  Закон №3773) іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
		Частиною другою статті 9 Закону №3773 передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.
		Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України Про прикордонний контроль від 05 листопада 2009 року №1710-VI (далі  Закон №1710, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
		Згідно з частиною другою статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
		Частиною третьою статті 2 Закону №1710 визначено, що прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.
		Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1710 прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються: 1) у пунктах пропуску через державний кордон; 2) поза пунктами пропуску у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті; 3) на території суміжних держав у порядку, передбаченому статтею 26 цього Закону.
		Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. 
		Згідно з частиною другою статті 6 Закону №1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. 
		Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина третя статті 6 Закону №1710).
		Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. 
		У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. 
		Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
		Частиною першою статті 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: 
		1) наявності в нього дійсного паспортного документа;
		2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;
		3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;
		4) підтвердження мети запланованого перебування;
		5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
		Згідно з абзацом першим частини другої статті 8 Закону №1710 іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії. 
		Частиною другою статті 9 Закону №1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства. 
		Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України. 
		Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення для перебування в Україні, транзитного проїзду через територію України та виїзду за її межі, а також його розмір визначаються Кабінетом Міністрів України. 
		Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон. 
		Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (частини четверта та п`ята статті 9 Закону №1710).
		Порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України встановлений статтею 14 Закону №1710.
		Так, відповідно до частини першої статті 14 Закону №1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
		Частиною другою статті 14 Закону №1710 передбачено, що форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
		Відповідно до частини четвертої статті 14 Закону №1710 у разі відмови іноземцю, особі без громадянства у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну візу у його паспортному документі може бути скасовано за наявності однієї з таких підстав: 1) рішення відповідного державного органу України про заборону в`їзду в Україну; 2) обґрунтованих підстав вважати візу отриманою у незаконний спосіб. Неподання іноземцем або особою без громадянства під час в`їзду в Україну одного чи кількох підтверджуючих документів щодо мети та умов перебування в Україні не є підставою до скасування візи.
		Скасування візи здійснюється уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону шляхом проставлення на ній відтиску штемпеля, форма якого встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Про скасування візи зазначається у рішенні про відмову у перетинанні державного кордону.
		Згідно з частиною п`ятою статті 14 Закону №1710 у разі якщо іноземці, особи без громадянства, яким відмовлено у перетинанні державного кордону при в`їзді в Україну, були привезені в пункт пропуску через державний кордон перевізником, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону: 1) наказує перевізникові вивезти іноземців, осіб без громадянства в державу, з якої їх було привезено, або в державу, яка видала паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України; 2) до подальшого вивезення іноземців, осіб без громадянства, яким було відмовлено у перетинанні державного кордону при в`їзді в Україну, вживає належних заходів щодо запобігання їх незаконному перетинанню державного кордону.
		Частиною першою статті 17 Закону №1710 передбачено, що перетинання державного кордону громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які здійснюють переліт авіаційним транспортом, дозволяється в аеропортах (на аеродромах), відкритих для міжнародного повітряного сполучення.
		Отже, з вищенаведених положень Закону №1710 вбачається, що підставою відмови іноземцю у перетинанні державного кордону є невідповідність умовам в`їзду в Україну, зокрема у зв`язку з не підтвердженням мети запланованого перебування в Україні.
		У спірному рішенні зазначено, що підставою відмови позивачу в перетинанні державного кордону є не підтвердження мети запланованого перебування.
		У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що позивачем під час проходження прикордонного контролю не було надано документи, які підтверджують мету його перебування в Україні, зокрема запрошення від роботодавця або інші документи.
		Стаття 1 Закону №1710 містить визначення поняття «підтверджуючих документів», під якими розуміються документи, що підтверджують факт туристичного обслуговування, навчання, стажування, працевлаштування, лікування в Україні, бронювання або оплату житла, харчування в Україні та повернення до держави свого громадянства або постійного місця проживання, або до третьої держави (у разі необхідності - інші документи, що підтверджують мету та умови перебування в Україні).
		Разом з тим, суд наголошує, що Закон №1710 не містить чітко визначеного переліку документів, які мають бути надані іноземцем під час проходження прикордонного контролю при в`їзді в Україну для підтвердження мети перебування в Україні.
		В свою чергу, згідно з частиною першою статті 15 Закону №3773 в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється, зокрема: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України; іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні у зв`язку з працевлаштуванням, - за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.
		При цьому у вказаних нормативно-правових актах не визначено, що саме запрошення від роботодавця є тим документом, який підтверджує, що метою прибуття іноземця в Україну є саме працевлаштування.
		З метою визначення механізму проведення процедури контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.05.2018 №392, зареєстрованим в Міністерстві
		юстиції України 25 липня 2018 р. за № 869/32321, затверджено Порядок проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну (далі  Порядок №392).
		Відповідно до пункту першого розділу ІІ Порядку №392 процедура контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо у службової особи виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, в разі:
		спрацювання визначених індикаторів ризиків відповідно до Інструкції з проведення аналізу ризиків у Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 грудня 2017 року № 1007, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 22 січня 2018 року за № 91/31543;
		наявності сумнівів щодо дійсності паспортного документа іноземця або приналежності відповідній особі;
		наявності зовнішніх ознак підроблення в`їзної візи та сумнівів щодо її отримання законним способом;
		відсутності належно оформлених документів на право в`їзду в Україну, передбачених частиною першої статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
		наявності в паспортному документі іноземця скасованих українських віз, відміток «Заборонено в`їзд в Україну терміном на …» або «Відмовлено у в`їзді в Україну»;
		наявності письмової інформації уповноважених державних органів - правоохоронних, розвідувальних органів або Державної міграційної служби України про виконання термінового доручення, передбаченого Порядком надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280;
		наявності сумнівів щодо достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України;
		наявності інформації щодо невиконання стороною, що приймає іноземця (запросила іноземця), взятих на себе зобов`язань зі сплати всіх витрат особи, пов`язаних з її перебуванням на території України та виїздом з України (зокрема, якщо подібні випадки з боку цієї приймаючої сторони мали місце раніше).
		Відповідно до пункту восьмого розділу ІІ Порядку №392 контроль другої лінії щодо іноземців проводиться шляхом:
		перевірки наявності належно оформлених документів на право в`їзду в Україну, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
		перевірки за базами даних і банками даних правоохоронних органів України;
		перевірки наявності інших підстав для заборони в`їзду іноземців в Україну, визначених частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
		встановлення місць відправлення та призначення, підтвердження мети запланованого перебування іноземця на території України;
		проведення з іноземцями співбесіди;
		перевірки наявності в іноземця достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження чи транзиту до третьої держави або можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України, що передбачено Порядком підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2013 року № 884;
		перевірки дотримання іноземцями встановлених законодавством правил і строків перебування в Україні відповідно до вимог, визначених пунктом 3 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2015 року № 884, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 серпня 2015 року за № 944/27389.
