Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 909/736/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Орендні правовідносини; Оренда земельної ділянки.
Надіслано для оприлюднення: 02.01.2020. Зареєстровано: 02.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2020.
Дата набрання законної сили: 23.01.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		  
		 
		26.12.2019  м. Івано-ФранківськСправа № 909/736/19
		Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді  Фрич М. М., секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу 
		 
		за позовом: Першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури,          
		                    пр. Л.Українки, 16 Б, м. Калуш, 77300                 
		                    вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018
		в інтересах держави в особі Калуської міської ради, вул. І. Франка, буд.1, м. Калуш, 77300
		 
		до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича,                   
		                           
		АДРЕСА_1 
		 
		про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 444716 грн 51 к.
		 
		за участю:
		від прокуратури: Верешко М.І., (посвідчення №047968 від 20.09.2017, прокурор відділу)
		від позивача: Шпитальний Р.Р., (довіреність №1360/02-32/01 від 29.12.2018)
		від відповідача: не з`явились
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Перший заступник керівника Калуської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Калуської міської ради з позовом до Фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 444716 грн 51 к.
		27.08.2019 відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№16774/19 від 27.08.2019), відповідно до якого просить суд зупинити провадження у справі до прийняття рішення ( вироку) по кримінальному провадженню №42019091080000024. Своє клопотання заявник обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		 
		Вказане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на таке. 
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		За змістом наведеної норми правовою підставою для зупинення провадження у господарській справі є сукупність таких складових як розгляд іншої справи іншим судом, пов`язаність цієї іншої судової справи з даною господарською справою та неможливість розгляду останньої до вирішення судом зазначеної іншої справи.
		Такий процесуальний обов`язок закон пов`язує з наявністю підстав вважати, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення та мають бути такими, що мають значення для даної справи.
		Пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
		Таким чином, під час вирішення питання щодо зупинення провадження по справі суд, по-перше, встановлює факт пов`язаності справ, а по-друге, факт наявності обставин, що зумовлюють неможливість судового розгляду до вирішення пов`язаної справи.
		В спірному випадку предметом спору є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 444 716, 51 грн. Кримінальне провадження, на яке посилається відповідач, як на підставу зупинення провадження у даній справі, яке зареєстроване 13.06.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України і внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019091080000024, стосується неналежного здійснення своїх повноважень посадовими особами Калуської міської ради, що виражається у бездіяльності та не зверненні до суду для відновлення порушених інтересів держави.    
		Таким чином, є підстави вважати, що вказані провадження не є взаємопов`язаними, а обставини, які будуть встановлені в ході кримінального дослідження жодним чином не вплинуть на доказування в дані справі.
		Враховуючи викладене, подане клопотання задоволенню не підлягає.
		 
		15.10.2019 року відповідач подав до суду клопотання про врегулювання спору за участі судді (вх.№17665/19).
		З приводу такого клопотання, суд вказує на таке.
		Статтею 186 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті. 
		В одному з судових засідань прокурор та представник позивача висловили незгоду щодо врегулювання спору за участю судді. Враховуючи такі обставини, підстави для задоволення такого клопотання відсутні.
		 
		16.10.2019 відповідач подав до суду заяву про витребування доказів (вх.№19997/19), відповідно до якої просить суд витребувати з Калуської міської прокуратури копію повідомлення про кримінальне правопорушення, копію витягу з державного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №42019091080000024, та витребувати з Калуської міської ради відповіді на лист Калуської місцевої прокуратури про вжиття заходів представництва.
		Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за правильне вказати таке.
		Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.  
		Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. 
		Частиною 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. 
		В спірному випадку, відзив на позовну заяву подано відповідачем 27.08.2019 року, а заяву про витребування доказів - 16.10.2019. При цьому відповідачем жодним чином не обґрунтовано причини пропуску строків на подання такої заяви.  
		Крім того, слід вказати, що копія витягу з державного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №42019091080000024, яку просить витребувати відповідач - міститься в матеріалах справи. 
		Що стосується листів з заходів представництва, то слід вказати, що в позовній заяві чітко розписано підстави такого представництва, що було взято судом до уваги.
		Таким чином, враховуючи, що заява про витребування доказів подана з пропущеним строком без обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї - суд дійшов висновку про залишення такої заяви без задоволення.
		 
