Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/50534/17-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 16.01.2020. Зареєстровано: 17.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2020.

Номер судового провадження: 2-1332/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/50534/17-ц 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И
		09 грудня 2019 року Печерський районний суд міста Києва 
		у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,
		при секретарі судових засідань - Хабеці О.О.,
		за участю: позивача - ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,
		представника відповідача І - ОСОБА_3 ,
		представника третьої особи ІІ - Ільницької Л.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси», треті особи: Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, -
		В С Т А Н О В И В :
		Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом та з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила солідарно стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» та Національної поліції України на її користь матеріальну шкоду у розмірі 520 000,00 грн. та моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн., як заподіювачів такої шкоди, завдану внаслідок викрадення її автомобілю Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 з місця зберігання, як арештованого майна у кримінальному провадженні № 12015000000000053.
		Ухвалою судді від 06 вересня 2017 року залишено без руху вказаний позов та надано позивачу строк для усунення недоліків, які у визначений строк усунуто та ухвалою судді від 27 жовтня 2017 року відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.
		14 грудня 2017 року надійшли письмові заперечення проти позову представника Міністерство внутрішніх справ України, 20 грудня 2017 року заперечення проти позову представника Державної казначейської служби України, 21 лютого 2018 року відзив представника Національної поліції України, 20 лютого 2018 року клопотання представника Генеральної прокуратури України про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили вироку у кримінальному провадженні № 12015000000000053 стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, 21 лютого 2018 року заперечення проти позову представника Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси», 28 лютого 2018 року відзив на позов представника Генеральної прокуратури України, 02 квітня 2018 року клопотання представника Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси» про зупинення провадження у даній справі до закінчення кримінального провадження № 12017000000001414 щодо незаконного заволодіння вищевказаним транспортним засобом, який зберігався на спеціальному майданчику ДП «Розвиток» в місті Києві за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 289 КК України. 
		12 квітня 2018 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив Національної поліції України, 18 квітня 2018 року відповідь на відзив Генеральної прокуратури України.
		13 серпня 2018 року до суду від позивача в порядку ст. 49 ЦПК України надійшла заява про зміну предмету позову.
		За клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 17 серпня 2018 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу підготовчого засідання витребувано у МВС України завірену належним чином копію рішення МВС України про передачу від ДП МВС України «Розвиток» всіх майданчиків разом з транспортними засобами, які там перебували, ДП МВС України «Інформ-Ресурси», а також у ДП МВС України «Інформ-Ресурси»: завірену належним чином копію Акту прийому-передачі майданчиків разом з транспортними засобами, складений ДП МВС України «Розвиток» та ДП МВС України «Інформ-Ресурси»; завірену належним чином копію договору про зберігання та доставку транспортних засобів № 189 Д, укладений 07 листопада 2015 року між Департаментом патрульної поліції та ДП МВС України «Інформ-Ресурси».
		27 серпня 2018 року до суду надійшла заява представника Генеральної прокуратури України про розгляд справи за її відсутності, 17 вересня 2018 року заява представника Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про неможливість надання витребуваних судом доказів.
		01 жовтня 2018 року до суду надійшов відзив представника Національної поліції України з урахуванням заяви про зміну предмету позову, 02 жовтня 2018 року відзив від представника Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси», а 05 жовтня 2018 року відповіді позивача на відзив Національної поліції України та на відзив Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси», 09 жовтня 2018 року клопотання представника Національної поліції України про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили вироку у кримінальному провадженні № 12015000000000053, а 10 жовтня 2018 року заперечення позивача на клопотання представників Генеральної прокуратури України, Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси» та Національної поліції України про зупинення провадження у справі.
		За клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу підготовчого засідання витребувано у МВС України завірену належним чином копію рішення МВС України про передачу від ДП МВС України «Розвиток» всіх майданчиків разом з транспортними засобами, які там перебували, ДП МВС України «Інформ-Ресурси», а також у ДП МВС України «Інформ-Ресурси»: завірену належним чином копію Акту прийому-передачі майданчиків разом з транспортними засобами, складений ДП МВС України «Розвиток» та ДП МВС України «Інформ-Ресурси»; завірену належним чином копію договору про зберігання та доставку транспортних засобів № 189 Д, укладений 07.11.2015 року між Департаментом патрульної поліції та ДП МВС України «Інформ-Ресурси».
		Ухвалою суду від 25 липня 2019 року в зв`язку з ненаданням доказів у справі на виконання вищезазначеної ухвали, повторно витребувано вказані докази.
		08 жовтня 2019 року на виконання ухвали суду надійшли витребувані докази.
