Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/11256/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 27.12.2019
Номер судового провадження: 61-28098ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 грудня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 686/11256/16-ц
		провадження № 61-28098св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Управляюча муніципальна компанія «Центральна», Міське комунальне підприємство «Хмелницьктеплокомуненерго»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2017 року у складі судді Стефанишина С. Л. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Пастощука М. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому після уточнення вимог просила стягнути солідарно у відшкодування збитків, заподіяних внаслідок залиття квартири, з ОСОБА_2 - у розмірі 3 528,42 грн, ОСОБА_3 - у розмірі 1 764, 21 грн та ОСОБА_4 - у розмірі 1 764, 21 грн, разом у розмірі 7 056, 84 грн. Також просить відшкодувати моральну шкоду з ОСОБА_2 у розмірі 2 500, 00 грн, ОСОБА_3 - у розмірі 1 250, 00 грн, ОСОБА_4 - у розмірі 1 250, 00 грн.
		Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . 30 березня 2016 року з вини відповідачів, які є співвласниками квартири АДРЕСА_3   у цьому ж будинку, відбулося залиття її квартири. Причиною залиття належної позивачу квартири є витік гарячої води з системи опалення, у зв`язку з цим житлове приміщення позивача потребує відновлювального ремонту вартістю 5 183, 00 грн. Разом з цим, позивач зазнала додаткові витрати на оплату послуг експерта у розмірі 1 500, 00 грн та чистку килимових доріжок у розмірі 373, 84 грн. Через залиття квартири позивача, понесення незапланованих витрат і порушення звичного життєвого ритму вона зазнала душевних страждань, а тому, на її переконання, їй має бути відшкодована завдана моральна шкода.
		Стислий виклад заперечень відповідачів
		Міське комунальне підприємство «Хмельницьктеплокомуненерго» (далі - МКП «Хмельницьктеплокомуненерго») у задоволенні позову просило відмовити. Зазначає, що залиття квартири позивача сталося внаслідок витоку теплоносія з крану випуску повітря, який встановлений на приладі опалення у квартирі АДРЕСА_3 . Отже, обов`язок із утримання квартир покладений на їх власників, а тому підприємство не зобов`язано відшкодовувати заподіяну шкоду.
		Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні. Зазначили, що складені комісією МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» акти про залиття квартири позивача не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки не містять відомостей про дату та обставини, за яких сталося таке залиття, не зазначено площу пошкоджених внаслідок залиття стін, підлоги та стелі, не встановлені причини залиття квартири позивача. Зазначені акти не затверджені керівником МКП «Хмельницьктеплокомуненерго», а тому не можуть бути належними доказами. Відповідачі вважають, що позивачем не надано доказів того, що залиття сталося з їх вини та їх дії перебувають у прямому причинному зв`язку з наслідками залиття квартири позивача.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування заподіяних збитків у розмірі 2 917, 50 грн, відшкодовано моральну шкоду у розмірі 2 000, 00 грн, судові витрати 770, 70 грн та судовий збір у розмірі 225, 60 грн, разом стягнуто 5 913, 80 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 1 458, 75 грн з кожного на відшкодування майнових збитків та відшкодовано моральну шкоду у розмірі по 1 000, 00 грн з кожного, судові витрати 770, 70 грн та судовий збір рівними частками у розмірі 225, 60 грн, разом стягнуто 5 913, 80 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		Суд першої інстанції у своїх висновках керувався тим, що факт залиття квартири позивача АДРЕСА_1 з вини власників квартири АДРЕСА_3 , розташованої у цьому ж будинку, підтверджено висновком за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13 лютого 2017 року № 123/16. Зазначеним висновком визначено вартість ремонтних робіт для усунення заподіяної шкоди внаслідок залиття квартири позивача у розмірі 5 835, 00 грн; встановлено причину залиття квартир - витоки на крані випуску повітря опалення (батареї) у квартирі АДРЕСА_3 . Також суд першої інстанції зробив висновок, що внаслідок залиття квартири позивача їй заподіяна моральна шкода, яку суд визначив у розмірі 1 000, 00 грн з кожного відповідача.
		Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що факт завдання позивачу шкоди неправомірними діями відповідачів та розмір цих збитків доведено. Враховуючи презумпцію вини заподіювача шкоди, суд першої інстанції правомірно поклав на відповідачів обов`язок з відшкодування позивачу завданих збитків відповідно до розмірів їх часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 . За наведених обставин суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про недоведеність її вини у заподіянні позивачу шкоди та недоведеність спричинення моральної шкоди.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		ОСОБА_2 , не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у листопаді 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що суди при вирішенні питання щодо відшкодування збитків зобов`язані були встановити неправомірність дій чи бездіяльності відповідачів, розмір шкоди, причинний зв`язок між протиправними діяннями або бездіяльністю та наявність вини. Однак судами зазначені обставини не встановлено, а тому такі рішення є незаконними. Заявник зазначає, що судові рішення обґрунтовуються актом Житлово-експлуатаційної контори № 1 
		(далі - ЖЕК № 1) та висновком експертизи, однак акт складений зі слів невідомих осіб та на підставі незрозумілих документів, ґрунтується на припущеннях щодо дійсної причини залиття. За таких обставини, на переконання заявника, суди першої та апеляційної інстанцій всупереч нормам процесуального права зазначені докази визнали належними та допустимими. Заявник твердить, що судами не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням майна позивача та проривом крану на системі теплопостачання у квартирі відповідачів, а тому вважає, що матеріали справи не містять доказів вини відповідачів у заподіянні матеріальних збитків позивачу. Також вважає, що судами не встановлено обставин, які можуть свідчити про факт заподіяння позивачу моральної шкоди. Серед іншого, заявник звертає увагу на те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення зробив висновок про стягнення із заявника на відшкодування моральної шкоди 1 000, 00 грн, однак у резолютивній частині рішення присуджено до стягнення 2 000, 00 грн.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
		Відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 у розмірі по ј частині кожен.
		30 березня 2016 року у квартирі АДРЕСА_3 стався витік теплоносія з системи опалення через встановлений на приладі (батареї) кран випуску повітря, внаслідок чого відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 у цьому ж будинку.
		Факт залиття квартири позивача підтверджено актом від 04 квітня 2016 року, затвердженим начальником ЖЕК № 1 ОСОБА_5 , складеним членами комісії: інженером, майстром, слюсарем-сантехніком, з актом ознайомлені мешканці квартир АДРЕСА_6  та №  АДРЕСА_7 у зазначеному будинку.
		Відповідно до висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13 лютого 2017 року № 123/16, складеного судовим експертом Марченковим Григорієм Григоровичем, вартість відновлювального ремонту приміщень квартири АДРЕСА_1 , становить 5 835, 00 грн.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
		У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
		Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.
		Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
		З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
		Факт залиття квартири, власником якої є позивач, з вини відповідачів підтверджується актом залиття від 04 квітня 2016 року, затвердженого начальником ЖЕК № 1 ОСОБА_5 Актом встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_1 відбулось внаслідок витоку теплоносія на крані випуску повітря опалення (батареї), що у квартирі АДРЕСА_3 за цією ж адресою, власниками якої є відповідачі. Зазначений акт у силу статей 58, 59 ЦПК України 2004 року є належним і допустимим доказом, яким спростовуються відповідні посилання касаційної скарги. 
		Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК України 2004 року письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
		Відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Разом з цим вину у завданні шкоди позивачу відповідачами не спростовано.
		Доводи касаційної скарги, що акт від 04 квітня 2016 року не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки складений зі слів невідомих осіб та на підставі незрозумілих документів, зводяться до незгоди із письмовими доказами, оцінка яким надана судами першої та апеляційної інстанцій. Разом з цим слід вважати, що акт є первинним документом, що засвідчує факт певної події, а тому не може ґрунтуватися на інших документах.
		Також не заслуговують на увагу доводи заявника, що у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зроблено висновок про стягнення із заявника на відшкодування моральної шкоди 1 000, 00 грн, однак у резолютивній частині рішення присуджено до стягнення 2 000, 00 грн. Зазначені доводи не впливають на правильне по суті судове рішення, оскільки у наступному абзаці мотивувальної частини зазначеного рішення суд першої інстанції, визначаючи пропорційність задоволених позовних вимог, відповідно до кількості відповідачів та належних їм часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , визначив, зокрема стягнення з відповідача ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 2 000, 00 грн.
		Також Верховним Судом враховано, що відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
		Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
		Отже, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов`язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків.
		Таким чином, встановивши, що позивач довела розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідачів, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачами.
		Відповідачі не спростували належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема на предмет визначення причин залиття квартири позивача, не заявляли та не надали інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є їх процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
		Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Інші доводи касаційної скарги, хоча ґрунтовні і правильні, однак фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
		Доводи заявника зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Аналізуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, врахували принцип повного відшкодування шкоди потерпілому, з`ясували фактичний розмір заподіяних позивачу збитків, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року 
		(далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                            В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...