Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 467/555/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 26.12.2019
Номер судового провадження: 61-17707ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		26 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 467/555/19
		провадження № 61-17707св19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов`язання вчинити дії, визнання кредитного договору розірваним,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2019 року у складі судді Кірімової О. М.та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З.,           Темнікової В. І.,                     
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: визнати недійсною з моменту укладення кредитного договору від 12 вересня     2017 року № F 94.306.71232 (далі кредитний договір), укладеного  між ним та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк», банк) умову пункту 1.10 договору, якою передбачено здійснення позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, визнати недійсною з моменту укладення кредитного договору умову пункту 6.1 вказаного кредитного договору, в частині визначення у графіку щомісячних платежів за кредитним договором комісії, що підлягає сплаті за період з 20 листопада           2017 року по 12 березня 2020 року, яка сплачена у розмірі 12 516,25 грн; зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладання кредитного договору ним платежів, повернувши сплачену ним комісію (різницю) у розмірі 12 505,51 грн на його картковий рахунок у відділення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» № 0413448800; вважати кредитний договір розірваним з 30 березня 2019 року. 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що 12 вересня      2017 року між ним та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 19 900 грн зі сплатою          16,5 процентів річних на суму залишку заборгованості, строком на 30 місяців. При виконанні свого зобов`язання ним було виявлено, що відповідач порушив умови договору. Так, пунктом 1.4 кредитного договору передбачено обов`язок сплати лише 16,5 процентів за користування кредитними коштами, а в графіку щомісячних платежів кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, передбачених пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» включена комісія, яка не прописана в кредитному договорі, та не вказана ні у процентному, ні у грошовому виразі, але є в графіку платежів. Пункт 1.10 кредитного договору взагалі не виконувався відповідачем, а якщо і частково виконаний, то без надання йому належної інформації. На заяву від 20 серпня       2018 року він отримав лист від відповідача від 13 вересня 2018 року                                № 12.14/99830 про необхідність сплати відповідних комісій, згідно затверджених тарифів Банку, що суперечить пункту 3.2.4 договору. 25 січня 2019 року ним направлено відповідачу вимогу про здійснення коригування кредитного зобов`язання, однак відповіді на цю вимогу не було надано. 14 березня 2019 року ним направлено повідомлення про розірвання кредитного договору, в зв`язку з невиконанням банком умов договору, однак відповідачем проігноровано вказане повідомлення та не надано інформації, яку просив позивач, чим знову порушив пункт 1.10 договору. Після детального вивчення кредитного договору, який складено недопустимим для читання шрифтом та підрахунком сплачених коштів за споживчим кредитом, він дійшов висновку про порушення його прав як споживача. У пункті 5.7 договору вказана орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, яка складає 21 722,40 грн, однак станом на 20 квітня 2019 року, згідно з квитанціями ним вже сплачено           34 190 грн та переплачено не вказану у договорі комісію у розмірі 12 516,25 грн. На момент складання договору в графіку погашення платежів банком не вказано загальну суму переплати по кредиту, що ускладнює можливість самостійно порахувати суму кредитного договору. У зв`язку із зазначеним ним самостійно зроблено розрахунки платежів за кредитним договором, на підставі яких він вважає, що кредитне зобов`язання виконано ним 20 липня 2018 року. Посилаючись на викладене та на те, що ПАТ «Ідея Банк» незаконно вказало у графіку платежів за кредитним договором розмір сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, а послуги вказані у пункті 1.10 взагалі не виконано, безпідставно нараховано та сплачено комісію в сумі 12 516,30 грн фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням частини першої статті                18 Закону України «Про захист прав споживачів», просив суд задовольнити позов.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Арбузинський районний суд Миколаївської області рішенням від 25 липня            2019 року відмовив у задоволенні позову.
		Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що  до підписання кредитного договору позивачу в письмовій формі була надана вся інформація про умови кредитування, а отримання банком плати за обслуговування кредиту не суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування». Отримання банком плати за обслуговування кредиту не суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки щомісячна плата в розмірі                        2,8500 процентів за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно від початкової суми кредиту встановлена за надання послуг позичальнику за кредитним договором, а тому відсутні підстави для визнання оспорюваного позивачем договору у вказаній частині недійсним.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Миколаївський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2019 року рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2019 року залишив без змін.
		Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому також виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку що позичальник був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, які банк має право встановлювати у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволені позову.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
		 
		У вересні 2019 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 липня         2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 вересня              2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій недоведеності того, що на виконання вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка відсилає до Закону України «Про споживче кредитування», ПАТ «Ідея Банк» перед укладенням кредитного договору надав позичальнику в письмовій формі інформацію, про умови кредитування з подальшим їх викладенням у змісті кредитного договору та одержав про це письмове підтвердження з наявним особистим його підписом, у якій мало б бути викладено інформаційні умови, які позичальник мав би розуміти підписуючи договір, а саме розрахунок та інші додатки до нього. З вини банку він не міг знати як до, так і на час підписання кредитного договору, наявності у нього прихованих умов, оскільки кредитор приховав від нього повну та достовірну інформацію про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги, які він мав би розуміти, підписуючи кредитний договір. Сума 41 622,43 грн не озвучувалася та не прописувалася ні в кредитному договорі, ні в паспорті споживчого кредиту, який він підписав. 
		 
