Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/357/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; прокуратури.
Надіслано для оприлюднення: 28.12.2019. Зареєстровано: 29.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 28.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/29081/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		28 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №460/357/19
		адміністративне провадження №К/9901/29081/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №460/357/19
		за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 
		до прокуратури Рівненської області, 
		про визнання відмови протиправною і зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		за касаційною скаргою прокуратури Рівненської області
		на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Кошмелюк Т.О.)
		і на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року
		(прийняту у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гудима Л.Я., Гуляка В.В.).
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у лютому 2019 року звернулися з адміністративним позовом до прокуратури Рівненської області, в якому просили: 
		 
		- визнати протиправною відмову відповідача щодо прийняття постанови, передбаченої частиною першою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»; 
		 
		- зобов`язати прокуратуру Рівненської області прийняти відповідно до частини першої статті 12 вказаного Закону постанову про визначення позивачам розміру шкоди у зв`язку із закриттям кримінального провадження постановою відповідача від 8 листопада 2018 року.
		 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначають, що листом відповідача від 6 лютого 2019 року №15-1611-18 їм було відмовлено у прийнятті постанови про визначення розміру шкоди, заподіяної позивачам незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, відстороненням від роботи, обшуками тощо та роз`яснено необхідність звернення з такою заявою до органів, що проводили досудове розслідування, а саме, до Управління Служби безпеки України в Житомирській області та Рівненського відділу поліції Головного управління Національної Поліції в Рівненській області. Позивачі вказують, що мають право на таке відшкодування відповідно до статей 1, 2, 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому вказану відмову вважають протиправною.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 13 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, позов задовольнив повністю. Визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури згідно із заявою позивачів від 17 січня 2019 року та зобов`язав прокуратуру Рівненської області прийняти відповідні постанову. 
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що оскільки прокуратура Рівненської області 8 листопада 2018 року прийняла постанову, якою закрила кримінальне провадження №42018060000000049 щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю у їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, то вона зобов`язана була надіслати позивачам повідомлення з роз`ясненням порядку відшкодування шкоди та прийняти постанову про визначення розміру такої шкоди у місячний термін з дня їх звернення. Проте відповідач цього обов`язку не виконав, обмежившись лише письмовим роз`ясненням, чим допустив протиправну бездіяльність щодо позивачів.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
		 
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 
		 
		Скаржник вважає, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, а саме статтю 38 Кримінального процесуального кодексу України (далі - «КПК України»), статті 4, 9, 17, 244, 245, 308, 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), статтю 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР (далі також - «Закон»), пункт 11 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41 (далі - «Положення»). 
		 
		Так, відповідач вказує, що в спірних правовідносинах виконував не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції, а тому цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Також прокуратура Рівненської області зауважує, що не відноситься до органів, що здійснюють дізнання і досудове слідство, а тому відповідно до статті 12 Закону у відповідача відсутній обов`язок визначати розмір шкоди на підставі цієї норми. Крім того, скаржник вважає, що суди безпідставно вийшли за межі позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність прокуратури Рівненської області, оскільки такий спосіб, на думку відповідача, не призводить до захисту порушених прав позивачів. Окрім іншого, скаржник зазначає про неможливість подання громадянами колективної заяви для визначення розміру шкоди, відшкодування якої передбачено Законом та Положенням. 
		 
		У відзиві на касаційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Спростовуючи аргументи відповідача посилається на таке. 
		 
		Стосовно того, що цю справу не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства, ОСОБА_1 зазначає, що згідно правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/2004/18 і у Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6рп/2001, органи прокуратури виконують владні процесуальні функції лише під час здійснення досудового розслідування. Однак після закриття кримінального провадження прокурор здійснює владні управлінські функції, оскільки порядок його дій визначається не КПК України, а положеннями Закону.
		 
		Щодо повноважень прокуратури Рівненської області виносити постанову за наслідками розгляду заяви про відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування, ОСОБА_1 зазначає, що ці повноваженні передбачені пунктом 11 Положення та частиною першою статті 12 Закону, з аналізу яких випливає, що оскільки прокурор закрив кримінальне провадження, то саме він має повноваження визначати розмір завданої шкоди та виносити відповідну постанову. 
		 
