Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 263/13236/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 13.01.2020. Зареєстровано: 14.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2020.
Дата набрання законної сили: 09.12.2020 (частково)
Результат оскарження 09.12.2020 Донецький апеляційний суд: скасовано рішення частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/263/190/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		№263/13236/16-ц
		№2/263/190/2019
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И
		09 грудня 2019 року                                                        місто Маріуполь
		Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
		головуючого судді Ковтуненка В.О.,
		при секретарі Іващенко Н.К.,
		за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення прав осіб на частку квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності,
		за позовом  ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		21 жовтня 2016 року позивач, посилаючись на положення стаття 365 Цивільного кодексу України, звернувся до суду з позовом до відповідачів про припинення права на частку у спільному майні. В обґрунтування вимог було зазначено, що на підставі договору дарування від 18 березня 2008 року позивач є власником 10/15 частини квартири АДРЕСА_1 , а відповідачки, на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05.01.2001 року є власниками, кожна, 1/6 частини в зазначеній квартирі. Оскільки, квартира є неподільним майном, просив припинити право власності відповідачок в квартирі АДРЕСА_1 із стягненням з нього на корить відповідачок грошової компенсації, яка буде визначена експертом, а право власності на зазначену частину квартири визнати за ним. У позовній заяві зазначено, що позивачу невідомо місце проживання відповідачів та не зазначені їх контактні зв`язки.
		Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 29 вересня 2017 року припинено право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за кожною на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Вирішено виплатити відповідачам грошову компенсацію вартості належної кожній частки у спільному майні у сумі 59011 (п`ятдесят дев`ять тисяч одинадцять) гривень, які були внесені позивачем на депозитний рахунок Держказначейської служби України у м. Києві.
		 
		23.04.2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_5 , яка є представником ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про ознайомлення з матеріалами вказаної цивільної справи.
		08.05.2018 року представник відповідачів звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду посилаючись на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не були належним чином повідомлені про час розгляду справи, внаслідок чого були позбавлені можливості надати суду докази, які при їх належній оцінці в сукупності з іншими доказами, вказують на те, що при повторному розгляді справи рішення суду буде іншим. Також повідомили, що із позивачем перебувають у напружених стосунках, та він постійно намагається позбавити їх права власності на вказану квартиру.
		До заяви були долучені документи, з яких вбачається наступне. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 17 березня 2008 року за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , виселено певних осіб з квартири АДРЕСА_1 .
		В серпні 2016 року ОСОБА_3 зверталася до правоохоронних органів з заявою про вжиття заходів до ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та отримала повідомлення, що вказане питання має бути вирішено в порядку цивільного судочинства. 15 лютого 2017 року Комітетом Самоорганізації населення «Кальміуський», за зверненням  ОСОБА_3 , складено Акт, який містить відомості, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , не мають доступу до вказаного житла, оскільки співвласник ОСОБА_1 здає в оренду вказане нерухоме майно.
		 
		Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05 червня 2018 року, заочне рішення було скасовано.
		05 липня 2018 року ОСОБА_3 ,  ОСОБА_2  звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1  про визнання недійним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 23 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненко С.В. за №1596.
		Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05 липня 2018 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийнято до розгляду.
		 
		У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мироненко О.В. підтримала заявлені позовні вимоги та заперечувала проти зустрічних позовних вимог, посилаючись на те, що: по-перше, спільне користування спірним житлом є неможливим через неприязні стосунки; по-друге, протягом тривалого часу ОСОБА_1 одноособово несе витрати на утримання вказаного нерухомого майна; по-третє, частки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спільній квартирі є незначними.
		 
		Представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 адвокат Басівський В.О. заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 та підтримав позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним. Зазначив, що протягом тривалого часу ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою, яку здавав в оренду та отримуав прибуток. Городницькі не згодні з ринковою вартістю спірної квартири, яка визначена експертами, оскільки вважають, її заниженою, а також з інвентаризаційною вартістю зазначеної квартири, яка зазначена у договорі купівлі-продажу, який просять визнати недійсним. Мають намір проживати та користуватися спірним житлом, при цьому їх спільна частка, як членів однієї сім`ї, які діють разом, дорівнює 1/3 частини квартири, тобто не є незначною. Питання щодо розподілу витрат на утримання вказаного нерухомого майна має бути вирішено в порядку цивільного судочинства.
		 
		Відповідач ОСОБА_4 надала суду заяву про розгляд справи без її участі та письмові пояснення, у яких просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6 , оскільки вони не є стороною у правочині, тобто відсутні підстави для визнання правочину недійсним.
		 
		Дослідивши матеріали справи, суд, вважає, що позов первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до договору дарування від 18 березня 2008 року, посвідченого нотаріально, ОСОБА_1 є власником 10/15 частини квартири АДРЕСА_1 .
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 01.12.2016 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками по 1/6 частині квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05 січня 2001 року (№2-57).
		Згідно Звіту про оцінку майна, складеного Суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 , станом на 02 вересня 2016 року ринкова вартість двокімнатної квартири, загальною площею 53,2кв.м., яка розташована на четвертому поверсі 5-ти поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , складає 315636 гривень, при цьому вартість 1/6 частини складає 52606 гривень.
		Відповідно до висновку будівельно-технічної судової експертизи №6 від 05 липня 2017 року: ринкова вартість 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 станом на 05.07.2017 року може складати становить 59011 гривень; виділ в натурі 1/6 частки вказаної квартири не можливий. На час оцінки загальна вартість зазначеної квартири може складати 354065 гривень.
		Відповідно до квитанції №13733934, ОСОБА_1 на депозитний рахунок Держказначейської служби України в м. Києві, було внесено вартість 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 в сумі 118022 гривень, тобто загальна вартість двох часток, які є у власності у кожної з відповідачок.
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В. за №1596, ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж здійснено за ціною 85200 гривень, яка визначена Суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_8 , відповідно до договору з ОСОБА_1 від 23.04.2018 року.
		Надані документі містять інформацію щодо реєстрації осіб за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_3 з 15.08.2016 року та ОСОБА_2 з 16.08.2007 року.
		Також, надані сторонами документи містять інформацію щодо оплати комунальних послуг за утримання спірного житла, а саме: ОСОБА_1 з 2014 року, а ОСОБА_2 в період 2009-2013 років.
		 
		У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечується рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
		Відповідно до ч.3 ст.358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
		Згідно до ст.364 ЦК України та роз`яснень, викладених у п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», у разі неможливості поділу в натурі жилого будинку (квартири), що знаходиться у спільній частковій власності, суд може за відповідним позовом установити порядок користування сторонами цією частиною, при якому відособленні приміщення передаються їм у користування відповідно до частки кожної з них у праві власності, а інші приміщення і будівлі залишаються у спільному користуванні.
		Згідно із роз`ясненнями, наданими у Постанові №20 Пленуму ВСУ від 20 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користуванням майном.
		 
		Положеннями статті 365 Цивільного кодексу України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Припинення права особи на частку у спільному майні можливе за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
		У ч.2 ст.183 ЦК України зазначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
		 
		При вирішенні позовів суд враховує правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду.
		Так, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13 січня 2016 року розглянув справу №6-2925цс15, предметом якої був спір про присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні. 
		При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач - співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників - відповідачів по справі. 
		З врахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
		 
		Згідно з роз`ясненнями, наведеними Верховним Судом України у «Висновках Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення на підставах, передбачених п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України, за перше півріччя 2013 року» від 01 липня 2013 року, за змістом зазначеної ст.365 ЦК України припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. При цьому висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
		Визначальною обставиною при припиненні права власності на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника є відсутність істотної шкоди для нього та членів його сім`ї, як вбачається з правових позицій Верховного Суду України згідно з постановою від 23.11.2016 року у справі №6-1943цс16 та постановою Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №760/8958/15-ц.
		 