		Пункт 10 розділу ІІ Порядку №392 визначає перелік документів, які можуть бути підтвердженням мети запланованого перебування в Україні для ділових поїздок; для поїздок з метою отримання освіти або інших видів навчання; для поїздок туристичного або приватного характеру; для поїздок з метою участі в заходах політичного, наукового, культурного, спортивного чи релігійного характеру або з інших причин.
		Зокрема, підтвердженням мети запланованого перебування в Україні для ділових поїздок згідно з пунктом 10 розділу ІІ Порядку №392 можуть бути такі документи:
		запрошення з боку підприємства або органу державної влади для участі в засіданнях, конференціях чи заходах комерційного, промислового або професійного характеру; 
		інші документи, які свідчать про наявність комерційних або професійних відносин; 
		запрошення на ярмарки і для участі у конгресах.
		Суд наголошує на тому, що Порядок №392 також не визначає виключного переліку тих документів, які мають бути надані іноземцем під час проходження прикордонного контролю для підтвердження мети запланованого перебування, зокрема у зв`язку з працевлаштуванням в Україні.
		Так, у пункті 10 розділу ІІ Порядку №392 вказані лише можливі, але не обов`язкові до надання в контрольно-пропускних пунктах документи для підтвердження мети ділових поїздок.
		З матеріалів справи вбачається, що позивачем під час проходження прикордонного контролю були надані такі документи: паспорт громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам НОМЕР_2 , виданий 14.12.2018 з діючою візою типу D №(М)Y05132118 для в`їзду в Україну у період з 14.02.2019 по 14.05.2019 (а.с.14-15), дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (бланк серії АА №017285) №4826, виданий Державною службою зайнятості 15.01.2019 (а.с.13), гарантійний лист ТОВ «БМТ ПЛЮС» про фінансове забезпечення позивача (а.с.25), проект трудового договору від 22.01.2019 між ТОВ «БМТ ПЛЮС» та позивачем.
		Позивач повідомив, що вказаний дозвіл він отримав від ТОВ «БМТ Плюс» засобами поштового зв`язку.
		Так, з дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 15.01.2019 №4826, виданого Київським обласним центром зайнятості громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 , вбачається, що роботодавцем позивача є ТОВ «БМТ Плюс» (код за ЄДРПОУ 38933395), посада - кухар. Термін дії дозволу до 15.01.2020 (а.с.13).
		Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону №3773 дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства - документ, який надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця або особи без громадянства у порядку, встановленому законодавством України.
		Представник відповідача підтвердив, що позивач надав для огляду під час проходження прикордонного контролю дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.
		Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку відсутність запрошення ТОВ «БМТ Плюс» про працевлаштування, адресованого позивачу, не свідчить про непідтвердження позивачем мети запланованого перебування в Україні, оскільки під час контролю другої лінії позивачем було надано дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 15.01.2019 №4826, в якому вказано роботодавця позивача.
		На думку суду, вказаний дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства є в розумінні ст.1 Закону №1710 є підтверджуючим документом.
		Крім того, з листа Міністерства закордонних справ України від 06.08.2019 №71/ВВ/19-91-1205 вбачається, що для оформлення визи типу D-04 для в`їзду іноземцеві подаються до уповноваженого органу такі документи, зокрема документ, який підтверджує мету запланованого перебування іноземця в Україні. Для іноземців та осіб без громадянства, працевлаштування яких здійснюється без дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, замість такого дозволу подається трудовий договір (контракт) (а.с.200).
		Отже, Міністерство закордонних справ України у вказаному листі визначило, що саме дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства є документом, який підтверджує мету запланованого перебування іноземця в Україні, а не запрошення від підприємства як зазначає відповідач.
		Крім того, судом встановлено, що під час контролю другої лінії позивачем було надано співробітникам Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України проект трудового договору, який був надісланий позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «БМТ Плюс» по пошті.
		Так, за умовами п.1.1 проекту трудового договору від 22.01.2019, цей контракт є строковим трудовим договором, позивач приймається на посаду кухаря (а.с.27).
		За виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється щомісячний посадовий оклад в розмірі 41730 грн., згідно з штатним розкладом. Робочий час: повний робочий день, 40-годинний робочий тиждень (пункт 3 проекту трудового договору).
		Контракт вступає в силу з моменту підписання та діє впродовж терміну дії дозволу на застосування праці іноземців (пункт 6.1 проекту трудового договору).
		Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.11.2016, основним видом господарської діяльності ТОВ «БМТ Плюс» (ідентифікаційний код 38933395, місцезнаходження: 03162, м.Київ, вулиця Зодчих, будинок 44, керівник Нгуєн Тхі Оань) за КВЕД 2010 є код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (а.с.26).
		Отже, матеріали справи підтверджують, що прибуття ОСОБА_1 в Україну було зумовлено його працевлаштуванням кухарем в закладі харчування ТОВ «БМТ Плюс».
		На думку суду позивачем під час проходження прикордонного контролю було надано необхідні документи, зокрема, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, та проект трудового договору, які підтверджують мету запланованого перебування позивача в Україні.
		Щодо дотримання порядку проведення співробітниками Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України прикордонного контролю, суд зазначає таке.
		Статтею 1 Закону №1710 передбачено, що контроль першої лінії - заходи щодо перевірки в мінімально необхідному обсязі з метою визначення наявності законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами та переміщення через нього вантажів;
		контроль другої лінії - заходи щодо додаткового вивчення наявності законних підстав для перетинання державного кордону України (далі - державний кордон) особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
		Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №392 процедура контролю другої лінії (далі - контроль другої лінії) проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо у службової особи виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, в разі, зокрема, спрацювання визначених індикаторів ризиків відповідно до Інструкції з проведення аналізу ризиків у Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 грудня 2017 року № 1007, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 22 січня 2018 року за № 91/31543.
		Так, пунктом 2 розділу І Інструкції з проведення аналізу ризиків у Державній прикордонній службі України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.12.2017 №1007 профіль ризику - документ, що відображає сукупність інформації про загрозу, індикатори ризику та визначає порядок дій службових осіб Держприкордонслужби у разі їх виявлення.
		Згідно з п.2 розділу V вказаної Інструкції профілювання ризиків включає заходи щодо: обробки інформації стосовно можливих загроз у сфері безпеки державного кордону шляхом виявлення індикаторів ризиків або характерних (типових) ознак правопорушень, протидію яким віднесено до компетенції Держприкордонслужби; проведення додаткових форм контролю - здійснення процедури контролю другої лінії в пунктах пропуску через державний кордон (пунктах контролю, контрольних пунктах в`їзду-виїзду) або перевірки відповідних документів, огляду транспортних засобів поза пунктами пропуску через державний кордон (пунктами контролю, контрольними пунктами в`їзду-виїзду) в межах прикордонної смуги, контрольованих прикордонних районів, а також вжиття інших заходів, передбачених законодавством України; порядку дій прикордонних нарядів за результатами профілювання ризиків, у тому числі і з урахуванням застережень щодо характеру і ступеня небезпеки в разі позитивного прояву загрози під час її ідентифікації.