		Що стосується інших доводів скаржника, то ОСОБА_1 повністю погоджується з мотивами їх спростування, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.
		 
		Позивач ОСОБА_2 відзиву на касаційну скаргу не подав. 
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 12 квітня 2018 року прокуратурою Житомирської області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - «ЄРДР») за №42018060000000049 і розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - «КК України»).
		 
		Постановою заступника прокурора Житомирської області 12 квітня 2018 року доручено проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні слідчому відділу Управління Служби безпеки України в Житомирській області (далі - «УСБУ в Житомирській області»).
		 
		16 травня 2018 року у місті Рівному працівники УСБУ в Житомирській області затримали у порядку статті 208 КПК України ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яких було доставлено у місто Житомир та поміщено до ізолятора тимчасового тримання Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - «Житомирський ВП ГУНП в Житомирській області»).
		 
		Слідчим слідчого відділу УСБУ в Житомирській області 17 травня 2018 року оголошено позивачам підозру у скоєнні ними кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
		 
		Постановою прокурора прокуратури Житомирської області 22 червня 2018 року визначено місцем проведення досудового розслідування кримінального правопорушення територію Рівненської області та проведення досудового розслідування дорученого слідчому відділу прокуратури Рівненської області.
		 
		30 липня 2018 року постановою прокурора Рівненської місцевої прокуратури Рівненської області визначено підслідність кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України у кримінальному провадженні №42018060000000049, за прокуратурою Житомирської області.
		 
		Постановою першого заступника прокурора Житомирської області 8 серпня 2018 року доручено проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні слідчому відділу УСБУ в Житомирській області.
		 
		27 серпня 2018 року постановою заступника Генерального прокурора визначено підслідність у кримінальному провадженні №42018060000000049 за слідчими слідчого відділу Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - «Рівненський ВП ГУНП в Рівненській області»). Кримінальне провадження №42018060000000049 направлене для організації подальшого досудового розслідування до прокуратури Рівненської області.
		 
		Постановою прокуратури Рівненської області 8 жовтня 2018 року визначено групу прокурорів, які здійснюють нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018060000000049.
		 
		8 листопада 2018 року постановою прокуратури Рівненської області кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 12 квітня 2018 року за №42018060000000049 за підозрою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю у їх діях складу вказаного кримінального правопорушення.
		 
		18 січня 2019 року до прокуратури Рівненської області надійшла заява позивачів про «додаткове прийняття рішення щодо відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування».
		 
		Відповідач листом від 6 лютого 2019 року №15-1611-18 роз`яснив позивачам, що оскільки досудове розслідування проводилось слідчим відділом УСБУ в Житомирській області та Рівненським ВП ГУНП в Рівненський області, то з відповідною заявою позивачам необхідно звертатися до органу досудового розслідування.
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
		 
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Статтею 56 Основного Закону України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Приписами статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		 
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
		 
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Згідно з пунктом другим частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		 
		Відповідно до статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
		 
		1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
		2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
		3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
		4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;
		5) моральна шкода.
		 
		Частиною першою статті 11 Закону передбачено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		 
		За приписами статті 12 Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
		 
		У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		 
		Відповідно до пункту 4 Положення завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		 
		Пунктом 6 Положення визначено, що громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у пункті 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
		 
		Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.
		 
		Пункт 11 Положення визначає, що для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:
		 
		1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;
		2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;
		3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення (п. 11 Положення).
		 
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що відповідач у спірних правовідносинах виконував не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції, Верховний Суд зазначає таке. 
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. 
		 
		Тобто Конституційний Суд України в цьому рішенні дійшов висновку, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
		 
		Як вірно зазначив ОСОБА_1 , досудове розслідування закінчується, зокрема, закриттям кримінального провадження, що передбачено пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України. Відтак, враховуючи роз`яснення Конституційного Суду України, після закриття провадження прокурор припиняє виконувати владні процесуальні функції, що передбачені КПК України. 
		 