		23 жовтня 2019 року в підготовчому засіданні залишено без задоволення клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили вироку у кримінальному провадженні № 12015000000000053 стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		Того ж дня, ухвалою суду, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
		Вислухавши позивача та її представника, які в судовому засіданні позов підтримали та з урахуванням зміни предмету позову просили задовольнити, представників відповідача І та третьої особи ІІ, які проти задоволення позову заперечували, посилаючись на доводи викладені в письмових відзивах, а також встановивши, що представник відповідача ІІ, третьої особи І та ІІІ, будучи належним чином повідомленими в судове засідання не зв`явились, що у відповідності до ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, допитавши свідків, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
		Судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року в рамках кримінального провадження № 12015000000000053 від 03 лютого 2015 року застосовано захід забезпечення кримінального провадження - арешт на майно, належне ОСОБА_1 , зокрема автомобіль Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , у вигляді заборони розпоряджатися та використовувати будь-яким чином це майно.
		Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України майора міліції Онуфрієнка Д. А. від 06 травня 2015 року спірний автомобіль передано Державному підприємству «Розвиток» на безоплатне зберігання на майданчику для зберігання автомобілів, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 1 .
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року у справі № 761/22909/16-к задоволено клопотання ОСОБА_1 про часткове скасування арешту спірного автомобіля, зокрема скасовано арешт автомобіля марки Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , який був накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва 16 квітня 2015 року, в частині заборони користування транспортним засобом.
		04 серпня 2017 року позивач зареєструвала заяву в ДП МВС України «Інформ-Ресурси», який є правонаступником ДП МВС України «Розвиток», з проханням негайно повернути їй вищевказаний автомобіль.
		14 серпня 2017 року директор ДП МВС України «Інформ-Ресурси» повідомив позивача, що автомобіль ще у травні 2016 року передано іншій сторонній особі, невідомій позивачу, на підставі листа за підписом слідчого ГСУ Національної поліції України Т. Бровко.
		Того ж дня позивачу було видано лист за підписом ДП МВС України «Інформ-Ресурси» ОСОБА_5 , з якого вбачається, що автомобіль Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , видано посадовими особами ДП МВС України «Інформ-Ресурси» зі штрафмайданчику по вул. Озерній, 1 в м. Києві сторонній особі, без жодної ухвали суду чи довіреності, на підставі простої заяви про повернення автомобіля на бланку для повернення авто в рамках КУпАП - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		У дозволі про видачу автомобіля за підписом слідчого ГСУ НП України Бровко Т. від 02 травня 2016 року зазначено, що у зв`язку з минуванням потреби в подальшому зберігати транспортний засіб, просить повернути автомобіль Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , який визнано речовим доказом, громадянці ОСОБА_6 .
		В заяві про видачу тимчасово затриманого транспортного засобу зазначено, що громадянка ОСОБА_6 просить повернути їй автомобіль, що був тимчасово затриманий 03 лютого 2015 року. В додатках до заяви зазначені наступні документи: копія документа, що посвідчує особу; копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; копія постанови у справі про адміністративне правопорушення.
		Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС України, яка надана на звернення ОСОБА_7 від 15 серпня 2017 року, станом на 18 серпня 2017 року у базі даних Головного державного реєстру МВС України, автомобіль Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , протягом 2016-2017 року з обліку не знімався і на час надання даної відповіді зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .
		Відповідно до інформації, яка надана 23 січня 2018 року Першому заступнику директора Правового департаменту НП України ОСОБА_8 за підписом начальника управління ГСУ НП України Сміх В.В., Бровко Т. службу в ГСУ НП України не проходив. Місце знаходження ОСОБА_6 не встановлено.
		Відомості про факт службової недбалості, вчиненої працівниками ДП МВС України «Інформ-Ресурси», а саме вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, 31 липня 2017 року внесено до ЄРДР № 42017000000003502.
		21 жовтня 2017 року ГСУ НП України внесено відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017000000001414 щодо незаконного заволодіння вищевказаним транспортним засобом, який зберігався на спеціальному майданчику ДП «Розвиток» в м. Києві. Попередня кваліфікація кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні ч. 3 ст. 289 КК України.
		Відповідно до положень ст. 170 КПК України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення про накладення арешту на автомобіль позивача) арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінального правопорушення за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
		За змістом ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
		Таким чином, до компетенції слідчого судді або суду відноситься вирішення питання про накладення арешту на майно та скасування арешту.
		У відповідності до ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження.
		Так, відповідно до п. 20 Порядку зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
		Окрім того, спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, затверджена Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.
		Пунктом 19 Інструкції передбачено, що зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у її провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу.
		У п. 49 Інструкції зазначено, що речові докази, розміщені в спеціальних сховищах, а також ті, які не знаходяться разом із справою, зараховуються за тим органом, куди передається кримінальна справа, про що надсилається повідомлення за місцем зберігання речових доказів і робиться відмітка в книзі про те, в кого вони перебувають на зберіганні.
