Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/6925/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації актів цивільного стану, крім актів громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 14.01.2020. Зареєстровано: 15.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.01.2020.
Дата набрання законної сили: 17.03.2020
Результат оскарження 17.03.2020 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/7273/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 420/6925/19 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 січня 2020 року                                                                                                                      м. Одеса
		 
		          Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1  до Головного управління Державної міграційної України в Одеській області про зобов`язання вклеїти у паспорт форми книжечки фотокартку про досягнення 45-річного віку, -
		ВСТАНОВИВ:
		До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1  до Головного управління Державної міграційної України в Одеській області, в якій позивач з урахуванням уточненої позовної заяви просить зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вклеїти у паспорт у формі книжечки, який виданий на ім`я ОСОБА_1 нову фотокартку при досягненні нею 45-річного віку.
		Ухвалою від 25.11.2019 року Одеським окружним адміністративним судом дану справу залишено без руху.
		10.12.2019 року (вх. № 46884/19) позивачем на виконання ухвали до канцелярії суду надано уточнений адміністративний позов, чим усунуто недоліки, зазначені в ухвалі.
		Ухвалою від 16.12.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
		23.12.2019 року (вх. № 48986/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , після досягнення нею 45 років звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Суворовського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з проханням щодо вклеювання до паспорта нової фотокартки. Однак, у вклеюванні нової фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року позивачу було відмовлено. Позивач вважає вказану відмову такою, що безпідставно порушує його законні права та інтереси, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
		Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що на заяву позивача надано відповідь, в якій зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з досягненням 45-річного віку відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ. Крім того, позивач звернувся із заявою щодо вклеювання фото після спливу тридцяти денного строку, чим порушив п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України від 25.03.2018р. № 302, згідно якої, «особа, яка досягла 25-річного або 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше, як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових карток здійснюється обмін». 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
		Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1    ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України    (далі   - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з ч. 1    ст. 5 КАС України    кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
		За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
		У вересні 2019 року у зв`язку із досягненням 45 річного віку, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Суворовського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з проханням щодо вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, форма якої затверджена постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992р. Крім того, в зазначеній заяві позивач відмовився отримати паспорт нового зразка, зокрема за релігійними переконаннями), однак Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області листом від 01.10.2019 року № Г-2369/6/5101-19/5100.4.7/14218-19 відмовив позивачу у вклеюванні фотографії після досягнення 25-річного віку до паспорта громадянина України у зв`язку із пропуском місячного терміну для звернення (а.с.18-19).
		Вважаючи дії відповідача щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України нової фотокартки, у зв`язку з досягненням 45 років протиправними,позивач звернулась до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
		Згідно із  статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до  статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.  Конституція України  має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі  Конституції України  і повинні відповідати їй. Положення  Конституції України  є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції  гарантується.
		Із зазначених конституційних норм слідує, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
		Положенням статті 32 Конституції Українивизначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених  Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012  надано офіційне тлумачення положення частини другої  статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Таким, чином Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з  Європейською конвенцією з прав людини  та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка згідно із  статтею 9 Конституції України  є частиною національного законодавства.
		Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		"Приватне життя" охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п.61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" ("Pretty v. United Kingdom", заява №2346/02)).
		Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (п.45 рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" ("Elsholz v. Germany", заява № 25735/94)).
		Враховуючи вищенаведене, особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Статтею 5 Закону України "Про громадянство України"  до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.
		Відповідно до частини 1  статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 року  (надалі також -  Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим  Законом  із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
		Частинами 1, 2, 4, 5статті 14 Закону 5492-VI  передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
		Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1ст.21 Закону №5492-VI).
		Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.
		Частиною 3  статті 13 Закону №5492-VІ  передбачено, що, зокрема, паспорт громадянина України, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
		Відповідно до пунктів 3, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого  Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
		Водночас, пунктом 1  постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України"  (надалі також - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (надалі також  - Порядок №302).
		За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:
		-з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією  постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого  постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
		- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією  постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією  постановою.
		Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Постанови №302 (набрав чинності з 07.06.2019 року) Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
		У силу вимог пп.6 п.6 Порядку №302, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.
		Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.
		Як встановлено судом, позивач, звертаючись до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про вклеювання фотографії у паспорт в формі книжечки та відмовився від отримання біометричного паспорта, за релігійними переконаннями.
		Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних"  (надалі також -  Закон №2297-VІ) визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Згідно частин 5 та 6статті 6 вказаного Закону  №2297-VІ  обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
		Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
		Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
		Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій  Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено:  Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.
		За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене  законом, причому тлумачення терміну  закон  є автономним, та до якості  закону  ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі  Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства  (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном  закон  слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон  має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам  доступності  та  передбачуваності.
		Норми  Закону №5492-VI  на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на наявність паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог  статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було  встановлене законом) не було  необхідним у демократичному суспільстві  у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
		Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки або заборона на вклеювання фото у паспорт у формі книжечки, законодавством не передбачено.
		Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		В постанові  від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
		Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України від 14.07.2016 №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
		Таким, чином Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові фактично дійшла висновку, що відповідно до законодавства особа має право вибору: мати паспорт у формі книжечки або ID-картки.
		На час звернення позивача до відповідача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3  статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному нормативно-правовому акті не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідачів розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадянина, то вони визнаються протиправними.
		Однак, законодавець встановив необхідність вклеювання нового фото до паспорта громадянина України зразка 1994 року при досягненні особою 45 років. Як слідує із матеріалів справи, позивач звернулася із відповідною заявою з пропуском місячного строку, встановленого пп.6 п.6 Порядку №302. Разом з тим, в заяві щодо вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки зазначив, що відмовляється від отримання паспорту у формі ID-картки.
		На думку суду, за наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв`язку із пропуском нею строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.
		Одночасно суд зазначає, що наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 197 КУпАП, є підставою для складення уповноваженими особами протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, однак не може слугувати причиною обмеження його прав та свобод.
		Відтак, застосування відповідачем норми пп.6 п.6 Порядку №302, є, по суті, примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що суперечить її релігійним переконанням, а, отже, обмежує права й свободи позивача.
		Виходячи із вищенаведених висновків, позбавлення позивача користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді книжечки, а також її побоювання, що отримання паспорта у виді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
		Таким чином, відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років.
		Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду  від 05.12.2019 у справі №420/270/19.
		У рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист шляхом зобов`язання Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Біляївського районного відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_2 , виданий Біляївським РВ ГУМВС України в Одеській області 15 січня 2010 року, нову фотокартку у заявку з досягненням 25 років. 
		Згідно з ч.1  ст.2 КАС України  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до ч.2  ст.77 КАС України  в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Згідно з ч.1  ст.90 КАС України  суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
		Згідно зі  ст. 242 КАС України  рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Згідно положень  ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень  ст. 76 КАС України  достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з ч. 1  ст. 77 КАС України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
		Відповідно до  ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно ч. 1    ст. 143 КАС України  суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Згідно ч.ч.1, 3  ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього  Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до  закону, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись ст.ст.  2,  3,  5,  6,  8,  9,  14,  22,  139,  241,  242-246,  250,  255, 295, КАС України, суд,-
		В И Р І Ш И В:
		          Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер і серія паспорта НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної України в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384) про зобов`язання вклеїти у паспорт форми книжечки фотокартку про досягнення 45-річного віку - задовольнити повністю.
		Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вклеїти у паспорт у формі книжечки, який виданий на ім`я ОСОБА_1 нову фотокартку при досягненні нею 45-річного віку.
		Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (номер і серія паспорта НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
		Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295  КАС України.
		Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
		Пунктом 15.5  розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року  визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені  Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
		          Повний текст рішення складено та підписано 14.01.2020р.
		 
		Суддя                                                                      О.М. Тарасишина
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		  
		                                        
		 
		 
		          
		          .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...