Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/1439/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 22.01.2020. Зареєстровано: 23.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2020.
Дата набрання законної сили: 22.01.2020
Номер судового провадження: К/9901/1805/17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		22 січня 2020 року 
		Київ
		справа №802/1439/17-а
		адміністративне провадження №К/9901/1805/17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова   В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року (суддя Дмитришена Р.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (судді Курко О.П., Совгира Д.І., Драчук Т.О.) у справі № 802/1439/17-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - УДМС України у Вінницькій області, відповідач), у якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 серпня 2017 року № 13452 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі подання Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - УСБУ у Вінницькій області) відповідач оскаржуваним рішенням скасував позивачу дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Позивач вважає, що зазначене рішення прийняте з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки його фактично звинувачено у вчиненні злочину, хоча жодних дій, які становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку він не вчиняв. Позивач зазначив, що відповідач розглянув подання УСБУ у Вінницькій області без його участі, чим порушив його право на надання пояснень.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення УДМС у Вінницькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 10 серпня 2017 року № 13452, видане 15 грудня 2010 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , уродженцю міста Могилів-Подільський Вінницької області. В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
		Мотиви, з яких суд першої інстанції дійшов такого висновку, ґрунтуються на тому, що в силу положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача, а останній, у свою чергу, не надав суду доказів того, що стосовно ОСОБА_1 є зареєстровані кримінальні провадження та докази того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні. 
		Суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача прийняте з порушенням вимог статті 2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач народився, навчався та тривалий час проживає на території України, має зареєстрований шлюб із громадянкою України, виховує двох спільних малолітніх дітей, які народжені в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та інтересами позивача, оскільки при видачі дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття таких рішень підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983).
		Суд апеляційної інстанції погодився з позицією Вінницького окружного адміністративного суду та зазначив, що відповідачем порушено свій обов`язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію. 
		Також апеляційний суд, ураховуючи приписи пункту 23 Порядку № 1983, зазначив про необґрунтованість посилань відповідача на необов`язковість виклику іммігрантів, стосовно яких розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію.
		Окрім зазначеного вище, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що оскаржуване рішення було винесено відповідачем усупереч положень Закону України «Про охорону дитинства».
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		На постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року УДМС України у Вінницькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій вирішили справу на основі наявних доказів, не вживши заходів для дослідження основного доказу, який має вирішальне значення для справи, а саме подання УСБУ у Вінницькій області від 31 травня 2017 року № 53/14/104-652 дск. 
		Скаржник зазначає, що до початку розгляду справи по суті в судах першої та апеляційної інстанції подавав клопотання про залучення до справи УСБУ у Вінницькій області у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Проте вказане клопотання було безпідставно відхилене судами. Також судом апеляційної інстанції було відхилене клопотання відповідача про витребування в УСБУ у Вінницькій області подання від 31 травня 2017 року № 53/14/104-652 дск.
		Посилаючись на лист Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 08 вересня 2017 року, суди залишили поза увагою положення Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та не з`ясували в ініціатора подання наявність у нього стосовно позивача оперативно-розшукової справи. 
		На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 свідчать про те, що його дії не становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку.
		Позиція інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Грабік О.А. просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а судові рішення у цій справі - без змін. 
		Зазначає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію прийнято без участі ОСОБА_1 , що є порушенням пункту 23 Порядку № 1983. На думку представника, твердження скаржника про недослідження судами подання УСБУ у Вінницькій області, як основного доказу, є недостовірними, оскільки ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року було задоволено клопотання відповідача про витребування з УСБУ у Вінницькій області витяг з подання від 31 травня 2017 року №53/14/104-652 дск або письмові пояснення. Однак, УСБУ у Вінницькій області не виконало вимоги вказаної ухвали суду. Судом апеляційної інстанції зазначені обставини досліджувались, при цьому суд запитував у представника відповідача про можливість надання для огляду витягу з подання, що не містить відомостей, які є обмеженими, на що представник УДМС України у Вінницькій області відмовив. Таким чином, судами було вчинено всі необхідні дії для дослідження подання від 31 травня 2017 року № 53/14/104-652 дск. Також відповідачем не доведено, яким чином скасування оскаржуваного рішення вплине на права УСБУ у Вінницькій області.
		На думку адвоката Грабік О.А., суперечливими є твердження відповідача, що відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 не свідчить, що його дії не становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку. Вважає, що факт відсутності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 , а також невиконання УСБУ у Вінницькій області вимог ухвали суду про надання інформації, свідчить про відсутність доказів того, що позивач являє загрозу національній безпеці України та громадському порядку.
		Рух касаційної скарги 
		Ухвалою від 27 грудня 2017 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Смоковича М.І. відкрив касаційне провадження за скаргою УДМС України у Вінницькій області.
