Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5015/3350/12 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання засновницьких (установчих) документів недійсними.
Надіслано для оприлюднення: 24.01.2020. Зареєстровано: 24.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2020.
Дата набрання законної сили: 07.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13.01.2020 справа № 5015/3350/12 
		 
		Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
		за позовом: Дрогобицького міжрайонного прокурора, м. Дрогобич, Львівська область в інтересах держави 
		в особі позивача: Національної академії наук України, м. Київ
		до відповідача-1: Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)», м. Дрогобич, Львівська область
		до відповідача-2: Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка НАН України, м. Львів
		до відповідача-3: Фонду державного майна України, м. Київ
		до відповідача 4: Фірми «Машінен-унд Боргерете-Фабрік ВІРТ ГмбХ», м. Еркеленце, Федеративна Республіка Німеччина
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів
		за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Менеджмент ГмбХ», Федеративна Республіка Німеччина
		про: визнання недійсним підпункту 1 пункту 6.1 параграфу 6 засновницького договору Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)», підписаного 27.04.1992
		 
		за участю представників:
		прокурор: Леонтьєва Н.Т.
		від позивача: Тодорович В.П.-представник
		від відповідача-1: Говенко І.І.  представник, Кравченко Л.-Р.С.  керівник
		від відповідача-2: Лось В.М.  представник
		від відповідача-3: Жуган І.О.  представник
		від відповідача-4: Гребенченко О.А.- представник
		від третьої особи-1: Жуган І.О. - представник
		від третьої особи-2: не з`явився
		 
		Обставини розгляду справи. 
		02.08.2010 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Національної академії наук України до Українсько-німецького спільного підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» та Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка НАН України, про визнання недійсним пункту 9.1 параграфа 9 «Уставний фонд» Статуту Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» (1992) та п. 9.1 параграфа 9 «Власність Товариства» і п. 10.4.2 параграфа 10 нової редакції Статуту Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» (2005) в частині майнового внеску Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка НАН України в статутний фонд товариства; зобов`язання Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» привести п. 9.1 п. 9 Статуту підприємства у відповідність до Постанови Бюро Президії Національної академії наук України № 182 від 10.06.2010 «Про внесення змін до п. 2 постанови Бюро Президії Академії наук Української РСР від 13.05.1992 № 127-Б «Про реорганізацію ДВСКТБ ВМІ ім. Г.В.Карпенка АН України та створення на його основі СП» та чинного законодавства, виклавши його у такій редакції: «Статутний фонд ТОВ «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» формується шляхом внесення Фізико-механічним інститутом ім. Г.В. Карпенка АН України в рахунок вкладу у статутний фонд СП права користування майном без зміни форми власності державного майна».
		Ухвалою суду від 05.08.2010 порушено провадження у справі №7/150 та призначено її до розгляду.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2011 у справі №7/150 у позові відмовлено. 
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2011 у справі №7/150 залишено без змін. 
		Постановою Вищого господарського суду України від 25.07.2012 рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 у справі №7/150 скасовано, а справу передано на новий розгляд.
		Після надходження справи №7/150 на новий розгляд, АСДС присвоєно справі №5015/3350/12.
		Ухвалою від 10.08.2012 справу прийнято судом до розгляду та призначено її до розгляду в судовому засіданні.
		Хід розгляду справи на новому розгляді відображено в ухвалах суду.
		Під час нового розгляду справи прокурор 18.04.2013 подав суду заяву про зміну предмету позову, у якій просив визнати недійсним підпункт 1 пункту 6.1 параграфу 6 засновницького договору Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)».
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.2015 у справі №5015/3350/12 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2015 рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2015 у справі №5015/3350/12 залишено без змін. 
		Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2015 у справі №5015/3350/12 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
		Відповідно до проведеного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №5015/3350/12 була передана для розгляду судді Кидисюку Р.А.
		Ухвалою від 10.10.2016 суд призначив справи до розгляду на 08.11.2016.