		28.10.2019 відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№18629/19), відповідно до якого просить позовну заяву першого заступника Калуської місцевої прокуратури поданої в інтересах Калуської міської ради залишити без розгляду,  з підстав, що прокурор може представляти інтереси держави лише у виключних випадках. 
		З приводу вказаного клопотання, слід вказати таке.
		Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України). 
		В силу п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).
		Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так у справі "Менчинська проти Російської Федерації" рішення від 15.01.2009, Європейський Суд висловив позицію стосовного того, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
		Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. 
		Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
		Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України обумовлюють обов`язкову наявність спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку про те, що прокурор може представляти в судовому порядку інтереси держави лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому випадками за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави" особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Частиною 1 ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		В даній справі органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Калуська міська рада. 
		Проте, як доведено прокурором перед судом та вбачається з фактичних обставин справи в наявності бездіяльність останньої, яка полягає у тривалому невжитті будь-яких заходів спрямованих на стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю.
		За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано перед судом правові підстави звернення до суду з даним позовом - необхідність захисту порушених інтересів держави, що полягають у ненадходженні до міського бюджету коштів в сумі 444716 грн 51 к., доведено перед судом нездійснення Калуською міською радою - суб`єкта владних повноважень до компетенції якого віднесені повноваження на звернення до суду з позовом про стягнення з боржника безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю; вірно визначено орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - Калуська міська рада та повідомлено останній про звернення до суду з даним позовом на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
		Таким чином, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№18629/19) задоволенню не підлягає, а справа розглядається судом по суті. 
		 
		18.12.2019 відповідач подав до суду заяву, відповідно до якої просить суд відмовити у прийнятті пояснень від 19.11.2019 року, направлених на адресу суду прокуратурою Івано-Франківської області і залишити їх без розгляду.
		Обставини, вказані відповідачем в поданій заяві (вх.№22329/19), взято судом до уваги при прийнятті рішення по справі. 
		 
		Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 03.10.2019. В судовому засіданні 03.10.2019 відкладено підготовче засідання на 22.10.2019. В судовому засіданні 22.10.2019 відкладено підготовче засідання на 05.11.2019. В судовому засіданні 05.11.2019 відкладено підготовче провадження на 19.11.2019. В судовому засіданні 19.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляд по суті на 05.12.2019.
		В судовому засіданні 05.12.2019 оголошено перерву у розгляд справи до 12.12.2019. 
		Ухвалою суду від 11.12.2019 відвід заявлений судді Фрич М.М. визнано необґрунтованим, зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід судді Фрич М.М.
		Ухвалою суду від 13.12.2019 в задоволенні заяви про відвід судді Фрич М.М. відмовлено.
		Ухвалою суду від 17.12.2019 поновлено провадження у справі і призначено судове засідання по суті на 26.12.2019.
		 
		В судовому засіданні 26.12.2019 прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
		Відповідач в судове засідання не з`явився.
		З приводу неявки відповідача в судове засідання по суті, суд вважає за правильне вказати таке.
		Відповідно до ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом. 
		Відповідно до ч.2 ст.195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. 
		Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні 19.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляд по суті на 05.12.2019.
		Згідно з ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. 
		Враховуючи викладені обставини та вимоги законодавства щодо розумності строку розгляду справи, суд вважає за можливе у відповідності до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами (враховуючи подані відповідачем відзиву та пояснень по справі), запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору.
		 
		Позиція прокуратури.
		 