		Заходи з профілювання ризиків здійснюються безпосередньо під час служби прикордонних нарядів відповідно до покладених на них завдань та визначених повноважень. Деталізована інформація щодо заходів з профілювання ризиків визначається в профілях ризиків і доводиться визначеними посадовими особами Держприкордонслужби під час підготовки прикордонних нарядів до несення служби (п.3 розділу V вказаної Інструкції).
		Згідно з п.2 розділу ІІ Порядку №392 контроль другої лінії здійснюється у терміни, необхідні для проведення перевірки виконання іноземцем умов в`їзду в Україну, але які не перевищують часу стоянки транспортних засобів закордонного прямування, передбаченого розкладом руху, а в разі прямування особистим транспортом або в пішому порядку - не більше 3 годин з моменту прийняття посадовою особою рішення про проведення контролю другої лінії. Забороняється застосовувати процедуру контролю другої лінії щодо іноземців, які не досягли вісімнадцятирічного віку.
		Пунктами 3-4 розділу ІІ Порядку №392 визначено, що для проведення контролю другої лінії залучаються службові особи: підрозділів органу охорони державного кордону - визначені наказом органу охорони державного кордону; оперативно-розшукових підрозділів - визначені наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України або регіонального управління Державної прикордонної служби України.
		Усі службові особи, які залучаються для проведення контролю другої лінії, проходять додаткову підготовку.
		Контроль другої лінії здійснюється у складі не менше двох службових осіб.
		Відповідно до п.5 розділу ІІ Порядку №392 загальне керівництво проведенням контролю другої лінії здійснюється старшим зміни прикордонних нарядів або старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску (далі - старший прикордонних нарядів).
		Згідно з п.6 розділу ІІ Порядку №392 службова особа, яка здійснює контроль другої лінії, повинна відрекомендуватися та надати іноземцю інформацію про: мету контролю другої лінії в письмовій формі українською або зрозумілою іноземцю мовою (англійською або мовою держави, що межує з Україною); прізвища службових осіб, які проводять контроль другої лінії, або номери їх представницьких карток, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (на прохання іноземця); право відмовитися від надання пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів під час проведення співбесіди, крім питань, пов`язаних з дотриманням іноземцем умов перетинання державного кордону України.
		У разі якщо іноземець не володіє англійською або мовою держави, що межує з Україною, посадові особи на безоплатній основі залучають фахових перекладачів з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів Державної міграційної служби України.
		Відповідно до п.8 розділу ІІ Порядку №392 контроль другої лінії щодо іноземців проводиться шляхом, зокрема перевірки наявності належно оформлених документів на право в`їзду в Україну, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; проведення з іноземцями співбесіди; перевірки наявності в іноземця достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження чи транзиту до третьої держави або можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України, що передбачено Порядком підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2013 року № 884.
		Пунктом 11 розділу ІІ Порядку №392 встановлено, що співбесіда з іноземцями проводиться з метою: уточнення правдивості відомостей, які подавалися іноземцем для отримання в`їзної візи України; отримання інформації про спроби незаконного переміщення через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів.
		Співбесіда має на меті отримання відповідей на поставлені іноземцю запитання, вивчення підтвердних документів.
		Під час співбесіди перевіряються або уточнюються усі пояснення особи щодо правових підстав перетинання державного кордону.
		Проведення співбесіди фіксуються на засоби відео- або аудіодокументування (за згодою).
		Під час співбесіди службова особа з урахуванням даних про іноземця, які можуть свідчити про справжні наміри особи, що в`їжджає в Україну, спостерігає за поведінкою опитуваної особи з метою виявлення змін у її поведінці, що можуть давати підстави для додаткової перевірки наданої іноземцем інформації.
		Під час співбесіди в рамках процедури контролю другої лінії службові особи опитують родичів та знайомих іноземця, які присутні в пунктах пропуску і висловлюють бажання надати додаткові пояснення щодо в`їзду та перебування іноземця на території України.
		Згідно з п.13 розділу ІІ Порядку №392 за результатами контролю другої лінії посадові особи, які його проводили, приймають рішення щодо наявності чи відсутності законних підстав для перетинання державного кордону України іноземцями.
		Отже, одним із заходів проведення прикордонного контролю ІІ лінії є проведення співбесіди із іноземцем, під час якої здійснюється перевірка та уточнення пояснень особи щодо правових підстав для з`ясування мети в`їзду та перебування іноземця на території України.
		При цьому, у тому випадку якщо іноземець не володіє англійською або мовою держави, що межує з Україною, посадові особи на безоплатній основі залучають фахових перекладачів з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів Державної міграційної служби України.
		У позовній заяві позивач зазначив, що він не володіє англійською та українською мовами, а під час співбесіди з ним перекладач не був присутній. Так, спілкування із перекладачем під час співбесіди з позивачем здійснювалось у телефонному режимі.
		У спірному рішенні зазначено, що рішення оголошено у присутності перекладача Пелипенко А.В., перепустка ДП МА «Бориспіль» №3904.
		Відповідно до листа Державного підприємства «міжнародний аеропорт «Бориспіль» від 16.05.2019 №35-22-219 перекладач з англійської мови громадянка України ОСОБА_7 (перепустка №03904) 18.02.2019 о 18:11:39 зайшла на територію Державного підприємства «міжнародний аеропорт «Бориспіль» через КПП-8, 19.02.2019 о 10:31:56 залишила територію Державного підприємства «міжнародний аеропорт «Бориспіль» через службові двері зони видачі багажу пасажирів міжнародних рейсів (а.с.109).
		На підтвердження залучення до співбесіди перекладача відповідачем було додано до матеріалів справи копію договору про надання послуг з перекладу іноземних мов від 18.03.2019 №К-1/1303219у/29-19, підписаного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське обласне бюро перекладів», за умовами якого останнє зобов`язалось за замовленням Військової частини НОМЕР_1 надавати послуги з усного покладу текстів за кодом Державного класифікатора продукції та послуг ДК 021:2015-79540000-1 (а.с.215-218).
		Відповідно до Додатку №1 (Специфікації) до вказаного договору усні переклади текстів здійснюється з таких мов: азербайджанська, англійська арабська, вірменська, грузинська, іврит, іспанська, італійська, китайська, німецька, польська, російська, турецька, французька, чеська та інші мови (а.с.219).