		08.11.2016 через канцелярію суду від Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» надійшли пояснення (вх. №44363/16 від 08.11.2016).
		Ухвалою від 08.11.2016 суд відклав розгляд справи на 29.11.2016.
		29.11.2016 через канцелярію суду від Фірми «Машінен-унд Боргерете-Фабрік ВІРТ ГмбХ» надійшло клопотання про залучення третьої особи (вх. №5678/16 від 29.11.2016).
		Ухвалою від 29.11.2016 суд залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСМ Менеджмент ГмбХ» як третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1. У зв`язку із зверненням Господарського суду Львівської області із судовим дорученням про вручення документів ТзОВ «ІСМ Менеджмент ГмбХ», розгляд справи відкладено на 04.07.2017, а у випадку невручення документів третій особі до вказаної дати  01.08.2017.
		13.05.2017 від компетентного органу за місцем знаходження ТзОВ «ІСМ Менеджмент ГмбХ» надійшло повідомлення про неможливість виконання судового доручення про вручення документів з підстав неналежного оформлення відповідних документів  зазначення у дорученні лише однієї дати, на яку відкладено засідання.
		13.05.2017 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із закінченням повноважень як вперше призначеного на посаду судді Кидисюка Р.А., справу передано на розгляд судді Мазовіті А.Б.
		У зв`язку з тим, що суддя Мазовіта А.Б. перебував у відпустці згідно затвердженого графіку відпусток, судові засідання, призначені на 04.07.2017 та 01.08.2017 не відбулися.
		15.12.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017, котрим ГПК України викладено в новій редакції.
		У відповідності до пп. 9 п. 1 Розділу XI Перехідних Положень ГПК України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Враховуючи те, що попередня редакція ГПК України передбачала розгляд справ після їх порушення лише в порядку позовного провадження, даний спір (з огляду на характер правовідносин та ціну позову) підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження, з обчисленням процесуальних строків з дня винесення ухвали про поновлення провадження у справі.
		Ухвалою від 22.05.2018 суд звернувся до компетентного органу за місцем знаходження ТОВ «ІСМ Менеджмент ГмбХ» із судовим дорученням про вручення документів у порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах та відклав засідання на 21.01.2019, а вразі несвоєчасного вручення документів  04.02.2019.
		Ухвалою суду від 21.01.2019 підготовче засідання було відкладено на 04.02.2019.
		Ухвалою від 04.02.2019 суд звернувся до Центрального органу Федеративної Республіки Німеччини  Bundesministerium der Justiz und fur Verbraucherschutz (Федеральне міністерство юстиції та захисту прав споживачів) з проханням про вручення Фірмі «Машінен-унд Боргерете-Фабрік ВІРТ ГмбХ» та Товариству з обмеженою відповідальністю «ІСМ Менеджмент ГмбХ» судових/позасудових документів та зупинив провадження у справі до надходження відповіді від Центрального органу Федеративної Республіки Німеччини  Bundesministerium der Justiz und fur Verbraucherschutz (Федеральне міністерство юстиції та захисту прав споживачів) щодо виконання судового прохання (доручення) у справі, підготовче засідання призначив на 07.10.2019, а в разі несвоєчасного вручення виклику (повідомлення)  21.10.2019.
		19.08.2019 від уповноваженого органу Федеративної Республіки Німеччини надійшло повідомлення про вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «ІСМ Менеджмент ГмбХ» судових/позасудових документів.
		25.09.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Менеджмент ГмбХ» надійшли письмові пояснення на німецькій мові (вх. №39460/19 від 25.09.2019).
		04.10.2019 через канцелярію суду від Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №41300/19 від 04.10.2019).
		Ухвалою від 04.10.2019 суд поновив провадження у справі.
		15.10.2019 через канцелярію суду від заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. №42437/19 від 15.10.2019).
		Ухвалою від 21.10.2019 суд відклав підготовче засідання на 18.11.2019.
