Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/16726/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2020.
Дата набрання законної сили: 15.01.2020
Номер судового провадження: 61-39438ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                              
		Іменем України
		 
		15 січня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 127/16726/17-ц
		провадження № 61-39438св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		          суддів:                Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
		                                       Усика Г. І.,           Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року у складі судді          Антонюка В. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня    2018 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Зайцева А. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У серпні 2017 року  ОСОБА_1  звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 03 серпня 2007 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» для забезпечення виконання кредитного договору                      № VIW3GK05551543 укладений договір іпотеки, за умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . У липні 2017 року вона отримала лист-претензію від ПАТ КБ «ПриватБанк» із якого дізналась, що 07 вересня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав у власність вказану квартиру, з вимогою про виселення, разом із усіма членами сім`ї та іншими мешканцями. До вказаного листа банк долучив інформаційні довідки з державних реєстрів, із яких вона дізналась, що квартира перереєстрована на відповідача на підставі рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень           від 12 вересня 2016 року та запису про право власності на нерухоме майно                 від 07 вересня 2016 року, що внесені на підставі договору іпотеки. Вважає, що вона належним чином виконує свої зобов`язання за кредитним договором, згоди на відчуження майна не давала, натомість відповідачі своїми діями зі звернення стягнення на квартиру порушили її майнові права та чинне законодавство. Крім того, на правовідносини з відчуження спірної квартири поширюються норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому відчуження квартири прямо заборонено вказаним Законом. Крім того, станом на дату переоформлення права власності, судом відмовлено у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 серпня 2007 року № VIW3GK05551543, у забезпечення виконання зобов`язання за яким укладений договір іпотеки.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1  просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2016 року, запис про право власності від 07 вересня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «Приватбанк», а також зобов`язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлу О. М. відновити відомості про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задавлено. Скасовано рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) індексний номер 31333200 від 12 вересня     2016 року та запис про право власності 16329542 від 07 вересня 2016 року на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «Приватбанк». Зобов`язано приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлую О. М. відновити відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось із порушенням вимог статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» без згоди позивача, тобто під час дії мораторію, що вказує на порушення законних прав позивача з боку відповідачів.
		 
		Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про зобов`язання приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. відновити відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру та в частині розподілу судових витрат, скасовано. У задоволенні позовних вимог про зобов`язання приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу     Бєлої О. М. відновити відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредит є споживчим, наданий в іноземній валюті, а отже, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 як власник житла надала згоду на примусове стягнення квартири, яка є предметом іпотеки. Пунктом 27 договору іпотеки, на який посилається банк в апеляційній скарзі не є згодою на примусове стягнення у розумінні статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось із порушенням вимог статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» без згоди позивача, тобто під час дії мораторію, що вказує на порушення законних прав позивача з боку відповідачів. Разом із тим висновок суду про зобов`язання приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу     Бєлої О. М. відновити відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру є помилковим, оскільки суд не той орган, до компетенції якого належить вирішення питання проведення державної реєстрації права власності, яке згідно із Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, може здійснюватися лише нотаріус за заявою особи, оскільки вказаними нормами передбачено і інші підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії, які підлягають перевірці нотаріусом.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У липні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що оскільки Законом України «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору передбачено право банку задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та такі положення є дійсними, тому банк діяв у межах чинного законодавства і у нотаріуса не було підстав для відмови у реєстрації права власності та скасування такої реєстрації. Дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосується лише стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, цей закон не регулює порядок вчинення реєстраційних дій державним реєстратором. Сама ж реєстраційна дія повністю відповідає чіткому алгоритму послідовних дій державного реєстратора визначених спеціальними нормативно-правовими актами. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Обставини встановлені судами
		 
		03 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIW3GK05551543, відповідно до умов якого остання отримала від банку кредитні кошти у розмірі 31 200,00 дол. США.
		 
		Із метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки квартири, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Пунктом 27 договору іпотеки від 03 серпня 2007 року визначено право іпотекодержателя, тобто ПАТ КБ «Приватбанк», на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом переходу права власності або продажу предмета іпотеки будь-які особі та в будь-який спосіб, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу. 
		 
		27 липня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до ОСОБА_1 із листом-повідомленням № 967, зміст якого зводиться до того, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № VIW3GK05551543, який вона належним чином не виконує, у зв`язку з чим банк має намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу іпотечного майна, та повідомив про переважне право на укладення такого договору в якості покупця.
		 
		Цього ж дня банк направив на адресу позивача лист № 967/1 у якому відповідач вказав, що у разі несплати кредитного боргу в термін до 27 серпня 2016 року, він змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на предмет іпотеки.
		 
		Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 отримала вказані листи банку 04 серпня 2016 року.
		З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1 , що убачається приватним нотаріусом Бєлою О. М. внесений запис № 16329542 про зміну права власності на вказану квартиру, відповідно до якого новим власником вказаного нерухомого майна стало ПАТ КБ «ПриватБанк». Вказаний запис внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Бєлої О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2016 року      № 31333200.
		 
		Задовольняючи позов у частині вимог ОСОБА_1 про скасування рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось із порушенням вимог статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» без згоди позивача, тобто під час дії мораторію, що вказує на порушення законних прав позивача з боку відповідачів.
		 
		Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
		 
		За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		 
		Положеннями статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		 
		Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		 
		Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
		 
		Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
		 
		Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		У договорі іпотеки від 03 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , сторони обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: 
		-      переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця, або 
		-      продажу предмета іпотеки будь-які особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» , для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
		 
		Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
		 
		Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
		 
		Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , площею 29,9 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки в забезпечення вимог за кредитного договору від 03 серпня      2007 року № VIW3GK05551543, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону № 1304-VII. 
		 
		Аналогічний паровий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження                      № 11-474апп19).
		 
		Верховний Суд врахував, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), викладено правовий висновок про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
		 
		Разом з тим за змістом статей 403 ЦПК України, статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу  над висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Таким чином, у такому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 464/8589/15-ц, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 802/1340/18-а. 
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
		 
		Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		Керуючись статтями 408, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2018 року у нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Вінницької області                      від 24 травня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                       О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                                І. Ю. Гулейков 
		 
		                                                                                                                                    С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                                                    Г. І. Усик
		 
		                                                                                                          Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...