Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/3340/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 20.01.2020. Зареєстровано: 21.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2020.
Дата набрання законної сили: 19.03.2020
Результат оскарження 19.03.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 січня 2020 року                                                                                               справа № 580/3340/19
		  м. Черкаси
		 
		Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:
		головуючого судді - Бабич А.М., 
		за участю:
		секретаря судового засідання - Салабай М.В.,
		позивача - ОСОБА_1 (особисто),
		представника відповідача - Нечаєнко Т.А. (згідно з довіреністю),
		розглянувши у відкритому судовому засіданні правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області про визнання протиправною відповіді, неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		24.10.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд позовною заявою звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області (18008, м. Черкаси, вул.Б.Вишневецького, буд.18; код ЄДРПОУ 4132128) (далі - відповідач) про: визнання відповіді від 22.10.2019 протиправною; визнання неправомірними дій щодо несвоєчасного направлення адресату та зобов`язання надати позивачу законну відповідь; зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 1000000,00грн.
		Позивач у прохальній частині позовної заяви також просив: дати оцінку стану додержання встановлених прав і свобод інваліда 2 групи від трудового каліцтва державним органом та начальником Управління ОСОБА_2 щодо підписання ним відповідей та невиконання судових рішень, внести у встановленому законом порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності відповідача у цій сфері; викликати у судове засідання ОСОБА_2 для надання відповідей на питання зі звернення від 17.10.2019.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що лист від 22.10.2019 не містить жодної відповіді на його звернення від 17.10.2019. Стверджує, що у зверненні довів до відома керівника відповідача ОСОБА_2 про порушення трудового законодавства посадових осіб. На порушення норм закону звернення не дійшло до адресата, а завізоване ОСОБА_4 , щодо якого відкрите кримінальне провадження, та який призначив виконавцем ОСОБА_5 , щодо якої позивач скаржився. Додаток до звернення позивача не направлений адресату - Нестерову, на думку позивача, злочинно. Крім того, поширення відповідачем негативного відношення із соціально-психологічними характеристиками і особовими якостями щодо позивача завдає шкоди його репутації інваліда, є стресовою подією, викликає моральні страждання, завдає психологічний збиток, а встановлені 16-ма судами обставини та правовідносини, що відповідають їм, підтверджують, що відповідач надіслав йому недостовірну інформацію, що є стресовою. Додатково зазначає щодо рішення Верховного Суду про виплату йому п`яти тисяч гривень та постанову Апеляційного суду Дніпровської області від 30.03.2018 у справі №20/4408/17-ц про стягнення моральної шкоди в розмірі п`яти мільйонів гривень.
		Ухвалою суду від 29.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання. Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик ОСОБА_2 . Встановлено відповідачу строк тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву. 
		Викладену у прохальній частині позовної заяви вимоги позивача дати оцінку стану додержання відповідачем та його керівником встановлених прав і свобод позивача та внести пропозиції щодо поліпшення діяльності відповідача у цій сфері суд не оцінив як позовну вимогу, оскільки вона звернена не до відповідача та стосується реалізації судом повноважень щодо оцінки встановлених спірних обставин, доводів та аргументів сторін. 
		Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу сторони отримали 31.10.2019. 
		18.11.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що підставою спірної відповіді стало письмове звернення позивача від 17.10.2019, викладене російською мовою, з якого неможливо встановити зміст порушеного права позивача чи його законного інтересу та не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення. Крім того воно містить наклеп, образливі висловлювання на адресу працівників відповідача, а також приниження честі, гідності та ділової репутації начальника юридичного відділу ОСОБА_5 і головного  спеціаліста юридичного відділу ОСОБА_6 . У зв`язку з перебуванням керівника відповідача ОСОБА_2 у відрядженні 17.10.2019 звернення у день надходження завізоване першим заступником ОСОБА_4 Тому вказане звернення повернуте без розгляду. Стосовно стягнення моральної шкоди вказує, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди діями або бездіяльністю відповідача. Наголошення позивачем на порушенні відповідачем його прав та законних інтересів, як інваліда внаслідок трудового каліцтва не є обгрунтованим, оскільки рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.04.2004 №2-59/04 нещасний випадок, що стався з позивачем, визнаний не пов`язаним з виробництвом. Також постановами Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.04.2016 у справі №711/12517/14-а, від 04.04.2017 у справі №711/9792/16-а та Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №823/782/16 встановлено відсутність у позивача права на відшкодування шкоди у зв`язку із трудовим каліцтвом.
