Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/5500/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2020.
Дата набрання законної сили: 04.12.2019
Номер судового провадження: 11-195апп19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		4 грудня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 826/5500/18
		Провадження № 11-195апп19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л.,  Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р.,              Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - управління ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою МВС на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
		УСТАНОВИЛА:
		У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МВС, управління ПФУ, в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відповідачів щодо непроведення перерахунку призначеної пенсії;
		- зобов`язати МВС скласти і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від                13 лютого 2008 року № 45 направити виправлену довідку про розміри грошового забезпечення для перерахунку його пенсії до управління ПФУ із зазначенням розмірів грошового забезпечення за нормами, чинними станом на 1 грудня 2015 року,                          з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських, та додаткових видів зарплат та премій, що були складовими грошового забезпечення під час призначення пенсії позивачу в процентному еквіваленті, а також надбавки за особливо важливі завдання, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, які ним отримано протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
		- зобов`язати управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії з 1 грудня               2015 року виходячи з розміру 79 % від грошового забезпечення для обчислення пенсії на підставі довідки, наданої МВС України з урахуванням вимог Закону України від                 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», без обмежень максимального розміру пенсії і без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»;
		- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено частково:
		- визнано протиправною бездіяльність МВС щодо ненадання довідок із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок;
		- зобов`язано МВС надати довідки із зазначенням розмірів щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців перед місяцем звільнення, яка містить: надбавки за особливо важливі завдання, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову премію при звільненні та з яких було утримано єдиний соціальний внесок, та направити зазначені довідки до управління ПФУ;
		- в іншій частині адміністративного позову відмовлено;
		- встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання МВС подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
		17 жовтня 2018 року МВС подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року.
		Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 жовтня 2018 року апеляційну скаргу МВС повернув на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має право її підписувати.
		Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав на те, що до скарги, поданої та підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, не додано документа, який посвідчує її повноваження на підписання апеляційної скарги від імені МВС, адже наявна у матеріалах справи копія довіреності від 14 лютого 2018 року № 14/2018, що була видана міністром внутрішніх справ України                Аваковим А. Б., засвідчена самим представником, а отже, не є документом, що посвідчує повноваження останнього, оскільки у матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує повноваження Отроди Т. Ю. на засвідчення копії довіреності.
		9 листопада 2018 року МВС вдруге подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року. До скарги, підписаної Отродою Т. Ю. як представником МВС, додано завірену Отродою Т. Ю. копію довіреності від 14 вересня 2018 року № 14/2018, у якій вказано на повноваження останньої завіряти, зокрема, копії довіреностей.
		За наслідками розгляду згаданої вище апеляційної скарги МВС, а також апеляційної скарги ОСОБА_1 . апеляційний суд 16 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
		23 листопада 2018 року (під час апеляційного перегляду справи по суті спору)             МВС подало касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року про повернення його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, поданої 17 жовтня 2018 року.
		У скарзі МВС порушує питання про скасуванні цієї ухвали та направлення справи до Шостого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою МВС.
		Скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції положень статей              55-60, 296 та 298 КАС.
		Так, МВС зазначає, що довіреність від 14 лютого 2018 року № 14/2018, видана              Отроді Т. Ю., не містила заборони на посвідчення копій документів МВС. Надана суду копія зазначеної довіреності, посвідчена представником позивача з оригіналу, підтверджувала право зазначеної особи оскаржувати рішення суду в апеляційній, касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих вищезазначеною довіреністю. При цьому суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості перевірити оригінал такої довіреності безпосередньо у судовому засіданні при розгляді справи по суті. 
		Ухвалою від 28 лютого 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його переконання, ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Так, ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи обґрунтована тим, що суди касаційної інстанції використовують різні підходи до застосування положень частин першої та третьої статті 55, пункту 1 частини першої, частин третьої, п`ятої, шостої та восьмої статті 59 КАС під час вирішення питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді.
		Фактично поставлене для вирішення питання зводиться до того, чи має право представник юридичної особи в адміністративному процесі самостійно засвідчити копію документа про надання йому повноважень з представництва (довіреність) і чи буде така засвідчена самим представником копія довіреності належним доказом наявності у нього відповідних повноважень з представництва. 
		Вирішуючи питання щодо правильного застосування згаданих вище норм КАС під час розгляду питання про порядок засвідчення копій документів, якими підтверджується право на представництво юридичних осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
		Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника. 
		Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
		Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС.
		Відповідно до частини першої статті 55 КАС сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
		Згідно з частиною третьою статті 55 КАС юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. 
		Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 59 КАС).
		Частинами п`ятою та шостою статті 59 КАС установлено таке:
		- відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді;
		- оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
		Таким чином, вимога обов`язкового подання до суду лише оригіналу довіреності на підтвердження повноважень представника і думка про допустимість засвідчення копії такого документа лише суддею не ґрунтується на чинному процесуальному законодавстві України, адже відповідно до наведеної вище частини п`ятої статті 59 КАС відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді, а наступна частина цієї ж статті визнає правомірним також інший порядок засвідчення «визначений законом». 
		Тому слід визначити цей зазначений законний спосіб. 
		Для цього слід звернутися до положень ЦК, а також зважати на те, що за Конституцією України особа може діяти у порядку та у спосіб, що не заборонений законом, а органи державної влади - навпаки, лише у спосіб, що передбачений законом. 
		Відповідно до положень статті 238 ЦК представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. 
		Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду. 
		Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність. 
		Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті, на думку Великої Палати Верховного Суду, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.
		Нведеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням практики застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
		Варто зазначити, що за національним законодавством (частина друга статті 81 ЦК) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.
		На підставі критерію заснування юридичні особи публічного права фактично виводяться із кола суб`єктів звернення до ЄСПЛ.
		Водночас, ураховуючи, що ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як така, що містить виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з наявністю різної судової практики у застосуванні норм процесуального права під час вирішення питання про наявність у представників юридичних осіб (як публічного, так і приватного права) повноважень на представництво інтересів цих осіб у суді, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне послатися у цій справі на текст Конвенції та застосувати практику ЄСПЛ як джерело права.
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
		У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002 ).
		 
		 
		                                                      
		Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
		ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). 
		Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня            1998 року).
		Статтею 60 КАС передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша, друга цієї статті).
		У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС).
		На думку Великої Палати Верховного Суду, слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.
		Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, вимогам статті 59 КАС, зокрема привизнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як-от констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо.
		Крім того, повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
		У справі, що розглядається, Отрода Т. Ю ., подаючи 17 жовтня 2018 року від імені МВС апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від                  6 вересня 2018 року, вказала у ній на наявність у матеріалах справи виданої їй довіреностівід 14 лютого 2018 року № 14/2018.
		Так, направлені судом першої інстанції до апеляційного суду разом зі скаргою матеріали цієї справи містили завірену Отродою Т. Ю.копію довіреностівід                            14 лютого 2018 року № 14/2018 (а. с. 50), що була видана міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б. головному спеціалісту відділу судово-претензійної роботи Департаменту юридичного забезпечення МВС Отроді Т. Ю. для представництва інтересів цього Міністерства, зокрема, в апеляційних адміністративних судах.                 Копія довіреності містить відбиток штампу Департаменту юридичного забезпечення МВС «З оригіналом згідно» з підписом Отроди Т. Ю., засвідченим відбитком печатки цього Департаменту МВС.
		У згаданій довіреності, крім іншого, зазначено, що Отроді Т. Ю. надається право підписувати документи, необхідні для представництва інтересів МВС в судах.                  Крім того, надається право оскаржувати рішення суду в апеляційній та касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих цією довіреністю. 
		З огляду на наведений зміст довіреності наявна в матеріалах справи її копія, засвідчена підписом Отроди Т. Ю., підтверджувала повноваження останньої як представника МВС на подання скарги, зокрема й на засвідчення копії довіреності власним підписом.
		Проте суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі.
		За приписами частини першої статті 353 КАС наведене є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду.
		Тому вимоги касаційної скарги про скасування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 рокупро повернення апеляційної скарги МВС від 17 жовтня 2018 року на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року - підлягають задоволенню.
		Водночас, як убачається з матеріалів справи, 16 січня 2019 року згаданий вище апеляційний суд за наслідками розгляду повторно поданої МВС 9 листопада                    2018 року апеляційної скарги, з підстав, аналогічних наведеним в апеляційній скарзі від 17 жовтня 2018 року, здійснив апеляційний перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2018 року, скасував його та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.
		Таким чином, у зв`язку з відсутністю предмета апеляційного перегляду судом за апеляційною скаргою МВС від 17 жовтня 2018 року, яка була безпідставно повернута згідно з оскаржуваною у цьому провадженні ухвалою апеляційного суду, підстав для направлення справи для продовження розгляду судом апеляційної інстанції немає.
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 346, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргуМіністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
		2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від від 29 жовтня 2018 року скасувати.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р. Кібенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...