		З метою встановлення дотримання посадовими особами Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України процедури проведення співбесіди із позивачем, у тому числі, в частині забезпечення ОСОБА_1 перекладачем з в`єтнамської мови, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2019 було витребувано від відповідача відеозапис співбесіди з позивачем 18.02.2019.
		З наданої суду службової записки начальника відділу  начальника зв`язку відділу зв`язку з інформаційних систем штабу підполковника Тютюника О. від 11.06.2019, в якій зазначено про те, що відповідно до п.1 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про зберігання інформації в підсистемах відеоспостереження «Гарт-1/ВС» №46 від 23.05.2017, зберігання інформації в підсистемах відеоспостереження забезпечується не менш як 15 діб.
		Відеозапис проведення процедури контролю другої лінії щодо ОСОБА_1 , паспортний документ С6450139Ю здійснено 18.02.2019.
		Відеозапис процедури контролю другої лінії щодо ОСОБА_1 видалений у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с.125).
		З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, у судовому засіданні 06.08.2019 в якості свідка був допитаний ОСОБА_1 за згодою.
		Позивач як свідок повідомив суду, що під час співбесіди він спілкувався із перекладачем по телефону в режимі «гучного зв`язку». Перекладачем була жінка, яка не представилась і яка вільно володіла в`єтнамською мовою. Під час співбесіди у позивача запитували про мету його приїзду в Україну, звідки він приїхав, скільки у нього із собою грошей, склад його сім`ї, те, на яку роботу він приїхав. Свідок зазначив, що під час співбесіди він повідомив про те, що він буде працювати кухарем в ТОВ «БМТ Плюс». Під час співбесіди разом були присутні три особи разом із ОСОБА_1 . На запитання суду про те, який досвід роботи має ОСОБА_1 і як саме йому була запропонована робота в Україні, свідок повідомив про те, що він 10 років працював по спеціальності в провінції ОСОБА_10 . Про ТОВ «БМТ Плюс» він дізнався через мережу Інтернет, коли знайшов сайт вказаного підприємства. Після цього ТОВ «БМТ Плюс» запропонувало позивачу роботу та направило на його адресу поштою дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Позивач повідомив, що під час співбесіди він показав посадовим особам прикордонної служби дозвіл на працевлаштування в Україні, проект трудового договору та гарантійний лист ТОВ «БМТ Плюс», складені українською мовою. Більше ніяких документів не запитували. Позивач зазначив, що в аеропорту його зустрічали директор, адвокат та перекладач. На питання про заклад, до якого приїхав позивач він зрозумів, що мова йде про компанію і тому назвав ТОВ «БМТ Плюс». Після проведення співбесіди свідка попросили почекати, а після цього попросили підписати документ. Не розуміючи змісту документу, який підписав позивач, оскільки перекладач з в`єтнамської мови не був присутнім під час проходження контролю, позивач думав, що підписує дозвіл на в`їзд в Україну, але згодом зрозумів, що йому було пред`явлено рішення про відмову в перетинанні державного кордону України. Після цього позивачу зателефонував перекладач і повідомив про те, що йому відмовлено у в`їзді в Україну.
		Позивач зазначив, що про причини прийняття спірного рішення йому не було повідомлено. Надалі позивача відвели у місце, де він провів 2 ночі і 1 день. Їжу та воду йому ніхто не пропонував, а в місці, в якому він перебував, не було де купити будь-яку їжу. Він просто сидів на металевому стільці, на якому й спав. Позивач повідомив, що за час перебування у відповідній зоні аеропорту з ним спілкувався лише його адвокат, у той час як співробітники Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України не звертали на нього увагу та не спілкувались з ним.
		У судовому засіданні 28.05.2019 в якості свідка був допитаний ОСОБА_2 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Свідок ОСОБА_2 повідомив суду, що він є заступником начальника відділу  начальником 4 відділення інспекторів Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та має військове звання майора. Досвід роботи в органах ДПС  з 2004 року, на вказаній посаді з жовтня 2018 року. Свідок ОСОБА_2 повідомив суду, що він не пригадує обставин, які пов`язані із прийняттям спірного рішення. Зазначив, що 18.02.2019 він був старшим зміни прикордонних нарядів пункту пропуску «Бориспіль». В наряді в середньому 58 військовослужбовців. Свідок повідомив, що в середньому за зміну, яка триває з 08:00 год. до 19:00 год. прикордонний контроль проходять від 1 до 25 іноземців. Свідок підтвердив, що спірне рішення відписував він, а пропозиції по рішенню надходили від підлеглих. Свідок ОСОБА_2 пояснив, що він не може давати вказівки оперативним працівникам і йому невідомо чи має обов`язок особа, що проводить співбесіду чи оперативний працівник опитувати запрошуючу сторону, якщо іноземець висловив бажання щоб опитали запрошуючу сторону і надав номер телефону відповідних осіб, що присутні в пункті пропуску. На запитання суду про порядок проведення співбесіди другої лінії прикордонного контролю, свідок зазначив, що за результатами проведення співбесіди складається довідка про контроль другої лінії, яку складає особа, що проводила співбесіду. Також в день повернення іноземця в країну, з якої він приїхав, складається акт повернення. 
		У судовому засіданні 04.07.2019 в якості свідка була допитана ОСОБА_5 , яка була попереджена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що є інспектором прикордонної служби І категорії групи аналітичного відділу Військової частини НОМЕР_1 . Працює з жовтня 2017 року. Свідок зазначила, що до кола її обов`язків входить проведення співбесід з іноземцями, які прибули в Україну і щодо яких є сумніви про мету їх прибуття. ОСОБА_5 зазначила, що сертифікованих спеціалістів з в`єтнамської мови в Окремому контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 ДПС України немає. Такі перекладачі забезпечуються, про що свідок доповідає старшому зміни. Свідок повідомила, що вона не пам`ятає як саме проходила співбесіда із позивачем, але пояснила, що без перекладача не має права проводити співбесіду. В даному разі перекладача з в`єтнамської мови. Перекладач повинен бути особисто присутнім під час співбесіди. Свідок повідомила, що вона повідомляє старшому зміни інформацію, яка стала відома під час проведення співбесіди з іноземцем. Зазвичай для мети ділової поїздки надається робочий контракт, дозвіл на працевлаштування, запрошення від приймаючої сторони. Під час співбесіди зазвичай запитується в іноземця, чи володіє людина інформацією про мету приїзду. Довідок чи письмових документів за результатами контролю другої лінії не складає, а старший зміни дивиться інформацію з картки системи «Гарт» на комп`ютері інспектора. Виконує обов`язки секретаря. Записує інформацію, яку вважає за необхідне. Свідок ОСОБА_5 пояснила, що запитує, які документи може надати іноземець та пропонує подати документи, яких на її думку не вистачає. Пояснила, що у разі відсутності необхідних документів про це зазначається в картці системи ПС «Гарт-1/КДЛ». Свідок інспектор ОСОБА_5 пояснила, що разі необхідності підтвердження мети поїздки документами, оперативний працівник може отримати ці документи від зустрічаючої сторони. На питання суду щодо заповнення картки в системі ПС «Гарт-1/КДЛ» контролю другої лінії свідок повідомила, що дату та час дезактивації у картці свідок не заповнює. Індекс доручення: пропуск або не пропуск свідок заповнює на підставі усного рішення старшого зміни. Свідок зазначила, що причини не пропуску вона також заповнює зі слів старшого зміни. Свідок пояснила, що інформація в розділі «Додаткова інформація» картки в системі ПС «Гарт-1/КДЛ» заповнюється свідком особисто і зазначені в картці слова «назву закладу не знає» необхідно розуміти так, що не знає назву фірми, яка запросила іноземця. Свідок повідомила, що з моменту виведення пасажира із загального пасажиропотоку надається 3 години для вручення прийнятого рішення щодо пропуску або не пропуску іноземця. ОСОБА_5 зазначила, що запрошення від приймаючої сторони необхідно робити від юридичної особи, яке має бути обов`язково. Також обов`язково має бути наданий дозвіл на працевлаштування. Під час співбесіди зі слів іноземця встановлюється інформація про номер телефону зустрічаючої сторони. Конкретних обставин проведення співбесіди з позивачем свідок не пригадує.
