Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/10706/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2019. Зареєстровано: 31.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2020.
Дата набрання законної сили: 23.01.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна
		 Донецький окружний адміністративний суд 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		    
		     11 грудня 2019 р.                                                             Справа№200/10706/19-а 
		 
		приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського,  1
		          
		Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Волгіної Н.П., 
		при секретарі Кудрявцеві О.Ю., 
		 
		за участю:     
		представника відповідача          Орлатого В.М.,
		 
		розглянувши  у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
		 
		за позовом                               ОСОБА_1 
		в інтересах 
		неповнолітнього сина           ОСОБА_2 
		до                                        Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області
		про                                        визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		                                                   В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду в інтересах свого неповнолітнього сина - ОСОБА_2 - з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в якому просить суд:
		-          визнати незаконними дії відповідача щодо відмови у видачі його дитині - ОСОБА_2 - паспорту у формі паспортної книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ із наступними змінами та доповненнями;
		-          зобов`язати відповідача оформити та видати його дитині, ОСОБА_2 , у зв`язку із досягненням ним 16 (шістнадцятирічного) віку паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ із наступними змінами та доповненнями без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи , без відцифрованих відбитків пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру. 
		В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено наступне.
		Після досягнення його сином, ОСОБА_2 16-річчя, позивач разом із ним та дружиною, ОСОБА_3 , звернулися до Слов`янського міського відділу ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області та до ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області з письмовою заявою про видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII, яка обґрунтована релігійними переконаннями та наявністю у позивача права на отримання паспорту сам у формі книжечки.
		На зазначену заяву позивачем отримані листи від Слов`янського міського відділу ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області за № 58-8215 від 31 липня 2019 року та від ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області за № П-640/6/1401-19 від 1 серпня 2019 року, в яких зазначено про відмову у видачі паспорта у формі книжечки. 
		Відмовляючи у видачі паспорта-книжечки відповідач та його структурний підрозділ посилаються на Закон України № 5492-VI «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», на постанову Кабінету Міністрів України № 302 від 25 березня 2015 року «Про затвердження зразка бланку, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», а також зауважує на втрату чинності наказу Міністерства внутрішніх справ від 13 квітня 2012 року № 320 і на відсутність затверджених у встановленому порядку форми заяви на одержання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, порядок її реєстрації та процедури оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. 
		Позивач вважає, що такою відмовою відповідач грубо порушує законні права та інтереси його сина - ОСОБА_2 , у зв`язку із неможливістю реалізації останнім своїх громадських прав без паспорту, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (а.с. 4-12).
		Відповідач у своєму відзиві заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, обґрунтувавши це наступним.
		30 липня 2019 року до Слов`янського міського відділу ГУ Державної міграційної служби України в Донецькій області звернувся неповнолітній ОСОБА_2 та його батьки - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і надали заяву від трьох осіб про відмову від паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 та проханням видати бланк паспорта громадянина України позивачу виключно у формі паспортної книжечки, тобто відповідно до Положення № 2503-XII (вх. № П-669).
		1 серпня 2019 року до Головного управління Державної міграційної служби поштовим зв`язком також надійшла заява довільної форми від імені трьох осіб неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , його батька та матері з аналогічними вимогами щодо видачі паспорту громадянина України в формі книжечки.
		Відповідач зазначає, що дії позивача при його зверненні до територіального підрозділу ГУ ДМС області за своєю формою та наданими документами не створювали правових підстав для надання ОСОБА_2 адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України відповідно до Положення № 2503-XII, відмови у наданні вищевказаної адміністративної послуги ані позивач ані ОСОБА_2 не отримували, а їм лише було надано роз`яснення щодо нормативно-правового регулювання цього питання, таким чином, зазначає відповідач відсутній предмет спору, який може оскаржуватись у судовому порядку. Крім цього, у наданій заяві містились зазначення, що «відповідь на цю заяву є необхідною заявникам для подальшого вирішення питання». 
		У зв`язку із наведеним заява була розглянута відповідачем за Законом України «Про звернення громадян» та будо надано відповідь із роз`ясненням щодо порядку отримання паспорту. Зокрема, у відповіді було зазначено, що чинним законодавством встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, а у формі книжечки може бути виготовлено інший документ залежно від змісту та обсягу інформації. 
		Також відповідачем зауважено, що посилання позивача у позові на Наказ МВС України Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України від 13 квітня 2012 року № 320 є некоректним, так як відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 1 березня 2018 року № 161 наказ МВС № 320 був скасований.
		Зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року «Про внесення змін до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», які набрали чинності з 7 червня 2019 року, передбачено здійснення оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зазначені зміни набрали чинності з 7 червня 2019 року.
		Тимчасовим порядком оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України передбачено подання документів, крім іншого, необхідно додати копію рішення суду, яке набрало законної сили, проте до заяв довільної форми, які були подані позивачем, його сином та дружиною не було додано рішення суду про зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України, тому у відповідача були відсутні підстави для оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки (а.с. 43-52).     
		Ухвалою суду від 18 вересня 2019 року відкрито провадження у даній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 1-2). 
		Ухвалою суду від 18 жовтня 2019 року вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18 листопада 2019 року (а.с. 64).
		Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 11 грудня 2019 року (а.с. 64).
		11 грудня 2019 року позивач та особа, в інтересах якої позивачем заявлений позов, представник позивача до судового засідання не з`явилися, про місце, дату та час судового засідання повідомлялись судом належним чином. 
		11 грудня 2019 року на офіційну електрону адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла заява від позивача про розгляд справи за його відсутності та заява його представника аналогічного змісту (а.с. 71-74).
