Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9396/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 08.01.2020. Зареєстровано: 08.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2020.
Дата набрання законної сили: 05.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		26.12.2019Справа №  910/9396/19
		За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест»
		до           1) Виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації  
		2) Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 
		3) Державної казначейської служби України 
		За участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		про визнання незаконним дій і відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
		 
		Господарський суд міста Києва у складі судді Спичак О.М. за участю секретаря судового засідання 
		Смігунова В.В.
		Представники сторін:
		від позивача: Вичіков В.В., Суховій М.М., Лічман О.М.
		від відповідача 1: Тіхонова І.С.
		від відповідача 2: Стецина І.В.
		від відповідача 3: не з`явився 
		від третьої особи: Тіхонова І.С. 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації, Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради, Державної казначейської служби України з вимогами про: 
		- визнання незаконними дій Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці;
		- стягнення солідарно з виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» суму в розмірі 92 772 628 грн. 94 коп. на відшкодування завданої майнової матеріальної шкоди; 
		- стягнення солідарно з виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» суму в розмірі 9 277 262 грн. 89 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди;
		- зобов`язання Державної казначейської служби України списати в безспірному порядку з рахунків виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» грошові кошти у сумі 102 049 891,83 грн., та перерахувати їх на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт- Інвест».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протиправними діями Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  та Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які встановлені рішенням суду в адміністративній справі, позивачу завдано збитки пов`язані зі знищенням його майна, а також завдана моральна шкода.
		Ухвалою від 02.08.2019р. судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, а також призначено підготовче засідання на 03.09.2019р. 
		Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позовні вимоги про визнання незаконними дій Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б, не підлягають розгляду у господарських судах. Одночасно, на думку відповідача 1, позивачем не доведено обставин та належного доказового обґрунтування виникнення у відповідачів солідарної відповідальності. Крім того, відповідачем 1 наголошено на недоведенні позивачем всіх складових матеріальної та моральної шкоди у заявленому до стягнення розмірі.
		Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог також надав заперечення посилаючись на те, що Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  не наділено контролюючими повноваженнями у сфері благоустрою міста, не приймає та не могло приймати будь-яких рішень стосовно демонтажу споруд позивача. Одночасно, зазначеним учасником процесу вказано на те, що Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є належним відповідачем у справі, оскільки фактично останній не здійснював контролю у сфері благоустрою міста Києва. Відповідачем 2 також вказано не надання позивачем доказів наявності всіх складових матеріальної та моральної шкоди, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		03.09.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 18.09.2019р. 
		18.09.2019р. судом було відкладено розгляд справи на 02.10.2019р. 
		Ухвалою від 02.10.2019р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		02.10.2019р. підготовче засідання було відкладено на 06.11.2019р.
		06.11.2019р. підготовче засідання відкладено на 20.11.2019р. 
		20.11.2019р. судом було відкладено підготовче засідання у справі на 04.12.2019р. 
		Ухвалою від 04.12.2019р. судоми було відмовлено в задоволенні клопотання від 03.09.2019р.  Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про закриття провадження у справі в частині; частково задоволено клопотання від 18.09.2019р.  Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про закриття провадження у справі в частині; закрито провадження у справі №910/9396/19 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконними дій Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу огорожі та бетонних плит, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м.Київ, Святошинський район, вул.Симиренка, буд.17 Б, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231  Господарського процесуального кодексу України; відмовлено в задоволенні клопотання Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  про винесення окремої ухвали; відмовлено в задоволенні клопотання Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  про призначення експертизи; відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» про призначення експертизи.
		04.12.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.12.2019р. 
		У судовому засіданні 26.12.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 2 про продовження строку на подання до матеріалів справи доказів, а саме висновку судового експерта. При цьому, суд виходив з наступного.
		Частиною 3 ст.80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позов відповідачем 2 подано 29.08.2019р., а отже строк подачі в якості доказу по справі висновку судової експерти пропущено більш як на три місяці. 
		Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		Проте, у даному випадку виявлення наміру до подання доказів у справі з пропущенням строку понад три місяці вказує на відсутність активності відповідача 2 у виконанні процесуальних обов`язків, як то обов`язку з доказування.
		За приписами ч.ч.2, 3, 4, 6 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
		Проте, всупереч приписів ст.119 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності поважних причин пропуску строку для подачі доказів у справі не наведено. До того ж, відповідачем 2 разом з відповідним клопотанням не було подано самого висновку експерта, що суперечить вимогам ч.4 ст.119 Господарського процесуального кодексу України
		Крім того, судом враховано, що справа перебуває на стадії розгляду по суті, а отже, задоволення клопотання Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  могло призвести до затягування строків вирішення спору. 
		Представником позивача у судовому засіданні 26.12.2019р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.
		Представник відповідача 1 у судовому засіданні 26.12.2019р. надав пояснення по суті спору, згідно яких проти задоволення позову заперечував.
		Представником відповідача 2 проти задоволення позовних вимог також  було надано заперечення.
		Третьою особою було надано усні пояснення по справі.
		Представник відповідача 3 у судове засідання 26.12.2019р. не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103052363890.
		Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.
		Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
		Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України  суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки. 
		Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
		Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
		У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		Отже, за висновками суду, неявка відповідача 3  не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 26.12.2019р. 
		В судовому засіданні 26.12.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів 1, 2 та третьої особи,  Господарський суд міста Києва,                
		          ВСТАНОВИВ:          
		Згідно витягу №18425471 від 28.02.2014р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Товариство з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» є власником земельної ділянки кадастровий номер №8000000000:75:121:0021, площею 0,0209 га, розташованої за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17-Б.
		08.07.2016 року представником Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено перевірку правомірності встановлення (розміщення) огорожі складування будівельних та інших матеріалів за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17-Б, та винесено приписи №№1611134, 1611136 та запропоновано надати проектно-дозвільну документацію. 
		23.07.2016 року Комунальним підприємством «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було винесено припис №1612124. Даним приписом було запропоновано усунути порушення шляхом надання дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди протягом однієї доби. В разі відсутності дозвільної документації, демонтувати тимчасову споруду власними силами. Попереджено, що в разі невиконання умов припису, будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства. 
		За результатами розгляду приписів було прийнято рішення у формі доручень Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а саме №308/07-16 від 18.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення  №338/07-16 від 27.07.2016 року стосовно демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які розміщені на земельній ділянці за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17-Б.
		          На виконання доручення №308/07-16 від 18.07.2016р. Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Комунальним підприємством «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було демонтовано огорожу, яка була розташована  у м.Київ по вул.Симиренка, буд.17-Б, про що складено акт №К-49 від 19.07.2016р.
		          На підставі вказаного доручення відповідачем 2 також було здійснено складання будівельних та інших матеріалів, розміщених за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17-Б, про що складено акт №К-50 від 19.07.2016р.
		          На підставі доручення №338/07-16 від 27.07.2016р. Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Комунальним підприємством «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  було демонтовано споруду, що була розташована  у м.Київ, по вул.Симиренка, буд.17-Б, про що складено акти №16/2-08-01НО-151/У-1 від 02.08.2016р., №16/2-08-02НО-151/У-2 від 02.08.2016р., №16/2-08-03НО-151/У-3 від 02.08.2016р., №16/2-08-04НО-151/У-4 від 02.08.2016р. та опис майна. 
		Як свідчать представлені суду документи, у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №826/14966/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про: визнання незаконними рішення та скасування доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 308/07-16 від 18.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення № 338/07-16 від 27.07.2016 року щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м.Київ, по вул.Симиренка, буд.17-Б; визнання незаконними дій та скасування приписів Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1611134 від 08.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та припису №1612124 від 23.07.2016 року щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою м.Київ, по вул.Симиренка, буд.17-Б.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018р., яке залишено без змін постановою від 16.05.2018р. Київського апеляційного адміністративного суду, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест  задоволено: визнано незаконними дії та скасовано приписи Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1611134 від 08.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та припис №1612124 від 23.07.2016 року щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м . Київ, Святошинський район , вул. Симиренка, буд. 17 Б; визнано незаконними дії та скасовано доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №308/07-16 від 18.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення №338/07-16 від 27.07.2016 р. щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка 17 Б; розподілено судові витрати. 
