Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/8853/15 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2020.
Дата набрання законної сили: 26.12.2019
Номер судового провадження: 51-4241км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		26 грудня 2019 року
		м. Київ
		справа № 521/8853/15
		провадження № 51-4241 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		засудженого в режимі відеоконференції  ОСОБА_6 , 
		захисника в режимі відеоконференції  ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у кримінальному провадженні № 22015160000000039 від 18 лютого 2015 року за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України.
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст.258-3, ч. 1 ст. 263 КК України, та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи за адресою свого місця проживання на АДРЕСА_1 , що поблизу військового аеродрому « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (військова частина НОМЕР_1 ), з метою сканування та прослуховування радіостанцій та переговорів військовослужбовців Збройних сил України (далі  ЗСУ), диспетчерів та співробітників аеропорту за власною ініціативою на початку травня 2014 року сконструював радіоскануючий пристрій.
		Крім того, у період з травня 2014 року по лютий 2015 року, перебуваючи за вищевказаною адресою, здійснював фотозйомку літаків та подій, що відбувалися на території аеродрому «Шкільний», з метою подальшої передачі представнику терористичної організації «ДНР».
		Також ОСОБА_6 , не маючи передбаченого законом дозволу на придбання та зберігання бойових припасів, діючи умисно, за невстановлених слідством обставин, придбав у невстановленої слідством особи дві гранати РГД-5 з запалами та шістнадцять бойових набоїв калібру 5,45 мм, які в подальшому зберігав за адресою свого місця проживання.
		Вироком Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду в частині виправдання за ч. 1 ст. 263 КК України скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3роки.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк перебування його під вартою з 17 лютого 2015 року по 10 жовтня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
		 
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок апеляційного суду змінити та прийняти рішення, яким визнати його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. При цьому зазначає, що апеляційний суд безпідставно скасував виправдувальний вирок, посилаючись на доказ (протокол обшуку від 17 лютого 2015 року), який місцевим судом було обґрунтовано визнано недопустимим, та, як наслідок, ухвалив незаконне та невмотивоване рішення, яким необґрунтовано засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
		У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі, прокурор заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про незаконність вироку суду апеляційної інстанції, яким його безпідставно засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.
		Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.
		Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.
		Зі змісту статей 7, 404, 420 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості, послався на те, що фактичне вилучення гранат та бойових припасів під час обшуку у квартирі засудженого відбувалося з грубим порушенням процесуального закону, оскільки виявлення зазначених заборонених предметів було здійснено не слідчим, а безпосередньо понятим ОСОБА_8 , котрий, виконуючи прохання слідчого, дістав з полиці пакунок, у якому містилися гранати та боєприпаси.
		Суд першої інстанції визнав протокол обшуку від 17лютого 2015 року недопустимим доказом, при цьому інших даних, які би свідчили про належність вказаних предметів саме ОСОБА_6 , а не іншим особам, суд не встановив.
		Оцінивши подані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов висновку про відсутність фактичних даних, які б підтверджували винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.263 КК України.
		Перевіряючи вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що місцевий суд помилково трактував факт залучення понятого до активної участі у проведенні слідчої дії як порушення процесуального закону та безпідставно визнав отримані під час обшуку речові докази неналежними.
		Апеляційний суд посилався на те, що понятий, який запрошується до проведення слідчої (розшукової) дії, безпосередньо бере в ній участь, а в кримінальному процесуальному законі відсутні конкретні норми, якими понятому забороняється виконувати законні прохання співробітників правоохоронних органів при проведенні слідчих (розшукових) дій. При цьому понятий ОСОБА_8 , який на прохання слідчого дістав з полиці заборонені до обігу бойові припаси, діяв не на власний розсуд, а на прохання особи правоохоронного органу. Крім того, дістаючи вказані предмети, понятий засвідчив, що такі предмети не підкинуті працівниками правоохоронного органу, а перебували в квартирі, яку обшукують, поставив у протоколі свій підпис, а також підтвердив це у суді першої і апеляційної інстанцій під час його допиту у якості свідка.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає, що доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є необґрунтованими.
		Також, вказуючи на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо відсутності доказів, які б підтверджували належність вилучених під час обшуку заборонених предметів саме ОСОБА_6 , а не іншим особам, апеляційний суд зазначив, що факт незаконного зберігання боєприпасів у квартирі засудженого є безсумнівним та підтверджується не лише протоколом обшуку, а й показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 .
		З огляду на викладене апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про те, що органом досудового розслідування не надано інших даних, які б вказували на належність боєприпасів саме ОСОБА_6 , окрім їх наявності у квартирі останнього. 
		Перевіривши та повторно дослідивши матеріали кримінального провадження та наявні в них докази, апеляційний суд дійшов висновку про наявність усіх підстав, які вказують на беззаперечну винуватість засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а його дії слід кваліфікувати за зазначеною нормою кримінального закону як придбання, зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
		На думку колегії суддів, апеляційний суд належним чином вмотивував своє рішення та правильно вказав, що факт незаконного зберігання боєприпасів без передбаченого законом дозволу у квартирі обвинуваченого є очевидним та підтверджується матеріалами кримінального провадження.
		Відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав доводам апеляційної скарги прокурора належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів колегією суддів не встановлено.
		Вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
		З огляду на вищевикладене та враховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року  без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...