Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/4521/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; адвокатури.
Надіслано судом: 20.01.2020. Зареєстровано: 21.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2020.
Дата набрання законної сили: 20.02.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4521/19
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		20 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, в якій просить суд: 
		визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 06 вересня 2019 року про відмову в допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю;
		зобов`язати відповідача допустити позивача до складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.  
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність рішення відповідача про відмову в допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю, зазначаючи про відсутність правових підстав для цього.
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		16 грудня 2019 року до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що під час винесення спірного рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Пояснив, що позивач станом на день звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю не мав повної вищої юридичної освіти, а відтак не міг бути допущений до відповідного кваліфікаційного іспиту. Крім того зазначив, що ініціатором звернення пропущено передбачений частиною четвертою статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 06 вересня 2019 року про відмову в допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 43-48/. 
		Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався. 
		Зважаючи на те, що від сторін у встановлений ухвалою від 25 листопада 2019 року строк не надійшло заперечень проти розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, останню розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
		Судом встановлено, що 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 51/. 
		До вказаної заяви додано документи, перелік яких передбачений Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Порядком допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженим Рішенням Ради адвокатів України №  270 від 17 грудня 2013 року /а.с. 52-82/. 
		На підтвердження наявності необхідного рівня освіти, заявником надано нотаріально засвідчену копію диплому бакалавра серії НОМЕР_2 від 30 листопада 2016 року з додатком № НОМЕР_3 від 30 листопада 2016 року про те, що ОСОБА_1 закінчив Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" здобув ступінь бакалавра за напрямом підготовки "Правознавство" та кваліфікацію бакалавра з права /а.с. 58-64/. 
		Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в допуску до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю через відсутність у нього повної вищої юридичної освіти /а.с. 11/. 
		Не погоджуючись вищевказаним рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого. 
		Правові засади організації й діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". 
		Відповідно частини першої статті 6 названого Закону адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. 
		Частиною третьої зазначеної норми передбачено, що для цілей цієї статті повною вищою юридичною освітою є повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку. 
		За приписами частини першої та абзацу першого частини другої статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, що зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію.
		Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджено Рішенням Ради адвокатів України №  270 від 17 грудня 2013 року (надалі - Порядок). 
		Закон України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року, який втратив чинність 06 вересня 2014 року, передбачав три освітні рівні: 1) неповна вища освіта; 2) базова вища освіта; 3) повна вища освіта, а також встановлював три освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) молодший спеціаліст; 2) бакалавр; 3) спеціаліст, магістр. 
		У статті 7 цього ж Закону містилось визначення поняття "повна вища освіта", яке передбачало собою освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра. 
		Відтак, Закон України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року передбачав, що рівню повної вищої освіти відповідають освітньо-кваліфікаційні рівні спеціаліста або магістра. 
		Згідно з вимогами підпункту 2 пункту 2 Розділу XV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року, вища освіта за освітньо -кваліфікаційним рівнем спеціаліста (повна вища освіта) після набрання чинності цим Законом прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра. 
		Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" прийнятий 05 липня 2012 року, тобто до втрати чинності Законом України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року. Слід зауважити, що чинна редакція Закону України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року не визначає поняття "повна вища освіта", натомість  оперує поняттям "вища освіта". 
		Після набрання чинності Законом України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року зміни до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо терміну "повна вища юридична освіта" не вносились. 
		Суд погоджується з тим, що між положеннями пункту 2 Розділу 2 Порядку, а також статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" в частині застосування конструкції "повна вища юридична освіта" та чинним Законом України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року, який оперує поняттям "вища освіта", має місце колізія. 
		На переконання суду у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення спеціального нормативно-правового акта, а саме: частини третьої статті 6 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", яким врегульовано, що стаж роботи в галузі права для цілей встановлення відповідності особи вимогам до адвоката обраховується з моменту отримання нею повної вищої юридичної освіти. 
		Оскільки освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр" у розумінні Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року до повної вищої освіти не належав, підстави констатувати у позивача наявність вищої освіти станом на дату звернення до відповідача із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту - відсутні. 
		У свою чергу частиною третьою статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що до стажу роботи в галузі права зараховується стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття особою саме повної вищої освіти, тобто найвищого з рівнів вищої освіти, передбаченого Законом України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року. 