		31.10.2019 через канцелярію суду від Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка НАН України надійшло клопотання про долучення нотаріально завіреного перекладу письмових пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Менеджмент ГмбХ» (вх. №45212/19 від 31.10.2019).
		Ухвалою від 18.11.2019 суд відклав підготовче засідання на 02.12.2019.
		З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами зазначено, що ними подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд ухвалою від 02.12.2019 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.12.2019.
		03.12.2019 через канцелярію суду від Фірми «Машінен-унд Боргерете-Фабрік ВІРТ ГмбХ» надійшло пояснення (вх. №50357/19 від 03.12.20019).
		11.12.2019 через канцелярію суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про залучення його до участі у справі як правонаступника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області.
		Ухвалою від 16.12.2019 розгляд справи було відкладено на 13.01.2020.
		Сторонам роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
		Суть спору та правова позиція сторін. 
		В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач посилалися на те, що всупереч діючому на момент підписання установчого договору законодавству, відповідачем-1 було внесено не право користування державним майном, а майновий внесок. Дане майно є державною власністю і передане позивачу у безстрокове користування. Крім того, установчий договір було підписано до прийняття рішення органу управління державним майном Академією наук України про надання дозволу на вступ ФМІ ім.Карпенка НАН України до засновників товариства. Станом на 27.04.1992 (день укладення установчого договору) на балансі ФМІ не облікувалось майно, яке передавалось до статутного капіталу спільного підприємства, і лише 25.09.1992 постановою Бюро Президії АН України №127-Б було визначено майно, право користування яким буде передано до статутного капіталу. Отже, як зазначили прокурор та позивач, на момент підписання установчого договору відповідач-2, як сторона такого договору, не міг приймати рішення щодо підписання установчого договору. Також вважають, що позовна давність для звернення до суду не пропущена, оскільки позивач дізнався про укладення установчого договору тільки у 2010 році після проведення прокурорської перевірки. Таким чином, з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, просили визнати недійсним підпункт 1 пункту 6.1 параграфу 6 засновницького договору Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)».
		В судових засіданнях представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях. Зокрема, відповідач-1 зазначив, що в НАН України не виникло право на оскарження засновницького договору, оскільки академія не була його стороною; спори про визнання недійсним засновницького договору належать до категорії корпоративних, а оскільки позивач не був ні засновником, ні учасником спільного товариства, в нього не виникло корпоративних прав щодо товариства та права на звернення до суду з позовними вимогами; майно було передано в статутний капітал ТзОВ «ІСМ» законно та на підставі норм законодавства, яке діяло на час такої передачі; засновницький договір не є установчим документом, оскільки таким документом є виключно статут, а відтак, визнання засновницького договору недійсним не зумовлює настання правових наслідків у вигляді визнання недійсними установчих документів; зважаючи, що державна частка ТзОВ «ІСМ» у розмірі 20,6% статутного фонду товариства, яка належала ФДМ України, була відчужена Фірмі «Вірт», у випадку задоволення позовних вимог та визнання недійсним засновницького договору ТзОВ «ІСМ», Фірма «Вірт» може звернутися до ФДМ України про відшкодування збитків, завданих внаслідок визнання недійсним установчого договору. Також представник відповідача-1 підтримав заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності та просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропущенням строків позовної давності з огляду на те, що позивачу було відомо про установчий договір ще у 1992 році.
		В судових засіданнях представник відповідача-2 позовні вимоги визнав з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях, пояснив, що передача спірного майна відбулася з порушенням встановленого порядку і на момент підписання установчого договору відповідач-2 не мав повноважень приймати рішення щодо передачі права користування майном.
		В судових засіданнях представник відповідача-3 та третьої особи підтримав позицію, викладену у письмовому відзиві, зокрема, повідомив, що ФДМ України листом від 20.12.1996 звертав увагу відповідача-2 щодо заборони зміни форми власності майна, що передано державою Академії наук України у безстрокове користування. Державна частка у статутному капіталі СП «ІСМ» приватизована у 2004 році і з того часу ФДМ України не є учасником СП «ІСМ».