		ОСОБА_1 є власником 2/3 частини спірної квартири вказаної квартири, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є рідними сестрами є співвласниками вказаної квартири, оскільки кожній з них належить по 1/6 частки зазначеної квартири, при цьому останні мають спільні взаємні інтереси щодо спільного використання своїх часток, які разом складають 1/3 частки вказаного житла, при реалізації прав на це житлове приміщення.
		Спірна квартира складається з двох жилих кімнат площами 16,9кв.м та 9,8кв.м., тобто загальна житлова площа складає 26,7кв.м. За своїми технічними характеристиками, як всі інші квартири у багатоквартирних будинках, поділу в натурі не підлягають, так як відсутня можливість облаштування двох окремих входів та окремих санітарно-гігієнічних та господарських приміщень. 1/3 частка квартири не є незначною, оскільки складає 8,9кв.м. житлової площі, тобто майже дорівнює площі меншої жилої кімнати, в зв`язку з тим, що різниця складає 0,9кв.м.
		Таким чином, суд приходить до наступних висновків: по-перше, виділ в натурі 1/3 частки спірної квартири, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вони діють спільно, є неможливим; по-друге, позивач ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не проживають у спірному житлі через наведені вище обставини; по-третє, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовляються отримати матеріальну компенсацію їх частки, оскільки після усунення перешкод у користуванні власністю мають намір користуватися нею для особистих потреб; по-четверте, зазначене житло є єдиною власністю ОСОБА_2 , в зв`язку з чим припинення права власності на частку житла завдасть останній істотну шкоду, а відповідно завдасть істотну шкоду  ОСОБА_3 .
		За таких обставин, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для припинення права власності відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 1/6 частку кожної квартири АДРЕСА_1 та стягнення на їх користь грошової компенсації.
		З урахуванням наведеного суд не враховує інші доводи щодо незгоди з оцінкою нерухомого майна під час визначення вартості частки та продажу квартири. При цьому суд звертає увагу на те, що вартість 1/3 частини квартири більше ніж її вартість, визначена у договорі купівлі-продажу, при цьому ОСОБА_1 та його представник, а також ОСОБА_4 не надали суду документального підтвердження обставин, які є істотними умовами угоди (правочину) та передували її укладенню.
		Питання проживання сторін у спірній квартирі не є предметом розгляду даної справи та не впливає на вирішення позову. Питання участі сторін в оплаті комунальних послуг щодо спірної квартири не є предметом розгляду даних позовів.
		 
		Відповідно до положень статей 215, 216 Цивільного кодексу України правом оспорювати правочин наділені не лише сторони правочину, але й інші особи, що не є сторонами правочину, які мають статус «заінтересовані особи».
		З огляду на зазначене та приписи статей 15, 16 ЦК України, а також статей 2, 4 ЦПК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
		Частина 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до положень статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		 
		Суд вважає, доведеним порушення прав співвласників спірного нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на розпорядження ними належною їм часткою майна, оскільки ОСОБА_1 здійснив реалізацію частки майна без згоди її власників, а відповідно договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений нотаріально, підлягає визнанню недійсним.
		 
		З урахуванням рішень, прийнятих судом у даній справі, суд стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понесені ними судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 1409,6 гривень та витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката на професійну правничу допомогу у сумі 9500 гривень, що підтверджується долученими до справи квитанціями та довідками.
		 
		Керуючись Цивільним кодексом України, ст.ст.12, 13, 81, 82, 89, 263-265, 279 ЦПК України, суд,
		В И Р І Ш И В:
		У задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення прав осіб на частку квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності, відмовити.
		Позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, задовольнити.
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко Сергієм Валерійовичем за №1596.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  та ОСОБА_3  сплачений судовий збір у розмірі 1409 гривень 60 копійок.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 9500 гривень.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду.
		 
		Суддя                                                                В.О. Ковтуненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...