		У судовому засіданні 06.08.2019 в якості свідка був допитаний ОСОБА_6 , який є оперуповноваженим 1 відділу 2 центру Головного центру оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України. Свідок повідомив, що він не був присутній під час співбесіди із ОСОБА_1 . Свідка було залучено майором ОСОБА_11 , який попросив дізнатись про те, хто саме зустрічає позивача і чи є підтверджуючі документи. Майор ОСОБА_11 не говорив свідку, які документи необхідно було отримати від зустрічаючої сторони. ОСОБА_6 повідомив, що він має право бути присутнім під час співбесіди. Свідок зазначив, що він виходив на зустріч із директором ТОВ «БМТ Плюс» в зону прильоту аеропорту «Бориспіль», це була жінка, з нею був адвокат та перекладач. Зустрічаюча сторона надала свідку папку з документами, в папці містилися документи про товариство та посвідка на проживання директора. Директор українською мовою не спілкувалася. Свідок зазначив, що дозвіл на працевлаштування у позивача був. ОСОБА_6 повідомив, що він зафіксував документи на свій власний мобільний телефон та передав їх старшому зміни майору ОСОБА_2 , можливо відправив по WhatsApp. Свідок пояснив, що під час співбесіди переклад відбувається за участю перекладача, якщо такий є, або по телефону. Свідок пояснив, що зателефонував зустрічаючій стороні, але не пригадує, чи спілкувався він з адвокатом. ОСОБА_6 повідомив, що він не побачив підтвердження мети поїздки, оскільки вважає, якщо позивач познайомився з роботодавцем через інтернет, відповідно запрошуючій стороні не було відомо який ОСОБА_1 фахівець у своїй справі. При цьому ОСОБА_6 пояснив, що не задавав запрошуючій стороні питання де ОСОБА_12 працював у В`єтнамі, а лише запитав чи знайомі особисто і як познайомилися. ОСОБА_6 зазначив, що ТОВ «БМТ Плюс» повинно було запросити позивача на практику на невеликий період, або відвідати країну з якої запрошують і підібрати з декількох осіб, якщо директор фірми зацікавлений щоб її страви були смачні і користувалися попитом. Свідок зазначив, що не пам`ятає чи зустрічався він особисто із адвокатом ОСОБА_4 . По телефону зустрічаюча сторона підтвердила мету приїзду позивача  для працевлаштування.
		У судовому засіданні 06.08.2019 в якості свідка був допитаний ОСОБА_4 , який повідомив про те, що він разом із директором ТОВ «БМТ Плюс» та перекладачем з в`єтнамської мови зустрічали позивача в аеропорту. Свідок зазначив, що директору ТОВ «БМТ Плюс» зателефонував ОСОБА_6 . Під час телефонної розмови  ОСОБА_6 запитував про те, де раніше працював позивач, посилання на ресторан та фотографії ресторану, де раніше працював позивач. Надалі ОСОБА_6 були надіслані копії документів. Ніхто із зустрічаючих особисто не зустрічався із ОСОБА_6 . Свідок повідомив, що йому не були відомі результати співбесіди, а тому ОСОБА_4 сам через певний час зателефонував ОСОБА_6 , який повідомив про те, що рішення по ОСОБА_1 приймає старший зміни.  ОСОБА_4 зазначив, що пізніше він поїхав з аеропорту, а через деякий час на його телефон надійшла копія спірного рішення. На наступний день він приїхав в аеропорт та подав заяву від свого імені як адвокат та від імені ТОВ «БМТ Плюс» щодо невідкладного вирішення питання про недопуск до іноземця. У канцелярії повідомили про те, що вказані заяви зареєстровані. Свідок зазначив, що у телефонному режимі він домовився про те, що він укладе з позивачем договір про надання правової допомоги, проте його не допустили до ОСОБА_1 . Працівник Державної прикордонної служби України запевнила про те, що у позивача буде їжа та вода, проте до ОСОБА_1 ніхто не підходив і не пропонував йому їжу та воду. Свідок зазначив, що відповідь на заяву ТОВ «БМТ Плюс» так і не отримало, а на заяву свідка, в якості представника, по суті питання відповіді не надано. ОСОБА_4 зазначив, що він подав письмову заяву до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про те, щоб його допустили до позивача, проте свідка не допустили і згодом надали відповідь і запропонували отримати згоду фіскальної служби та аеропорту. Свідок зазначив, що надалі його також не допустили до позивача, а тому він купив білет на літак і зайшов в режимну зону аеропорту, в якій зустрівся з позивачем, передав йому їжу, поспілкувався з ним за допомогою телефонного перекладача та записав відео звернення позивача. Позивач перебував в окремому крилі залу. Він не знав, чого він там сидить і не знав чи можна йому переміщатись територією аеропорту. Біля ОСОБА_1 чергували 2 співробітника прикордонної служби. Пізніше позивача повернули до В`єтнаму. Коли ОСОБА_1 виводили, ОСОБА_4 написав йому, щоб позивач показав скаргу співробітнику прикордонної служби, який його виводив на посадку на зворотній рейс.
		Отже, з показань свідків вбачається, що співбесіда із позивачем проходила за відсутності перекладача з в`єтнамської мови, що є порушенням Порядку №392.
		Так, з наданих позивачем показань вбачається, що спілкування ОСОБА_1 із перекладачем відбулось виключно по телефону, а свідок ОСОБА_6 підтвердив про здійснення перекладу за допомогою перекладача по телефону, якщо під час співбесіди немає відповідного перекладача.