		В судових засіданнях представник відповідача-4 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, зазначивши, що при укладенні засновницького договору дотримано положення ст. 33 Закону України «Про власність», оскільки такий договір був укладений на підставі рішення органу, уповноваженого управляти майном позивача, що, відповідно і є дозволом на укладення такого договору, Президія АН УРСР мала право розпоряджатися майном, в тому числі щодо передачі до статутного фонду товариства, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, оскільки був обізнаний про укладення установчого договору у ще 1992 році.
		Третя особа-2 явку представника в судове засідання не забезпечила, надіслала письмові пояснення, у яких зазначила про відсутність значної кількості документів, які долучені до матеріалів даної справи, а тому не має можливості надати належні пояснення щодо заявлених позовних вимог.
		У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
		Постановою Бюро Президії Академії Наук Української РСР №156-Б від 13.04.1984 створено Дослідне виробництво СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка. 
		Розпорядженням Президії АН Української РСР №1296 від 25.09.1989 «Про створення спільного радянсько-західно-німецького підприємства» погоджено пропозицію Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка про створення на території СРСР спільного радянсько-західно-німецького підприємства по розробці, виробництву і продажу шарошечного інструменту з участю Дрогобицького долотного заводу Мінважмашу СССР і Фірми «Вірт». 
		27.04.1992 Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка, Дрогобицький долотний завод та Фірма «Вірт» підписали договір про створення Спільного підприємства «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» та Статут Спільного підприємства «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)». 
		У параграфі 6 пункту 6.1 договору зазначено, що статутний фонд спільного підприємства для забезпечення його діяльності становить 2 260 000,00 ДМ в 226 долях по 10 000,00 ДМ. Статутний фонд створюється учасниками шляхом майнових вкладів у формі необмеженої передачі у вільне розпорядження спільного підприємства або шляхом передачі власності спільному підприємству чи шляхом надання послуг наступним чином: 1. Інститут: майновий вклад у формі споруд обладнання і установок, матеріалів, інструментів, вартістю 1 060 000,00 ДМ; 2. Долотний завод: майновий вклад у формі права безоплатного користування земельною ділянкою, вартістю 100 000,00 ДМ, у формі споруд та обладнання, вартістю 400 000,00 ДМ; 3. Іноземний учасник: майновий вклад у формі передачі ноу-хау і права користування патентами, вартістю 600 000,00 ДМ, та у формі надання послуг по навчанню персоналу спільного підприємства, вартістю 100 000,00 ДМ.
		Постановою Бюро Президії Академії Наук Української РСР №127-Б від 13.05.1992 ДВ СКТБ (Дослідне виробництво Спеціального конструкторсько-технологічного бюро) Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України реорганізовано з ліквідацією статусу юридичної особи та введено до складу інституту (п.1 постанови); погоджено пропозицію Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка АН України про внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВ СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України на правах повного господарського відання та із збереженням права власності за АН України (п.2 постанови); постановлено, що Фізико-механічий інститут ім. Г.В.Карпенка АН України вважати правонаступником реорганізованого ДВ СКТБ з усіх фінансових і майнових зобов`язань; директора Фізико-механічного інституту зобов`язано зареєструвати статут СП та подати його Президії АН України разом з договором про створення СП та переліком майна, що передається СП, зазначивши його вартість (п. 4.4 постанови); контроль за виконанням цієї постанови покласти на відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства АН України (п.6 постанови).
		15.05.1992 виконавчий комітет Дрогобицької міської ради прийняв рішення №133 «Про державну реєстрацію українсько-німецького спільного підприємства «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)», а 02.06.1992 видано відповідне свідоцтво про державну реєстрацію підприємства.
