Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 227/1505/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2020.
Дата набрання законної сили: 21.01.2020
Номер судового провадження: 61-46973ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                                       
		Іменем України                                  
		 
		21 січня  2020 року
		м. Київ
		 
		справа 227/1505/18
		провадження № 61-46973св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури,
		відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Каравай»,
		треті особи: приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Яна Валеріївна, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського районного суду Донецької області у складі судді Хоменко Д. Є. від 23 червня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Будулуци М. С., Санікової О. С., Космачевської Т. В., від 10 жовтня 2018 року, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2018 року перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури (далі - прокурор)  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Каравай» (далі - ТОВ «Агрофірма «Каравай») про визнання договору міни земельної ділянки недійсним.
		 
		Позовна заява прокурора мотивована тим, що 26 травня 2016 року між  ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай» укладено договір міни земельної ділянки. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 передав у власність TOB «Агрофірма «Каравай» належну йому на праві власності земельну ділянку за кадастровим номером №1422085000:01:000:0422 площею 9,49 га за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області. Взамін, TOB «Агрофірма «Каравай» передало у власність ОСОБА_4 , належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровий номер №1422086600:01:000:2519 площею 0,1000 га за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області. Зазначений договір міни укладено з грошовою доплатою ОСОБА_2 в розмірі 272 049,70 грн, яку останній отримав в повному обсязі до підписання договору. Вказаний договір міни земельних ділянок було зареєстровано приватним нотаріусом Зіма Я. В. 
		Вказує, що договір міни від 26 травня 2016 року укладено з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), статті 14 Закону України «Про порядок виділення               в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», оскільки обміняними можуть буди тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай», та лише у випадку передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Таким чином, за умовами оскаржуваного договору міни власники земельних ділянок передали              у власність один одному належні їм земельні ділянки з кадастровими номерами № 1422085000:01:000:0422 та №1422086600:01:000:2519, які не є земельними частками (паєм) та складовими єдиного масиву. Оскільки спірний договір міни земельних ділянок укладено у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток, що суперечать вимогам пункту 15 Перехідних положень ЗК України, тому він не відповідає вимогам закону, не має юридичної сили і повинен бути визнаний недійсним.
		Прокурор просив суд визнати недійсним договір міни земельної ділянки на земельну ділянку від 26 травня 2016 року № 873, укладений між           ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай», посвідчений приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Я. В. та вирішити питання розподілу судових витрат.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області                  від 23 червня 2018 року в задоволенні позову першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між власниками відбувся обмін розподілених, визначених в натурі земельних ділянок, які зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які можуть виступати об`єктом цивільних прав згідно чинного законодавства. Отже процедура міни вищезазначених земельних ділянок - є законним правом сторін - власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використане ними за їх взаємною згодою. У даній справі з боку прокурора відсутнє належне обґрунтування і доведеність порушення інтересів держави, оскільки негативні наслідки від визнання правочину недійсним несуть тільки приватні особи, а не держава. Поряд із цим, норми Конституції України, які наведені прокурором, спрямовані на захист права власності           і рівність всіх суб`єктів цього права перед законом, зокрема і права приватної власності ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай» на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, перебуваючими у їх власності. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (розпорядження землею сільськогосподарського призначення) у даному випадку не є виправданим, оскільки, як підкреслив ЄСПЛ у рішенні «Зеленчук та Цицюра проти України», тягар, накладений на двох заявників, був надмірним. Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено недійсність укладення договору міни земельної ділянки від 26 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай», посвідченого приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Я.В.  
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторонами договору міни  відбувся обмін розподілених між власниками, визначених        в натурі земельних ділянок, які зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які можуть виступати об`єктом цивільних  прав згідно чинного законодавства. Пославшись на положення пункту першого статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Рішення       від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заява №846/16 та 1075/16) вказав, що незважаючи на те, що втручання                     у здійснення права власності передбачено законодавчим актом (пункти 14, 15 розділу X Земельного кодексу України), таке втручанням не може бути визнано допустимим і пропорційним в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції, оскільки відсутність часових меж дії норм-заборон пунктів 14, 15 розділу X Земельного кодексу України, які було запроваджено у 2001 році, підриває ідею правової визначеності (передбачуваності) та принцип верховенства права. Таке втручання держави в реалізацію права власності фізичних та юридичних осіб на землю також є непропорційним, оскільки, незважаючи на те, що власники земельних ділянок та паїв несуть реальні економічні збитки (неринкова орендна плата, неможливість розпорядження своїм майном), такі обмеження не супроводжується будь-яким відшкодуванням з боку держави.
		Межі втручання законодавчого органу в сферу права приватної власності та свободи підприємницької діяльності у вигляді обмежень і заборон в їх системно-логічному зв`язку із нормою частини 1 статті 8 Конституції України, якою проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, повинні відповідати критерію пропорційності як елементу верховенства права.
		При здійсненні оцінки пропорційності слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети, що переслідується, за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав та свобод людини. Обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
		Отже, заборона внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств та відчуження земельних ділянок, яка діє з 2001 року, є непропорційним обмеженням права приватної власності на землю та права на підприємницьку діяльність.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У листопаді 2018 року заступник прокурора Донецької області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норми процесуального права, просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зібраним доказам,  не звернули уваги на те, що договір міни є удаваним. Крім того, посилання судів на положення статті 715, 716 ЦК України є неприйнятними, оскілки ці норми не допускають  законодавчої можливості обміну саме земельних ділянок. Оскільки сторони уклали фактично договір купівлі-продажу земельної ділянки, а підпункт «б» пункту 15 перехідних положень ЗК України  встановлено пряму заборону на купівлю-продаж земельних ділянок то спірним договором цю норму Закону порушено.
		На заперечення застосування рішення Європейського суду з прав людини     «Зеленчук та Цицюра проти України»  до спірних правовідносин, вказує, що   Європейський суд лише констатував наявність недоліків системного характеру, які потребують  внесення змін до чинного законодавства та його висновки  виходять за межі особистих інтересів заявників у цій справі. 
		Посилаючись на положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вказує, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, а набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у спосіб, що суперечить закону, порушує порядок  обігу майнових прав та інтересів держави у цій сфері.  Вказує, що суб`єкт владних повноважень у сфері земельних відносин  - Головне управління Держеокадастру у Донецькій області. Однак діючим законодавством не передбачено повноважень щодо звернення до суду даного органу з позовом  про визнання недійсним правочину, тому за приписами частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави набуває статусу позивача.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу. 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		На підставі розпорядження Добропільської районної державної адміністрації Донецької області від 16 грудня 1996 року № 531              ОСОБА_2 , 05 лютого 1997 року видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, відповідно до якого йому належить право земельної частки (паю) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. 40 років Жовтня, розміром 9,5 в умовних кадастрових гектарів без визначенням меж цієї частки в натурі ( на місцевості).
		 