		Відповідно до позовної заяви (вх.№13580/19 від 11.07.2019), приватний підприємець Бак А.С. продовжує використовувати земельну ділянку площею 0, 2610 г, яка знаходиться в м. Калуші по вул. Пекарська, 1, як власник нерухомого майна, яке на ній розташоване без правовстановлюючих документів, що зафіксовано в акті обстеження земельної ділянки №19, проведеного 14.11.2016 комісією Калуської міської ради з визначення та відшкодування територіальній громаді м. Калуша збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства.
		Прокуратура посилається на те, що відповідач за весь період користування земельною ділянкою мав сплачувати орендну плату за землю, а не земельний податок, внаслідок чого безпідставно зберіг за рахунок Калуської міської ради кошти, що складають різницю між сумою орендної плати (яку б мав сплатити відповідач) та земельного податку (який фактично сплачений відповідачем).
		З посиланням на ст.12, 120, 124-126 Земельного кодексу України, ст. 16, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" просить суд стягнути з відповідача 444 716, 51 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки за адресою по вул. Пекарська,1 в м. Калуші. 
		У відповіді на відзив (вх.№18111/19 від 22.10.2019) прокуратура вказує на те, що незважаючи, що договір оренди земельної ділянки припинив свою дію, відповідач продовжує використовувати земельну ділянку без достатньої правової підстави 
		 
		Позиція відповідача.
		 
		Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач подав до суду відзив на позов (вх.№14633/19 від 27.08.2019), відповідно до якого вказує, що заявою від 28.05.2012 року про поновлення терміну оренди земельної ділянки відповідач  просив узгодити розмір орендної плати, який відповідач побачив вже в додатковій угоді до договору оренди  і зрозумів, що такий розмір є непідйомний для відповідача. Внаслідок цього відповідач звернувся до Калуської міської ради з заявою про надання інформації щодо можливості повернення земельної ділянки.
		Відповідач також вказує на те, що відношення Калуської міської ради ставило його в ситуацію, при якій в нього були відсутні правові підстави для користування землею і унеможливлювало її використання.
		За словами відповідача, акт обстеження №19 від 14.11.2016 є надуманим, а розрахунок безпідставно збережених коштів є необґрунтованим.
		У своїх запереченнях (вх.№ 18733/19) відповідач вказав, що твердження позивача про відсутність оплати не підтверджені та безпідставні, а використовувати земельну ділянку відповідач не мав змоги через розташоване там сміттєзвалище.  
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом.
		 
		Рішенням Калуської міської ради від 31.10.2000 року - затверджено матеріали грошової оцінки земель території міської ради. 
		Рішенням Калуської міської ради від 23.01.2002 №643 Про вилучення земельних ділянок, затвердження проектів відведення і надання земельних ділянок в оренду - вилучено із землекористування Калуського промкомбінату, за його згодою, земельну ділянку загальною площею 0, 2610 га по АДРЕСА_2 та зарахувати її в землі запасу, затверджено проект відведення земельної ділянки підприємцю Баку Арону Семеновичу по АДРЕСА_2 , загальною площею 0, 2610 га і надано в оренду земельну ділянку на три роки підприємцю Баку Арону Семеновичу по АДРЕСА_2 , загальною площею, 2610 га для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів. 
		На підставі вказаного рішення, 18.03.2002 року, між Калуською міською радою та підприємцем Баком Ароном Семеновичем укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Калуська міська рада надає, а підприємець приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_2, загальною площею 0,2610 га для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів. Договір укладається терміном на три роки до 23.01.2005 року.
		Відповідно до рішення Калуської міської ради від 21.07.2005 року №764 - продовжено термін оренди земельної ділянки до 21.07.2008 Баку Арону Семеновичу , по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,2610 га для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів. 
		На підставі вказаного рішення, між сторонами було укладено додаток №1 до договору оренди землі №29/01-22 від21.03.2002.
		Рішенням Калуської міської ради від 09.07.2008 року №644 - пролонговано (поновлено) термін дії договору оренди земельної ділянки Баку Арону Семеновичу по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,2610 га для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів, на підставі чого між сторонами було укладено додаток №2 до договору оренди землі №29/01-22 від21.03.2002. 
		Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №205 від 29.06.2011, нормативно грошова оцінка земельної ділянки під забудовою по АДРЕСА_2 - 1 729 254, 67 грн.
		Відповідно до рішення Калуської міської ради від 30.06.2011 №430, затверджено порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Калуші.
		Відповідно до заяви від 28.05.2012 року, відповідач просить міського голову про продовження терміну оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2, загальною площею, 2610 га для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів. 
		Рішенням Калуської міської ради від 03.07.2012 №1301 поновлено відповідачу терміном на 5 років, з 09.07.2011 року договір оренди земельної ділянки, по АДРЕСА_2, загальною площею 0,2610 га для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів.  
		24.07.2012 поновлений договір оренди землі передано відповідачу актом приймання-передавання.
		Рішенням Калуської міської ради від14.07.2014 №2577 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Калуша, встановлено середню бахову вартість одного квадратного метра землі 140, 92 грн.  
		Відповідно до рішення Калуської міської ради від 24.06.2015 №3138, затверджено Положення про порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Калуші.
		Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлова будівля, за адресою: АДРЕСА_2 є власністю Бака Арона Семеновича на підставі договору купівлі-продажу, Д-2303, 30.11.2002.   
		Відповідно до Акту про визначення збитків власнику землі від 14.11.2016 №19, додаткову угоду до договору оренди землі в державному реєстрі не зареєстровано, за період з 01.01.2014 по 01.11.2016 за земельну ділянку, площею 0, 2610 га, підприємець Бак Арон Семенович повинен був сплатити 327 074, 42 грн, однак від підприємця по коду бюджетної класифікації "орендна плата" протягом 2014-2016 рр надійшли платежі в розмірі: 2014 - 14 300 грн, 2015 - 14300 грн, 2016 - 4000 грн. Таким чином, сума недоодержаних коштів територіальною громадою м. Калуш становить 294 474, 42 грн.
		Рішенням Калуської міської ради від 20.12.2016 №264, затверджено акт від 14.11.2016 №19 про визначення та відшкодування збитків, завданих користуванням земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади міста Калуша.
		Відповідно до розрахунку суми боргу за користування землею, Баком А.С. безпідставно утримано кошти міської ради в розмірі  444 716, 51 грн за період: з 01.07.2016-31.12.2016 - 74 784, 17 грн, з 01.01.2017-31.12.2017 - 158 542, 43 грн, з 01.01.2018-31.12.2018 - 158 542, 43 грн, з 01.01.2019-30.04.2019 - 52 847, 48 грн.
		 