		05 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 04 червня 2019 року № 596/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №   14), визначено новий склад суду: Соколов   В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Позивач народився на території України (колишня УССР) 10 травня 1984 року у м.   Могилів-Подільському Вінницької області.
		30 червня 2003 року позивач закінчив Могилів-Подільський монтажний технікум та отримав атестат про повну загальну середню освіту, а також диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Бухгалтерський облік».
		У 2005 році отримав паспорт громадянина Російської Федерації.
		24 квітня 2010 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації шлюбів 24 квітня 2010 року зроблено актовий запис за № 43.
		Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 - батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Згідно з довідкою № 1523 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, які мешкають у приватному домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , виданої адміністратором відділу надання адміністративних послуг Могилів-Подільської міської ради, слідує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_3 (донька) мешкають спільно за вказаною адресою.
		08 червня 2010 року позивач звернувся до Відділу громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки народився в Україні.
		Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 надано дозвіл № 314783 на імміграцію в Україну строком дії до 15 грудня 2011 року та, відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», 15 грудня 2010 року позивач отримав безтермінову посвідку на постійне проживання.
		09 серпня 2017 року начальником УДМС України у Вінницькій області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі подання УСБУ у Вінницькій області від 31 травня 2017 року №53/14/104-652 дск.
		10 серпня 2017 року УДМС України у Вінницькій області прийнято рішення № 13452 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».
		Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Правовий статус, основні права, свободи та обов`язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідно до статті 4 якого, іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.
		Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ «Про імміграцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2491-ІІІ).
		Відповідно до статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
		Згідно з статтею 3 Закону № 2491-III правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		За правилами частини першої та третьої статті 4 Закону № 2491-III у редакції, чинній на момент видачі дозволу на імміграцію, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
		Статтею 6 Закону № 2491-III визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:
		1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
		2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
		3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
		4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
		5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
		Стаття 12 Закону № 2491-III передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2)   іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
		Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.
		Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком №1983 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з пунктом 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
		Пунктом 22 Порядку №1983 визначено, що у разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
		Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (пункт 23 зазначеного Порядку).
		Як установлено судами попередніх інстанцій, 02 червня 2017 року до УДМС України у Вінницькій області надійшло подання УСБУ у Вінницькій області від 31 травня 2017 року №53/14/104-652 дск про скасування дозволу на імміграцію громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , в якому вказувалось на можливу причетність позивача до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України з позицій активного учасника організованих злочинних формувань. За наявною інформацією метою прибуття ОСОБА_1 до України є легалізація коштів, отриманих злочинним шляхом, та використання їх для створення та ведення легального бізнесу, налагодження каналів постачання наркотичних засобів, психотропних речовин до України, незаконне ввезення на територію України етилового спирту низької якості у промислових об`ємах, виготовлення та збут у подальшому контрафактних алкогольних виробів, що створює загрозу життю та здоров`ю громадян.
		На підставі зазначеного подання УСБУ у Вінницькій області відповідачем було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, оскільки його дії становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
		У свою чергу, позивач на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог та спростування зазначених вище висновків надав до суду першої інстанції лист слідчого відділення Могилів-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 08 вересня 2017 року, з якого слідує, що згідно відомостей з інформаційної підсистеми «Оперативно-довідкова картотека» єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, що містить відомості стосовно осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого наказом «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України» від 29 листопада 2016 року, зареєстрованих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 немає.
		Верховний Суд відзначає, що статтею 12 Закону № 2491-III передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
		Так, відповідно до пункту 3 статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
		Суд констатує, що як у висновку про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, затвердженого 09 серпня 2017 року начальником УДМС України у Вінницькій області, так і в оскаржуваному рішенні відповідача від 10 серпня 2017 року № 13452, не зазначено жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні. 
		Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення УДМС України у Вінницькій області, не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені тяжких злочинів, зазначених у поданні УСБУ у Вінницькій області. В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.
		Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
		Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.
		Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.
		Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що рішення УДМС України у Вінницькій області про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 прийняте необґрунтовано, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. 
		Крім того, пунктом 23 Порядку № 1983 передбачено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
		Таким чином, територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
		Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалося представником відповідача, позивачу було невідомо про проведення УДМС України у Вінницькій області щодо нього заходів про скасування дозволу на імміграцію в Україну, його не було запрошено для надання відповідних пояснень.
		Більше того, спірне рішення відповідача прийнято з порушенням, визначеного пунктом 23 Порядку № 1983 місячного строку, так як подання УСБУ у Вінницькій області надійшло до відповідача 02 червня 2017 року, а оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію прийнято 10 серпня 2017 року.
		Також відповідачем порушено свій обов`язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію.
		За наведених обставин Суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення від 10 серпня 2017 року № 13452 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , відповідач діяв з порушенням визначеної Порядком №1983 процедури.
