Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 148/274/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.01.2020. Зареєстровано: 03.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.01.2020.
Дата набрання законної сили: 28.02.2020
Результат оскарження 28.02.2020 Вінницький апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/148/345/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Копія: 
		Справа № 148/274/19 
		Провадження №2/148/345/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		 Іменем України 
		 
		26 грудня 2019 року                Тульчинський районний суд 
		Вінницької області
		 
		   в складі: головуючого судді        Ковганича С.В.
		   при секретарі        Грох Н.С., Мрочко Т.О.
		за участі позивача                 ОСОБА_1 
		   представника позивача             ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		   представника відповідача             ОСОБА_4 
		   свідків                     ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,                                 ОСОБА_7 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
		 
		                   В С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В його обґрунтування вказує, що він працював на посаді майстра І групи Тульчинської бригади №1 дільниці підстанцій 35 кВ і вище структурної одиниці «Тульчинські електричні мережі» ПАТ «Вінницяобленерго».
		01.10.2017 між ним та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » полковника ОСОБА_8 був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського та сержантського складу строком на 3 роки, про що він повідомив відповідача.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 також надіслав відповідачу повідомлення про прийняття його на військову службу за контрактом до Збройних Сил України.
		З 08.10.2017 він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
		В цей час відповідачем було припинено виплату йому середнього заробітку. Оскільки він перебував на військовій службі, тому він був позбавлений можливості відразу з`ясувати причину чому йому перестали виплачувати середній заробіток.
		Під час відпустки на військовій службі в кінці 2018 року, приїхавши додому, він дізнався від дружини, що в той час, коли він брав участь в антитерористичній операції, захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, відповідач їй на руки видав його трудову книжку, в якій значиться запис №33 від 19.10.2017 про звільнення його з роботи в зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом п.3 ст.36 КЗпП України згідно наказу №117-К від 19.10.2017.
		Після чого він звернувся до відповідача для з`ясування обставин. Спочатку йому запропонували написати заяву про розгляд даного питання, потім її тривалий час розглядали та 30.01.2019 йому було вручено витяг із наказу від 19.10.2019 №117-К про звільнення його з роботи. З самим наказом про звільнення його ознайомлено не було.
		Вважає, що керівництво Структурної одиниці "Тульчинські електричні мерережі" ПАТ "Вінницяобленерго", приймаючи рішення про звільнення його з роботи порушило вимоги законодавства про працю, оскільки він підлягав увільненню від посади у зв`язку з укладенням контракту про проходження військськової служби на 3 роки із збереженням відповідно до ст. 119 КЗпП України місця роботи, посади та середнього заробітку в установі.     Внаслідок його незаконного звільнення, невиплати йому середнього заробітку, чим незаконно позбавлено гарантованих матеріальних виплат, порушення трудових прав, конституційних прав щодо законодавчих гарантій під час призову на військову службу, він зазнав моральних переживань. У зв`язку з цими обмеженнями, вимушених змін у звичному укладі життя, він втратив нормальні життєві зв`язки, подальша організація його життя вимагає від нього додаткових зусиль, так як він під час відпустки на військовій службі майже весь свій час присвячує для відновлення його трудових прав порушених відповідачем. Завдану йому моральну шкодувін оцінює у 50000 грн.
		Хоча він дізнався про його звільнення наприкінці 2018 року, коли прибув у відпустку з проходження військової служби у Збройних силах України, однак витяг з наказу отримав лише 30.01.2019, а трудову вручили його дружині, а не йому, тому вважає причини пропуску звернення до суду в місячний строк з дня видачі трудової книжки поважними.
		В зв`язку з даними обставинами він змушений звернутися до суду з даним позовом. Просить поновити строк на подання позову до суду, визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" від 19.10.2017 №117-Кпро звільненняйого зроботи.Поновити йогона посадімайстра Ігрупи Тульчинськоїбригади №1дільниці підстанції35кВ івище структурноїодиниці "Тульчинські електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго". Стягнути з відповідача середній заробіток, який зберігається за працівником прийнятого на військову службу за контрактом на підприємстві відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України, що станом на 11.02.2019 становить 151619,67 грн, а також стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн.