		03.01.1997 ФДМ України повідомив Фізико-механічний інститут ім. Г.В.Карпенка, що при створенні СП «ІСМ» згідно установчих документів інститутом до статутного фонду СП було внесено майно експериментального заводу. Однак, Указ Президента України від 20.01.1992 №43 «Про забезпечення діяльності та розвитку АН України» та Статут АН України забороняють зміну форми власності майна, що передано державою академії у безстрокове користування, тому ФДМ України просив пояснити, на якій підставі інститутом зроблено зазначений внесок.
		31.03.2010 Фізико-механічний інститут ім. Г.В.Карпенка звернувся до прокуратури Львівської області із заявою, у якій просив проаналізувати постанову Бюро Президії Академії Наук Української РСР №127-Б від 13.05.1992 та вирішити питання щодо її законності, зокрема, пункту 2.
		09.06.2010 прокурором Шевченківського району м. Києва Президенту Національної академії наук України винесено протест на пункт 2 постанови Бюро Президії АН Української РСР №127-Б від 13.05.1992 у якому зазначено наступне. Прокуратурою Шевченківського району м. Києва перевірено звернення директора ФМІ ім.Карпенка щодо законності постанови Бюро Президії Академії наук Української РСР від 13.05.1992 №127-Б «Про реорганізацію ДВ СКТБ ФМІ ім. Г.В. Карпенка АН України та створення на його основі СП». Встановлено, що пунктом 2 вказаної постанови АН України дала згоду інституту на внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВСКТБ ФМІ ім.Г.В. Карпенка АН України на правах повного господарського відання та із збереженням права державної власності за АН України. Даний пункт постанови не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню. Тому прокурор просив привести у відповідність до вимог чинного законодавства п.2 зазначеної вище постанови.
		10.06.2010 постановою Бюро Президії НАН України №182 від 10.06.2010 задоволено протест прокурора Шевченківського району м.Києва від 09.06.2010; внесено зміни до п.2 постанови Бюро Президії АН Української РСР №127-Б від 13.05.1992, виклавши його у такій редакції: «Погодитися з пропозицією Фізико-механічного інституту ім. Карпенка АН України про внесення в рахунок вкладу інституту у статутний фонд СП права користування майном реорганізованого Дослідного виробництва Спеціального конструкторсько-технологічного бюро ФМІ ім. Г.В.Карпенка АН України без зміни форми власності державного майна».
		Прокурор звернувся до суду із позовом до Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)», м. Дрогобич, Львівська область, Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка НАН України, м. Львів, Фонду державного майна України, м. Київ, Фірми «Машінен-унд Боргерете-Фабрік ВІРТ ГмбХ» про визнання недійсним підпункту 1 пункту 6.1 параграфу 6 засновницького договору Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)».
		Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
		Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна (ст. 86 ЦК УРСР у редакції чинній на момент укладення установчого договору).
		Згідно ст. 87-1 ЦК УРСР (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.
		Земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави (ст. 90 ЦК УРСР у редакції чинній на момент укладення установчого договору).
		Згідно ст. 34 Закону України «Про власність» (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами Української РСР, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів (ст. 39 Закону України «Про власність»).
		Порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР (ст.91 ЦК УРСР у редакції чинній на момент укладення установчого договору).
		Відповідно до ст. 9 Закону України «Про науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) держава безкоштовно надає АН України та Українській академії аграрних наук у довічне користування основні та обігові фонди, що використовуються для діяльності, передбаченої їх статутами.
		Згідно Постанови Президії Верховної Ради Української РСР «Про статус Академії наук Української РСР» від 17.01.1991 (у редакції чинній на момент укладення установчого договору): академія є республіканською самоврядною організацією, яка діє на основі законодавства Української РСР відповідно до Статуту Академії наук УРСР (п.1 постанови); за академією закріплюються всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться в даний час у користуванні її установ та організацій дослідно-виробничої бази (п.3 постанови); до прийняття законів Української РСР про власність, про роздержавлення майна, а також законодавчих актів, що регулюватимуть відносини у сфері науки, порядок володіння, користування та розпорядження всім майном, закріпленим за академією, визначається виключно Президією АН УРСР (п.3 постанови).