		На підставі розпорядження Добропільської районної державної адміністрації Донецької області від 23 липня 2007 року №  292 ОСОБА_2 , 01 квітня 2008 року отримав державний акт серії ЯД №130326 на право власності на земельну ділянку площею 9,49 га, що розташована на території Никанорівської сільської ради колишнього КСП «40 років Жовтня» Добропільского району Донецької області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		 
		11 жовтня 2008 року ТОВ «Агрофірма «Каравай», на підставі розпорядження голови Добропільської районної державної адміністрації від 11 червня      2007 року №241, видано державний акт серії ЯЕ №700625 на право власності на земельну ділянку площею 5,9469 га, що розташована на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області. Цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		 
		26 травня 2016 року між ТОВ «Агрофірма «Каравай» та ОСОБА_2 укладено договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, посвідчений приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Я. В.
		За умовами договору міни, ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай» вчинили обмін належних їм на праві власності земельних ділянок. Земельна ділянка, що розташована на території Никанорівської сільської ради Добропільського району, площею 9,49 га, кадастровий номер 1422085000:01:000:0422, що належить ОСОБА_2 , переходить в особисту власність ТОВ «Агрофірма «Каравай». Земельна ділянка, що розташована на території Новоторецької сільської ради Добропільського району, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1422086600:01:000:2519, що належить ТОВ «Агрофірма «Каравай», переходить в особисту власність ОСОБА_2. Міна проводилась з грошовою доплатою в розмірі 272 049,70 грн, яку отримав ОСОБА_2 . Обмеження на земельні ділянки були відсутні, що перевірено нотаріусом на підставі відповідних витягів.
		 