		                    Наразі, за твердженнями позивача, внаслідок незаконних дій відповідачів 1 та 2 Товариству з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» було завдано майнової шкоди в сумі 92  772  628,94 грн., що складається з витрат пов`язаних з втратою знесених споруд та будівель, вартості протиправно вивезених будівельних матеріалів з урахуванням збільшення суми на індекс інфляції, оплати послуг на їх доставку, монтаж, упущеної вигоди, витрат на юридичну допомогу, пов`язану з відстоюванням прав позивача в органах державної влади та правоохоронних органах, а також моральної шкоди в розмірі 9  277  262,89 грн. Правовою підставою позовних вимог позивачем визначено приписи ст.ст.23, 1166, 1173 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. 
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		Виходячи зі змісту ст.ст.15,  16 Цивільного кодексу України,  ст.20 Господарського кодексу України   застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. 
		Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).
		У рішенні №18-рп/2004  від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб`єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
		          Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у  ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
		У відповідності до  статті 1173 Цивільного кодексу України  шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Таким чином, на відміну від загальної норми  статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма  статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи. Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від 23.05.2018р. по справі №923/574/17, від 18.06.2018р. по справі №904/1284/17.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі  статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (аналогічний висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 02.03.2018р. у справі № 916/336/17, постанові від 12.11.2019р. Верховного Суду по справі   №910/9278/18).
		Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
		Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
		Одночасно, згідно із частинами першою  - третьою  статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральної шкоди.
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні     розміру    відшкодування    враховуються    вимоги розумності і справедливості. Вказану правову позицію наведено у постанові від 12.11.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4494/18.
		Згідно з частиною 1  статті 1167 Цивільного кодексу України  моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
		Одночасно, статтею 1190 Цивільного кодексу України унормовано, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74  Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з вимогами про стягнення солідарно майнової шкоди позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки відповідачів; наявність заподіяної спільними діями вказаних учасників судового процесу шкоди; причинний зв`язок між ними. 
		Одночасно, враховуючи загальні підстави цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та із чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Правову позицію стосовно наведеного предмету доказування у спорах про стягнення моральної шкоди наведено у постанові Верховного Суду від 12.11.2019р. по справі № 910/9278/18.
		Як вказувалось вище, за твердженнями позивача, внаслідок незаконних дій відповідачів 1 та 2 Товариству з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» було завдано майнової шкоди в сумі 92  772  628,94 грн., що складається з витрат пов`язаних з втратою знесених споруд та будівель, вартості протиправно вивезених будівельних матеріалів з урахуванням збільшення суми на індекс інфляції, оплати послуг на їх доставку, монтаж, упущеної вигоди, витрат на юридичну допомогу, пов`язаної з відстоюванням прав позивача в органах державної влади та правоохоронних органах, а також моральної шкоди в розмірі 9  277  262,89 грн. Зі змісту позовної заяви вбачається, що моральна шкода позивача полягає у приниженні його ділової репутації, зниженні престижу та підриву довіри до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест».
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не  підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Судом зазначалось, що у відповідності до  статті 1173 Цивільного кодексу України  шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу  України), тобто саме держава як самостійний учасник цивільних відносин несе відповідальність за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів та їх посадових і службових осіб.