		Виходячи з матеріалів справи та керуючись вимогами діючого законодавства, суд дійшов в спірному випадку таких висновків.
		 
		Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Згідно із ст. 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
		У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про плату за землю" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.
		Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
		Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
		З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
		Відсутні докази про те, що відповідач є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
		Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
		За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов`язань, характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, натомість вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. 
		Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
		Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).
		Судом взято до уваги, що відповідач є власником нерухомого майна, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої нежитлова будівля, за адресою: АДРЕСА_2 є власністю Бака Арона Семеновича на підставі договору купівлі-продажу, Д-2303, 30.11.2002.   
		В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Калуської міської ради від 03.07.2012 №1301 поновлено відповідачу терміном на 5 років, з 09.07.2011 року договір оренди земельної ділянки, по АДРЕСА_2, загальною площею 0,2610 га для розміщення станції технічного обслуговування автомобілів та стоянки автомобілів, на підставі його заяви від 28.05.2012 року. 24.07.2012 поновлений договір оренди землі передано відповідачу актом приймання-передавання, копія якого міститься в матеріалах справи. Проте, відсутні будь-які докази того, що поновлений договір оренди землі був зареєстрований в установленому законом порядку. 
		Таким чином, зі змісту глави 15, статей 120, 125 ЗК України та з урахуванням положень статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (в спірному випадку - без реєстрації поновленого договору оренди землі) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.
		Як зазначалось вище, об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. 
		Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про плату за землю"). 
		Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. 
		Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. 
		Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. 
		З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати) є сформованим об`єктом цивільних прав. 
		Крім того, суд зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).
		Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Як вбачається з поданого суду розрахунку, який сформовано окремо за періодами: 
		за 2016 рік - з 01.07.2016-31.12.2016 (нормативна грошова оцінка 3 323 740, 75, ставка орендної плати від НГОЗ - 4,5) - нараховано 74 784, 17 грн;
		за 2017 рік - з 01.01.2017-31.12.2017 (нормативна грошова оцінка 3 523 165, 20, ставка орендної плати від НГОЗ - 4,5) - 158 542, 43 грн;
		за 2018 рік - з 01.01.2018-31.12.2018 (нормативна грошова оцінка 3 523 165, 20, ставка орендної плати від НГОЗ - 4,5) - 158 542, 43 грн;
		за 2019 рік - з 01.01.2019-30.04.2019 (нормативна грошова оцінка 3 523 165, 20, ставка орендної плати від НГОЗ - 4,5) - 52 847, 48 грн,
		що разом становить 444 716, 51 грн - такий розрахунок визнається судом обґрунтованим.
		 
