Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/3113/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.01.2020. Зареєстровано: 22.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2020.
Дата набрання законної сили: 20.02.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 січня 2020 року                м. Кропивницький               справа № 340/3113/19
		 
		Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В.,                                 розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до Управління служби безпеки України в Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Дворцова, 9, код ЄДРПОУ - 20001585)провизнання протиправною бездіяльність та зобов`язання винити певні дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		І. Зміст позовних вимог.
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління служби безпеки України в Кіровоградській області, в якому просить:
		- визнати протиправну бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2014 по 01.12.2017 роки та грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
		- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2014 по 01.12.2017 роки та грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
		 
		ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходив службу в СБ України в період з 10.11.1999 по 01.12.2017 року. Наказом Голови СБ України від 18.11.2017 року №1377-ОС був звільнений та виключений зі списків особового складу наказом начальника Управління СБУ в Кіровоградській області від 01.12.2017 за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «б» пункту 63 та підпункту «б» пункту 88-1 «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.
		Разом з тим зазначив, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців СБ України у період з 01.10.2014 року по 01.12.2017 роки йому не нараховувалась та не виплачувалась. Також, додаткова відпустка за період з 2015 по 2017 рік як учаснику бойових дій, - не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски, - не виплачувалась. Тому, позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати вказаних сум протиправною. 
		Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач зазначив, що з огляду на обмеженість бюджетного фінансування та відсутність бюджетних асигнувань на здійснення виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців СБ України, у період з 01.10.2014 по 01.12.2017 позивачу нараховані суми індексації не виплачувалися. Враховуючи недостатність бюджетних коштів у фонді грошового забезпечення військовослужбовців Управління СБ України в області, можливості здійснити виплату індексації грошового забезпечення були відсутні, а отже вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Управління при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення є необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам бюджетного законодавства України і дійсним обставинам справи. 
		Крім того, відповідач зазначає, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм статті 10-1 Закону. Також, статтею 24 Закону України "Про відпустки" зазначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Означеною   нормою   не   передбачено   виплату   грошової   компенсації   у   разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових дій. З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій не вбачається (а.с.22-26).
		 
		ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
		Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
		Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. 
		Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
		З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
		 
		ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
		Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини. 
		ОСОБА_1 в період з 22.11.1999 по 01.12.2017 року проходив військову службу в СБ України. Наказом Голови СБ України від 18.11.2017 року №1377-ОС був звільнений та виключений зі списків особового складу наказом начальника Управління СБУ в Кіровоградській області від 01.12.2017 за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «б» пункту 63 та підпункту «б» пункту 88-1 «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (а.с.13,14).
		11.09.2015 року у період проходження служби, позивач набув статус учасника бойових дій,  що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.12).
		З матеріалів справи встановлено, що індексація грошових доходів ОСОБА_1 за період з 01.10.2014 по 01.12.2017 років не виплачувалась, окрім, що підтверджується довідкою від 27.12.2019 р. №61/17/294 (а.с.20).
		Крім того, додаткова відпустка в 2015-2017 роках як учаснику бойових дій, - не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась, що підтверджується листом від 27.12.2019 та не заперечувалось відповідачем у відзиві (а.с.21).
		Вважаючи що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
		 
		V. Оцінка суду.
		Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків. 
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення період з 01.10.2014 по 01.12.2017 роки, суд зазначає наступне.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.            
		Статтею 1 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року №2229-XII (далі - Закон №2229-XII) визначено, що Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону №2229-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. 
		Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
		Згідно із ч.1    ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"      від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Відповідно до    ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"    від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в      Конституції України      та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Згідно ст.30 Закону №2229-XII форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 
		Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частин 2, 3, 4  ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. 
		Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. 
		Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 
		Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 
		Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України  визначає    Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення"      (далі - Закон №1282-ХІІ).
		Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
		Відповідно до статей  4, 6 Закону №1282-ХІІ  індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції із змінами внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII). До вищезазначених змін, тобто до 01.01.2016, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
		Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. 
		Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. 
		Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. 
		У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. 
		Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
		Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим      постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078    (далі    Порядок №1078 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 2016 року - 103 відсотка).
		Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
		Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". 
		Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
		Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
		Згідно з п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. 
		У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. 
		Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. 
		Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
		Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
		Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
		Посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом невиділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
		Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому      законом      порядку.
		Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
		Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).
		Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
		При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами  Закону №1282-ХІІ  та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В      Законі №1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
		Судом встановлено, що відповідач не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2014 по 01.12.2017 роки, що є порушенням вимог  Закону №1282-ХІІ  та Порядку №1078, тому вищевказані позовні вимоги підлягають задоволенню.
		При цьому суд враховує, що  ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"  від 05.10.2000 № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
		Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення). У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		Щодо вимоги про зобов`язання Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпуски як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, суд зазначає.
		За час проходження військової служби з часу набуття статусу учасника бойових дій до звільнення з військової служби, додатковою відпусткою передбаченою п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач не користувався через введення в країні особливого періоду.
		Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховувалася, що не заперечується відповідачем у відзиві та у наданих довідках.
		Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України  від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії     їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Згідно з пунктом 8 статті 10-1  Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
		За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. 
		Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. 
		Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. 
		Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток     (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії     їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
		У  рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99  та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до  статті 17 Конституції України   перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду  від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
		Згідно з ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
		Стосовно посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 за №107/13/84-16 та фінансово-економічного Управління СБ України від 19.06.2019 за №21/3/1-2313, суд зазначає, що за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом та джерелом права відповідно до ст.7 КАС України.
		З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
		Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
		 
		VI. Судові витрати.
		Судові витрати сторонами не понесені.
		Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 252, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Дворцова, 9, код ЄДРПОУ: 20001585) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. 
		Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
		Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2014 по 01.12.2017 роки.
		Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.            
		Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.      
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
		Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2020р.
		 
		   Суддя 
		Кіровоградського окружного 
		   адміністративного суду                                                                          Р.В. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...