		З відповіді Державної міграційної служби України на запит представника позивача, направленої на електронну адресу представника позивача, без номеру і без дати, вбачається, що залучення перекладачів відбувається на умовах договору між замовником перекладу та перекладачем. У листі вказано, що у ДМС відсутня інформація щодо залучення перекладачів працівниками Державної прикордонної служби України в Міжнародному аеропорту «Бориспіль». Водночас, в Довідково-інформаційному реєстрі перекладачів відсутня інформація про перекладачів, які володіють в`єтнамською мовою (а.с.178).
		Згідно із листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.07.2019 №23/Б-6144 здійснення перекладу по телефону Порядком проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну не передбачено (а.с.114).
		Відповідачем не надано доказів про присутність перекладача з в`єтнамської мови під час співбесіди з позивачем 18.02.2019 в рамках здійснення другої лінії прикордонного контролю у відповідності до Порядку №392.
		Відповідачем не надано доказів, що відомості про Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське обласне бюро перекладів» містяться в Довідково-інформаційному реєстрі перекладачів у відповідності до Порядку №392. 
		При цьому суд зазначає, що відповідно до розділу 2 п. 2.3 наказу МВС від 11.03.2013 № 228, яким затверджено ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, передбачено внесення до зазначеного реєстру перекладачів прізвища, ім`я, по батькові перекладача, а не відомостей про юридичну особу.
		Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що співробітниками Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України не було забезпечено позивача перекладачем з в`єтнамської мови під час проведення з ним співбесіди в рамках здійснення другої лінії прикордонного контролю у відповідності до Порядку №392, що на думку суду, свідчить про порушення процедури проведення співбесіди та про безпідставність прийняття спірного рішення.
		Пояснення представника відповідача про неподання позивачем під час співбесіди дозволу на працевлаштування не підтверджені доказами та спростовуються показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а також письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
		Таким чином, матеріали справи та показання свідків свідчать про те, що позивачем під час проходження прикордонного контролю було надано дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, який є документом, що підтверджує заплановану мету перебування ОСОБА_1 в Україні. Проте, співробітники Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України не надали належної оцінки вказаному документу, а також тим поясненнях, які були надані як самим позивачем, так і особами, які його зустрічали в аеропорті, із якими відбувалось спілкування в телефонному режимі, що зумовило помилкові висновки щодо не доведення позивачем запланованої мети перебування в Україні.
		Суд окремо звертає увагу, що зазначення відповідачем у відзиві та свідченнях інспектора Склянко Д.О. вимоги щодо обов`язкового подання позивачем запрошення від приймаючої сторони не відповідає вимогам законодавства, оскільки, таке запрошення не вимагається для оформлення візи типу «D», по якій позивач прибув в Україну, а також законодавством не передбачено обов`язкового подання такого запрошення іноземцями, що прибувають в Україну для працевлаштування на підставі відповідного дозволу.
		Із змісту показань свідка ОСОБА_6 вбачається, що рішення про відмову у в`їзді ОСОБА_1 в Україну було прийнято відповідачем на підставі суб`єктивної думки відповідача, а не встановленого факту не підтвердження позивачем мети поїздки, назви зустрічаючої сторони, заробітної плати та іншої інформації, що може свідчити про справжні наміри особи, що в`їжджає в Україну.
		Крім того, з матеріалів справи та показань свідків вбачається недотримання відповідачем процедури прикордонного паспортного контролю, передбаченої Порядком №392.
		Із змісту наданого відповідачем скріншоту картки в системі ПС «Гарт-1/КДЛ» вбачається, що позивачем під час співбесіди було надано інформацію про мету прибуття в Україну, посаду, зарплату, номер телефону зустрічаючої сторони, а також підтверджено фінансове забезпечення. В зазначеному скріншоті в розділі «Віза» вказані реквізити приймаючої сторони, а розділ «Рішення щодо ФДЛ» (фігурант другої лінії) не заповнено (а.с.124).
		Свідок ОСОБА_5 пояснила, що нею особисто заповнюється картка в системі ПС «Гарт-1/КДЛ». Із змісту показань свідка ОСОБА_5 вбачається, що позивач назвав назву закладу, в який його було запрошено кухарем, оскільки ця назва, зі слів свідка, є назвою юридичної особи  роботодавця. Невідповідність між показаннями свідка щодо розуміння свідком словосполучення «назва закладу» і зазначення в картці системі ПС «Гарт-1/КДЛ» слів «назви закладу не знає» дає підстави вважати, що це зумовлено порушенням Порядку №392 щодо обов`язкової участі перекладача з в`єтнамської мови під час співбесіди з позивачем в рамках процедури контролю другої лінії та поверхневим дослідженням наданих документів та проведенням співбесіди.
		Зважаючи на встановлений судом факт відсутності перекладача з в`єтнамської мови під час співбесіди позивача 18.02.2019 в рамках процедури контролю другої лінії, суд вважає, що заповнення картки в системі ПС «Гарт-1/КДЛ» здійснено з порушенням Порядку №392, оскільки надання позивачем відповідей через перекладача по телефону законодавством не передбачено.
		У п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Проніна проти України" зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Інші доводи позивача судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Відповідно до частин 1-2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини.
		Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 18.02.2019.
		Щодо позовної вимоги про стягнення на користь громадянина В`єтнаму ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_2 ) заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 61400,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (Військова частина НОМЕР_1 ), суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно із ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Згідно із ч.2 ст.25 Закону №393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
		Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу, позивач зазначив про те, що у період з 18.02.2019 по 20.02.2019 він був обмежений у пересуванні та перебував у режимній зоні терміналу D в Міжнародному аеропорту «Бориспіль».
		Позивач зазначив, що за увесь цей йому не було створено належних умов для перебування, оскільки його не було забезпечено їжею та водою та місцем для нормального сну.
		Так, позивач зазначив, що два дні він сидів на стільці під наглядом співробітників Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, ніхто з ним не спілкувався та не пропонував їжу і воду.
		Крім того, позивач наголосив на тому, що представники ТОВ «БМТ Плюс» звертались до співробітників Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з проханням та скаргами, в яких просили створити для ОСОБА_1 належні умови для перебування в режимній зоні. Проте, жодних дій співробітниками прикордонного контролю вчинено не було.
		На думку позивача, така бездіяльність з боку відповідача зумовила приниження його гідності та завдала моральних страждань.
		Також позивач зазначив про те, що протиправне прийняття відповідачем спірного рішення унеможливило працевлаштування позивача в Україні в ТОВ «БМТ Плюс», що в свою чергу, завдало значних фінансових складнощів ОСОБА_1 та його сім`ї.