		Представник відповідача до судового засідання з`явився.
		Відповідно до ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, беручи до уваги наявність клопотання позивача та його представника про розгляд справи без їх участі, суд дійшов висновку про можливість провести розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
		Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, суд встановив наступне.
		Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 , є батьком неповнолітнього сина (в інтересах якого діє в межах даної справи) - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 24-26).
		Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 37841728, місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, який здійснює у спірних правовідносинах владні управлінські функції (а.с. 39-40).
		Як встановлено під час розгляду справи, 30 липня 2019 року до Слов`янського МВ ГУ ДМС у Донецькій області звернувся неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його законні представники - батько, ОСОБА_1 , та мити, ОСОБА_3 , із заявою довільної форми з проханням оформити та видати бланк паспорту громадянина України ОСОБА_2 без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України», а не у формі пластикової картки типу 10-1; проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті; провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; вести облік щодо ОСОБА_2 за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до ЄДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних До заяви було додано дві фотокартки, копія свідоцтва про народження, копія паспорту ОСОБА_1 , копія паспорту ОСОБА_3 , копія свідоцтва про одруження (а.с. 13-14).
		1 серпня 2019 року на адресу ГУ ДМС у Донецькій області надійшла така ж саме (за змістом та формою) заява, підписана трьома особами - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та неповнолітнім ОСОБА_2 (зареєстрована за вх. № П-640/6/1401-19), до якої було додано копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію паспорту ОСОБА_3 , копію свідоцтва про одруження (а.с. 18-19, 61-62).
		Судом встановлено, що Слов`янським МВ заява ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була розглянута 31 липня 2019 року за Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР та повідомлено, що відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 6 червня 2019 року № 456, видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється на підставі рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зазначено, що для отримання паспорта у зазначеній формі позивач разом із сином мають звернутись до Слов`янського МВ ГУ ДМС у Донецькій області із заявою встановленого зразка та рішенням суду (а.с. 15-16, 20-22, 53-54, 58-60).
		У наданій на заяву позивача (вих. № П-640/6/1401-19) відповіді Головним управлінням ДМС у Донецькій області повідомлено, що чинним законодавством встановлено з 1 січня 2016 року виготовлення паспорту громадянина України лише у формі картки; що кожен громадянин України незалежно від віку зобов`язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному Законом України «Про демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». 
		Зауважено, що наказ МВС від 13 квітня 2012 року № 320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» втратив чинність 17 квітня 2018 року.
		Вказано, що 4 червня 2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів «Про внесення змін до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів № 302, якою передбачена можливість оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року, але необхідною умовою при поданні заяви є наявність відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
		Також зазначено, що у зв`язку із викладеним у Головного управління ДМС у Донецькій області та його територіальних підрозділів відсутні законні підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 (а.с. 20-22).
		Не погодившись із відмовою територіальних органів Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі його сину паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд зазначає наступне. 
		Відповідно до  ст. 8 Конституції України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права.  Конституція України  має найвищу юридичну силу.  Закони  та інші  нормативно-правові акти приймаються на основі  Конституції України  і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується.
		Статтею 3 Конституції України  передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами    суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
		Відповідно до  ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією  Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Частинами 1 та 2 ст. 32 Конституції України  визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених  Конституцією України. 
		Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012  надано офіційне тлумачення положення ч. 2  ст. 32 Конституції України, згідно з яким неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		В питанні, що стосується неповнолітнього ОСОБА_2 відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
		Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
		Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована  Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до  ст.9 Конституції України  є частиною національного законодавства.
		Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із  законом  і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
		Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із  законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
		Виходячи з наведених норм законодавства особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист  законом  від такого втручання або таких посягань.
		Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (далі - Закон України «Про громадянство України», Закон № 2235-ІІІ) до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.
		6 грудня 2012 року набув чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр…», Закон № 5492-VI).
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, оформлення яких передбачається цим  Законом  із застосуванням засобів Реєстру, належать, зокрема документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До таких документів належить, зокрема паспорт громадянина України.
		Згідно з ч. 3  ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
		Частинами 1, 2, 4, 5  ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
		Відповідно до ч.ч. 1, 4 та 5 ст. 21 вказаного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
		Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
		Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302).  
		Відповідно до п. 10 вказаного Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр).
		Отже, відповідно до вказаних норм позивач як громадянин України має не право, а обов`язок отримати паспорт громадянина України (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).
		У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.
		Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8  Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення про паспорт), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
		Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
		Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. 
		Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
		При цьому, пунктом 1  Порядку № 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
		Згідно з п. 2 цієї  постанови  із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
		з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією  постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