		Відповідальність за збереження речових доказів несе особа, відповідальна за зберігання речових доказів органу, де вони зберігаються.
		Відповідно до п.п. 82-83 Інструкції прокурори, начальники слідчих підрозділів, начальники органів дізнання, керівники апаратів судів, за обов`язковою участю особи, відповідальної за збереження речових доказів, зобов`язані не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів по їх прийому, обліку, передачі відповідно до цієї Інструкції.
		За результатами перевірки складається акт, що надсилається керівникам вищого рівня прокуратур, слідчих підрозділів, органів дізнання та керівникам апаратів вищестоящих судів, які зобов`язані вживати заходів до обладнання спеціальних приміщень і сховищ для речових доказів, цінностей та іншого майна, вимагати забезпечення належних умов їх зберігання.
		Відповідно до ч. 4 ст. 100 КПК України, у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
		Отже, арештований спірний автомобіль був переданий на зберігання ДП «Розвиток», правонаступником якого є ДП МВС України «Інформ-Ресурси», на підставі постанови слідчого про передачу автомобіля на зберігання як арештованого майна.
		Дана постанова була прийнята на підставі ухвали слідчого судді про накладення арешту на автомобіль.
		Крім того, ДП «Розвиток» було попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 191, 197, 368 КК України за привласнення і розтрату чужого майна, а також за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації, що підтверджується супровідним листом за підписом старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Онуфрієнка Д.А.
		Таким чином, ДП МВС України «Інформ-Ресурси», яке є самостійним суб`єктом господарювання, що засновано на державній власності та перебуває у сфері управління МВС України, та одним із основних напрямків діяльності якого є зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках, взяло на себе зобов`язання відповідати за збережені транспортні засоби, в тому числі за транспортний засіб, який належить позивачу.
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, що передбачає ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію».
		Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, визначені ст.ст. 1174, 1176 ЦК України. Такі підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб вказаних вище органів, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є безумовною підставою покладення цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду саме на державу в особі Державної казначейської служби України, незалежно від вини такої особи.
		Таким чином, виходячи із характеру спірних правовідносин, останні регулюються спеціальним нормативно-правовим актом Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
		Шкода відшкодовується у випадках, прямо передбачених Законом.
		Проте, право громадянина на відшкодування матеріальної та моральної шкоди виникає у випадках, передбачених ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (надалі Закон), якщо шкода завдана внаслідок постановления виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення, тобто нею визначені правові підстави відшкодування шкоди, визначальною ознакою яких є незаконність дій посадових осіб.
		При цьому, вказані статті знаходяться між собою в причинно-наслідковому зв`язку. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб.
		В частині застосування деліктних (не договірних) правовідносин на які посилається позивач в позовній заяві то загальними підставами, для всіх випадків відшкодування шкоди, є: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вина заподіювана шкоди.
		Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
		Шкода, завдана юридичній чи фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів ст. 1173 ЦК України.
		Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювана шкоди), спеціальна норма ст. 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
		За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку відповідача) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій них державних органів, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
		Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
		Звертаючись до суду, позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила солідарно стягнути саме з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» та Національної поліції України на її користь матеріальну шкоду у розмірі 520 000,00 грн. та моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн., як заподіювачів такої шкоди.
		Під час підготовки справи до розгляду по суті, в підготовчому засіданні позивач ствердно підтримувала заяву про зміну предмету позову, а також зазначала Державну казначейську службу України саме третьою особою, а не співвідповідачем. Суд позбавлений права за власною волею формувати коло сторін.
		Матеріальний збиток завданий позивачу вона оцінює у розмірі 520 000,00 грн., однак не підтверджує належними та допустимими доказами.
		Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України  суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;  сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.
		Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		У відповідності з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Судом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснювалось досудове розслідування, а Генеральною прокуратурою України процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12015000000000053 від 03 лютого 2015 року за підозрою ОСОБА_1 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		В ході здійснення досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року на майно підозрюваної ОСОБА_1 , а саме на автомобіль Volkswagen Touareg, д.н.з. НОМЕР_1 , накладено арешт шляхом тимчасової заборони використовувати та розпоряджатись вказаним майном до скасування арешту у встановленому КПК України порядку. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року накладений на автомобіль арешт в частині заборони користування транспортним засобом скасовано, проте заборону щодо розпорядження автомобілем залишено в силі.
		За результатами досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні до Шевченківського районного суду міста Києва скеровано обвинувальний акт, зокрема, стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, який на цей час перебуває у провадженні суду та розглядається по суті.
		Санкцією ч. 3 ст. 368 КК України передбачено конфіскацію майна та спеціальну конфіскацію.