		З повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області відділ у Добропільському районі від 01 березня 2018 року № 300/103-18 встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 1422085000:01:000:0422, площею 9,49 га, належить на праві власності ТОВ «Агрофірма «Каравай», земельна ділянка розташована на межі єдиного масиву. Суміжними власниками є ТОВ "Агрофірма «Каравай» з кадастровим номером 14220850000:01:000:0421 площею 6,8900га, ОСОБА_5           з кадастровим номером 14220850000:01:000:0414 площею 8,0632 га,       ОСОБА_6 з кадастровим номером 14220850000:01:000:0423 площею 8,2100 га, ОСОБА_7 з кадастровим номером 14220850000:01:000:1301 площею 4,7853 га, землі Шахівської сільської ради Добропілського району. Земельна ділянка із кадастровим номером 1422086600:01:000:2519, площею 0,1000 га належить на праві власності ОСОБА_2 , земельна ділянка розташована у середині єдиного масиву. Суміжними власниками земельної ділянки є ОСОБА_8 з кадастровим номером 1422086600:01:000:2518 площею 0,1000 га, ОСОБА_9 з кадастровим номером 1422086600:01:000:2520 площею 0,1000 га, ТОВ «Агрофірма «Каравай» з кадастровим номером 1422086600:01:000:0162 площею 5,9430 га,           ОСОБА_10 з кадастровим номером 1422086600:01:000:2990 площею 0,1000 га.
		 
		З листа Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області відділ    у Добропільському районі від 27 березня 2018 року №765/103-18 встановлено що земельні ділянки з кадастровими номерами: 1422087700:01:000:1095, 1422086600:01:000:0176, 1422085000:01:000:0418, 1422086600:01:000:2520, 1422085000:01:000:0377, 1422086600:01:000:2541, 1422085000:01:000:0422, 1422086600:01:000:2519, 1422085000:01:000:0421, 1422086600:01:000:2518 до єдиного масиву не відносяться.
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення  суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Касаційна скарга заступника прокурора Донецької області задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до положень статей 6 і 627 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		 
		Право власності на землю - це право володіти, користуватися                           і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).
		 
		Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).
		 
		Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування            і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
		 
		Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
		 
		Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
		 
		За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін,                     і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
		 
		У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)») ( далі - Закон № 899-IV).
		 
		Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).
		 
		Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,      а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
		 
		Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
		 
		Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
		 
		Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня           2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
		 
		У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини         у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura                          v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). 
		 
		Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156). 
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.
		 
		Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі                     № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України                          від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року       у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.
		 
		Велика Палата Верховного Суду 15 травня 2019 року прийняла постанову       в справі № 227/1506/18-ц ( провадження № 14-66цс19) у якій зазначила, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, зазначено те, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору міни недійсним суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір міни (обміну) земельних ділянок від 26 травня 2016 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯД № 130326 та ТОВ «Агрофірма «Каравай»- на підставі Державного акта на право власності на землю серії ЯЕ № 700625. 
		 
		ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай» обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.
		 
		Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Каравай» внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715,     716 ЦК України.
		 
		Доводи касаційної скарги, не дають підстав для висновку, що оскаржувані  рішення суду першої та рішення суду апеляційної інстанції ухвалені                   з порушенням норм матеріального і процесуального права, а зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду  без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області                   від 23 червня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду            від 19 жовтня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:   Г. В. Кривцова    Б. І. Гулько   Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...