		з 1 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією  постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією  постановою.
		Пунктом 3 вказаної постанови установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
		Пунктом 131 вказаної постанови передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, як, зокрема: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
		Отже безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
		Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
		1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
		2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);
		3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
		4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
		У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
		Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
		Наявність визначених Законом підстав для відмові у видачі позивачу паспорта ні суб`єктом владних повноважень, ні судом не встановлено.
		Як вже зазначалося, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.
		Позивач, крім іншого, посилається на порушення права його сина, ОСОБА_2 , щодо не розповсюдження його особистих (персональних) без його згоди.
		Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
		Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону).
		Згідно з ч.ч. 5, 6  ст. 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.    
		Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
		Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість  закону  та порушення конституційних прав такої особи.
		Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих  законів  і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що ратифікована  Законом України від 6 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість, зокрема: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.
		За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, є те, що воно має бути передбачене  законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37). Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві.  Закон  має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
		Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що норми  Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (яке також було чинним на час виникнення спірних правовідносин і є чинним натепер), не лише звужують, а й фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є порушенням вимог  ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Це не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
		Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене  законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень  законом  передбачає чіткість і доступність  закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого  закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
		Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
		Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
		З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
		Суд зазначає, що сама по собі відмова  відповідача та його структурного підрозділу у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали приписам Закону № 5492-VI.
		Разом з тим, як зазначено у Рішенні Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
		На час звернення позивача в інтересах свого малолітнього сина до відповідача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, і постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи ДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3  ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному  законі  не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. 
		З огляду на наведене, оскільки дії в даних правовідносинах суб`єкта владних повноважень (відповідача та його структурного підрозділу) розглядаються як дії держави в цілому, і оскільки такі дії порушують основоположні права дитини позивача як громадянина, тому такі дії суб`єкта владних повноважень, до повноважень якого належить оформлення та видача паспорта громадянина України, підлягають визнанню протиправними із зобов`язанням оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України).
		Разом з тим позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без від цифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачу паспорта у формі, що визначена  вказаним Положенням, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру та вчинення зазначених дій.
		Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 з аналогічних правовідносин, які мали місце після 1 листопада 2016 року (п.п. 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302) і які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		Суд зазначає, що посилання відповідача на недотримання заявником форми заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України є неприйнятними, оскільки за умови додання до такої заяви відповідних документів (дотримання позивачем такої умови відповідачем не заперечується) це не може позбавляти особу можливості виконати свій обов`язок щодо отримання паспорта громадянина України.
		Щодо посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року «Про внесення змін до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, які набрали чинності з 7 червня 2019 року, і якими передбачено здійснення оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року за умови додавання до заяви про видачу паспорта копії відповідного судового рішення, суд зазначає, що вказані зміни стосуються саме порядку видачі паспорта громадянина України у формі книжечки тим особам, щодо яких вже є відповідні судові рішення, якими територіальні органи зобов`язані оформити та видати паспорт у зазначеній формі. 
		Тобто, цей підзаконний нормативно-правовий акт врегульовує процедуру та порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі вже прийнятих судових рішень та не стосується правовідносин, які є спірними в межах даної справи.
		Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Враховуючи, що ухвалою суду від 18 вересня 2019 року позивача звільнено від сплати судового збору, беручи до уваги, що позивачем заявлені позовні вимоги немайнового характеру (визнання дій незаконними), а позовні вимоги про зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України є похідними від вимог про визнання дій незаконними, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму судового збору на користь Державного бюджету України в розмірі 768,40 грн.
		Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 77, 133, 139, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
		 
		                                                          В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37841728, місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 20) про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі його структурного підрозділу - Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
		Зобов`язати  Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
		В задоволенні інших позовних вимог - відмовити
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37841728, місцезнаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - UA798999980000031211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ 22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок. 
		Рішення суду прийняте у нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні в присутності представника відповідача.
		Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Згідно приписів підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
		Повний текст рішення складений та підписаний 23 грудня 2019 року.
		    
		 
		Суддя                                                                                   Н.П. Волгіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...