		Позивач зазначив, що вся ця ситуація з прилітом до України, дводенним очікуванням в аеропорті без належних умов для перебування, а також 12- годинний переліт назад до Бангкоку зумовило виникнення у позивача стресу, стану тривоги та нестабільного стану здоров`я.
		Відповідач у поясненнях від 08.08.2019 заперечує проти задоволення вказаної вимоги, з огляду на її недоведеність позивачем.
		Разом з тим, відповідачем не було надано доказів, які б спростовували пояснення позивача, зокрема, в частині створення належних умов для перебування позивача в режимній зоні, а саме забезпечення їжею чи можливістю її придбання, питною водою та умовами для сну.
		Як вбачається з листа авіакомпанії «Міжнародні Авіалінії України» від 12.03.2019 №04.2-02-7578 інформація про прийняття спірного рішення та про оформлення акта про повернення авіакомпанії «Міжнародні Авіалінії України» стало відомо лише 20.02.2019.
		У вказаному листі вказано, що авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» не надавала пасажиру ОСОБА_1 харчування у період з 18.02.2019 по 20.02.2019 (а.с.87).
		З огляду на те, що позивач не володіє українською чи англійською мовами, а також враховуючи пояснення позивача, що йому не пояснили його прав, він сидів під наглядом працівників відповідача і не виходив від місця, де йому було показано сидіти в аеропорту, він відчував постійну тривогу, в нього боліла голова, а відповідач не надав позивачу можливості придбати їжу, питну воду чи медикаменти, позивачу було завдано моральної шкоди також внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача. 
		При цьому суд бере до уваги пояснення представника позивача про подання 19.02.2019 начальнику Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України заяв директора ТОВ «БМТ Плюс» і адвоката Бондарчука В. О. з інформацією про те, що під час співбесіди позивача в процедурі здійснення контролю другої лінії не було перекладача з в`єтнамської мови і позивачем були надані підтверджуючі документи та пояснення. Враховуючи, що свідок ОСОБА_5 підтвердила про здійснення відеозапису під час співбесіди іноземців в процедурі здійснення контролю другої лінії, відповідач мав можливість перевірити доводи, викладені у зазначених заявах, та вжити заходів для усунення виявлених порушень, що дозволило б уникнути завданих позивачу моральних страждань.
		На думку суду, протиправна відмова позивачу в перетинанні кордону України завдала позивачу моральну шкоду, оскільки позивач не зміг реалізувати своє право на роботу в Україні, що мало наслідком значного ускладнення життєвих умов позивача та вплинуло на його сім`ю, був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що є очевидними негативними наслідками для позивача, а його затримання у режимній зоні Міжнародного аеропорту «Бориспіль» протягом 2 діб без надання позивачу їжі, води та належних умов для відпочинку зумовило виникнення у позивача душевних страждань, нервового напруження, оскільки він знаходився в утриманні, в умовах, що порушували його гідність, йому не забезпечувалося спальне місце, прогулянки на свіжому повітрі, одяг, харчування чи питна вода, умови для гігієни.
		Щодо заявленого позивачем розміру моральної шкоди суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що порушення прав заявника, який зазнав моральної шкоди, не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення. Європейський суд з прав людини у справі «Артур Іванов проти Росії» (заява № 62798/09) в своєму рішення від 05.06.2018 року зазначив, що призначена державою компенсація не повинна бути необґрунтованою у порівнянні з призначеними Судом компенсаціями у аналогічних випадках (§31).
		Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди також повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права та ураховувати положення частини другої статті 6 КАС України.
		У справі «Амур проти Франції» (заява № 19776/92) Суд зробив висновок, що на міжнародні зони аеропортів поширюється юрисдикція держави, а також те, що затримання в транзитній зоні аеропорту є позбавленням волі, до якого повинні бути застосовані відповідні стандарти захисту прав затриманого (гідні умови утримання, доступ до правових процедур і їх швидкість).
		Врахувавши глибину, характер та тривалість моральних страждань позивача суд вважає, що вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 61400,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн. згідно квитанції про сплату від 26.02.2019 №10646 (а.с.3).
		Враховуючи задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача  Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.
		Щодо заяви представника позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 14800,00 грн. та витрат, пов`язаних із залученням перекладача, у розмірі 2800,00 грн. суд зазначає наступне.
		Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Як убачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Як убачається з частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Розглянувши заяву представника позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 14800,00 грн. суд дійшов висновку про її обґрунтованість.
		Як вбачається з укладеного між адвокатом Бондарчуком Віталієм Олександровичем та NGUYEN NGOC SON договору про надання правової допомоги від 19.02.2019 №123 (а.с. 29-35), Адвокат бере на себе, зокрема зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу з питань надання правової інформації, усних і письмових консультацій і роз`яснень з правових питань, представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного та адміністративного судочинства.
		Відповідно до додатку №1 від 20.02.2019 до даного Договору Сторони погодили, що вартість послуг Адвоката за підготовку позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону Клієнту, а також стягнення моральної шкоди складає 4000,00 грн., вартість послуг Адвоката щодо представництва інтересів Клієнта в судових засіданнях  1200,00 грн. за одне судове засідання, вартість складення Адвокатом заяв, скарг, процесуальних документів та інших документів правового характеру  600,00 грн. за складення одного документу, вартість консультацій адвоката  600,00 грн. за одну годину, підготовка та подання Адвокатом адвокатських запитів, збір необхідних доказів  600,00 грн. за один запит та отриманий доказ (а.с.225).
		Відповідно до акту передачі-прийому наданих послуг (виконаних робіт) від 06.08.2019 до договору від 19.02.2019 №123 (а.с. 226) Адвокатом наданий наступний обсяг послуг (виконаних робіт) із визначенням вартості у судовій справі №320/1056/19:
		- Вартість підготовки та подання позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 18 лютого 2019 року громадянину В`єтнаму NGUYEN NGOC SON, прийняте начальником 2-го відіпс впс «Бориспіль» (термінал D)» ОКПП «Київ» ДПС України майором ОСОБА_2 складає 4000 грн., що обумовлено: складністю справи; важливістю справи для Клієнта; Адвокатом витрачено 2 години часу на аналіз обставин справи; Адвокатом витрачено 5 годин часу на вивчення судової практики та законодавства; Адвокатом витрачено 8 годин часу на складанням тексту позовної заяви;
		- Представництво інтересів Клієнта в п`яти судових засіданнях у справі №320/1056/19  6000 грн.
		- Складення чотирьох заяв та процесуальних документів правового характеру у судовій справі №320/1056/19 - 2400 грн.
		- Дві години консультацій Адвоката, пов`язаних із розглядом судової справи №320/1056/19 - 1200 грн.
		- Підготовка та подання Адвокатом двох адвокатських запитів та отримання необхідних доказів у судовій справі №320/1056/19  1200 грн.