		25.11.2019 позивач подав суду пояснення до відзиву, в яких зазначив, що його позов побудований на фактичних доказах протиправної поведінки службових осіб відповідача і його виховання не дозволить образливих висловлювань стосовно фізичних осіб. В обгрунтування допустимості стилю викладу його звернення посилається на рішення ЄСПЛ від 07.12.1998 «Гендісайд проти сполученого королівства», від 23.09.1998 «Легідью та Ісорні проти Франції», від 10.07.2003 «Мерфі проти Ірландії». Щодо мови викладу просить врахувати ст.ст.10, 22 Конституції України. Акцентує увагу, що рішення Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №823/2164/17, на яке посилається відповідач, стосувалося виключно доступу до судочинства.
		Ухвалою суду від 26.11.2019, внесеною до протоколу судового засідання, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.
		Під час підготовчого провадження суд задовольнив клопотання сторін щодо долучення доказів та ухвалою суду від 17.12.2019 повернув без розгляду клопотання позивача (вх.від 10.12.2019) щодо збільшення позовних вимог.
		17.12.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.
		Заслухавши сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. 
		Суд установив, що 17.10.2019 позивач подав відповідачу викладену російською мовою та адресовану особисто начальнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області заяву (вх.№Г-104 від 17.10.2019) (далі - Заява), в якій зазначив, що в судових засіданнях 01.10.2019 та 16.10.2019 були присутні два його працівники: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . У зв`язку з цим просив письмово підтвердити: хто з них пише, читає; хто веде облік їх робочого часу в суді, зважаючи, що одна з них повідомляє неправду, а інша мовчить; який розмір їхньої заробітної плати за бездіяльність у суді; яка мета їх направлення в суд, чи не з метою тиску на нього, як особи з інвалідністю. Додатково просив направити йому копію відібраного пояснення ОСОБА_2 для республіканського Фонду, оскільки вказані посадові особи не виконують наказ республіканського фонду та направити заяву на адресу ОСОБА_8 (оригінал доданий до заяви).
		Згідно з резолюцією заступник керівника відповідача ОСОБА_4. доручив 17.10.2019 розглянути це звернення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 
		18.10.2019 головний спеціаліст юридичного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області ОСОБА_10 на ім`я керівника - ОСОБА_2 склав службову записку з пропозицією повернути звернення без розгляду на підставі ст.7 Закону України «Про звернення громадян».
		Супровідним листом від 18.10.2019 №01-10-1956 відповідач направив Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України звернення позивача від 17.10.2019, яке позивачем додане як додаток до згаданої вище Заяви. Надсилання вказаного листа адресату підтверджується фіскальним чеком про оплату послуг поштового зв`язку з направлення рекомендованого листа від 18.10.2019 о 14год.48хв.
		Крім того, ідповідач листом від 22.10.2019 №01-08/Г-104з-112 за підписом керівника відповідача ОСОБА_2 повідомив позивача про повернення без розгляду вказаної заяви на підставі ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян". В обгрунтування зазначено, що звернення викладене російською мовою та з нього неможливо встановити суті порушеного питання, оскільки не містить даних, необхідних для об`єктивного розгляду, викладене в грубій некоректній формі. Крім того, повідомлено, що оскільки звернення позивача містить наклеп і образи, дискредитацію управління та його посадових осіб, що тягне відповідальність, передбачену законодавством, повертає таке звернення без розгляду та роз`яснено право позивача оскаржити відповідь.
		Надсилання вказаного листа позивачу підтверджується фіскальним чеком №215600426655 про оплату послуг поштового зв`язку з направлення рекомендованого листа від 22.10.2019 о 18год.09хв.
		Тому позивач звернувся зі вказаним вище позовом.
		Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував таке.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		На підставі ч.1 ст.1 Законом України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. 
		Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №393/96-ВР звернення громадян - викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
		Скаргою згідно з ч.4 цієї статті вважається звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. 
		Зміст згаданої вище заяви позивача від 17.10.2019, зважаючи що він стосується діяльності службових осіб відповідача, свідчить, що вона має ознаки скарги.
		Частиною 1 ст.5 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
		Частиною 4 ст.5 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. (ч.6 ст.5 Закону №393/96-ВР).
		У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати (ч.6 ст.5 Закону №393/96-ВР).
		Суд врахував, що вказаних вимог до форми звернення позивач дотримався.
		Відповідно до вимог ст.19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
		З приводу застосування позивачем російської мови суд врахував таке.
		Відповідно до ст.10 Конституції України Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
		На підставі ч.1 ст.6 Закону №393/96-ВР застосування мов у сфері звернень громадян і рішень та відповідей на них визначає Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
		Відповідно до частин 1, 5, 7 ст.1 Закону України від 25.04.2019 №2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі - Закон №2704-VIII) єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.
		Кожний громадянин України відповідно до ч.1 ст.6 Закону №2704-VIII зобов`язаний володіти державною мовою.
		Суд врахував, що зміст поняття "володіти" не ідентичний поняттю "застосувати".