		Натомість в силу статті 12 Закону прокуратура наділена функціями з прийняття постанови про визначення розміру відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону. Ці функції не пов`язані з повноваженнями прокурора, визначеними КПК України, а тому мають характер публічно-владних управлінських функцій. 
		 
		Оскільки прокуратура є суб`єктом владних повноважень, який Законом наділений повноваженнями на виконання публічно-владних управлінських функцій, то цей спір відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, статті 19 КАС України належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
		 
		Викладена позиція щодо належності спору до юрисдикції адміністративних судів підтверджується висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №822/1720/16.
		 
		Також суди вірно зазначили, що предметом цього позову є не стягнення коштів чи незгода із постановою прокурора, а його протиправна бездіяльність щодо прийняття постанови про визначення розміру шкоди, завданої позивачам, тому на такий спір поширюється юрисдикція адміністративного суду, а не цивільного чи кримінального.
		 
		Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на таке. 
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що одночасно з винесенням постанови про закриття кримінальної справи за відсутністю в діях позивачів складу кримінального правопорушення прокуратурою Рівненської області не направлено їм повідомлення з роз`ясненням порядку відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування.
		 
		Відтак Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відповідач порушив вимоги частини першої статті 11 Закону та пункт 6 Положення, які встановлюють обов`язок направляти таке повідомлення.  
		 
		Враховуючи те, що прокуратурою Рівненської області прийнято постанову, якою закрито кримінальне провадження №42018060000000049 стосовно позивачів у зв`язку з відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, то позивачі правомірно звернулися до відповідача із заявою про відшкодування шкоди, керуючись положеннями пункту другого частини першої статті 2 Закону, яку відповідач повинен був розглянути та прийняти відповідну постанову, як це передбачено частиною першою статті 12 Закону.
		 
		Натомість відповідач свій обов`язок не виконав, обмежившись письмовим роз`ясненням, в якому, окрім іншого зазначив, що у разі незгоди з «цією відповіддю», позивачі мають право оскаржити її в порядку Закону України «Про звернення громадян». 
		 
		Також Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивачі помилково ототожнили роз`яснення відповідача із рішенням про відмову у прийнятті постанови про відшкодування шкоди, тому суди вірно визначили ефективний засіб юридичного захисту у цьому спорі, визнавши протиправною бездіяльність (а не відмову) прокуратури Рівненської області щодо неприйняття постанови про відшкодування шкоди на підставі заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 17 січня 2019 року та зобов`язавши відповідача прийняти відповідну постанову.
		 
		Що стосується доводів скаржника про те, що позивачі звернулися до відповідача з колективною заявою про прийняття рішення про відшкодування шкоди, що не передбачено Законом, то Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ні Положенням, ні Законом не заборонено подавати спільну заяву підозрюваними, стосовно яких прийнято одну постанову про закриття кримінального провадження з аналогічних підстав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Отже, враховуючи встановлені обставини та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Окрім іншого, позивач ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу заявив клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. На підтвердження витрат надав копію договору (без номеру) про надання правової (правничої) допомоги від 20 травня 2018 року та копію акту виконаних робіт від 12 листопада 2019 року. 
		 
		Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		 
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		 
		Для цілей розподілу судових витрат:
		 
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		 
		Частиною дев`ятою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		 
		Колегія суддів зауважує, що додані до відзиву на касаційну скарги копії договору про надання правової (правничої) допомоги від 20 травня 2018 року та акту виконаних робіт від 12 листопада 2019 року жодним чином не засвідчені. Крім того, в договорі та акті не зазначено будь-яких реквізитів справи, в якій надавалася правова допомога на підставі договору від 20 травня 2018 року, а також не зазначено час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). 
		 
		Отже, Верховний Суд вважає подані документи недостатніми для підтвердження понесених витрат на правову допомогу, які просить відшкодувати ОСОБА_1 .
		 
		Відтак, враховуючи викладене та результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу прокуратури Рівненської області залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		 
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...