Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 346/5342/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2020.
Дата набрання законної сили: 24.12.2019
Номер судового провадження: 61-36419ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 346/5342/16-ц
		провадження № 61-36419св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Пнівчук О. В., Василишин Г. П., Максюти І. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
		В обґрунтування позову зазначила, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки площею 0,0307 га по АДРЕСА_1 . Власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 . 
		ОСОБА_1 . зазначає, що відповідач самовільно змістив межу між земельними ділянками і тепер вона проходить по стіні її житлового будинку. Самовільне захоплення частини земельної ділянки  ОСОБА_3 завдає шкоди її майну, оскільки, не маючи доступу до задньої стіни будинку, вона не може проводити плановий ремонт, роботи з утеплення та підтримувати цю частину будинку у належному стані.
		Так як добровільно врегулювати спір не вдалося, позивач просила зобов`язати ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення за власний рахунок паркану на 0,8 м від стіни її житлового будинку.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та  мотиви їх прийняття
		Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року, ухваленим у складі судді Веселова В. М., ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела факт зміщення межі між земельним ділянками і будівництво  спірного паркану на її земельній ділянці. 
		Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2017 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. 
		Зобов`язано ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0307 га із кадастровим номером 2610600000:17:003:0158 по АДРЕСА_1 шляхом встановлення паркану по межі між земельною ділянкою з кадастровим номером 2610600000:17:003:0158 та земельною ділянкою кадастровим номером 2610600000:17:003:0022, а саме від криниці (точка 1) та до межового знаку в кінці ділянки (точка 2) по прямій лінії на відстані 0,43 м по зрізу західної стіни житлового будинку ОСОБА_1 та 0,58 м по зрізу східної стіни цього житлового будинку. У іншій частині позову відмовлено. 
		Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування  судових витрат 2 828,78 гривень.
		Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність факту зміщення ОСОБА_3 межі між його земельною ділянкою і земельною ділянкою позивача та зведення на цій межі паркану, що підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи № 057/ЗТ-17 від 7 вересня 2017 року.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала 
		У грудні 2017 року  ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 травня 2017 року.
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
		Заявник зазначає, що у порушення вимог цивільного процесуального законодавства суд апеляційної інстанції за клопотанням позивача призначив у справі судову земельно-технічну експертизу, хоча будь-яких поважних причин незаявлення такого клопотання у суді першої інстанції  ОСОБА_1 не навела.
		Вказує, що у справі № 346/5048/17 ним оскаржено правовстановлюючі документи ОСОБА_1 на земельну ділянку, проте суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у зупиненні провадження у цій справі до розгляду справи № 346/5048/17.
		Позиція інших учасників справи 
		У лютому 2018 року  ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що суд апеляційної інстанції, врахувавши неможливість з`ясування обставин, які мають значення для справи, без спеціальних знань, обґрунтовано задовольнив її клопотання та призначив судову земельно-технічну експертизу. 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3    жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
		Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи 
		Апеляційним судом встановлено, що  ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 19 травня 2004 року є власником земельної ділянки площею 0,0307 га із кадастровим номером 2610600000:17:003:0158 по АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 8 лютого 2010 року є власником суміжної земельної ділянки площею 0,0985 га із кадастровим 2610600000:17:003:0022 по АДРЕСА_2 .
		Між сторонами існує спір щодо фактичного розташування межі між цими земельними ділянками.
		З висновку судової земельно-технічної експертизи № 057/ЗТ-17 від 7 вересня 2017 року апеляційний суд встановив часткову невідповідність розміру і конфігурації земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 , тому її розміру і конфігурації, що вказані у землевпорядній документації і  державному акті на право власності на земельну ділянку від 19 травня 2004 року. Площа дійсного (фактичного) землекористування зменшилася з   0,0307 га до 0,0297 га у зв`язку з тим, що на земельній ділянці ОСОБА_1 суміжний землекористувач ОСОБА_3 встановив перешкоди та стовпи.
		Експерт також встановив часткову невідповідність розміру і конфігурації земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_3 , тому її розміру і конфігурації, що вказані у землевпорядній документації і державному акті на право власності на земельну ділянку від 8 лютого 2010 року.
		За результатами обміру земельної ділянки ОСОБА_3 виявлено збільшення площі дійсного (фактичного) землекористування з 0,0985 га до 0,1000 га. 
