Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/3006/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 16.01.2020. Зареєстровано: 17.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2020.
Дата набрання законної сили: 16.01.2020
Номер судового провадження: К/9901/25334/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		16 січня 2020 року 
		Київ
		справа №240/3006/19
		адміністративне провадження №К/9901/25334/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Желєзного І.В.,
		суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
		розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 240/3006/19
		за позовом ОСОБА_1 
		до Міністерства оборони України, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Житомирський обласний військовий комісаріат 
		про визнання протиправним рішення, зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, 
		за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іваненко Т.В., Сторчака В.Ю., Граб Л.С. від 24 липня 2019 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		В березні 2019 року ОСОБА_1 (далі також  позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Житомирський обласний військовий комісаріат, в якому просив:
		- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 23 серпня 2017 року внаслідок поранення, контузії, захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 23 березня 2018 року №31;
		- зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року як особі з інвалідністю ІІ групи з 23 серпня 2017 року, внаслідок поранення, контузії, захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (надалі - Порядок №975) з урахуванням попередніх виплат.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року у зв`язку із встановленням інвалідності ІІ групи, однак відповідач протиправно відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23 березня 2017 року №31, винесене з дотриманням частини другої статті 19 Конституції України та відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року суду скасовано, адміністративний позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року.
		 
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано до суду 03 вересня 2019 року.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 вересня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Коваленко Н.В. 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 240/3006/19, витребувано матеріали справи.
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив строкову військову службу в період з 24 листопада 1986 року по 18 грудня 1988 року, з якого в період з 10 грудня 1987 року до 17 грудня 1988 року проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан, де в період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.
		Відповідно до акта судово-медичного дослідження (обстеження) від 28 березня 2014 №676 ОСОБА_1 під час участі в бойових діях на території Республіки Афганістан отримано осколкові поранення (наявні у позивача рубці є наслідком осколочного поранення отриманого у травні 1988 року).
		При первинному огляді позивачу встановлено III групу інвалідності з 25 квітня 2014 року, що підтверджується довідкою Житомирської обласної МСЕК №2 від 07 травня 2014 року, серія 10 ААВ №830373, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 182700,00 грн.
		Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06 вересня 2017 року серії 12 ААА №782976 ОСОБА_1 при повторному огляді встановлено довічно з 23 серпня 2017 року ІІ групу інвалідності, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
		У зв`язку з встановленням позивачу з 23 серпня 2017 року ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, останній звертався із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
		Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного у протоколі від 23 березня 2018 року №31, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги через відсутність правових підстав для виплати. Вказано, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності змінено у понад дворічний термін. Допомога у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена у сумі 182700,00 грн.
		Вважаючи, що його права та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу Міністерство оборони України обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального права задоволено позовні вимоги.
		Скаржник наголошує, що станом на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності діяла редакція статті 16 Закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала виплату такої допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Відтак, для позивача як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, отримання одноразової грошової допомоги пов`язується з настанням інвалідності або безпосередньо під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Крім того, зміна групи інвалідності позивачу мала місце протягом понад дворічного терміну після її первинного встановлення, що є підставою для відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також скаржник вказує на те, що пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога в разі настання інвалідності, мають подати до уповноваженого органу (відповідного військового комісаріату) визначені цим пунктом документи, серед яких має бути також документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння. Міністерство оборони України зазначає, що позивачем такі документи не надавалися, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги.
		Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також  КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.
		Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІ групи.
		Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 23 серпня 2017 року.
		Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
		Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який у разі настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
		Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18 .
		Відтак, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 23 серпня 2017 року в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, відтак суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України від 23 березня 2018 року №31 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п. 29 рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantonі v. France" № 17862/91), у п. 64 рішення у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
		У випадку, що є предметом даного судового дослідження, застосовані судами норми Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не потребують двозначного трактування, є конкретними та передбачуваними у своєму застосуванні.
		Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, а висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими. 
		У зв`язку із викладеним суд дійшов висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року необхідно скасувати, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року залишити в силі.
		Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
		Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року скасувати.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий І.В. Желєзний 
		Судді: Я.О. Берназюк 
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...