Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/8171/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.01.2020. Зареєстровано: 05.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.01.2020.
Дата набрання законної сили: 24.12.2019
Номер судового провадження: 22-ц/811/2436/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 466/8171/18                                Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С. 
		Провадження № 22-ц/811/2436/19                        Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. 
		Категорія:76
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		               24 грудня 2019 року                                  м.Львів
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
		головуючого - судді Бойко С.М.,
		суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
		секретаря - Жукровської Х.І., 
		з участю: позивача ОСОБА_1 , її представника - 
		ОСОБА_2 , представника відповідача - Кордюк М.М. , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 14 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1  до товариства з обмеженою відповідальністю «Амбрелла+» про визнання незаконними дій роботодавця, 
		 
		                                в с т а н о в и л а:
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним звільнення її з посади прибиральниці на підставі п.2 ст.36 КЗпП України і скасувати наказ товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Амбрелла+» №101-ОС від 31.08.2018 року про її звільнення, оскільки відповідач повинен був звільнити її з роботи на підставі поданої нею заяви від 09.03.2018 року про звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю та умов трудового договору (ч.3 ст.38 КЗпП України), однак, відповідач, не вирішуючи цієї заяви та повторно поданої нею заяви від 12.03.2018 року, звільнив її з роботи оспорюваним наказом за закінченням строку трудового договору. 
		Порушення відповідачем законодавства про працю та умов трудового договору позивач обґрунтовує тим, що вона є інвалідом ІІ групи і була прийнята на роботу у назване товариство на посаду прибиральниці за строковим трудовим договором з посадовим окладом, виходячи із мінімального розміру заробітної плати, однак, згодом, після різкого підняття на законодавчому рівні розміру мінімальної заробітної плати з 1700 грн. до 3200 грн., директор ТОВ «Амбрелла+» Волян М.С. , без попередження про зміну істотних умов праці, перевела її на 0,5 ставки посадового окладу, зазначаючи в табелях обліку робочого часу про зменшення робочого часу на виконання покладених на нею трудових обов`язків, притому, що обсяг її роботи істотно збільшився і робочого часу вона стала затрачати більше, ніж раніше, оскільки була єдиною прибиральницею у штаті цього товариства.
		Про названі вище порушення їй стало відомо лише після отримання довідки з Пенсійного фонду і які підтвердились Головним управлінням Держпраці у Львівській області під час інспекційного відвідування 24.04.2018 року. 
		Зазначає, що при звільненні з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, їй належала б до виплати вихідна допомога, згідно із ст.44 КЗпП України. 
		Відповідач, заперечуючи позовні вимоги позивача по суті, подав також заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 14 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
		Рішення суду оскаржила позивач  ОСОБА_1 , просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
		Апелянт вважає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дав належної правової оцінки доказам в справі, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, висновки суду в якому не відповідають фактичним обставинам справи.
		Зазначає, що у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю, зокрема, щодо її переведення на 0,5 ставки без попередження за 2 місяці про зміну істотних умов праці, вона подала 09 та 12 березня 2018 року заяви про звільнення, які були повністю проігноровані відповідачем.
		Вказані нею та допущені відповідачем порушення законодавства про працю були підтверджені Головними управлінням Держпраці у Львівській області за результатами інспекційного відвідування відповідача, однак, подані нею докази на підтвердження заявлених вимог не були враховані судом першої інстанції при вирішенні спору по суті. 
		Апелянт не погоджується з висновками суду щодо посилання на обставини, встановлені рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2018 року в справі №466/8171/18 за її позовом до відповідача.
		Крім того, апелянт звертає увагу на грубе порушення судом норм процесуального закону в частині фіксування технічними засобами судового засідання, яке відбулось 07.12.2018 року, за відсутності якого позивач не може підтвердити прийняття судом поданої нею 07.12.2018 року заяви про збільшення позовних вимог, яка міститься в матеріалах справи, але вже як така, що подана повторно 22.05.2019 року.
		Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення протилежної сторони, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.
		Згідно зі ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Статтею 39 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
		Аналогічне за змістом положення щодо розірвання трудового договору з ініціативи працівника (за його власним бажанням) у випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, закріплене у ч.3 ст.38 КЗпП України. 
		Судом встановлено, що 22.06.2015 року між ТОВ «Амбрелла+» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір про прийняття ОСОБА_1 на роботу у назване товариство на посаду прибиральниці (а.с.64-66 т.1). 
		У п.4.1 трудового договору зазначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим договором, працівнику встановлюється заробітна плата у розмірі 1350 грн.
		Згідно з п.7.1 трудового договору, строк дії договору визначений з 22.06.2015 року по 21.09.2015 року.
		Наказом ТОВ «Амбрелла+» №52-ОС від 22.06.2015 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду прибиральниці з оплатою праці згідно штатного розпису, на термін згідно дії укладеного строкового трудового договору (а.с.63 т.1).
		В подальшому, строк дії вказаного трудового договору неодноразово продовжувався і розмір заробітної плати змінювався, що підтверджено додатками до трудового договору, підписаними сторонами (а.с.67-69 т.1), а саме: до 01.09.2016 року із виплатою заробітної плати в розмірі 1400 грн. (додаток №1), до 01.09.2017 року із виплатою заробітної плати в розмірі 1600 грн. (додаток №5), до 01.09.2018 року із виплатою заробітної плати в розмірі 3200 грн. (додаток №9), про що позивача ОСОБА_1 була повідомлено, що підтверджується її власноручним підписом на додатках до трудового договору.
		09.03.2018 року ОСОБА_1 подала заяву (а.с.70 т.1), в якій просила звільнити її з 09.03.2018 року з роботи «по причині обману керівництва ТОВ «Амбрелла+» з 01.2017 р. по 10.2017 р.».