		Указом Президента України «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» від 20.01.1992 № 43 встановлено, що Академія наук України є вищою науковою установою України зі статусом самоврядної організації (п. 1.); передано Академії наук України у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 року «Про статус Академії наук Української РСР» та установлено, що Академія наук України використовує передане їй майно за своїм розсудом у межах, визначених її Статутом, без зміни форми його власності (п. 2).
		Відповідно до п. 41 Статуту Академії наук України від 20.03.1992 (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) економічну основу діяльності АН України становить загальнодержавна власність на основні та оборотні фонди, інше майно, в тому числі те, що використовується її установами та організаціями, передане державою академії в безстрокове (довічне) користування без зміни форми його власності. Установи та організації АН України відповідно до чинного законодавства можуть виступати учасниками й засновниками акціонерних та інших господарських товариств і одержувати відповідні доходи від їх діяльності (п.47 Статуту АН України).
		Отже, наведені вище положення чинного на момент укладення установчого договору законодавства передбачали, що академії майно передається у користування, але воно залишається у державній власності. Натомість у п.п. 1 п.6.1 параграфу 6 установчого договору сторони передбачили, що інститут вносить майновий вклад у формі споруд, обладнання і установок, матеріалів, інструментів. Тобто, роблячи такий вклад при створенні підприємства, інститут фактично розпорядився майном державної форми власності, що є порушенням чинного на той момент законодавства.
		У ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) передбачено, що господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України (ст. 4 Закону). Таким чином, установчий договір у 1992 був установчим документом.
		Оскільки п.п. 1 п. 6.1 параграфу 6 установчого договору порушував права позивача на державне майно, переданого йому у довічне користування, прокурор в інтересах держави в особі НАН України правомірно звернувся з вимогою визнати таке положення установчого договору недійсним.
		Відповідачем-1 та відповідачем-4 під час розгляду справи було подано заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності, які обґрунтовуються тим, що установчий договір був підписаний засновниками 27.04.1992 і позивач про цей факт дізнався ще у 1992 році, однак, позовна заява до суду була подана тільки у серпні 2010 року. 
		Статтею 256 ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
		Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в ЦК УРСР (розд. 1 гл. 5), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.
		Так, статтями 71, 76, 80 Цивільного кодексу УРСР передбачалося встановлення загального строку для судового захисту прав особи у три роки, обов`язкове застосування судом позовної давності, перебіг якої починається з дня виникнення права на позов, і сплив якої є підставою для відмови в позові, можливість захисту порушеного права у випадку визнання судом поважною причину пропуску строку позовної давності.
		Як визначено частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом), прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		З наведеного вбачається, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Нормами як статті 76 Цивільного кодексу УРСР, так і статті 261 ЦК України визначено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Таким чином, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. 
		Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог позивача, права та інтереси якого він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме позивач, а не прокурор.
		Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 та від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №914/801/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2018 у справі №391/1056/14-ц.
		Як зазначалося вище, розпорядженням Президії АН Української РСР №1296 від 25.09.1989 «Про створення спільного радянсько-західно-німецького підприємства» погоджено пропозицію Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка про створення на території СРСР спільного радянсько-західно-німецького підприємства по розробці, виробництву і продажу шарошечного інструменту з участю Дрогобицького долотного заводу Мінважмашу СССР і Фірми «Вірт». 
