Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 368/519/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 27.12.2019
Номер судового провадження: 61-48036ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 грудня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 368/519/18
		провадження № 61-48036св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		ОСОБА_1 у квітні 2018 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідача на її користь суму заборгованості за договором позики у розмірі 1 904 730, 00 грн, інфляційні втрати - 123 876, 77 грн та судовий збір - 8 810, 00 грн.
		Також ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідача у праві виїзду за межі України до дати повного виконання судового рішення.
		Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що достеменно відомо, що відповідач має намір виїхати за межі України з метою подальшого ухилення від виконання значних за розмірами грошових зобов`язань перед численними кредиторами, у тому числі з метою невиконання зобов`язань за договором позики, укладеним між ними 22 січня 2014 року.
		Вважала, що виїзд боржника за межі України істотно ускладнить виконання судового рішення, адже, зумовить необхідність здійснення її пошуку за межами України, що стане зайвим тягарем з тривалим строком виконання, а також змусить застосувати складні міжнародні юридичні формальності для виконання судового рішення, зокрема, визнання судового рішення та надання дозволу на його виконання органами юстиції іноземної держави. На переконання позивача, виконання рішення суду на території іноземної держави зумовить також значні витрати на переклад документів з української на іноземну мову, витрати на правову допомогу для підготовки та ведення справи щодо визнання іноземного рішення.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 03 липня 2018 року заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 задоволено. Забезпечено позов шляхом тимчасового обмеження громадянці України ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до дати повного виконання судового рішення у справі № 368/519/18.
		Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що заходи забезпечення позову застосовуються з урахуванням вимог необхідності, достатності та є співмірними із заявленими позовними вимогами.
		Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 03 липня 2018 року скасовано. Постановлено нову ухвалу. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що у статті 150 ЦПК України не передбачено такого виду забезпечення позову як тимчасове обмеження особи у виїзді за межі України. Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Застосування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України можливе у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього обов`язків рішенням суду, яке набрало законної сили.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційні скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року та залишити в силі ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 03 липня 2018 року.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права. Заявник зазначає, що під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі суд не врахував усіх обставин справи та не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Вважає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, викладені у частинах першій та другій статті 149, пункті 10 частини першої, частині третій статті 150, частин другій статті 441 ЦПК України.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що не ухиляється від виконання рішення у справі, оскільки таке ще не ухвалено.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, необхідні для розгляду касаційної скарги.
		За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
		Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
		За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви та розгляду її судами першої та апеляційної інстанцій) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
		Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.
		У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
		Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.
		Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
		Положеннями статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (у редакції, чинній на момент звернення до суду із заявою про забезпечення позову) передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
		Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що згаданий Закон передбачає декілька підстав та умов, за яких можливе обмеження права громадянина України на виїзд за кордон, серед яких відсутня така підстава як забезпечення позову у цивільній справі. У статті 150 ЦПК України також відсутній такий вид забезпечення позову як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд зробив обґрунтовані висновки, дослідивши питання можливості застосування такого виду забезпечення позову як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон.
		Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.
		Щодо клопотання заявника про розгляд справи з викликом сторін
		Заявник у касаційній скарзі також просила здійснювати розгляд справи за її участі.
		Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Зважаючи на наведені правила та те, що процесуальним законом не передбачено можливість виклику сторін для участі у розгляді справи касаційним судом під час попереднього судового засідання, яке проводиться у порядку письмового провадження, Верховний Суд визнає клопотання заявника таким, що не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		А. С. Олійник
		 
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...