Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/8212/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 23.01.2020. Зареєстровано: 24.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2020.
Дата набрання законної сили: 21.01.2020
Номер судового провадження: А/855/20128/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/8212/19                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  21 січня 2020 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		Головуючого судді                                      Оксененка О.М.,
		суддів:                                                            Лічевецького І.О.,
		                                                                 Мельничука В.П.,
		 
		При секретарі:                                    Пономаренко О.В.,
		 
		За участю представника позивача:       Побережник А.О.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства культури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30  липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САГА 18» до Міністерства культури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Андріївська», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сагайдачного», Товариство з обмеженою відповідальністю «КДД Інжиніринг» про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «САГА 18» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства культури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Андріївська», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сагайдачного», Товариство з обмеженою відповідальністю «КДД Інжиніринг», в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило: 
		- скасувати відмову Міністерства культури України від 31 січня 2019 року №26/10-2/72-19 у погодженні проектної документації; 
		- зобов'язати погодити подану Товариством з обмеженою відповідальністю «САГА 18» проектну документацію по об'єкту «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва; 
		- визнати протиправним і скасувати припис Міністерства культури України №21/10-5/74-19 від 13.05.2019.
		Позов обґрунтовано тим, що право позивача щодо погодження проектної документації підтверджується Інвестиційним договором від 18.09.2017 №1, натомість всупереч положенням Закону України «Про адміністративні послуги» та інформаційній картці, затвердженої наказом Міністерства культури України від 17.07.2014 №562, відповідач безпідставно відмовив у такому погодженні. 
		Наголошував, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки, тому оскаржуваний припис є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року позов задоволено частково.
		Визнано протиправною та скасовано відмову Міністерства культури України від 31 січня 2019 року №26/10-2/72-19 у погодженні проектної документації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «САГА 18» по об'єкту «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва».
		Визнано протиправним та скасовано припис Міністерства культури України №21/10-5/74-19 від 13.05.2019.
		Зобов'язано Міністерство культури України повторно розглянути питання щодо погодження поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «САГА 18» проектної документації по об'єкту «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва» з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
		Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 18 згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 відноситься до меж історичного ареалу міста Києва, а також розташовується в архітектурній та археологічній охоронних зонах.
		Окрім того, на думку апелянта, земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до буферної зони об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Київ: собор Святої Софії та прилеглі чернечі будівлі, Києво-Печерська лавра.
		Оскільки позивач визнає факт розташування земельної ділянки в Центральному історичному ареалі міста Києва, тому йому правомірно було відмовлено у погодженні документації, поданої по об'єкту «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі міста Києва».
		Крім того, зазначає, що припис про зупинення проведення земляних робіт та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті будівництва по вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі міста Києва є законним та виданим згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» відповідно до повноважень Міністерства культури України.
		Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Як вбачається з матеріалів справи, 18 вересня 2017 року між ТОВ «Сагайдачного», ТОВ «Андріївська» та ТОВ «САГА 18» укладено договір №01 про інвестування та делегування функцій Замовника, відповідно до умов якого предметом такого договору є зобов'язання та права Сторін щодо отримання вихідних даних дозвільних документів, організації процесу Будівництва Об'єкта - Ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі міста Києва на земельній ділянці, що належить ТОВ «Сагайдачного» та ТОВ «Андріївська» на праві власності, введення його в експлуатацію та реєстрація майнових прав на нього (а.с. 35-41 Том 1).
		28 грудня 2018 року ТОВ «САГА 18» звернулось до Міністерства культури України із заявою №28/12-18 про погодження проектної документації по об'єкту «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва», в якій просило надати дозвіл на початок циклу земляних та будівельних робіт по зазначеній земельній ділянці.
		Міністерство культури України листом від 31 січня 2019 року №26/10-2/72-19 повідомило позивача про те, що йому відмовлено у погодженні даної проектної документації, оскільки подані матеріали не відповідають вимогам, визначеним в історико-містобудівному обґрунтуванні (а.с. 53 Том 1).
		У подальшому, за результатами проведеного 26.03.2019 візуального обстеження містобудівної ситуації по вул. вул. Петра Сагайдачного, 18, Міністерством культури України винесено ТОВ «Сагайдачного», ТОВ «Андріївська» та ТОВ «КДД Інжиніринг» припис №21/10-5/74-19 від 13.05.2019 про негайне припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на даному об'єкті, так як відсутнє будь-яке погодження Міністерства культури України (а.с. 54-55 Том 1).
		Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що межі та режими використання історичного ареалу м. Києва, межі та режими використання зон охорони у м. Києві на даний час не затверджено у встановленому законом порядку, тому правових підстав вважати, що земельна ділянка на Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва знаходиться у межах Центрального історичного ареалу немає, та враховуючи, що надана листом від 31.01.2019 №26/10-2/72-19 відповідь не містить зазначення підстав, визначених Наказом Міністерства культури України від 17 липня 2014 року №562 для відмови у наданні адміністративної послуги, тому відмова у погодженні проектної документації поданої позивачем є незаконною.
