Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/6233/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2020.
Дата набрання законної сили: 04.12.2019
Номер судового провадження: 11-662апп19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		4 грудня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 826/6233/17
		Провадження № 11-662апп19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрвторутилізація» (далі - ТОВ «Укрвторутилізація»), про скасування розпорядження
		за касаційною скаргою Міністерства екології та природних ресурсів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 листопада 2018 року (суддя Арсірій Р. О.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року (судді Степанюк А. Г., Епель О. В., Карпушова О. В.),
		УСТАНОВИЛА:
		У травні 2017 року Міністерство екології та природних ресурсів України звернулося до адміністративного суду із позовом, у якому просило скасувати розпорядження Державної регуляторної служби України від 7 квітня 2017 року № 58 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, видане за результатом розгляду скарги ТОВ «Укрвторутилізація» від 27 грудня 2016 року.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване розпорядження, прийнято з порушенням Закону України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 466, та Положення про Державну регуляторну службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 724.
		Зокрема, Міністерство екології та природних ресурсів Українизауважує, що рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування, прийнято з порушенням встановленого строку на його розгляд. 
		При цьому, на переконання позивача, резолютивна частина оскаржуваного розпорядження є незрозумілою, оскільки в ній не зазначено про задоволення чи відхилення апеляції, поданої ТОВ «Укрвторутилізація», разом з тим зобов`язаноМіністерство екології та природних ресурсів України усунути порушення законодавства шляхом скасування наказу від 21 грудня 2016 року № 526 в частині анулювання ліцензії. 
		Окружний адміністративний суд м Києва рішенням від 8 листопада 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог Міністерства екології та природних ресурсів України.
		При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Державна регуляторна служба України не наділена правом видавати розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування без прийняття Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України рішення за наслідками розгляду апеляцій чи інших скарг здобувачів ліцензій, ліцензій на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування. Крім того, суд підкреслив, що в акті Міністерства екології та природних ресурсів України не зазначено, які недостовірні дані визначених у документах, поданих ТОВ «Укрвторутилізація» разом із заявою про отримання ліцензії, у той час як порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності не свідчить про недостовірність даних у документах, поданих для її отримання. Крім іншого, суд наголосив на відсутності у Міністерства екології та природних ресурсів України як суб`єкта владних повноважень компетенції на звернення до суду із вказаним позовом.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки спір не підлягає судовому розгляду.
		Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався пунктом 5 частини першої статті 19 КАС, яким визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачено законом.
		Суди встановили такі фактичні обставини.
		Уповноваженими особами Міністерства екології та природних ресурсів України, на підставі посвідчення (направлення) від 12 грудня 2016 року № 65/16, проведено планову перевірку ТОВ «Укрвторутилізація» на предмет перевірки виконання вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.
		За результатами перевірки складено акт від 16 грудня 2016 року планової перевірки додержання ТОВ «Укрвторутилізація» ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами та акт від 16 грудня 2016 року № 65/16-1 «Про виявлення недостовірності даних у документах поданих ТОВ «Укрвторутилізація» разом із заявою про отримання ліцензії на поводження з небезпечними відходами.
		Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 21 грудня 2016 року № 526 анульовано ліцензія ТОВ «Укрвторутилізація».
		ТОВ «Укрвторутилізація», користуючись своїм правом, передбаченим статтею 5 Закону України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності», звернулось із скаргою до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній служби України.
		За результатами розгляду скарги ТОВ «Укрвторутилізація» рішенням Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній служби України від 4 квітня 2017 року № 4.9 встановлено порушення органом ліцензування вимог Закону України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності», а саме:
		- пункту 7 частини другої, частини третьої статті 16: органом ліцензування неправомірно та необґрунтовано застосовано підставу для анулювання, оскільки в акті перевірки не зазначено детальних фактів, їх обґрунтування, з посиланням на порушення вимог законодавства щодо виявлення недостовірних даних у документах, поданих суб`єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, на момент подання суб`єктом господарювання заяви про отримання ліцензії (не є виявленням недостовірних даних у документах, поданих суб`єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, зазначення у акті перевірки про не подання відомостей щодо приведення діяльності підприємства у відповідність до вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 № 446, та зазначення порушення вимог вказаних Ліцензійних умов);
		- частини шостої статті 16 щодо оформлення рішення про анулювання ліцензії: у наказі Міністерства екології та природних ресурсів України від 21 грудня 2016 року № 526 не вказано:
		- реквізити рішення про видачу ліцензії;
		- вид господарської діяльності, на провадження якого анулюється ліцензія;
		- підстави анулювання ліцензії (зазначено лише пункт 7 частини другої статті 16, але не вказано підставу: Акт про виявлення недостовірності даних у документах, поданих суб`єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії з реквізитами);
		- вимог абзацу 2 частини другої статті 8 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в частині обов`язку органу контролю повно, об`єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;
		та вирішила зобов`язати Міністерство екології та природних ресурсів України усунути порушення вимог вказаних вище законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», скасувавши наказ від 21 грудня 2016 року № 526 в частині анулювання ліцензії ТОВ «Укрвторутилізація» серії АЕ № 287077 від 3 грудня 2013 року на операції у сфері поводження з небезпечними відходами.
