Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.001406 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.12.2019. Зареєстровано: 29.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 28.12.2019
Номер судового провадження: К/9901/29993/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		28 грудня 2019 року 
		Київ
		справа №1.380.2019.001406
		адміністративне провадження №К/9901/29993/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
		суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., 
		розглянув у порядку письмового провадження
		касаційну скаргу адвоката Мацепури Валерія Степановича в інтересах ОСОБА_1 
		на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року (головуючий суддя  Кухар Н.А.)
		і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (головуючий суддя  Сеник Р.П., судді  Онишкевич Т.В., Хобор Р.Б.)
		у справі №1.380.2019.001406
		за позовом ОСОБА_1 
		до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
		про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		 
		І. Історія справи
		 
		ОСОБА_1 27 березня 2019 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також  « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), в якому просив: 
		 
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним повного розрахунку при звільненні  невиплати позивачу в день виключення зі списків частини 19 червня 2018 року компенсації за неотримане речове майно;
		 
		- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 червня 2018 року до 24 жовтня 2018 року.
		 
		Також у позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити строк звернення до суду, пропущений, на думку позивача, з поважних причин. 
		 
		Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача подав клопотання про залишення цього позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. 
		 
		Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 9 липня 2019 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду і, задовольнивши відповідне клопотання відповідача, залишив позовну заяву без розгляду. 
		 
		Ця ухвала залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року.
		 
		Приймаючи зазначені судові рішення, суди мотивували їх тим, що позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 і знято з усіх видів забезпечення 19 червня 2018 року у зв`язку зі звільненням з військової служби. Водночас виплата компенсації за речове майно йому здійснена лише 24 жовтня 2018 року, що ОСОБА_1 не заперечується. Тобто позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на вчасне проведення з ним повного розрахунку з моменту отримання нарахованих сум компенсації за речове майно, а саме 24 жовтня 2018 року. Не дивлячись на це, він звернувся до суду лише 27 березня 2019 року, тобто після спливу встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку. Водночас обставини, на які посилався позивач, суди не визнали поважними. 
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , діючи в інтересах позивача, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права. 
		 
		Неправильне застосування норм матеріального права обґрунтовує тим, що залишення позову без розгляду свідчить про обрання судами неефективного способу захисту, що не відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також вказує на порушення його права на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 55 Конституції України.
		 
		Порушення норм процесуального права скаржник пов`язує з тим, що суди необґрунтовано дійшли висновку про неповажність зазначених ним причин пропуску строку звернення до суду. 
		 
		Так, ОСОБА_1 вказує на те, що не звертався до суду з цим позовом, оскільки очікував результатів розгляду іншої справи - №813/4578/17, в якій оскаржував наказ від 30 листопада 2017 року про звільнення з військової служби і розраховував на те, що буде поновлений на службі. З огляду на це вважав недоцільним звертатися з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні до прийняття судового рішення у справі №813/4578/17, оскільки у разі задоволення позову йому б довелося повертати отримані кошти.
		 
		До того ж зауважує, що окрім справи №813/4578/17, на розгляді в суді перебувала справа №813/3313/18, в якій він оскаржував накази відповідача від 26 травня 2018 року і від 19 червня 2018 року «По особовому складу» в частині виключення позивача з 19 червня 2018 року зі списків особового складу Львівського прикордонного загону та всіх видів забезпечення. ОСОБА_1 вказує, що лише під час судового розгляду справи №813/3313/18 він дізнався про те, що 28 січня 2019 року у справі №813/4578/17 судом апеляційної інстанції була прийнята постанова, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про скасування наказу, яким позивача звільнено з військової служби. 
		 
		Крім того, скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що не мав процесуальної можливості в ході розгляду справи №813/3313/18 змінити вимогу з виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на вимогу виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Викладені обставини ОСОБА_1 вважає поважними причинами для поновлення йому строку звернення до суду з позовом про зобов`язання відповідача виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу Львівський прикордонний загін повністю погоджується з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції та викладеними у них мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. 
		 
		Ознайомившись з доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.
		 
		ІІ. Мотиви Верховного Суду
		 
		Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  «КАС України») визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		 
		Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		 
		Так, згідно частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі  «КЗпП України») працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення  в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		 
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		 
		Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
		 
		Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
		 
		У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
		 
		Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
		 
		Аналогічна позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в тому числі затримки у виплаті грошової компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №813/1001/17 та від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а. 
		 
		Дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків.
		 
		Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
		 
		Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
		 
		Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
		 
		Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними передбачених КАС України процесуальних дій. 
		 
		Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними і після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		 
		Судами встановлено, що наказами начальника 7 карпатського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26 травня 2018 року №136-ос та від 19 червня 2018 року №157-ос «По особовому складу» позивача виключено із списків особового складу загону та з 19 червня 2018 року знято з усіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.
		 
		Виплата компенсації за речове майно здійснена ОСОБА_1 24 жовтня 2018 року, що позивачем не заперечується. 
		 
		Отже, необхідно погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права з моменту отримання нарахованих сум, а саме 24 жовтня 2018 року. Відтак відлік процесуального строку, протягом якого позивач мав право на звернення до суду з цим позовом почався 25 жовтня 2018 року і закінчився 25 січня 2019 року. Проте, позовну заяву ОСОБА_1 подав лише 27 березня 2019 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
		 
		Представник позивача стверджував, що позивач не мав процесуальної можливості звернутись до суду з цією позовною заявою, оскільки на розгляді в суді перебувала справа №813/3313/18 за його позовом до Львівського прикордонного загону про визнання протиправними і скасування наказів по особовому складу, виплату позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Так, позивач вважав, що у справі, що розглядається (№1.380.2019.001406) і справі №813/3313/18 однаковий предмет спору, а тому він був позбавлений можливості вчасно звернутися до суду.
		 
		Однак, суди дослідили, що у справі №813/3313/18 предметом позову було визнання протиправними і скасування наказів від 26 травня 2018 року №136-ос та від 19 червня 2018 року №157-ос «По особовому складу» в частині виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 19 червня 2018 року, а також зобов`язання Львівського прикордонного загону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що перебування на розгляді справи №813/3313/18 не було перешкодою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки у справі №813/3313/18 і цій справі (№1.380.2019.001406) різні предмети спору.
		 
		Суд касаційної інстанції відхиляє аргументи скаржника про те, що його сподівання на позитивний результат розгляду іншої справи (№813/4587/17) і поновлення його на службі є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки ці обставини не є об`єктивно непереборними або такими, що пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
		 
		Крім того, необхідно звернути увагу на те, що право особи на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передбачено статтею 117 КЗпП України і його реалізація не залежить від успішності оскарження рішень суб`єкта владних повноважень про звільнення військовослужбовця та/чи виключення його зі списків особового складу.
		 
		Враховуючи те, що інших поважних причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
		 
		Відповідно частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		 
		Отже, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про необхідність залишення позову без розгляду.
		 
		Викладеним також підтверджується необґрунтованість доводів скаржника про позбавлення його доступу до суду та неефективний спосіб захисту його прав.
		 
		Так, Верховний Суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»). Застосоване у цій справі обмеження мало законну мету, а співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою Верхровний Суд вважає пропорційним.
		 
		Отже, враховуючи встановлені судами обставини та викладене правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті з дотримання норм матеріального і процесуального права.
		 
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу адвоката Мацепури Валерія Степановича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………………
		 
		……………………………………
		 
		……………………………………
		 
		Н.М.Мартинюк
		А.В.Жук
		Ж.М.Мельник-Томенко,
		СуддіВерховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...