		В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить позов задовольнити. Також пояснив, що в двадцятих числах вересня 2017 він прийшов до адміністрації, у відділ кадрів і повідомив, що йде на контрактну службу. Йому сказали написати заяву, але він відмовився. 01.10.2017 він підписав контракт. Копію контракту на його роботу було надано з військомату. Витяг з наказу про його звільнення він отримав 30.01.2019. Дізнався про звільнення в листопаді-грудні 2017, уточнив про звільнення в лютому 2018 року. В той період звертався до адвокатів з приводу його ситуації по роботі та збирав документи. Звернутися із позовом раніше він не міг, оскільки перебував в зоні ООС. Перебування в зоні АТО та участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України вважає поважною причиною для пропуску строків звернення до суду та просить поновити йому даний строк.
		Згідно відповіді на відзив, представник позивача вказала, що Верховний Суд дотримується позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє, тобто роботодавці зобов`язані діяти в умовах особливого періоду, зокрема дотримуватись гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, у тому числі призваних на військову службу. Зазначені гарантії встановлені ст. 119 КЗпП України. Просить задовольнити позовні вимоги. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 додала, що обов`язок повідомити СО "Тульчинські електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго" про те, що позивач проходить військову службу покладається на військовий комісаріат, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити. Представник позивача ОСОБА_3 просить позов задовольнити. 
		Відповідач - представник ПАТ "Вінницяобленерго" в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просить відмовити в задоволенні позову. Надав суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
		У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що з 02.10.2017 по 06.10.2017 ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці. В зв`язку з тим, що 09.10.2017 ОСОБА_1 на роботу не з`явився було складено відповідний акт про відсутність працівника на роботі.
		Було проведено службове розслідування. Від дружини ОСОБА_1 стало відомо, що останній знаходиться на військовій службі по контракту в м.Маріуполі з 02.10.2017. Будь-яких доказів даного факту остання не надала.
		На усне прохання юрисконсульта СО "Тульчинські електричні мережі" 11.10.2017 Тульчинським районним військовим комісаріатом було надано довідку №1322 від 10.10.2017 про те, що ОСОБА_1 вибув 08.10.2017 згідно заяви №1572 від 14.09.2017 про прийняття в добровільному порядку для проходження військової служби за контрактом.
		19.10.2017 Тульчинським РВК на адресу СО "Тульчинські електричні мережі" було направлено копію контракту ОСОБА_1 .
		В зв`язку зі вступом останнього на військову службу за контрактом директором СО "Тульчинські електричні мережі" ОСОБА_5 було видано наказ №117-К від 19.10.2017, яким на підставі п.3 ст.36 КЗпП України ОСОБА_1 було звільнено з роботи та на його адресу направлено повідомлення про його звільнення та необхідність отримання трудової книжки. Позивач на початку лютого 2018 року перебував в м.Тульчині, однак до СО "Тульчинські електричні мережі" для отримання трудової не з`явився.
		05.02.2018 до СО "Тульчинські електричні мережі" з`явилась дружина позивача ОСОБА_3 з заявою про видачу їй трудової книжки ОСОБА_1 . На підставі довіреності, яка була наявна у останньої від її чоловіка, їй було видано трудову книжку ОСОБА_1 та копію наказу про його звільнення.
		Таким чином, саме з 05.02.2018 розпочався строк позовної давності звернення до суду з даним позовом, який згідно ст.233КЗпП України складає один місяць. Тобто, даний строк закінчився 05.03.2018.
		Крім того, факт звільнення був відомий ОСОБА_1 з листопада 2017 року, оскільки заробітна плата останнього з 20.10.2017 йому не нараховувалась. Також 13.11.2018 ОСОБА_1 особисто звернувся до СО "Тульчинські електричні мережі" з усною заявою про скасування наказу №117-К від 19.10.2017 про звільнення його з роботи та виплату йому середнього заробітку.
		Також вказує, що в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Даний період діяв до 22.08.2015.