		У постанові Верховного Суду у справі № 320/5653/18 від 17 вересня 2019 року зазначено: "... Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачає віднесення до стажу роботи в галузі права періоду роботи за спеціальністю після здобуття особою найвищого з трьох рівнів вищої освіти, які були передбачені Законом України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року, тобто спеціаліста або магістра. Відтак, застосовуючи такий спосіб подолання збігу темпоральної та змістовної колізій як тлумачення застосування законодавства, Верховний Суд приходить до висновку, що в даному випадку застосуванню підлягає спеціальний закон - Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (і положення Порядку, що прийняті на його виконання) на противагу загальному - Закону України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року. Водночас, суд зауважує, що незважаючи на зміну поняття щодо вищої освіти в загальному законі, право має на меті зберегти особливе регулювання, обумовлене специфікою правовідносин щодо адвокатської діяльності. Отже, бакалаврський рівень вищої освіти, який здобувається на першому ступені вищої освіти не може відповідати такому рівню вищої освіти як "повна вища освіта". Крім того, на підтвердження зробленого висновку Верховний Суд зазначає наступне. Відповідно до Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року правом здійснювати підготовку магістрів були наділені вищі навчальні заклади третього і четвертого рівня акредитації, тобто інститути, академії та університети (статті 24, 25). За Законом України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року академія, інститут та університет наділені правом здійснювати підготовку, зокрема, на другому (магістерському) рівні. Тоді як, згідно обох законів, крім згаданих закладів, правом здійснювати підготовку бакалаврів (молодших бакалаврів, молодших спеціалістів) наділені коледжі. Тлумачення вказаних норм приводить до висновку, що, не дивлячись на те, що Закон України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року не оперує поняттям "повна вища освіта" та встановлює нові рівні вищої освіти, підхід до визначення навчальних закладів, які мали/мають право видавати дипломи бакалаврів та не мали/мають права видавати дипломи магістрів, залишився незмінним, що свідчить про значну різницю у рівнях бакалавра та магістра і за чинним законодавством. Отже, незважаючи на системні зміни у галузі знань і спеціальностей у зв`язку із прийняттям Закону України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року, бакалаврський рівень вищої освіти не може прирівнюватися до повної вищої освіти. До того ж, Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є чинним, та Порядок (зокрема й пункт 4 Розділу 2) прийнятий на виконання положень цього Закону також є чинним. Тому, КДКА (її кваліфікаційна палата) зобов`язана неухильно дотримуватись вимог цих нормативно-правових актів, діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України".
		Аналогічна за змістом позиція викладена у Рішенні Ради адвокатів України від 25 вересня 2015 року №   106, яким затверджено роз`яснення з питань стажу роботи в галузі права для набуття особою права на заняття адвокатською діяльністю. Так, для здобуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні слід враховувати стаж роботи в галузі права після здобуття претендентом повної вищої юридичної освіти (вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра та/або після отримання диплома спеціаліста, магістра). 
		У відповідності до частини першої статті 57 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" рішення з`їзду адвокатів України та Ради адвокатів України є обов`язковими до виконання всіма адвокатами. 
		Проаналізувавши вищевикладене, суд не визнає наявності у позивача вищої освіти станом на дату звернення до відповідача із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, а тому погоджується з правомірністю та обґрунтованістю спірного рішення відповідача.
		З викладених обставин, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. 
		Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 06 вересня 2019 року про відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю, суд виходить з такого. 
		Як встановлено судом, позивач отримав копію спірного рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 06 вересня 2019 року про відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю 17 вересня 2019 року. 
		23 вересня 2019 року, тобто з дотриманням строку оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 06 вересня 2019 року про відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю, передбаченого частиною четвертою статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про оскарження вищевказаного рішення. 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №   440/3567/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Суд враховує, що зазначена вище копія ухвали повернулась до суду через неможливість її вручення адресату з відміткою відділення поштового зв`язку від 06 листопада 2019 року "за закінченням терміну зберігання".
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року позовну заяву повернуто ініціатору звернення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України /а.с. 86/. 
		Судом встановлено, що копія ухвали від 12 листопада 2019 року та матеріали позовної заяви отримані позивачем засобами поштового зв`язку 19 листопада 2019 року, а вже 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву, яка відповідала вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Таким чином, строк для звернення до адміністративного суду в даному випадку обчислюється з моменту коли позивач мав повну, реальну та об`єктивну можливість звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, тобто з 20 листопада 2019 року.
		Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
		Зважаючи на те, що копію ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач фактично не отримав, а тому був позбавлений можливості усунути недоліки первісного позову у встановлений судом спосіб, суд дійшов висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду, передбаченого частиною четвертою статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". 
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		У даному випадку відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість спірного рішення, а позивачем не надано доказів на спростування наявності підстав для його прийняття. 
		Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. 
		Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 243-245, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
		 
		В И Р І Ш И В:           
		 
		У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області (вул. Котляревського, 6, офіс 2, м. Полтава, Полтавська область, 36020, ЄДРПОУ 22543623) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
		Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Головуючий суддя А.О. Чеснокова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...