		У жовтні 2019 року ПАТ «Ідея Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що законодавством передбачено право кредитора на отримання плати за обслуговування кредиту, оскільки таке право передбачене Законом України «Про споживче кредитування», а тому відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору в цій частині та, відповідно, недійсним в цілому.
		 
		У листопаді 2019 року  ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ПАТ «Ідея Банк» на касаційну скаргу, в якому посилався на те, що інформації до укладення кредитного договору він не отримував, а підпис на паспорті споживчого кредиту він поставив разом з підписанням кредитного договору, однак примірник цього паспорту чи його додатки йому не надавалися. Паспорт споживчого кредиту наданий був лише під час судового розгляду цієї справи, а додаток № 2 (яким встановлено плату за обслуговування кредиту) до нього не був наданий ні йому, ні суду. За період дії кредитного договору він не отримав послуги передбачені пунктом 1.10 кредитного договору, а тому відповідач незаконно нараховував йому комісію за обслуговування кредиту. Банк безпідставно посилався на відсутність у нього права на справедливий судовий захист. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		17 жовтня 2019 року справа № 467/555/19 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами встановлено, що 12 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 19 900 грн зі сплатою 16,5 процентів річних на суму залишку заборгованості, строком на 30 місяців - до 12 березня 2020 року.
		 
		За змістом пункту 1.10 кредитного договору позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, встановлених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, який передбачено пунктом 6.1 кредитного договору.
		 
		Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить              9,50 процентів, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 16,5000 процентів.
		 
		Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в         30 щомісячних внесках включно до 20 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюються на транзитний рахунок                               № НОМЕР_1 в банку, МФО 336310 з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати простроченої заборгованості кредиту за договором; 2) для погашення нарахованої заборгованості за договором, строк сплати якої не минув; 3) для сплати штрафних санкцій (пені) згідно з пунктом 3.3.1 цього договору; 4) для погашення іншої заборгованості (в тому числі дострокове погашення заборгованості за кредитом).
		 
		Згідно з пунктом 5.1. кредитного договору позичальник заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в даній угоді та кредитній справі клієнта у банку), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту, є достовірними і відповідають дійсності; кредит одержується ним на поточні потреби та не пов`язаний із підприємницькою діяльністю; банк перед укладенням угоди повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу даної угоди вручено йому банком при підписанні даної угоди; умови даної угоди та договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.
		 
		Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що цей договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
		 
		У пункті 5.7 кредитного договору зазначено, що згідно з Законом України «Про споживче кредитування» реальна річна ставка складає 123,6000%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладення договору складає 21 722,4300 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов`язань, відповідно до пункту 2.1 цього договору та за дії процентної ставки, вказаної в пункті 1.4 договору.
		 
		Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма) міститься в Паспорті споживчого кредиту, який особисто підписано позичальником 12 вересня 2017 року.
		 
		Із змісту вказаного документа встановлено, що процентна ставка процентів річних 16,5000 змінювана, плата за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,8500 процентів щомісячно, реальна річна процентна ставка -123,6000. Крім того, позичальник підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Також, підтверджено отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі, суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі, в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України).
		 
		Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
		За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
		Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
		Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
		Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року                                     № 49затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.
		 
		Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і                                               10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
		 
		Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
		 
		У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування», оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування  при укладенні спірного договору, при цьому судами встановлено, що позичальник ознайомився з паспортом споживчого кредиту         12 вересня 2017 року, що підтверджується його підписом. Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що з вини банку позичальник не міг знати як до, так і на час підписання кредитного договору, наявності у нього прихованих умов, оскільки кредитор приховав від нього повну та достовірну інформацію про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги, які він мав би розуміти, підписуючи кредитний договір, спростовуються вищезазначеними обставинами.
		 
		Отже, матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам закону. Тобто доводи касаційної скарги про недійсність умов кредитного договору з підстав заявлених в позовній заяві не знайшли свого підтвердження. 
		 
		Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
		 
		Проаналізувавши підстави звернення до суду, норми законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, положення оспорюваного позивачем договору, Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції яка діяла до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (набрав чинності 10 червня        2017 року)на яку посилався позивач як на підставу задоволення позову, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент укладення спірного договору діяла інша правова норма, яка підлягає застосуванню. Тобто вказані посилання заявника є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, які регулюють спірні правовідносини.  
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 липня         2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 вересня             2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...