		Відповідно до опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом відповідно до договору від 19.02.2019 №123 у судовій справі №320/1056/19 від 06.08.2019 (а.с.227) Адвокатом виконано наступні роботи:
		- вартість підготовки та подання позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 18 лютого 2019 року громадянину В`єтнаму NGUYEN NGOC SON, прийняте начальником 2-го відіпс впс «Бориспіль» (термінал D)» ОКПП «Київ» ДПС України майором ОСОБА_2 складає 4000 грн., що обумовлено: складністю справи; важливістю справи для Клієнта; Адвокатом витрачено 2 години часу на аналіз обставин справи; Адвокатом витрачено 5 годин часу на вивчення судової практики та законодавства; Адвокатом витрачено 8 годин часу на складанням тексту позовної заяви;
		- представництва інтересів Клієнта в п`яти судових засіданнях у справі №320/1056/19  6000 грн.;
		- складення чотирьох заяв та процесуальних документів правового характеру у судовій справі №320/1056/19 - 2400 грн.;
		- дві години консультацій Адвоката, пов`язаних із розглядом судової справи №320/1056/19 - 1200 грн.;
		- підготовка та подання Адвокатом двох адвокатських запитів та отримання необхідних доказів у судовій справі №320/1056/19  1200 грн.
		Позивачем було сплачено Адвокату ОСОБА_4 гонорар у розмірі 14800,00 грн., що підтверджується квитанцією ПриватБанку №0.0.1435095353.1 від 14.08.2019 на суму 14800,00 грн. (а.с.231).
		Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		09.09.2019 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача від 06.09.2019 б/н, який з розміром заявлених витрат на правничу допомогу не погоджується. Вважає його неспівмірним з фактично виконаними роботами (наданими послугами), зважаючи на незначну складність даної справи та практику розгляду справ Київським окружним адміністративним судом такої категорії справ за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому звертає увагу, що позивач не пояснює у чому полягає важливість справи для нього, а просте твердження про подібне не є його обґрунтуванням. Враховуючи, що справа на думку відповідача є нескладною, то вважає час, затрачений на складання адвокатом позовної заяви, необґрунтовано завищеним. Крім того, відповідач не вважає детальним опис робіт (наданих послуг) від 06.08.2019, оскільки він не містить переліку назв конкретних процесуальних документів та дати їх складення адвокатом, не вказані дати судових засідань та їх тривалість, у яких брав участь адвокат, не уточнено дати складення адвокатських запитів та стосовно чого вони складались.
		Суд виходить з того, що заявляючи про неспівмірність розміру заявлених витрат на правничу допомогу з фактично виконаними роботами (наданими послугами), обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
		За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. 
		Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд має дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Судом встановлено, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 14800,00 грн. підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.
		Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. 
		Доводи відповідача про те, що розмір витрат є необґрунтованим, не приймається судом до уваги, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
		Твердження відповідача про недостатню деталізацію опису робіт (наданих послуг) є також неприйнятними, оскільки позивачем надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що відображено в акті передачі-прийому послуг (виконаних робіт) від 06.08.2019. 
		На підтвердження фактичного понесення зазначених витрат та їх розміру позивачем надано оригінал квитанції, отримувачем коштів є адвокат ОСОБА_4 , квитанція відповідає вимогам частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджує факт понесення витрат саме у даній справі.
		Посилання відповідача щодо незначної складності даної справи суд відхиляє, адже при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження судом враховано значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі потребу допитувати свідків. При цьому під час розгляду справи відповідачем не висловлювались зауваження щодо форми судочинства, за правилами якої суд вирішив здійснювати розгляд справи та не заявлялось жодних клопотань з цього приводу. 
		За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, суд вважає за необхідне задовольнити заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14800,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Щодо витрат позивача, пов`язаних із залученням перекладача в розмірі 2800,00 грн., суд зазначає таке.
		Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням перекладачів.
		Відповідно до частини третьої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.
		У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом (частина четверта статті 137 Кодексу адміністративного судочинства).
		Згідно із частиною п`ятою статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
		Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг) (частина шоста статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України).
		У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Відповідно до частини восьмої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
		Суд зазначає, що з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, у судовому засіданні 06.08.2019 в якості свідка був допитаний позивач у справі - ОСОБА_1 (за згодою).
		Оскільки позивач не володіє українською мовою, під час допиту позивача у судовому засіданні, а також для здійснення перекладу під час судового засідання 06.08.2019 був залучений перекладач з в`єтнамської мови ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особа якого судом встановлена за посвідкою на постійне проживання, виданої 12.05.2017 року (а.с.186-188).
		Згідно наданої представником позивача розписки від 06.08.2019 вбачається, що ОСОБА_13 отримав від ОСОБА_1 2800,00 грн. за надані ОСОБА_13 послуги перекладача з в`єтнамської мови на українську мову під час допиту ОСОБА_1 в судовому засіданні 06.08.2019 у справі №320/1056/19.
		Суд вважає розмір витрат на оплату послуг залученого стороною перекладача у судовому засіданні співмірним із складністю відповідних послуг, її обсягом та часом, витраченим ним на надання послуг перекладача, адже судове засідання 06.08.2019, на якому перекладачем позивачу надавались послуги з перекладу з в`єтнамської мови на українську мову, в тому числі під час допиту позивача як свідка, тривало 2 години 48 хвилин, що підтверджується протоколом судового засідання від 06.08.2019.
		Оскільки відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на оплату робіт (послуг) перекладача, та приймаючи до уваги, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами, суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на оплату робіт (послуг) перекладача.
		За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем розміру понесених витрат на послуги перекладача та співмірність його розміру із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд вважає за необхідне задовольнити заяву про відшкодування витрат, пов`язаних із залученням перекладача, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, та стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних із залученням перекладача у розмірі 2800,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Отже, загальний розмір судових витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи, а саме витрат на сплату судового збору у розмірі 768,40 грн., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14800,00 грн. та витрат, пов`язаних із залученням перекладача у розмірі 2800,00 грн., які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 18368,40 грн.
		Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
		2. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 18.02.2019, прийняте заступником начальника відділу-начальником 2-го відіпс впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (термінал D)" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України майором ОСОБА_2 , щодо громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ).
		3. Стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на користь громадянина Соціалістичної Респібліки В`єтнам ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) 61400,00 грн. (шістдесят одну тисячу чотириста грн. 00 коп.) на відшкодування завданої моральної шкоди. 
		4. Стягнути на користь громадянина Соціалістичної Респібліки В`єтнам ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) судові витрати у сумі 18368,40 грн. (вісімнадцять тисяч триста шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень  Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (ідентифікаційний код: відсутній, місцезнаходження: 08307, Київська обл., м. Бориспіль).
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд. 
		 
		Повний текст рішення складено 27.12.2019 р.
		 
		 
		Суддя Кушнова А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...