		Також виявлено часткове порушення північної межі земельної ділянки ОСОБА_1 відповідачем; по цій межі ОСОБА_3 спорудив перешкоди, які частково усунув безпосередньо перед проведенням експертизи. 
		Лінія розмежування між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повинна проходити від криниці (точка 1) до межового знаку в кінці ділянки (точка 2) по прямій лінії на відстані 0,43 м по зрізу західної стіни житлового будинку ОСОБА_1 та 0,58 м по зрізу східної стіни цього житлового будинку.
		Апеляційний суд оцінив акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25 серпня 2012 року, складений Державною інспекцією сільського господарства в Івано-Франківській області, в якому зазначено про те, що ОСОБА_3 користується своєю земельною ділянкою правомірно та порушень законодавства з його боку не встановлено, і відхилив його, оскільки цей акт суперечить висновку експертизи, складеному кваліфікованим експертом, який провів відповідні експертно-інструментальні обміри земельних ділянок сторін.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		За змістом статей 13, 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон Українигарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.
		Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (статті 79, 79-1 ЗК України).
		Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		Відповідно до статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
		Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (стаття 103 ЗК України).
		Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
		За змістом частини першої статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
		Частиною другою статті 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
		Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав на земельну ділянку є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосовування інших, передбачених законом, способів (стаття 152 ЗК України). 
		Встановивши, що ОСОБА_3 змістив межу між своєю земельною ділянкою і земельною ділянкою ОСОБА_1 та побудував на земельній ділянці позивача паркан, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку по часткове задоволення позову і правильно зобов`язав відповідача усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення паркану на дійсну межу земельних ділянок, визначену судовим експертом за результатами проведення земельно-технічної експертизи.
		Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства призначив у справі судову земельно-технічну експертизу, оскільки будь-яких поважних причин незаявлення такого клопотання у суді першої інстанції  ОСОБА_1 не навела, касаційний суд відхиляє.
		Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Стаття 143 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначала, що для з`ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідно до пункту 6.1 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки відноситься до завдань земельно-технічної експертизи.
		Таким чином, достовірно встановити чи спростувати факт зміщення межі земельних ділянок, щодо чого існує спір у цій справі, можливо лише за результатом проведення земельно-технічної експертизи.
		Стаття 10 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, закріплювала, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, суд роз`яснив позивачу право заявити клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, проте зазначення щодо роз`яснення судом наслідків невчинення відповідної процесуальної дії відсутні. 
		Оскільки для з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, потребуються спеціальні знання, і  ОСОБА_1 подала заяву про призначення відповідної судової експертизи, суд апеляційної інстанції, врахувавши не вчинення судом першої інстанції дій з попередження про наслідки невчинення відповідної процесуальної дії, обґрунтовано задовольнив заяву і призначив судову експертизу. 
		Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанціїнеправомірно відмовив у зупиненні провадження у цій справі до розгляду справи № 346/5048/17, у якій він оспорив правовстановлюючі документи  ОСОБА_1 на земельну ділянку, касаційний суд вважає безпідставними.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
		Предметом позову у цій справі є зобов`язання  ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, які виникли у зв`язку зі зміщенням межі та спорудженням паркану на її земельній ділянці, тобто предметом доказування є відповідність розміру і конфігурації земельної ділянки, якою фактично користується відповідач, тим її розміру і конфігурації, що вказана у його правовстановлюючих документах. 
		Суд апеляційної інстанції, врахувавши предмет і підстави даного позову, обґрунтовано зазначив про можливість вирішення цієї справи до закінчення судового розгляду справи № 346/5048/17 і відсутність правових підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції на момент його ухвалення. Як на час розгляду справи судом першої інстанції, так як і на час перегляду справи апеляційним судом правовстановлюючі документи сторін на належні їм земельні ділянки були чинними. Якщо у подальшому виданий ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку буде скасовано, заявник не позбавлений права вимагати перегляду ухваленого апеляційним судом рішення за нововиявленими обставинами. 
		Порушень судом апеляційної інстанцій цивільного процесуального законодавства, які унеможливили встановлення обставин, що мають значення для справи, або призвели до неправильного її вирішення, касаційним судом не встановлено і заявником не наведено.
		Додатково подані ОСОБА_3 до Верховного Суду докази касаційний суд не оцінює, оскільки згідно з вимогами статті 400 ЦПК України касаційний суд не уповноважений встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про  захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. 
		Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. 
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. 
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу  ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2017 рокузалишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. О. Карпенко   В. А. Стрільчук   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...