		Під час підготовки справи до розгляду по суті, в підготовчому засіданні позивач категорично заперечувала проти задоволення клопотань представників відповідачів та третьої особи про зупинення провадження до вирішення Шевченківським районним судом міста Києва кримінального провадження, зокрема, стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, який на цей час перебуває у провадженні суду та розглядається по суті, а тому її вимоги про солідарне стягнення саме з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» та Національної поліції України на її користь матеріальної шкоди у розмірі 520 000,00 грн. та моральної шкоди в сумі 30 000,00 грн., як заподіювачів такої шкоди є такими, що заявлені передчасно, оскільки необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку відповідачів) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди, чого під час розгляду справи судом не встановлено, а позивачем не доведено належними доказами.
		Стосовно доводів позивача щодо того, що вина у заподіянні їй шкоди саме відповідачами підтверджується наявністю відкритого кримінального провадження № 12017000000001414 за фактом викрадення зазначеного автомобілю позивача, який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та оголошено у розшук, то слід зазначити, що наявність кримінального провадження не є розглядом справи в порядку кримінального судочинствата не підтверджує наявність причинного зв`язку між діями слідчого в ході вжиття дій щодо накладення арешту на автомобіль, його викраденням невстановленими особами та завданою позивачу шкодою, оскільки шкоду об`єктивно завдано особою, що вчинила викрадення автомобіля, і причинний зв`язок в цих обставинах існує лише між злочинними діями цієї особи та завданою шкодою.
		Стосовно вимог позову щодо відшкодування моральної шкоди у визначеному розмірі, слід зазначити наступне.
		Позивач має статус інваліда 2 групи по захворюванню опорно-рухомого апарату. Автомобіль для неї не розкіш, а засіб для пересування, в першу чергу до лікарень, до реабілітаційних клінік з проблем хребта, до басейну на комплекс вправ з підтримання спини у безболісному стані. Будь-яке переміщення у громадському транспорті (через штовханину, падіння, різке гальмування) може стати непоправимим для її скаліченої спини, хребці якої штучно з`єднані хірургічним шляхом спеціальними металевими скобами.
		Також вказує, що через незаконні дії та бездіяльності відповідачів позивачу доводиться організовувати своє повсякденне життя, додатково витрачатися на послуги таксі, постійно хвилюватися за своє здоров`я, а також вона вимушена буда звертатися до правоохоронних органів з приводу втрати автомобіля. В подальшому, в зв`язку з відмовою у внесенні відповідних відомостей щодо викрадення автомобіля до Єдиного реєстру досудових розслідувань з боку правоохоронних органів, позивач вимушена також була звертатися до слідчого судді зі скаргами на неправомірні дії слідчого, які полягають у не внесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення працівниками ДП МВС України «Інформ-Ресурси».
		Тобто, моральна шкода, завдана неправомірними діями та бездіяльністю відповідачів, полягає у психологічному переживанні, які вона перенесла в зв`язку з втратою автомобіля, порушенням звичного стану життя. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Згідно п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правої відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Як зазначається у Рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії», від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.
		Таким чином, позивач оцінює моральну шкоду, яку мають понести відповідачі саме в солідарному порядку у розмірі 30 000 грн.
		Положеннями ч.ч. 1, 2, 7 ст. 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
		Стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Аналіз наведених норм права, дає підстави дійти висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає лише за наявності, у даному випадку, незаконного взяття і тримання під вартою і такі дії повинні бути визнані протиправними в установленому законом порядку.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, які і  кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
		Згідно з приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
		У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено ч. 7 ст. 81 ЦПК України.
		Частиною 7 ст. 82 ЦПК України встановлено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Окрім того, обставини встановлені у судовому рішенні, ухваленому під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, повинні доказуватися у загальному порядку особою, яка на них посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і не може розцінюватися як підстави звільнення від доказування, оскільки положення ч.ч. 4-6 ст. 82 ЦПК України стосуються обставини, встановлених стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, вироком суду в кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили.
		Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Поруч з наведеним, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що стороною позивача не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу позову, а відтак суд приходить до висновку, що в цій частині вимоги позову задоволенню не підлягають.
		Наряду із зазначеним, при вирішенні спору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
		Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Згідно з п.п. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
		Відповідно до п. 23-1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
		Згідно з п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду, що передбачає п.п. 3 п. 4 цього Положення.
		Згідно із п. 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Відповідно до п.п. 14 п. 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
		Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.
		Згідно ч. 2 ст. 51 ЦПК України суд якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що відповідає ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
		У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, якими регламентовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що з вищевикладених підстав позов задоволенню не підлягає, у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, а тому керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		Позов  ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси», треті особи : Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування - залишити без задоволення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 16 січня 2020 року.
		Суддя                                                                                В. А. Писанець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...