		Постановою Бюро Президії Академії Наук Української РСР №127-Б від 13.05.1992 погоджено пропозицію ФМІ ім. Г.В. Карпенка АН України про внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВ СКТБ ФМІ ім. Г.В.Карпенка АН України на правах повного господарського відання та із збереженням права власності за АН України (п. 2 постанови). Пунктом 4 даної постанови директора ФМІ зобов`язано зареєструвати статут СП та подати його Президії АН України разом з договором про створення СП та переліком майна, що передається СП, зазначивши його вартість (п. 4.4 постанови). При цьому, у п. 6 постанови зазначено, що контроль за виконанням цієї постанови покладено на відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства АН України, яке є структурним підрозділом академії.
		Таким чином, ще 25.09.1989 Фізико-механічному інституту ім. Г.В. Карпенка було надано дозвіл на створення спільного підприємства.
		Водночас, постановою Бюро Президії АН Української РСР від 13.05.1992 №127-Б ДВ СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України реорганізовано з ліквідацією статусу юридичної особи та введено до складу інституту, а також погоджено пропозицію Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка АН України про внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВ СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України.
		З огляду на наведене, постановою №127-Б від 13.05.1992 не вирішувалося питання про надання Фізико-механічному інституту ім. Г.В. Карпенка дозволу на створення СП, оскільки такий був наданий ще розпорядженням Президії АН Української РСР №1296 від 25.09.1989, а вирішувалися організаційні та майнові питання щодо реорганізації ДВ СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка та внесення майна реорганізованого ДВ СКТБ до статутного фонду СП.
		Слід також зазначити, що із тексту постанови №127-Б від 13.05.1992 не випливає необхідності погодження із Національною академією наук України редакції установчого договору та статуту спільного підприємства, переліку майна. Як зазначалося вище, постановою було зобов`язано директора Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка подати Президії лише зареєстровані статут разом з договором про створення СП та переліком майна.
		Як встановлено судом, 27.01.1992 Дослідним виробництвом СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка АН України було надано Президії АН України річний бухгалтерський звіт за 1991 рік станом на 31.12.1991 з усіма додатками, які відображали його фінансовий стан, наявні основні та оборотні засоби, тощо. 
		З огляду на наведене, Національна академія наук України на момент прийняття рішення про реорганізацію ДВ СКТБ була обізнана про його фінансовий та майновий стан, зокрема, була обізнана про склад та перелік основних засобів. Таким чином, при погодженні пропозиції про внесення в рахунок вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВ СКТБ Національна академія наук України володіла інформацією, яке саме майно буде передано в статутний фонд СП. 
		Зважаючи на наведене, подальше погодження Національною академією наук України переліку майна, яке передавалося у статутний фонд спільного підприємства, не вимагалося, повноваження щодо визначення конкретного майна як внеску у статутний фонд СП надавалися Фізико-механічному інституту ім. Г.В.Карпенка АН України. Підтвердженням такого висновку є те, що постановою вимагалося лише подання після реєстрації переліку майна, що передано СП.
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.
		У параграфі 6 пункту 6.1 договору сторони зазначили лише характеристику майнового вкладу Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України  споруди, обладнання, установки, матеріали, інструменти, а також його вартість  1 060 000,00 ДМ.
		Відповідно до наказу Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України №11 від 01.07.1992 «Про ліквідацію Дослідного виробництва СКТБ ФМІ АН України» взято на баланс інституту основні фонди ДВ СКТБ ФМІ АН України згідно з інвентаризаційною відомістю за станом на 07.07.1992, надано доручення голові ліквідаційної комісії і головному бухгалтеру до 08.07.1992 оформити передачу на баланс спільного підприємства «ІСМ» основні фонди, як внесок Фізико-механічного інституту Г.В.Карпенка АН України в статутний фонд.
		В подальшому Фізико-механічним інститутом ім. Г.В.Карпенка АН України відповідно до акту-авізо №1/07-92 від 06.07.1992 в якості майнового внеску було передано до статутного фонду СП «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» майно відповідно до переліку, який є додатком до акту.
		З наведеного вбачається, що майно, яке передавалося Фізико-механічним інститутом ім. Г.В.Карпенка АН України як внесок до статутного фонду, на момент його фактичної передачі перебувало на балансі Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України.