		Суд, дослідивши подані докази, а саме: рішення Калуської міської ради від 23.01.2002 №643, договір оренди земельної ділянки від 21.03.2002 №29/01-22, рішення міської ради від 31.10.2000 №375, рішення Калуської міської ради від 21.07.2005 №764, додаток №1 до договору оренди землі від 21.03.2002 №29/01-22, рішення Калуської міської ради від 09.07.2008 №644, додаток №2 до договору оренди землі від 21.03.2002 №29/01-22, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.06.2011 №205, рішення Калуської міської ради від 30.06.2011 №430, заяву Бака А.С. від 28.05.2012, рішення Калуської міської ради від 03.07.2012 №1301, акт приймання-передачі поновленого договору оренди землі від 24.07.2012, рішення Калуської міської ради від 24.06.2015 №3138, рішення Калуської міської ради від 14.07.2014 №2577, акт №19 від 14.11.2016, рішення Калуської міської ради від 20.12.2016 №264, Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, розрахунок суми боргу - визнав їх належними доказами в розумінні статей Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом - ГПК України). На підставі цих доказів з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
		 
		В спірному випадку подані позивачем докази відповідачем жодним чином не спростовані.
		Заперечення відповідача про те, що участь прокурора в даній справі не обґрунтована - не приймається судом до уваги, оскільки позиція суду з цього приводу викладена при розгляді заяви відповідача про залишення позову без розгляду.
		Посилання відповідача на те, що певне відношення Калуської міської ради ставило його в ситуацію, при якій у відповідача були відсутні правові підстави для користування землею і унеможливлювало її використання - є голослівними та не підтверджені жодними доказами. 
		Пояснення відповідача про те, що акт №19 від 14.11.2016 року про визначення збитків власнику землі є надуманим та складеним без жодних роз`яснень - не можуть прийматися судом до уваги, оскільки розглянувши в судовому засідання такий акт, суд не знайшов підстав не приймати такий акт до уваги, враховуючи, що його підписано уповноваженими особами та затверджено рішенням Калуської міської ради від 20.12.2016 року №264.
		Посилання відповідача на те, що він звертався до Калуської міської ради з заявою про повернення орендованої земельної ділянки в землі запасу через велику оренду плату не можуть прийматися судом до уваги, оскільки вказані обставини не перешкоджали відповідачу звернутися до уповноваженого органу із заявою про поділ земельної ділянки з метою її подальшого використання в тих межах, за яку він зміг би сплачувати орендну плату.  
		 
		Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача.                             
		 
		Керуючись ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст.73, 86, 123, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		  Позов першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури /7730, м. Калуш, пр. Лесі Українки, 16-б/ в інтересах держави в особі позивача Калуської міської ради /77300, м. Калуш, вул. І. Франка, 1, код ЄДРПОУ 33578261/ до фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича / АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 / про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 444 716, 51 грн - задоволити.
		 
		Стягнути з фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича / АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 / на користь Калуської міської ради /77300, м. Калуш, вул. І. Франка, 1, код ЄДРПОУ 33578261/ безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати за землю в сумі 444 716, 51 грн (чотириста сорок чотири тисячі сімсот шістнадцять гривень51 к.). 
		 
		 Стягнути з фізичної особи-підприємця Бака Арона Семеновича / АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 /на користь Прокуратури Івано-Франківської області /76018, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, р/р 35215084003924, ДКС України, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03530483/ судовий збір у розмірі 6 670, 75 грн (шість тисяч шістсот сімдесят гривень 75 к.)
		 
		 Видати накази після вступу рішення в законну силу.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.
		 
		Повне рішення складено 02.01.2020 
		 
		 
		Суддя                                                                           Фрич М. М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...