Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/30/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 26.12.2019
Номер судового провадження: 61-3247ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 грудня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 707/30/17
		провадження № 61-3247св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - Черкаська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаське лісове господарство»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Галина Михайлівна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Пономаренка В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача 
		У січні 2017 року Черкаська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» (далі - ДП «Черкаське лісове господарство») звернулася до суду із позовом про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальною площею 0, 0995 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, Черкаської області, за межами населеного пункту, за кадастровим номером 7124986000:05:001:0198, загальною вартістю 27 064, 00 грн, за ОСОБА_1 , прийнятого 18 листопада 2016 року державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С., індексний номер: 32433889; витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0, 0995 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, Черкаської області. за межами населеного пункту, за кадастровим номером 7124986000:05:001:0198, загальною вартістю 27 064, 00 грн, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2016 року № 3129, на користь держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство».
		Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що спірна земельна ділянка вибула з користування ДП «Черкаське лісове господарство» не з його волі, а тому вона підлягає витребуванню із незаконного володіння ОСОБА_1 як добросовісного набувача на користь держави в особі постійного лісокористувача. Також позивачем зазначено, що незаконність передачі у приватну власність спірної земельної ділянки встановлена рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2014 року у справі № 707/259/14-ц, яке набрало законної сили. Оскільки законом визначено спеціальний порядок скасування рішення про державну реєстрацію прав, підлягає скасуванню в судовому порядку рішення державного реєстратора в особі приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Іващенко Г. М. від 18 листопада 2015 року № 32433889, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано речове право на спірну земельну ділянку.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач у запереченнях зазначила, що позивач обґрунтовує позов рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2014 року у справі № 707/259/14-ц, яким витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку на користь ДП «Черкаське лісове господарство» як земельну лісову ділянку. Однак зазначене не відповідає дійсності, оскільки таке рішення скасовано судом апеляційної інстанції, разом з цим у власності ОСОБА_2 не перебувала земельна лісова ділянка. Також не відповідають дійсності посилання позивача, що спірна земельна ділянка вибула з володіння ДП «Черкаське лісове господарство» поза його волею, оскільки зазначене підприємство погоджувало надання цієї земельної ділянки ОСОБА_2 .
		Стислий виклад заперечень третьої особи ОСОБА_2 
		ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, зазначив, що у його власності ніколи не перебувала земельна лісова ділянка, разом з цим у його власності на підставі державного акта від 24 грудня 2007 року, серії ЯЕ № 633892, перебуває земельна ділянка, площею 0, 0995 га, розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, Черкаської області, за кадастровим номером 7124986000:05:001:0198. Зазначає, що розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 20 грудня 2007 оку № 428 затверджено проект землевідводу та змінено цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення на землю житлової побудови, яку передано у власність ОСОБА_2 . Зазначає, що отримав спірну земельну ділянку як добросовісний набувач, а тому така земельна ділянка не може бути витребувана із незаконного володіння.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що сам факт скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку не тягне за собою юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а позбавлення добросовісного набувача права власності на нерухоме майно без відповідної компенсації суперечить рішенням Європейського суду з прав людини та порушує статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу прокуратури Черкаської області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення. Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:05:001:0198, площею 0, 0995 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, яка належить останній на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2016 року № 3129, на користь держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство». Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальною площею 0, 0995 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, за кадастровим номером 7124986000:05:001:0198, за ОСОБА_1 , винесене 18 листопада 2016 року державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим Олександром Сергійовичем, індексний номер 32433889. Здійснено розподіл судових витрат.
		Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України», не врахував, що таке рішення стосується інших правовідносин. Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15, оскільки висновки цієї постанови могли враховуватися при розгляді цивільної справи про скасування рішень державної влади щодо передачі земельної ділянки у власність, проте не про вирішення спору у цій справі. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що той факт, що в межах провадження у справі, яка розглядається, не вирішується питання про надання ОСОБА_1 компенсації у зв`язку із витребуванням земельної ділянки, не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення у державну власність цього майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний власник, із власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 ЦК України, якою встановлено, що в разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій 27 грудня 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції скасовано помилково. Заявник зазначає, що Черкаська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом в інтересах державного підприємства, що не відповідає положенням частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Суд апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення, зазначив, що оскільки майно витребувано із чужого володіння, то підлягає скасуванню і державна реєстрація права власності на це майно, проте матеріали справи не містять письмових доказів та судами не встановлено, що земельна ділянка набута нею незаконно, судами не встановлено недобросовісність набуття її попередніми власниками. Вважає, що є добросовісним набувачем, а тому земельна ділянка перебуває у її володінні на законних підставах. Зазначає, що суд апеляційної інстанції намагається позбавити власності без виплати компенсації всупереч рішенню ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України».
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У березні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому ДП «Черкаське лісове господарство» просило касаційну скаргу задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначено, що ДП «Черкаське лісове господарство» як попередній користувач спірної земельної ділянки надав згоду на її передачу у власність ОСОБА_2 , разом з цим до зміни її цільового призначення, оскільки така земельна ділянка відносилася до малопродуктивних земель, які не були зайняті насадженнями.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2014 року у справі № 707/259/14 у задоволенні позову прокурора Черкаського району в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , Черкаської РДА, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ДП «Черкаське лісове господарство», про визнання розпорядження незаконним, визнання незаконним державного акта на право власності, скасування його державної реєстрації відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05 грудня 2014 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги прокурора Черкаського району Черкаської області задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 20 грудня 2007 року № 428 в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0, 0995 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0995 га, від 24 грудня 2007 року, серії ЯЕ № 633892, виданий ОСОБА_2 .
		На підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2014 року № 4745 речове право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:05:001:0198, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
		На підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2015 року № 198 речове право власності на спірну земельну ділянку перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 .
		Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18 листопада 2016 року ОСОБА_4 здійснила відчуження на користь ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:05:001:0198, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту. ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно 18 листопада 2015 року, № 32433889.
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2017 року № 77878219 спірна земельна ділянка, площею 0, 0995 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, кадастровий номер 7124986000:05:001:0198, відчужена на користь ОСОБА_1 .
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка на момент здійснення передачі у власність ОСОБА_2 відносилася до категорії земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство».
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
		У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		За правилом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.
		Встановивши, що судовим рішенням у цивільній справі № 707/259/14-ц, що набрало законної сили, встановлено порушення Черкаською районною державною адміністрацією вимог Лісового кодексу України щодо передачі фізичній особі земельної ділянки лісового фонду державної власності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог прокурора та витребування цієї земельної ділянки у теперішнього її власника ОСОБА_1 , оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння держави.
		Твердження заявника про те, що рішення апеляційного суду є нічим іншим, як непропорційним втручанням у мирне володіння майном, суд здійснив вибірковий аналіз рішень ЄСПЛ, дав неправильну оцінку рішенню ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України», Верховний Суд визнає безпідставними з огляду на таке.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
		Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		У справах «Рисовський проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю
		Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки зазначений суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
		У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
		Конституцією України (статті 13, 14) визначено, що земля, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
		Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
		Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять значний та беззаперечний «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		Витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
		Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття нею земельної ділянки у власність.
		За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
		Таким чином, установлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.
		Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.
		Доводи заявника про те, що у справі неможливо застосовувати статтю 388 ЦК України, так як зазначена норма може застосовуватись тільки після визнання недійсним першого правочину про відчуження майна, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення свого майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки власника майна, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 296/2372/15-ц, згідно з якою застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим.
		Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		Узагальнені висновки за наслідками розгляду касаційних скарг
		Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
		Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі розгляду справи, визначені правилом статті 400 ЦПК України.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                            С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                      А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                                      В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...