		Слід також зазначити, що згідно ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) учасник зобов`язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.
		Як зазначалося вище, рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 15.05.1992 №133 було зареєстровано Українсько-німецьке спільне підприємства «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)», а 02.06.1992 видано відповідне свідоцтво про державну реєстрацію.
		Водночас, прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що постанова №127-Б від 13.05.1992 в частині подання Президії статуту разом з договором про створення СП та переліком майна директором Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка не була виконана. Не надано таких доказів і Фізико-механічним інститутом ім. Г.В. Карпенка. Зважаючи на те, що контроль за виконанням постанови №127-Б від 13.05.1992 було покладено на Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства АН України, суду не надано також доказів на здійснення контрольних функцій вказаним підрозділом позивача. 
		Безпідставним також є доводи Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України про те, що про порушення права НАН України на майно, передане до статутного капіталу спільного підприємства, стало відомо лише після подання Інститутом у жовтні 2008 року заяви про вихід із товариства (спільного підприємства) та відмови товариства повернути в натурі майно, внесене до його статутного фонду, оскільки, як вбачається із долученого до матеріалів справи листа Фонду державного майна України від 20.12.1996 за вих. №10-27-13664, адресований директору Фізико-механічного інституту ім. Г.В.Карпенка АН України, ФДМ України вказувалося на порушення Указу Президента України від 20.01.1992 №43 при передачі майна у статутний фонд.
		Таким чином, Національна академія наук України, погоджуючи пропозицію про створення спільного підприємства у 1989 році та погоджуючи пропозицію про внесення у статутний фонд спільного підприємства майна ліквідованого та реорганізованого ДВ СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка в рахунок внеску у 1992, була обізнана про наявність установчого договору та його зміст. Також позивач згідно п. 6 своєї ж постанови повинен був проконтролювати її виконання, зокрема, реєстрацію установчого договору. 
		На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що п.п. 1 п.6.1 параграфу 6 установчого договору порушував права позивача на державне майно, переданого йому у довічне користування, а тому прокурор в інтересах держави в особі НАН України правомірно звернувся з вимогою визнати таке положення установчого договору недійсним. Однак, як встановлено судом, строк звернення позивача до суду за захистом свого права закінчився.
		Прокурор та позивач просили поновити строк позовної давності, обґрунтовуючи поважність пропуску тим, що позивач не виступав засновником СП, а лише надавав згоду на участь в СП науковій установі, яка обліковувала на своєму балансі державне майно, статут СП на погодження чи візування до Президії НАН України не надавався, а тому НАН України не знала і не могла знати, що державне майно, яке знаходиться у її відданні, передане у статутний фонд з порушенням норм діючого законодавства і перейшло у приватну власність СП. Проте, доводи прокурора та позивача щодо поважності причини пропуску позовної давності спростовуються висновками суду, які наведені вище. Крім того, ні що не перешкоджало прокурору належним чином виконувати свої службові обов`язки і регулярно здійснювати такі прокурорські перевірки, не очікуючи звернення заявника, вказівки прокуратури області чи Генеральної прокуратури України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
		Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.
		Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області подано клопотання про залучення до справи правонаступника.
		Наказом Фонду державного майна України від 06.03.2019 №232 утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Львові, реорганізувавши шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
		У п. 2 вищевказаного наказу зазначено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
		Регіональні відділення Фонду державного майна України, які реорганізовуються шляхом злиття, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до видання наказу Фонду державного майна України про можливість забезпечення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинськійобластях здійснення повноважень та виконання функцій.
		Наказом Фонду державного майна України від 15.05.2019 №459 визначено днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 15.05.2019.
		Статтею 52 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.
		Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області слід замінити правонаступником - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3 (ідентифікаційний код 42899921).
		З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.В задоволенні позову відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
		В судовому засіданні 13.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 23.01.2020.
		 
		 
		Суддя Мазовіта А.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...