		Підставою для покладення на державу деліктної відповідальності за шкоду, задану особі, є факт неправомірних дій чи бездіяльності державного органу, його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
		Як було встановлено, у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №826/14966/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» про: визнання незаконними рішення та скасування доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 308/07-16 від 18.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення № 338/07-16 від 27.07.2016 року щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м.Київ, по вул.Симиренка, буд.17-Б; визнання незаконними дій та скасування приписів Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1611134 від 08.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та припису №1612124 від 23.07.2016 року щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою м.Київ, по вул.Симиренка, буд.17-Б.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою від 16.05.2018р. Київського апеляційного адміністративного суду, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест  задоволено: визнано незаконними дії та скасовано приписи Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1611134 від 08.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та припис №1612124 від 23.07.2016 року щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м . Київ, Святошинський район , вул. Симиренка, буд. 17 Б; визнано незаконними дії та скасовано доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 308/07-16 від 18.07.2016 року щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення № 338/07-16 від 27.07.2016 р. щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка 17 Б; розподілено судові витрати. 
		Наразі, суд зазначає, що частиною 2  ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
		Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
		Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4  ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили
		Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №826/14966/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
		Тобто, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем вказано на встановлення в порядку адміністративного судочинства обставин протиправної поведінки Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу огорожі та бетонних плит, п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка 17 Б.
		Отже, відповідачем у спорі про відшкодування шкоди у спірних правовідносинах стосовно демонтажу огорожі та бетонних плит, п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка 17 Б, є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Аналогічну праву позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019р. по справі №920/715/17 та від 08.07.2019р. по справі №908/156/18.
		Суд також зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, з урахуванням положень частини другої статті  2, статті  170 Цивільного кодексу України  боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов`язки.
		Таким чином, шкода у відповідності до ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України стягується саме з Держави Україна (Державного бюджету України), проте, ніяким чином не з відповідних органів, якими у розглядуваній справі визначено Виконавчий орган Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації  та Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Отже, визначений нормами ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України суб`єктний склад відповідальних осіб за шкоду, завдану  юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, вказує на безпідставність позовних вимог про стягнення шкоди солідарно з органів, неправомірними діями яких, на думку позивача, відповідну шкоду завдано.
		В контексті наведеного, суд також вважає за доцільне звернути увагу учасників судового процесу на те, що згідно ч.3  ст.2 Господарського процесуального кодексу України  основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього  Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1  ст.14 Господарського процесуального кодексу України).
		За таких обставин, у даному випадку позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» в частині стягнення солідарно з виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) майнової та моральної шкоди задоволенню не підлягає. 
		Одночасно, в контексті визначення складу відповідачів, а саме заявлення позивачем вимог до Виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації суд зазначає наступне.
		За приписами ч.3 ст.45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
		Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.
		З системного аналізу ст.ст.4, 45 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов`язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред`явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014р. Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.
		Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).
		Наразі, судом враховано, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.3 ст.140 Конституція України).
		За приписами ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Відповідно до п.1 Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджено розпорядженням №94 від 27.01.2011р. виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.
		Згідно з п.4 вказаного Положення основними завданнями Департаменту є: забезпечення реалізації державної політики у сфері благоустрою та охорони праці на території міста Києва; контроль за станом благоустрою міста та за дотриманням вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року N 1051/1051 (далі - Правила благоустрою міста Києва), та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері благоустрою; сприяння розвиткові та поліпшенню стану благоустрою міста; вжиття заходів щодо притягнення винних у порушенні законодавства у сфері благоустрою населених пунктів до відповідальності; профілактика правопорушень у сфері благоустрою міста Києва; реалізація актів Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо благоустрою міста та охорони праці; сприяння впровадженню ефективної цілісної регіональної системи запобігання травматизму невиробничого характеру, безпечних виробничих процесів, устаткування; сприяння у забезпеченні працівників засобами індивідуального та колективного захисту; організація професійної підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів (посадових осіб) з питань безпечної життєдіяльності населення; надання організаційно-методичної допомоги секторам з питань охорони праці районних в місті Києві державних адміністрацій; забезпечення разом зі структурними підрозділами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями реалізації регіональних програм з метою охорони праці та запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру.