		Оскільки відповідачем не надано доказів того, що діяльність позивача порушує норми чинного законодавства, як не надано і доказів того, що позивач є неналежним власником Об'єкту будівництва, що знаходиться на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва, відтак оскаржуваний припис підлягає скасуванню.
		Разом з тим, враховуючи дискреційність повноважень відповідача, належним способом захисту порушених прав позивача даному випадку є зобов'язання Міністерства культури України повторно розглянути питання щодо погодження поданої ТОВ «САГА 18» проектної документації по об'єкту «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва» з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.
		Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
		Статтею 1 цього ж Закону визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
		Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» його дія поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
		З огляду на викладене, норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.
		Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що даний Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		Згідно з статтею 1 вказаного Закону охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
		Враховуючи наведені положення законодавства, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18.
		Частиною першою статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
		Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. 
		Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Системний аналіз викладених норм дає змогу дійти висновку, що у зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних, земляних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.
		При цьому, список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини (частина друга статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
		Так, місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який закріплено у постанові Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.
		Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 (надалі - Порядок № 318).
		У відповідності до п.4 Порядку №318 відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
		Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць (п. 5 Порядку №318).
		Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування (п. 10 Порядку № 318).
		Відмовляючи у погодженні проектної документації згідно листа від 31.01.2019 №26/10-2/72-19, Міністерство культури України виходило з того, що подані матеріали не відповідають вимогам визначеним в (погодженому листом Мінкультури від 29.12.2018 №1297/10-2/61-18) історико-містобудівному обґрунтуванні.
		Так, у відповідності до листа від 29.12.2018 №1297/10-2/61-18, направленого на адресу ТОВ «САГА 18», вбачається, що враховуючи розташування об'єкта проектування в безпосередній близькості до буферної зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, слід погодити проектну документацію у порядку, встановленому законодавством і державними нормами, в тому числі з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політіку у сфері охорони культурної спадщини та отримати відповідний дозвіл.
		Разом з тим, як вірно відзначено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, межі та режими використання історичних ареалів у м. Києві на даний час не затверджені у встановленому законом порядку, відтак забудовники не зобов'язані отримувати від Міністерства культури України будь-які дозволи або погодження, пов'язані із здійсненням капітального будівництва (погоджувати проектну документацію, отримувати дозвіл на земляні роботи тощо) у випадку відсутності належним чином затверджених меж історичних ареалів.
		Даний висновок підтриманий Верховним Судом в постанові від 27.02.2019 у справі №826/5755/17.
		Вказане спростовує доводи апелянта, що земельна ділянка на Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва знаходиться у межах Центрального історичного ареалу.
		Посилання апелянта на рішення Київради від 28.03.2002 № 370/1804, яким затверджено межі та режими використання історичних ареалів м. Києва визначені діючим Генеральним планом розвитку м. Києва на період до 2020 року, колегія суддів оцінює критично, так як на даний час відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.
		При цьому, розроблена Науково-дослідним інститутом пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури України Науково-проектна документація з визначення меж зон охорони пам'яток та історичних ареалів м. Києва, як складова «Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони на період до 2025 року» та затверджена наказом Мінкультури від 21.10.2011 № 912/0/16-11, була зупинена Наказом Міністерства культури України від 29.10.2014 №911.
		Крім того, доказів того, що земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до буферної зони об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Київ: собор Святої Софії та прилеглі чернечі будівлі, Києво-Печерська Лавра, відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.
		У той же час, у відповідно до приписів Оперативних настанов по виконанню Конвенції про охорону всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, інформування про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи з відновлення чи нового будівництва є обов`язком країни-учасника Конвенції, а не замовника будівництва. 
		За таких обставин, позивач не може нести відповідальності за дії, які повинні мали б бути вчиненими безпосередньо державою в особі компетентних органів, та у будь-якому разі правова невизначеність щодо певного питання повинна тлумачитися на користь позивача.    
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №826/2440/18.
		При цьому, Наказом Міністерства культури України від 17 липня 2014 року №562 погоджено інформаційні та технологічні картки з видачі Міністерством культури адміністративних послуг у сфері охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей.
		У додатку №7 до вказаного Наказу затверджено інформаційну картку адміністративної послуги - Погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини.
		У пункту 6 вказаної інформаційної картки закріплено вичерпний перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, а також вимоги до них, згідно з яким подається заява, у якій зазначаються відомості про заявника: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, контактний телефон; для юридичної особи - найменування юридичної особи, місцезнаходження, код платника податків згідно з СДРПОУ, прізвище, ім'я та по батькові керівника юридичної особи/уповноваженої особи, контактний телефон (факс); дата подання заяви та підпис заявника. До заяви додається: науково-проектна, проектна документація у передбаченій договором на її розроблення кількості примірників, один з яких залишається в архіві Мінкультури.