		Враховуючи вищевикладене, а також відсутність доказів, які б свідчили про неможливість позивача та його представника понад рік звернутися до суду з даним позовом, його позовні вимоги задоволенню не підлягають. На його думку звільнення позивача проведеного відповідно до вимог чинного законодавства та є законним.
		Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він працював в СО "Тульчинські електричні мережі" старшим майстром. Коли працював ОСОБА_1 , він був головним інженером і останній був у його підпорядкуванні. Після своєї відпустки, а саме 09.10.2017 ОСОБА_1 мав вийти на роботу, однак на неї не вийшов. На роботі про це склали відповідний акт та провели службове розслідування. Від дружини ОСОБА_1 дізнались, що останній пішов на військову службу. Всі документи про даний факт були здані в кадри СО "Тульчинські електричні мережі", якому були підпорядковані.
		Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона працює в СО "Тульчинські електричні мережі" інспектором з кадрів. ОСОБА_1 був у відпустці по 06.10.2017. Після відпустки на роботу не вийшов. Було проведено службове розслідування та складено відповідний акт. Пояснення надала дружина ОСОБА_1 10.10.2017. Ними було отримано довідку з ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що ОСОБА_1 вибув 08.10.2017 згідно заяви №1572 від 14.09.2017 про прийняття в добровільному порядку для проходження військової служби за контрактом. Згодом, 19.10.2017 від Тульчинським РВК надійшла копія контракту ОСОБА_1 , тоді ж вони його і звільнили на підставі п.3.ст.36 КЗпП України.
		Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він працює в СО "Тульчинські електричні мережі" директором. Йому відомо, що ОСОБА_1 письмово не повідомляв про свій контракт.
		Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд встановив наступне.
		Згідно копії трудової книжки серія НОМЕР_3 від 06.09.1982 (а.с.8-9) вбачається, що позивач працював у відповідача на посаді майстра І групи Тульчинської бригади №1 дільниці підстанцій 35 кВ і вище структурної одиниці «Тульчинські електричні мережі» ПАТ «Вінницяобленерго» та 19.10.2017 був звільнений з роботи в зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом п.3.ст.36КЗпП Українивідповідно донаказу №117-квід 19.10.2017.Також данийфакт підтверджуєтьсякопією даногонаказу ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" від 19.10.2017 №117-К (а.с.51).
		01.10.2017 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » полковника ОСОБА_8 був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського та сержантського складу строком на 3 роки, про що свідчить копія даного контракту (а.с.10-11).
		Згідно записів, які містяться в копії військового квитка серія НОМЕР_4 від 18.11.1983 (а.с.12), ОСОБА_1 зарахований до військової частини НОМЕР_1 01.10.2017 та виключений з даної частини 07.10.2017, 08.10.2017 зарахований до військової частини НОМЕР_2 .
		Згідно копії довідки, виданої командиром військової частини НОМЕР_2 від 05.07.2019 №464 (а.с.14), ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 08.10.2017 по т.ч.
		Відповідно до копії довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої командиром військової частини НОМЕР_2 від 06.11.2017 №154 (а.с.14), солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 08.10.2017 по теперешній час безпосередньо приймає участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. 
		Відповідно до копії довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої командиром військової частини НОМЕР_2 від 05.07.2018 №465 (а.с.15), солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 08.10.2017 по 27.01.2018 безпосередню брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції с.Павлопіль Волновахського району Донецької області. 
		Відповідно до копії довідки про безпосередню участь особи в операції об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганських областях, з метою виконання службових (бойових завдань), виданої командиром військової частини НОМЕР_2 від 10.07.2018 №459 (а.с.15), солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 18.06.2018 по теперешній час безпосередню брав участь в операції об`єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганських областях в населених пунктах м.Щастя Луганської області.
		Згідно копії заяви від 05.02.2018 (а.с.41), 05.02.2018 ОСОБА_3 звернулась до директора СО "Тульчинськ" електричні мережі" з проханням видати їй трудову книжку її чоловіка ОСОБА_1 в зв`язку з його відсутність та на підтвердження надала довіреність від 03.02.2018.
		Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилається на порушення роботодавцем гарантій працівника, визначених ст. 119 КЗпП України.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що склались, суд враховує наступне.
		Спір, що виник між сторонами, за юридичним характером належить до категорії трудових, а відповідні відносини регулюються КЗпП України та іншими актами трудового законодавства.
		Відповідно до п. 3ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є зокрема призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин 3 та 4 ст.119 цього Кодексу.
		Частиною 2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст.119 КЗпП України.
		Відповідно до ч. 3ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації.
		Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України,» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15.01. 2015 № 113-VІІ, який набрав законної сили 20.01.2015, оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі й на території Київської області. Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (п.7 Указу Президента України від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію»).
		Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		За змістом листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01.10.2015 відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.
		У листі Міністерства оборони України «Щодо дії особливого періоду» № 316/1/906 від 20.10.2016 та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 (справа №800/582/14) зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
		На даний час Указом Президента України не було оголошено демобілізацію та не скасовано особливий період у встановленому законом порядку.
		Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» у постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17). У постанові зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
		З огляду на вищевикладене, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.         Частиною 6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
		Судом встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України 01.10.2017, строком на 3 роки.
		З наведеного слідує висновок, що на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18.03.2014, коли набув чинності Указ Президента «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 та цей особливий період триває станом на теперішній час.
		Наведене узгоджується із правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 165/1637/16-ц, від 14.02.2018 у справі №567/568/17, від 08.02.2018 у справі № 335/10496/16-ц та від 14.02.2018 у справі №131/1449/16-ц.
		   Відтак, суд відхиляє доводи представника відповідача, про те, що на даний час в Україні    особливий період не діє, оскільки дане твердження є помилковим.
		   Таким чином, на позивача поширювалися та поширюються гарантії, визначені ч.3 ст.119 КЗпП України, зокрема ті, що на час проходження військової служби за працівником повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.
		В свою чергу, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує нацбезпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.
		За змістом ст.235 КЗпП України, у разі звільнення працівника без законної на те підстави, він має бути поновлений на роботі.
		Отже, враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням вимогст.119 КЗпП України, а тому наказ ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" від 19.10.2017 №117-К про його звільнення в зв`язку з призовом на військову службу на підставі п.3ст.36 КЗпП Українислід визнати незаконним та скасувати й відповідно поновити ОСОБА_1 на його посаді, і в цих частинах позов задовольнити.
		Щодо вимоги позивача про стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу слід зазначити наступне.
		З викладеного в позовній заяві розрахунку видно, що позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за період з 20.10.2017 по 20.02.2019 в розмірі 151619,67 грн.
		Згідно ст.235 КЗпП України,у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
		Розмір середнього заробітку працівника слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
		Так, за змістом п.8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		Перевіривши проведений позивачем розрахунок, який останній здійснив за період з 20.10.2017 по 20.02.2019, судом встановлено, що даний розрахунок є невірним, оскільки він проведений більше ніж за один рік, тобто з порушенням норм ч.2ст.235 КЗпП України.
		Згідно копії довідки, виданої СО "Тульчинські електричні мережі" від 27.09.2018 №СО-71-1991 (а.с.16) вбачається, що заробіток ОСОБА_1 на посаді майстра (експлуатаційно-ремонтних робіт) за останні два місяця перед звільненням склав: за серпень 2017 року - 9604,83 грн; за вересень 2017 року - 9741,47 грн (а.с.16). Тобто середньоденний його заробіток складає 449,91 грн. ( 9604,83 грн + 9741,47 грн /43 робочих дні=449,91 грн).
		В даному випадку, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача має розраховуватись за період з 20.10.2017 по 22.10.2018 та становить 116076,78 грн (449,91 грн х 258 днів =116076,78 грн., де 449,91 грн.- середньоденний заробіток; 258 робочих днів - період вимушеного прогулу). Тобто, позов в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.
		Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
		Згідно з вимогами ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
		Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		У п. 13 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
		При цьому конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
		За змістом зазначеної норми закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст.237-1КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
		Разом з тим, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України № 6-23цс12 від 25.04.2012.