		Окрім зазначених вище порушень, допущених відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, останнім не взято до уваги наявність у позивача родини, зокрема дружини ОСОБА_5 , яка є громадянкою України, та двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які народились та проживають в Україні.
		Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 21 червня 1988 року у справі «Боррехаб проти Нідерландів» висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції.
		Відповідно до рішень ЄСПЛ у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції.
		Окрім того, Верховний Суд вважає, що скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну буде суперечити принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини третьої статті 2 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
		У рішенні Великої палати ЄСПЛ від 16 березня 2006 року у справі «Тетяна Жданок проти Латвії» встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого». 
		Оцінюючи в сукупності встановлені у цій справі обставини з правовим регулюванням спірних правовідносин, Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності оскаржуваного рішення від 10 серпня 2017 року № 13452 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , оскільки відповідачем не доведено вчинення позивачем дій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III. 
		Спірне рішення УДМС України у Вінницькій області не відповідає критеріям, визначених статтею 2 КАС України, а саме: є необґрунтованим, прийняте без урахуванням усіх обставин, що мали значення для його рішення; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з порушенням права позивача на участь у процесі прийняття рішення; з порушенням визначеного Порядком № 1983 місячного строку.
		Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводять до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		З приводу посилань скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій при вирішенні справи норм процесуального права Суд зазначає наступне.
		Як слідує з матеріалів справи, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року було задоволено клопотання представника позивача - адвоката Корченюка Р.В. про витребування доказів. Витребувано з УСБУ у Вінницькій області витяги із подання по ОСОБА_1 з грифом «Для службового користування» № 53/14/104-652 дск від 31 травня 2017 року, що не містять відомостей, які є обмеженими. Запропоновано УСБУ у Вінницькій області, що є автором та розпорядником подання з обмеженим доступом, розглянути питання щодо направлення на адресу суду та надання згоди на ознайомлення судом із повним змістом подання. Запропоновано УСБУ у Вінницькій області, що є автором та розпорядником подання з обмеженим доступом, розглянути питання щодо надання дозволу на ознайомлення з повним змістом подання або з витягом осіб, що беруть участь у справі, у відкритому/закритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання. Запропоновано УСБУ у Вінницькій області розглянути питання щодо надання дозволу для приєднання до матеріалів справи вказаного подання із грифом «Для службового користування»" № 53/14/104-652 дск від 31 травня 2017 року або витяги з нього, що не містять відомостей, які є обмеженими. Строк виконання ухвали суду встановлено до 05 жовтня 2017 року .В разі ненадання витребуваних судом документів, надати письмові поясненням із зазначенням їх підстав. Зупинено провадження у справі до 05 жовтня 2017 року.
		Однак, зазначена ухвала суду УСБУ у Вінницькій області виконана не була, жодних документів та пояснень щодо невиконання даної ухвали на адресу суду першої інстанції також не надходило.
		При наданні оцінки доводам скаржника Суд ураховує, що в силу частини першої статті 71 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Матеріалами справи підтверджено, що під час судового розгляду справи позивачем та його представниками були вчинені всі можливі дії для надання суду доказів, на підтвердження вимог, на яких ґрунтується адміністративний позов. Зокрема, стороною позивача до суду першої інстанції було надано лист слідчого відділення Могилів-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 08 вересня 2017 року, отриманий на адвокатський запит представника позивача - адвоката Грабік О.А. Також саме за клопотанням представника позивача судом першої інстанції було винесено ухвалу про витребування доказів із УСБУ у Вінницькій області. 
		Судом першої інстанції також вчинено всі необхідні дії щодо витребування доказів у справі.
		У той же час, відповідачем у даному випадку не виконано передбаченого частиною другою статті 71 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) обов`язку доведення належними та допустимими доказами правомірності прийнятого рішення.
		У касаційній скарзі відповідач також стверджує на безпідставність відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про залучення УСБУ у Вінницькій області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
		Проте Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що представником відповідача не обґрунтовано, яким чином скасування оскаржуваного рішення УДМС України у Вінницькій області може вплинути та порушити права УСБУ у Вінницькій області. Більше того, будучи обізнаним про наявність даної судової справи, УСБУ у Вінницькій області в разі необхідності мало можливість самостійно вступити у справу на стороні відповідача у якості третьої особи, якби вважало, що його права порушені.
		У цьому контексті Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача про те, що факт невиконання УСБУ у Вінницькій області ухвали суду про витребування доказів указує на відсутність доказів, що позивач вчиняє дії, що створюють загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
		Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Зазначений принцип є одним із основоположних для дотримання процесуальних прав та інтересів учасників справ. 
		Беручи до уваги правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.
		На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення.
		2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		В.М. Соколов
		Л.О. Єресько 
		 А.Г. Загороднюк ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...