		Департамент відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі, надає доручення на демонтаж (переміщення) самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, в тому числі для провадження підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементів об`єктів благоустрою, рекламних носіїв, гаражів, збірних конструкцій, які встановлюються без улаштування заглибленого фундаменту, безхазяйного майна, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій (п.5.8 Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		У п.13 Положення вказано, що Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки і штампи зі своїм найменуванням та відповідні бланки.
		За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є органом місцевого самоврядування, а отже, є самостійним суб`єктом відповідальності (за наявності всіх складових у сукупності) згідно ст.1173 Цивільного кодексу України, неправомірність дій, в тому числі, якого і покладено в якості підстав позову у справі.
		Одночасно, жодних доказів наявності протиправної поведінки Виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації стосовно демонтажу огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б,  позивачем не наведено, належним чином доказово не обґрунтовано. 
		Таким чином, за висновками суду, Виконавчий орган Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації  не є належним відповідачем у спорі про стягнення шкоди, завданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» внаслідок демонтажу відповідачем на виконання доручення третьої особи огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б.
		В контексті наведеного слід також зауважити, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша та друга  статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.09.2019р. по справі   №910/7122/17.
		Правовим наслідком визначення позивачем неналежного відповідача є відмова в задоволенні позову до такого відповідача. Вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду  від 26.11.2019р. по справі №905/386/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі № 523/9076/16-ц.
		З приводу позовних вимог про визнання незаконними дій Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вивезення будівельних матеріалів,які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б, суд зазначає наступне. 
		За приписами ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
		Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
		Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту, а саме визнання протиправними дій відповідача 2 ніяким чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах. Вказана позовна вимога направлена, насамперед, на вставлення факту протиправної поведінки, як складової відшкодування шкоди, проте, не може бути самостійною позовною вимогою, що мала відповідним правовим наслідком, у  разі її задоволення, захист майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест».
		За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» в частині визнання незаконними дій Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) також підлягають залишенню без задоволення. 
		Одночасно, суд також вважає безпідставними та юридично неспроможними позовні вимоги про зобов`язання Державної казначейської служби України списати в безспірному порядку з рахунків виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації ради (Київської міської державної адміністрації), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» грошові кошти у сумі 102 049 891,83 грн., та перерахувати їх на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт- Інвест». При цьому, суд виходить з наступного.
		Згідно з частиною другою  статті 45 Бюджетного кодексу України   казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій. 
		Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845   казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
		Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
		Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
		Таким чином, Державна казначейська служба України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).
		Наразі, суд зазначає, що доказів порушення з боку відповідача 3 прав та законних інтересів позивача стосовно стягнення шкоди завданої внаслідок демонтажу огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б, позивачем не наведено.
		За таких обставин, вимоги позивача до Державної казначейської служби України також не підлягають задоволенню. 
		При цьому, суд вважає за доцільне роз`яснити позивачу, що відповідно до частини першої  статті 170 Цивільного кодексу України  держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Таким чином, орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).
		При цьому, в господарському процесі відповідно до частини четвертої  статті 56 Господарського процесуального кодексу України  держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
		Отже, у справі про стягнення шкоди на підставі ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету) .
		Так, у приписах частини п`ятої  статті 238 Господарського процесуального кодексу України, чинної на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номери (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема за вимогами до держави Україна.
		Відповідно до приписів частини пятої  статті 238 Господарського процесуального кодексу України   у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
		При цьому, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.
		Отже, резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.  Аналогічний правовий висновок наведено у постанові від 08.07.2019р. по справі №908/156/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018р. по справі №910/23967/16.
		Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов`язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов`язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов`язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019  Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору  визначено Законом України «Про судовий збір». 
		Пунктом 13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
		З огляду на висновки суду стосовно відмови в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за державою. 
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		ВИРІШИВ:
		1.          Відмовити в задоволенні позовних вимог.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення»  Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.  
		Повний текст складено та підписано 08.01.2020р. 
		 
		Суддя                                                                                           Спичак О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...