Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/3596/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2020.
Дата набрання законної сили: 15.01.2020
Номер судового провадження: 51-4225км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		 
		15 січня 2020 року
		м. Київ
		справа № 359/3596/17
		провадження № 51-4225км19
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		представника потерпілого  ОСОБА_7 ,
		 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, і представника потерпілого ОСОБА_8  адвоката ОСОБА_7 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110100001694, за обвинуваченням
		ОСОБА_9 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, жительки АДРЕСА_1 , місце проживання якої зареєстровано у АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 
		2018 року ОСОБА_9 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за 
		ч. 1 ст. 332КК та виправдано у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
		Вирішено питання щодо речових доказів.
		Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.
		Згідно з висунутим обвинуваченням 30 липня 2016 року ОСОБА_9  з метою реалізації злочинного умислу на незаконне переправлення малолітнього 
		ОСОБА_9 через державний кордон України, попередньо придбавши квитки на літак сполученням Київ  Ріміні, перебуваючи у Державному міжнародному аеропорті «Бориспіль» у м. Бориспіль-7 Київської області разом із малолітнім сином ОСОБА_9 , достовірно знаючи Правила перетинання державного кордону громадянами України, за відсутності дозволу на перетинання державного кордону від батька ОСОБА_9  ОСОБА_8 , а також будучи обізнаною, що станом на 30липня 2016 року останній не позбавлений батьківських прав стосовно ОСОБА_9 , під час проведення паспортного контролю умисно з метою усунення перешкод, що можуть завадити незаконному переправленню через державний кордон України малолітнього ОСОБА_9 , для відволікання уваги прикордонних нарядів надала витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 29 квітня 2016 року № 16606263, в якому містилась інформація щодо рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2015 року про позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 стосовно сина ОСОБА_9 .Після цього  ОСОБА_9 безперешкодно перетнула державний кордон України та покинула територію України разом із ОСОБА_9 , переправивши незаконно в такий спосіб малолітню дитину через державний кордон України.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 19 червня 2019 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9  без змін. 
		 
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги аргументує тим, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування від прикордонної служби відомостей про осіб, які з тваринами перетинали кордон 30 липня 2016 року, чим порушено засади змагальності та позбавлено прокурора обов`язку довести подію кримінального правопорушення і винуватість ОСОБА_9 у його вчиненні. Не дотримуючись ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), місцевий суд не виклав власних висновків та мотивів щодо виправдання ОСОБА_9 . Під час апеляційного розгляду судові дебати розпочалися за відсутності представника потерпілого, що, на думку прокурора, є порушенням змагальності та умов для реалізації сторонами їхніх прав і обов`язків. Крім того, апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, всупереч вимогам ст. 419 КПК не навів мотивів визнання апеляційної скарги прокурора необґрунтованою та постановлення ухвали про залишення вироку місцевого суду без змін.
		У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на ті підстави, що й прокурор, просить скасувати судові рішення судів обох інстанцій і призначити новий розгляд у місцевому суді. Крім того, вказує, що діяння ОСОБА_9 містить склад злочину, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 332 КК, оскільки вона, будучи обізнаною про необхідність надання дозволу ОСОБА_10 , за відсутності такого дозволу і рішення суду про позбавлення потерпілого батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_9 (на момент перетину кордону) здійснила його переправлення через державний кордон України, порушивши Правила перетинання державного кордону громадянами України. Проведення судових дебатів за відсутності потерпілого та його представника вважає порушенням права на захист, позбавленням можливості висловити свою точку зору і подати додаткові докази, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає також, що апеляційний суд усупереч ст. 94 КПК не надав оцінки доказам, зокрема рапортам поліцейських. 
		Виправдана ОСОБА_9 подала заперечення на касаційну скаргу представника потерпілого, в яких зазначає про дотримання судами норм кримінального процесуального закону, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
		Захисник ОСОБА_11 у своїх запереченнях на касаційні скарги прокурора і представника потерпілого, посилаючись на їх необґрунтованість, просить відмовити в їх задоволенні, а судові рішення щодо ОСОБА_9 залишити без змін. 
		Позиції учасників судового провадження
		Представник потерпілого ОСОБА_7 у судовому засіданні вказував на обґрунтованість вимог касаційних скарг та необхідність скасування судових рішень щодо виправданої.
		Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду підтримав вимоги касаційних скарг, зазначивши про необхідність їх задоволення. 