		Постановою Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-54цс11 визначено, що передумовою відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Суд установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосувати відповідальність, що передбачена ст.237-1 КЗпП України.
		У ході розгляду справи доведеним є факт порушення відповідачем трудових прав позивача в результаті незаконного звільнення із подальшим відновленням його становища у сфері трудових відносин саме судом. До того ж на спричинення моральної шкоди позивачу вказує саме незаконне звільнення як втрата робочого місця, що призвело до втрати постійного джерела заробітку, необхідності захисту порушених прав в судовому порядку. Таким чином, враховуючи характер правовідносин в розрізі даного спору, тривалість порушення прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн., що відповідатиме засадам виваженості, розумності та справедливості, адже розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його збагачення. 
		Що стосується строку звернення позивача до суду з позовною вимогою про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.
		Згідно правил ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
		У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
		Судом встановлено, що наказ про звільнення позивача з роботи йому не надавався, доказів надсилання його позивачу представником відповідача не надано, трудову книжку та витяг з наказу було видано дружині позивача 05.02.2018 на підставі довіреності, витяг з наказу позивач отримав 30.01.2019.
		Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що строки звернення до суду, передбаченіст.233 КЗпП України, були порушені позивачем. В свою чергу, судом враховано і те, що з 01.10.2017 і по теперішній час позивач призваний на військову службу та виконує свої обов`язки згідно з контрактом щоденно, що позбавляло можливості останнього в зв`язку з навантаженням та необхідністю несення військової служби вчасно звернутись із позовом про порушення своїх конституційних прав. Таким чином, суд приходить до висновку, що строк звернення до суд з даним позовом був пропущений позивачем з поважних причин, а тому він підлягає поновленню. 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
		Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх часткового задоволення.
		Відповідно до правил ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, тому з врахуванням вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 76,84 грн ( 5000 грн х 768,40 грн / 50000 = 76,84 грн) - за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди), та на користь держави судовий збір за позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу та поновлення на роботі, а також стягнення середнього заробітку в розмірі 1929,16 грн (116076,78 грн х 1516,19 грн / 151619,67 грн = 1160,76 грн; 1160,76 грн + 768,40 грн = 1929,16 грн).
		Згідно ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
		На підставі наведеного, керуючись ст.65 Конституції України, п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, ст.ст. 36, 47, 119, 233, 235, ст.237-1 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.ст. 2, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 15, 23 ЦК України, ст.ст. 4, 13, 19, 76 - 81, 141, 263 - 265, 430 ЦПК України, суд, -
		 
		                У Х В А Л И В :
		Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.
		Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним позовом.
		Визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Тульчинські електричні мережі" від 19.10.2017 №117-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 
		Поновити ОСОБА_1 напосаді майстраІ групи Тульчинськоїбригади №1дільниці підстанції35кВ івище структурноїодиниці "Тульчинські електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго".
		   Стягнути з ПАТ "Вінницяобленерго",ЄДРПОУ 00130694,місцезнаходження якого:вул.Магістратська,2,м.Вінниця,21050, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2017 по 22.10.2018 в сумі 116076,78 грн ( сто шістнадцять тисяч сімдесят шість гривень 78 копійок).
		    Стягнути з ПАТ "Вінницяобленерго",ЄДРПОУ 00130694,місцезнаходження якого:вул.Магістратська,2,м.Вінниця,21050, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , моральну шкоду у розмірі 5000 грн.(п`ять тисяч гривень).    
		   Стягнути з ПАТ "Вінницяобленерго",ЄДРПОУ 00130694,місцезнаходження якого:вул.Магістратська,2,м.Вінниця,21050, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати з оплати судового збору в сумі 76,84 грн (сімдесят шість гривень 84 копійки).
		Стягнути з ПАТ "Вінницяобленерго", ЄДРПОУ 00130694, місцезнаходження якого: вул.Магістратська, 2, м.Вінниця, 21050, в дохід держави 1929,16 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять дев`ять гривень 16 копійок) судового збору. 
		   Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
		   Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення виготовлено 02.01.2020.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...