		На підставі зазначеного вище рішення, Державною регуляторною службою України видано розпорядження від 7 квітня 2007 року № 58 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування», відповідно до резолютивної частини якого зобов`язано Міністерство екології та природних ресурсів України усунути порушення вимог законодавства, скасувавши наказ від 21 грудня 2016 року № 526 в частині анулювання ліцензії ТОВ «Укрвторутилізація» серії АЕ №287077 від 3 грудня 2013 року на операції у сфері поводження з небезпечними відходами.
		Вважаючи вищевказане розпорядження Державною регуляторної служби України протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
		Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство екології та природних ресурсів України посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що спір набуває публічно-правового за умов не лише за наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінський функцій.
		Скаржник звертає увагу й на те, що висновок апеляційного суду про те, що Державною регуляторною службою України не порушено права та охоронюваних законом інтересів Міністерства екології та природних ресурсів Україниу зв`язку з виданням розпорядження є невірним, оскільки відповідачем не скасовано наказ, а лише зобов`язано позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері ліцензування, - не відповідають дійсності, оскільки оскаржуване розпорядження фактично зобов`язує міністерство скасувати свій же наказ.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 9 липня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши це тим, що в касаційній скарзі позивач посилається, зокрема, на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
		Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
		1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
		2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
		3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
		4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
		5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;
		6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
		7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
		8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
		9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
		10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
		11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
		12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
		13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
		Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.
		Отже, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.
		Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.
		При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
		Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.
		Як свідчать матеріали, у справі, що розглядається, встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям Державною регуляторною службою України розпорядження від 7 квітня 2017 року № 58 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування», яким зобов`язано Міністерство екології та природних ресурсів України скасувати наказ 21 грудня 2016 року № 526 в частині анулювання ліцензії ТОВ «Укрвторутилізація» серії АЕ № 287077 від 3 грудня 2013 року на операції у сфері поводження з небезпечними відходами.
		Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 32 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 32), Міністерство екології та природних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609 затверджено перелік органів ліцензування, відповідно до якого Міністерство екології та природних ресурсів України є органом ліцензування у сфері господарської діяльності щодо виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами.
		Так, одним із повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України, визначених підпунктом 7 пункту 4 Положення № 32, є проведення ліцензування на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов.
		При цьому, відповідно до пункту 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 724, Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності. Державна регуляторна служба України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
		У пункті 3 вказаного Положення визначено, що на Державну регуляторну службу України покладається ряд завдань, одним із яких є здійснення нагляду за дотриманням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування та надання роз`яснення щодо його застосування. 
		Відповідно до статті 9-1 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, серед іншого, належить: проведення в установленому Кабінетом Міністрів України порядку перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог цього Закону в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
		Статтею 21 цього Закону установлено, що суб`єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб`єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов`язаний розглянути його в установленому законом порядку.
		Частиною першою та другою статті 4 Закону України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, крім іншого, здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задоволення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.
		Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.
		Згідно із частиною першою статті 19 зазначеного Закону державний нагляд за додержанням органами державної влади чи державними колегіальними органами вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що Державна регуляторна служба України та Міністерство екології та природних ресурсів України є органами державної влади, діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності. При цьому позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Міністерством екології та природних ресурсів України як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема з поводження з небезпечними відходами, законодавства у сфері ліцензування.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною регуляторною службою України. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб`єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, скасував рішення позивача як підконтрольного органу.
		Як свідчать матеріали справи, Міністерство екології та природних ресурсів України обґрунтувало своє право на звернення до суду з цим позовом необхідністю реалізації повноваження щодо здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов при провадженні господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, та захистом публічного інтересу у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.
		Статтею 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
		Водночас згідно статтею 21 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V«Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб`єкту господарювання.
		Зважаючи на те, що право Міністерства екології та природних ресурсів України на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України не закріплені у жодному нормативно-правовому акті, правильним є висновок апеляційного суду про те, що Міністерство екології та природних ресурсів України у цій справі не має права на звернення до суду.
		Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 листопада 2019 року № 826/3115/17 
		(11-892апп19).
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження в цій справі. 
		Не підлягають задоволенню також вимоги касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції й постанови суду апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення - про задоволення позовних вимог, оскільки прийняття такого рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.
		За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 
		Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргуМіністерства екології та природних ресурсів України залишити без задоволення.
		2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич  О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...