		Захисник ОСОБА_6 наголошував на безпідставності доводів касаційних скарг прокурора та представника потерпілого. 
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу. 
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Отже, Суд, розглядаючи касаційну скаргу, виходить з обставин провадження, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів  це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Виконуючи свій обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме  винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів складу злочину, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про те, що в ході судового розгляду прокурором не доведено наявності у діянні ОСОБА_9 об`єктивної та суб`єктивної сторін складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК.
		Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК, характеризується діянням у виді незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а також в організації, керівництві, сприянні (наданням порад, вказівок, засобів або усуненням перешкод) незаконному переправленню осіб через державний кордон України.
		З суб`єктивної сторони це кримінальне правопорушення може бути вчинено тільки умисно, оскільки особа, яка переправляє інших осіб через кордон, завідомо усвідомлює протиправність та безпідставність такого перетинання. 
		Місцевий суд обґрунтовано послався на положення чинного законодавства, яким регламентовано порядок перетинання громадянами України державного кордону України.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України. 
		Згідно з пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції, чинній на момент події), виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі  батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері). 
		Як встановлено судами, батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , державну реєстрацію народження якого проведено на підставі 
		ст. 126 зазначеного вище Кодексу, є ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . 
		29 квітня 2016 року ОСОБА_9 згідно з Порядком ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1064, отримала повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 29 квітня 2016 року 
		№ 16606263, де містилися відомості про позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 стосовно малолітнього сина ОСОБА_9 відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2015 року. 
		Положення чинного законодавства та обставини цього кримінального провадження давали місцевому суду обґрунтовані підстави для висновку, що вказаний витяг станом на дату його видачі, з огляду на відсутність в органу, що його видав, відомостей про скасування 28 квітня 2016 року в апеляційному порядку судового рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 , отриманий ОСОБА_9 у встановленому законом порядку та містив відомості, які повністю відповідали тим відомостям, що були в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, а тому не є підробленим документом.
		У ході судового розгляду, оцінивши відповідно до ст. 94 КПК докази у кримінальному провадженні, місцевий суд встановив, що 30 липня 2016 року в Державному міжнародному аеропорту «Бориспіль» під час проходження паспортного контролю ОСОБА_9 пред`явила інспектору ОКПП «Київ» два закордонні паспорти і посадочні квитки, а після звернення до неї інспектора передала папку з документами, серед яких був і витяг від 29 квітня 2016 року № 16606263. Оглянувши документи, інспектор прикордонної службисамостійно вирішила, що саме цей витяг є документом, який ОСОБА_9 надала як підставу для перетинання державного кордону України її малолітнім сином ОСОБА_9 , та внесла відомості про цей документ до бази даних, пропустивши останніх через державний кордон України. Вказане узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_12  інспектора прикордонної служби України ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка документально оформлювала перетинання кордону ОСОБА_9 та її сином. Показання ОСОБА_9 щодо того, що, надавши вказані документи у пункті перетину державного кордону України, вона не усвідомлювала виїзду малолітнього сина з порушенням порядку перетинання кордону, не спростовані матеріалами провадження та не були визнані недостовірними, а суд касаційної інстанції в силу вимог ст. 433 КПК не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів. 
		Крім того, суд, проаналізувавши положення статей 6, 14 Закону України «Про прикордонний контроль», слушно вказав, що на органи Державної прикордонної служби України покладено обов`язки щодо контролю перетинання особами державного кордону України з метою протидії їх незаконному переміщенню, у зв`язку з чим їх наділено повноваженнями щодо пропуску осіб через державний кордон або відмови у цьому.
		Дослідивши всебічно, повно і неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням з докладним нормативним обгрунтуванням,кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, витлумачивши, як того і вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченої, суд правильно зазначив, що стороною обвинувачення не доведено вчинення ОСОБА_9 незаконного переправлення її сина через державний кордон України. 
		Місцевий суд обґрунтовано поза розумним сумнівом не визнав доведеною й суб`єктивної сторони складу інкримінованого злочину  наявності у діянні ОСОБА_9 умислу на незаконне переправлення через державний кордон України свого сина ОСОБА_9 , при тому, що вона надала інспектору прикордонних нарядів витяг від 29 квітня 2016 року № 16606263, оскільки цей документ, згідно із законом, не є таким, що підтверджує позбавлення батьківських прав батька дитини та не належить до переліку необхідних для виїзду дитини за кордон за відсутності дозволу батька. Та, як встановив у вироку міськрайонний суд, ОСОБА_9 , надавши зазначений витяг не усвідомлювала, що її малолітній син виїде з України з порушенням порядку перетинання державного кордону України, будучи при цьому впевненою, що у випадку відсутності необхідних документів працівники прикордонної служби не нададуть дозволу на виїзд з України.
		Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог статей 370, 373 і 374 КПК і обґрунтовано визнав ОСОБА_9 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдав за відсутністю в діянні складу злочину, передбаченого ч. 1 
		ст. 332 КК.
		Виходячи з того, що суд перевірив докази винуватості ОСОБА_9 , надані стороною обвинувачення, відповідно до вимог статей 8487, 94 КПК та навів у вироку мотиви неврахування окремих доказів, зокрема й визнавши недопустимими доказамирапорти поліцейських, доводи представника потерпілого про залишення без оцінки доказів у ході судового розгляду є надуманими.
		Колегія суддів також відхиляє доводи прокурора про порушення принципу змагальності через відмову місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування з прикордонної служби документів, оскільки прокурор є стороною кримінального провадження, яка на підставі статей 36, 93 КПК наділена правом самостійного збирання доказів. Матеріали кримінального провадження не містять відомостей, що це клопотання подано в порядку ст. 333 КПК як клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження під час судового провадження, а тому суд, виходячи зі змісту ч. 6 ст. 22 КПК, обґрунтовано відмовив прокурору в його задоволенні. 
		Доводи прокурора та представника потерпілого про порушення права на захист через те, що судові дебати під час розгляду кримінального провадження відбулися без участі потерпілого і його представника, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
		Згідно з ч. 2 ст.28 КПК проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження  суд.
		Відповідно до ст. 325 КПК якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду. Суд має право накласти грошове стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених главою 12 цього Кодексу.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд з дотриманням вимог ч. 8 ст. 135 КПК належним чином повідомив представника потерпілого, що розгляд кримінального провадження відбудеться 1 червня 2018 року о 15:00 у приміщенні Бориспільського міськорайонного суду Київської області, що підтверджено довідкою про доставку смс-повідомлення, листом про направлення повістки про виклик до суду та повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак у день судового розгляду представник потерпілого вчергове подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з його та потерпілого бажанням подати додаткові документи, доклали докази про неможливість бути присутніми і просили визнати причину неявки поважною, що додатково свідчить про належність повідомлення. Суд першої інстанції, заслухавши думку сторін судового провадження, які не заперечували проти проведення судового розгляду без потерпілого та його представника, з метою дотримання розумних строків судового розгляду визнав за можливе завершити розгляд кримінального провадження за їх відсутності. Таке рішення суд мотивував тим, що потерпілому і його представнику неодноразово надавалася можливість взяти участь у справі та виступити в судових дебатах. Для цього за ініціативи представника потерпілого суд оголошував перерви, надавав можливість подати такі документи, однак потерпілий або ж його представник їх не подали, а тому суд визнав за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності потерпілого і його представника. Колегія суддів доходить висновку, що місцевим судом протягом судового розгляду кримінального провадження вжито усіх процесуальних заходів для можливості реалізації потерпілим і його представником прав, передбачених нормами КПК, а тому посилання представника про порушення принципу змагальності та права на захист є безпідставними. Крім того, журналом судового засідання в Київському апеляційному суді від 19 червня 2019 року та відповідним технічним записом судового засідання підтверджено, що представник потерпілого ОСОБА_7 був присутній 19 червня 2019 року під час судових дебатів і апеляційний суд надав йому можливість для виступу. 
		Відповідно до ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Так, за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що, не погоджуючись із вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2018 року, прокурор та представник потерпілого подали апеляційні скарги. Суд апеляційної інстанції у повному обсязі перевірив доводи в апеляційних скаргах і дав на них вичерпні відповіді. Висновки апеляційного суду належним чином мотивовано, вважати їх необґрунтованими чи сумнівними немає підстав. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК. Викладені у касаційних скаргах прокурора та представника потерпілого доводи є аналогічними тим, що наведені в апеляційних скаргах та перевірені судом апеляційної інстанції, який зазначив, що не було порушено вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи в суді першої інстанції. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, у зв`язку з допущенням яких судові рішення підлягали би скасуванню чи зміні, також не виявлено.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг прокурора та представника потерпілого, а також скасування судових рішень щодо ОСОБА_9 .
		Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 
		2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілого ОСОБА_8  адвоката ОСОБА_7  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...