		Особи, які зобов`язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов`язків, зазначені у ст.9 вказаного Закону. Зокрема, це особи,  наділені повноваженнями в сфері державного управління або які претендують на обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою цієї статті. 
		На підставі частин 1, 8 ст.13 Закону №2704-VIII мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова. Відповіді на звернення фізичних та юридичних осіб до органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності надаються державною мовою, якщо інше не встановлено законом.
		Частиною 1 ст.37 Закону №2704-VIII визначено, що мовою листування громадських об`єднань, політичних партій та інших юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної і комунальної форм власності в Україні є державна мова.
		Відповідно до частин 1, 2 Закону №2704-VIII кожна особа має право звертатися державною мовою усно чи письмово до зареєстрованих в Україні громадських об`єднань, політичних партій та інших юридичних осіб зі зверненнями. Громадські об`єднання, політичні партії та інші юридичні особи, зареєстровані в Україні, на звернення, викладені державною мовою, надають відповідь державною мовою відповідно до  Закону України     "Про звернення громадян". Зареєстровані в Україні громадські об`єднання, політичні партії та інші юридичні особи можуть також брати до розгляду звернення іншими мовами.
		Отже, безумовний обов`язок використання державної мови покладений на органи державної влади та їх посадовихі службових осіб, зокрема, під час складення офіційних документів, у т.ч. у відповідь на звернення громадян. Водночас обов`язку саме фізичних осіб застосувати державну мову в письмовому зверненні (скарзі, зауваженні, клопотанні) до органів державної влади України з приводу їх функцій і завдань жоден закон не містить.
		Статтею 11 Конституції України визначено, що Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
		Відповідно до абзацу другого ст.24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. (ст.40 Конституції України)
		Посилання відповідача рішення на Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №823/2164/17 є необґрунтованим, оскільки воно стосується застосування недержавної мови в процесуальних документах суду. Відповідно до ч.2 ст.14 Закону №2704-VIII у судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Крім того, відповідно до ст.12 Закону №393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".
		Отже, правові висновки Верховного Суду щодо тлумачення норм процесуальних кодексів не застосовні для вирішення спорів щодо звернення громадян. 
		На підставі ч.1 ст.7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.
		Щодо викладених у згаданій вище відповіді посилань на образи та наклепи у зверненні позивача суд врахував таке.
		Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №393/96-ВР подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.
		Зміст Заяви позивача не містить нецензурних слів та викладене з використанням порівнянь, які свідчать, що стиль звернення має окремі ознаки емоційного сприйняття позивачем визначених подій для посиленої уваги адресата щодо діяльності посадових осіб відповідача в судових засіданнях.
		Суд врахував, що на етапі прийняття до розгляду до часу розгляду по суті звернення фізичної особи до державного органу неможливо достовірно стверджувати, що викладені в ньому обставини є наклепом. Оскільки позивач у Заяві наполягав на неправомірних діях однієї посадової особи та бездіяльності іншої, кожна з яких є працівником відповідача, відповідач згідно з вимогами ст.19 Закону №393/96-ВР зобов`язаний об`єктивно перевірити стверджувані факти для надання повної відповіді позивачу.
		Статею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
		Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ (зокрема Lingens v. Austria) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		ЄСПЛ у рішенні від 10.08.2006 «Ляшко проти України» зазначив, що межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб.
		Заява позивача від 17.10.2019 містить певну критику службової діяльності працівників ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Однак наявності явного наклепу, образ чи дискредитації державного органу чи його посадових осіб, про що стверджує відповідач, суд у вищевказаній заяві позивача не виявив.
		Крім того, наявність критики у заяві фізичної особи до державного органу відповідно до вимог Закону №393/96-ВР не є підставою для її повернення без розгляду.
		Відповідач у спірних правовідносинах діяв не послідовно, оскільки, залишаючи спірним листом без розгляду звернення, частково його розглянув, що підтверджується направленням ним 18.10.2019 згаданим вище супровідним №01-10-1956 заяви позивача вказаному адресату. Отже, не зважаючи на викладене в його листі від 22.10.2019 посилання щодо неможливості встановити суть порушених питань, зміст Заяви позивача відповідачу та суду зрозумілий.
		Крім того, відповідач не звернув увагу, що прохальна частина Заяви позивача від 17.10.2019 стосується публічної інформації: обліку робочого часу та заробітної плати посадових осіб відповідача.
		Частина 1 ст.3 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XІІ "Про інформацію" (далі - Закон №2657-XІІ) встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
		Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Ч.2 вказаної статті передбачено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації на підставі ч.1 ст.12 Закону №2939-VI є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
		Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
		суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;
		юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
		особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;
		суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
		Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. 
		Оскільки інформація, яку позивач у Заяві просив письмово підтвердити, стосується, службової діяльності працівників відповідача, суд дійшов висновку, що саме відповідач є розпорядником інформації стосовно зазначених питань. 