		Відповідно до пункту 10 інформаційної картки підставами для відмови у наданні адміністративної послуги є: подання неповного комплекту документів згідно із встановленим вичерпним переліком, виявлення в поданих документах недостовірних відомостей; невідповідність вимогам щодо оформлення визначених законодавством та державно будівельними нормами.
		Разом з тим, всупереч вищенаведеним вимогам законів, відмова, надана листом Міністерства культури України від 31.01.2019 №26/10-2/72-19 не містить зазначення чітких підстав, визначених пунктом 10 інформаційної картки, для відмови у наданні адміністративної послуги, тому є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
		Щодо позовних вимог в частині оскарження припису Міністерства культури України №21/10-5/74-19 від 13.05.2019, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.
		Як свідчать матеріали справи, приймаючи припис №21/10-5/74-19 від 13.05.2019, Міністерство культури України виходило з того, що на виконання частини першої статті 30 та пункту 18 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та повноважень, визначених Положенням про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495, за результатами проведеного 26.03.2019 візуального обстеження містобудівної ситуації по вул. вул. Петра Сагайдачного, 18, слід негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва», оскільки відсутнє будь-яке погодження Міністерства культури України.
		Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
		Згідно пункту 18 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них.
		Разом з тим, у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України відсутні дані про віднесення земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі до пам'яток культурної спадщини як національного значення, так і місцевого значення.
		Крім того, у постанові від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 Верховний Суд зазначив, що ні у статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ні у Постанові Кабінету Міністрів від 13.03.2002 №316 «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України» не визначено поняття «інших земляних робіт».
		Однак, враховуючи назву статті, а також предмет регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що загальний її контекст свідчить про необхідність отримання дозволу не на будь-які земляні роботи на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а на ті, які безпосередньо пов'язані з охороною культурної спадщини.
		Відтак, зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві та невіднесення земельної ділянки у місті Києві по вул. Сагайдачного, 18 до об'єктів, пов'язаних з охороною культурної спадщини, відповідач не має встановлених законодавством підстав для винесення припису про припинення земляних та інших будівельних робіт.
		Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про проведення відповідного обстеження Міністерством культури України об'єкта за адресою м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі.
		При цьому, колегія суддів враховує, що у даному випадку саме ТОВ «САГА 18» зверталась до відповідача за погодженням проектної документації, у той час оскаржуваний припис від 13.05.2019 було спрямовано на адресу ТОВ «Сагайдачного», ТОВ «Андріївська» та ТОВ «КДД Інжиніринг».
		Так, між позивачем та ТОВ «Сагайдачного», ТОВ «Андріївська» було укладено договір №1 від 18.09.2017 про інвестування та делегування функцій замовника.
		Крім того, між позивачем та ТОВ «КДД Інжиніринг» (генеральний підрядник) укладено договір генерального підряду №01/11-2017-Г від 01.11.2017 на виконання якого укладено акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2018 року.
		З метою виконання своїх зобов'язань за укладеними договорами позивачем вчинено ряд і інших правочинів, а саме: замовлення та розробку проектної документації на об'єкті будівництва (договір на виконання проектної документації №2310/17ПР від 22.09.2017 між ТОВ «САГА 18» та ТОВ «Терра Проджект»); укладено договір №5832 від 15.01.2018 з ДП «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій»; укладено договір з Інститутом археології НАН України №109-А-18 від 08.10.2018, предметом якого є здійснення археологічних досліджень по земельній ділянці будівництва ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва.
		У подальшому, ТОВ «САГА 18» з 05.02.2019 стало власником даної земельної ділянки та об'єктів незавершеного будівництва (Діловий центр I черга, Діловий центр II черга, за адресою: м. Київ, вулиця Сагайдачного, 18), що підтверджується даними з витягу з Єдиного державного реєстру нерухомого майна та речових прав на нерухоме майно (а.с. 51-52).
		Доказів того, що позивач є неналежним власником Об'єкту будівництва, що знаходиться на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва відповідачем надано не було.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису.
		Посилання відповідача на те, що дозвіл на проведення робіт в історичних ареалах населених місць України вирішує питання принципової можливості будівництва на зазначених територіях з урахуванням необхідності збереження об'єктів культурної спадщини, у тому числі тих, що можуть бути виявлені в ході таких робіт, традиційного характеру середовища окремих об'єктів культурної спадщини та історичних ареалів в цілому, а також умов проведення таких робіт, зокрема, необхідність проведення земляних робіт після завершення археологічних досліджень відповідної території судом першої інстанції вірно відхилено, оскільки не конкретизовано у чому саме полягає зазначена ним принциповість можливості будівництва та не доведено жодним чином, що внаслідок такого будівництва не буде збережено об'єктів культурної спадщини, якщо такі є чи будуть виявлені в процесі будівництва.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання Міністерства культури України повторно розглянути питання про погодження поданої ТОВ «САГА 18» проектної документації по об'єкту «Будівництво ділового центру на вул. Петра Сагайдачного, 18 у Подільському районі м. Києва» з урахуванням висновків суду викладених у рішенні, враховуючи наявність дискреційних повноважень у відповідача щодо погодження поданої позивачем документації.
		Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
		Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
		За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
		Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
		За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Апеляційну скаргу Міністерства культури України - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року - залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.М. Оксененко 
		 
		 
		Судді                                                                          І.О. Лічевецький
		 
		 
		                                                                                            В.П. Мельничук
		 
		 
		Повний текст складено 23.01.2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...