		12.03.2018 року ОСОБА_1 знову подала заяву про звільнення її з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, оскільки адміністрація ТОВ «Амбрелла+» не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, трудового договору, з виплатою їй вихідної допомоги відповідно до вимог ст.44 КЗпП України (а.с.18 т.1).
		Згідно з поясненнями директора ТОВ «Амбрелла+», які були надані інспектору Головного управління Держпраці у Львівській області і викладені у листі від 25.04.2018 року (а.с.19-21 т.1), позивача не було звільнено на підставі її заяви, оскільки позивач не вказала конкретних причин, порушень трудового законодавства, а оскільки колективний договір у товаристві не укладався, тому і не могло бути допущено товариством порушень умов колективного договору. 
		Оспорюваним наказом №101-ОС від 31.08.2018 року позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади прибиральниці за ст.36 п.2 КЗпП України (у зв`язку із закінченням строку трудового договору) з 31.08.2018 року (а.с.13 т.1).
		Також встановлено, що перед зверненням до суду у жовтні 2018 року із вказаним позовом, позивач у травні 2018 року звернулась до Шевченківського районного суду м.Львова з позовом до відповідача, в якому просила: визнати незаконними дії ТОВ «Амбрелла+» щодо ненарахування та невиплати їй заробітної плати в повному обсязі, щодо переведення її з 1 ставки на 0,5 ставки прибиральниці, щодо зміни істотних умов праці, режиму роботи без повідомлення про такі зміни не пізніше ніж за 2 місяці, вчинення запису в трудовій книжці без точної відповідності з формулюванням згідно чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, укладення трудового договору на визначений строк замість безстрокового, щодо невиплати заробітної плати та вихідної допомоги в порядку ст.44 КЗпП України, та винесення актів про її відсутність на роботі від 28.03.2018 року, стягнення з товариства 13531 грн. 92 коп. недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01.01.2017 року по 01.10.2017 року, 12678 грн. 84 коп. вихідної допомоги при звільненні, зобов`язання видати наказ про її звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України з внесенням відповідного запису у трудову книжку, та відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000 грн. (а.с.22 т.1).
		Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2018 року (а.с.234-236 т.1) вказані позовні вимоги позивача задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «Амбрелла+» провести перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 року по 01.10.2017 року, виходячи із встановленого Законом України «Про державний бюджет» на цей період розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. У задоволенні решти позовних вимог позивача - відмовлено.
		Задовольняючи зазначену вище вимогу позивача, суд виходив із того, що розмір заробітної плати, яку відповідач виплачував позивачці у період з 01.01.2017 року по 01.10.2017 року не відповідав встановленому законом розміру мінімальної заробітної плати. 
		Однак, вказане порушення мало місце у період з 01.01.2017 року по 01.10.2017 року, а позивач подала заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України в березні 2018 року, в той час, коли їй правильно нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.
		В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтвердила, що з 01.10.2017 року їй виплачувалась заробітна плата в розмірі 3200 грн.
		Крім того, відповідач не погоджувався із вимогою позивача про її звільнення з роботи у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю та/або умов трудового договору (колективного договору в товаристві немає), а у своїх заявах від 09 та 12 березня 2018 року позивач таких порушень не вказала, тому правових підстав визнавати дії відповідача щодо неприйняття наказу про звільнення позивача за ч.3 ст.38 (ч.1 ст.39) КЗпП України немає.
		Крім того, необхідно зазначити, що частиною першою статті 39-1 КЗпП України передбачено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносин фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
		Однак, у частині другій цієї статті вказано, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. 
		З названого вище рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2018 року встановлено, що відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог позивача  ОСОБА_1 , зокрема, у задоволенні її вимоги про незаконність дій відповідача щодо укладення з нею строкового трудового договору замість безстрокового, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладення строкового трудового договору відбувалось у відповідності до чинного законодавства України, з урахуванням інтересів ОСОБА_1 , оскільки вона є інвалідом ІІ групи, а тому за станом свого здоров`я не зможе постійно виконувати обумовлену в трудовому договорі роботу. 
		Вказане рішення суду сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили.
		Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин, встановлених рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2018 року, яке відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України має преюдиційне значення при розгляді даної справи, зокрема, в частині висновку суду про законність дій відповідача щодо укладення з позивачем строкового трудового договору в її інтересах (ч.2 ст.23 КЗпП України), та відповідно до вимог ч.2 ст.39-1 КЗпП України, колегія суддів звертає увагу, що внаслідок переукладення сторонами декілька разів названого вище строкового договору, він не може вважатись таким, що укладений на невизначений строк, оскільки в даному випадку застосовується правило винятку, про який зазначено у ч.2 ст.39-1 КЗпП України.
		Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача з роботи на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, - є законним.
		Посилання апелянта на порушення судом процесуального закону щодо неналежного фіксування судового процесу технічними засобами, що позбавило позивача можливості підтвердити прийняття судом 07.12.2018 року заяви про збільшення позовних вимог, не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки ухвалою судового засідання від 11 червня 2019 року суд відмовив у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог і така ухвала позивачем не оскаржувалась.
		Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції по суті вирішення заявленого позову і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які були б обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, суд в повній мірі встановив усі фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
		 
		п о с т а н о в и л а:
		апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 14 червня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. 
		Повний текст постанови складений 28 грудня 2019 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий:                                                         Бойко С.М.
		 
		Судді:                                                                 Копняк С.М.
		       
		                                                                       Ніткевич А.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...