		Одним із способів доступу до інформації відповідно до п.2 ч.2 ст.5 Закону №2939-VI є надання її за відповідними запитами.
		Згідно з ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
		Пунктом 6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Частиною 1 ст.3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема, обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
		Відповідно до частин 1, 4 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
		Отже, відповідач протиправно не розглянув питання надання позивачу запитуваної інформації.
		Згідно з ч.3 ст.7 Закону №393/96-ВР, на яку посилається відповідач у спірному листі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.
		Спірний лист відповідача не містить роз`яснень щодо даних, які позивач мав би уточнити для розгляду його звернення по суті.
		Як установлено судом вище, заява позивача містить конкретні вимоги, у т.ч. щодо надання інформації, яка законом визначена публічною. Отже, під час повернення позивачу без розгляду його заяви від 17.10.2019 відповідач діяв не в межах, спосіб, та порядку, визначеному законом. Тому такі дії відповідача є протиправними.
		Стосовно доводів позивача, що його звернення не передане адресату - керівнику відповідача особисто ОСОБА_2., а передано його заступнику ОСОБА_4 , суд врахував, що згідно з наказом відповідача від 16.10.2019 №57-вд ОСОБА_2 17.10.2019 відбув у службове відрядження. Пунктом 2 наказу відповідача від 03.01.2018 установлено, що у разі відсутності начальника ОСОБА_2 його обов`язки виконує перший заступник ОСОБА_4. Отже, передача заяви позивача у день її надходження саме ОСОБА_4 є  обґрунтованим.
		Щодо доводів позивача про передачу його заяви на розгляд особі, на яку він скаржився - ОСОБА_5 , суд врахував абз.2 ч.3 ст.7 Закону №393/96-ВР, якою забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
		Оскільки Заява позивача стосується у т.ч. дій   ОСОБА_5 , доручення розглянути її у т.ч. вказаній посадовій особи є порушенням вказної норми Закону.
		З вищевказаного листа відповідача від 22.10.2019 №01-08/Г-104з-112 суд встановив, що його виконавцями є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Безпосередня участь ОСОБА_5 у розгляді заяви позивача не доведена.
		Оскільки спірний лист відповідача не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не містить владного припису, позовна вимога визнати його протиправним і скасувати не є обгрунтованою та не підлягає задоволенню. Врахувавши встановлені обставини справи та вказані вище норми законів суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач складаючи спірний лист діяв з порушенням законодавства. Тому саме такі дії суд визнає протиправними. Зважаючи, що вони вчинені та листи направлені позивачу у п`ятиденний термін, як встановлено вказаними вище нормами законів, то в цій частині позовні вимоги щодо визнання протиправними дій щодо надійслання відповіді позов задоволенню не підлягає. 
		Виконуючи завдання адміністративного суду, передбачене у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку для належного та повного судового захисту порушених прав позивача зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019 (вх.№Г-104) та надати в межах своїх повноважень у встановлений законом строк відповідь щодо всіх викладених у ній питань.
		Щодо позовної вимоги стягнути на користь позивача моральну шкоду в сумі 1000000,00 грн. суд врахував таке.
		Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
		Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору.
		Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Суд врахував, що позивач не надав згоди на долучення до матеріалів справи доказів щодо його медичного огляду до матеріалів судової справи, як конфіденційної інформації.
		Оглянуті докази свідчили про достатньо тривале перебування позивача на обстежені у лікарів. Водночас вони не підтверджують безпосереднього зв`язку хвороби позивача з діями відповідача саме у заявлених у цій справі правовідносинах. Тому долучена до матеріалів справи копія квитанції про оплату лікарських засобів не є достатнім доказом завдання позивачу в спірних правовідносинах моральної шкоди.
		Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Доводи позивача про наявність рішення Верховного Суду та Апеляційного суду Дніпровської області від 30.03.2018 у справі №20/4408/17-ц щодо стягнення на його користь моральної шкоди суд не врахував, оскільки вони стосуються інших обставин іншого спору.
		Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000,00грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
		З огляду на вказане суд дійшов висновку задовольнити позов частково.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказоів понесення судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
		Керуючись ст.ст.2, 6-14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області щодо повернення без розгляду його заяви  від 17.10.2019 листом від 22.10.2019.
		Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 4132128) розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019 (вх.№Г-104) та надати в межах своїх повноважень у встановлений законом строк відповідь щодо всіх викладених у ній питань.
		У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		2. Судові витрати розподілу не підлягають.
		3. Копію рішення направити учасникам справи.
		4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 30 днів з складення повного його тексту. 
		 
		 
		Суддя                                                                                                                А.М. Бабич 
		 
		 
		 
		 
		Рішення складене у повному обсязі та підписане 16.01.2020.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...